Лінгводидактична концепція А. М. Богуш

Виконали:

студентки 111 к групи

Гаврась Марина Миколаївна

Єфімова Юлія Володимирівна

Ширяєва Яна Євгеніївна
Викладач:Єфименко Л. М.

Харків 2013

Народилася А.М. Богуш в Жуківці. До речі, там з'явився на світ і інший наш знаменитий земляк - В.Ф. Янукович. Цього невеликого селища на карті Єнакієвого вже немає, його територію поглинув металургійний завод.

Батько Алли Михайлівни працював майстром на ЄМЗ. Коли він пішов на фронт, його дружина Любов Трохимівна разом з маленькою Аллою поїхала на свою батьківщину в Сумську область. Там і пережили військове лихоліття. Але батька з війни дочка так і не дочекалася. Довгі роки вона шукала місце загибелі Михайла Антоновича. А допоміг знайти його могилу в польському місті Білостоці патріарх Алексій Другий, з яким Алла Михайлівна, уже будучи академіком, зустрілася на одному з міжнародних форумів.

Після війни Любов Трохимівна повернулася в Єнакієвому, оселившись в селищі Нарьевке (в районі шахти «Червоний Жовтень»). Тут Алла пішла в школу № 32, закінчила семирічку з відзнакою. Її дитячі мрії розривалися між двома професіями. Хотіла стати геологом, як її двоюрідний брат, але той трагічно загинув в одній з експедицій, тому Любов Трохимівна і чинила такого вибору дочки. А ще Аллі подобалася професія вчителя. Мабуть, позначився вплив її тітки - татовій сестри Марії Антонівни Богуш, яка тоді тільки починала свій шлях на шкільному терені, а пізніше стане одним з відомих педагогів Краснодарського краю, заслуженим учителем СРСР (ще одна знаменита уродженка Жуківки!).

Коли однокласниці зібралися вступати в Артемівське педучилище, Алла вирішила скласти їм компанію. Але дівчата приїхали туди з запізненням: набір майбутніх учителів початкових класів завершився. Запропонували вчитися на дошкільного педагога, пообіцявши: якщо успішно закінчить перший курс, то переведуть на відділення вчителів початкових класів. Однак дошкільна педагогіка її так захопила, що ні про яке перекладі і думати не хотіла. Після училища поступила в Київський державний педінститут, закінчивши який, стала викладати в Немирівському педучилищі, пізніше в Запорізькому і Рівненському педінститутах, а зараз є професором Південноукраїнського національного педагогічного університету в Одесі.

Чотирнадцятирічним підлітком покинувши Єнакієве, вона власними силами, своєю працьовитістю, талантом і знаннями пробивала дорогу в житті та науці. Коли я розмовляв з А.М. Богуш , то вона пригадала такий цікавий випадок з дитинства. Йшов голодний 1947-й ... Алла завжди поверталася додому зі школи разом з подружкою. А та по шляху часто заходила в дитячий садок, де працювала її мама. Поки однокласниця обідала там, Алла чекала подругу на вулиці, в приміщення її не пускали. А як хотілося цій бідно одягнена, голодної дівчинці зайти в казково красиве, затишне будівлю, де багато іграшок і де так ситно годують. У ті хвилини Алла мріяла: коли вона стане дорослою, то їй обов'язково відкриються двері всіх ясел-садків.

І її дитяча мрія здійснилася. Їй дійсно відкрилися двері всіх дошкільних закладів. За її книгам зараз вчаться вихователі дитячих садків. У дошкільній педагогіці вона визнаний авторитет не тільки в нашій країні, але і в світі. Її по праву вважають основоположником нового наукового напрямку в Україні - дошкільної лінгводидактики. У 1995 році доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та методики дошкільної освіти Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Ушинського А.М. Богушбула обрана дійсним членом Академії педагогічних наук України. До слова, Алла Михайлівна - перший і поки єдиний «дошкільний» академік в Україні. Але вона ще й дійсний член Академії наук вищої школи України, Академії педагогічних і соціальних наук (м. Москва), Міжнародної слов'янської академії освіти, Міжнародної академії духовних наук. Академік п'яти академій! А нещодавно Указом Президента їй присвоєно звання заслуженого працівника науки і техніки України. Алла Михайлівна - головний редактор збірника «Науковий Вісник», журналів «Дошкшьна освіта» та «Виховання й культура», член редколегій багатьох інших педагогічних видань. Її перу належать близько 600 наукових праць, в тому числі 30 підручників і 70 посібників для вихователів дошкільних закладів. А.М.Богуш підготувала 57 кандидатів наук і п'ять докторів наук.

Алла Михайлівна - один з авторів Базового компонента дошкільної освіти в Україні. З її ініціативи створено експериментальні центри "Надія" для обдарованих дітей у Запоріжжі та Одесі. Широкий коло наукових інтересів ученого - лінгводидактика, народознавство, ознайомлення дошкільників з навколишнім світом, історія педагогіки, духовне і моральне виховання дітей. Учениця видатного українського психолога академіка Г.С. Костюка, вона не обходить увагою і проблеми дитячої психології.

Педагогіка стала сенсом життя не тільки самої А.М. Богуш , але і багатьох її родичів. Покійний нині чоловік Алли Михайлівни М.Н.Ямніцкій - кандидат педагогічних наук, доцент. Докторські дисертації в галузі педагогіки захистили син Вадим і невістка Світлана. Про її тітці заслуженому вчителеві СРСР М.А. Богуш вже згадувалося в цій статті. Сестра Алли Богуш Раїса Степанівна Ширяєва проживає в Єнакієвому, 40 років вона віддала дошкільному вихованню, має друковані праці, відзначена медаллю "За трудову доблесть" і знаком «Відмінник народної освіти», зараз на пенсії. Невістка Раїси Степанівни - Ірина Володимирівна Ширяєва викладає в Єнакіївському політехнічному технікумі. Вчителем початкових класів в школі № 13 м. Юнокомунарівська працює ще одна сестра А.М. Богуш Світлана Григорівна Соловйова. Воістину педагогічна династія!

У контексті створення системи національної освіти й виховання особливе значення має науково обґрунтоване розв’язання проблеми навчання дітей рідної мови. Вагомий внесок у вирішення цієї проблеми робить своєю подвижницькою працею на освітянській ниві видатний вчений, педагог і психолог, фундатор дошкільної лінґводидактики в Україні, дійсний член АПН України та Академії педагогічних і соціальних наук (м.Москва), завідувач педагогічного сектора Південного наукового центру АПН України, доктор педагогічних наук, професор Алла Михайлівна Богуш.
Алла Михайлівна Богуш – перший і єдиний “дошкільний” академік в Україні. Упродовж кількох десятиліть вона ґрунтовно досліджує складні питання мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку.
За довгі роки педагогічної діяльності Алла Михайлівна внесла вагомий вклад у розвиток української національної освіти та педагогіки. Її наукова спадщина і педагогічні ідеї мають велике значення для сучасного національного довкілля.
Експериментальні дослідження з дошкільної галузі лінґводидактики в Україні були започатковані під керівництвом Алли Михайлівни Богуш при Південноукраїнському (Одеському) державному університеті ім. Ушинського. Тут вона створила свою наукову школу, згуртувавши навколо себе однодумців та учнів. Було проведено і нині проводяться дослідження, присвячені висвітленню різноманітних проблем розвитку мовлення дошкільників.
Наріжними рядками лінґводидактичних основ академіка А.М.Богуш є принцип національної спрямованості мовленнєвого розвитку дитини і навчання її рідної мови, який тісно переплітається з принципом урахування вікових особливостей дитини. На її думку, з допомогою народної дидактики ми можемо легко прищепити дитині любов до рідного слова, яке “супроводжує дії, створює у дитини позитивний емоційний настрій, стимулює малюка до активної діяльності, навчає дітей невимушено, водночас словник дитини збагачується образними виразами рідної мови” [6, С.12].
А.М.Богуш зауважує, що “звукова сторона слова – це матеріальний субстрат мови, її чуттєва основа, “природна матерія”. Слово та речення як основні одиниці мови фізично відтворювані та сприймані. Інакше мова не змогла б бути засобом спілкування: той, хто говорить, не зміг би оформити свою думку, а той, хто слухає, без звуків мови не зміг би її сприймати та розуміти” [2, С.10].
Так, Алла Михайлівна наголошує на необхідності розвивати в дітей лінґвістичне відношення до мови, мовлення як особливої діяльності. У дослідженнях провідного науковця виділяється структура навчально-мовленнєвої діяльності, що вбирає в себе різні види говоріння і слухання. Автор вводить у лінґводидактичний обіг поняття: “навчально-мовленнєва діяльність”, під якою розуміє “організований, цілеспрямований процес використання мови з метою передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду, оволодіння суспільними способами дій у сфері наукових понять, встановлення комунікації та планування своїх дій” [2, С.41]. Вчена зауважує, що навчання мовлення є однією з форм організації діяльності, це специфічна діяльність, оскільки протікає на мовленнєвому рівні в ході організованих навчальних чи в конкретних ситуаціях повсякденного спілкування поза заняттями. Тобто виступає як навчально-мовленнєва діяльність.
Навчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, оскільки мова і мовлення обслуговують всі види діяльності, на думку А.М.Богуш, доречно говорити про взаємозв’язок усіх видів діяльності в мовленнєвому спілкуванні. Така інтеракційна діяльність обов’язково передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності.
В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови, на думку Алли Михайлівни, лежить поліфункціональність мови і мовлення. Автор чітко визначає основні функції мови, розкриває їхній зміст та пов’язані з поліфункціональністю мови принципи розвитку мовлення дітей. А.М.Богуш розкриває термін “компетентність”. Компетентність, на думку вченої, це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність, ініціативність, самостійність, самооцінка, самоконтроль. Провідний науковець нашого часу зазначає, що компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовані показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенцій того чи іншого виду діяльності.
З погляду А.М.Богуш, у мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву компетенції. Мовна компетенція – це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склалися історично в фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їхнє застосування в будь-якій людській діяльності в процесі використання певної мови. Мовленнєва компетенція – це вміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жест) та інтонаційні засоби виразності мовлення. В мовленнєвій компетенції автор виділяє лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну компетенції. У поняття “діамонологічна компетенція” А.М.Богуш вкладає такий зміст: “розуміння зв’язного тексту, вміння відповідати на запитання і звертатися із запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні види розповідей” [1, С.102].
Процес навчання української мови передбачає оволодіння дітьми мовленнєвої компетенції на її базисному рівні відповідно до вікового періоду. Під мовленнєвою компетенцією вчена розуміє “вміння адекватно та доречно користуватися мовою на практиці у конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності [1, С.145]. Упродовж дошкільного віку оволодіння мовленнєвою компетенцією відбувається практично у процесі мовленнєвого спілкування.
А.Богуш вважає, що спілкування складається з двох процесів: передачі повідомлення (говоріння, продукування) та його сприйняття (слухання, рецепції) [1]. Автор визначає основні організаційні форми, на базі яких здійснюється спілкування:
1) встановлення відносин;
2) опитування;
3) планування та кодування спільної діяльності;
4) засудження чи схвалення;
5) обмірковування результатів діяльності;
6) дискусія.
З точки зору вченої, виокремлення вільного спілкування як особливого виду діяльності може бути визнано доцільним. Оскільки воно відіграє самостійну, творчу роль у формуванні будь-якої форми мовлення. З огляду на те, що мовленнєва діяльність є основою спілкування і повною мірою втілює його специфіку, автор вважає за можливе використовувати щодо мовленнєвого спілкування дошкільників термін “комунікативно-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку”.
Під комунікативно-мовленнєвою діяльністю дітей дошкільного віку А.М.Богуш розуміє комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових (ігрових, мовленнєвих) ситуаціях; вміння адекватно й доречно користуватися мовою (висловлювати свої наміри, бажання, думки, прохання); вміння орієнтуватися у ситуації спілкування, його ініціативність [1].
Взаємозв’язок ігрової комунікативно-мовленнєвої діяльності простежується автором у проявах дитячої мовленнєвої активності в іграх і, зокрема, дидактичних, що використовуються з навчальною метою.
Виокремивши гру як вид діяльності, що посідає найважливіше місце у розвитку дітей дошкільного віку, автор зауважує, що гра дитини – це не тільки згадка про пережите, а й творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і відображення у мовленнєвому плані.
Ігрова діяльність, як зазначає автор, дозволяє створити життєві ситуації, які стимулюють мовленнєву активність дітей, мовленнєве спілкування і сприяють мовному і лінґвістичному розвитку дітей.
Провідний науковець нашого часу наголошує, що водночас не можна перебільшувати вплив ігрової діяльності на розвиток мовлення дітей, сама по собі гра не може спонтанно розвивати і вдосконалювати мовлення дитини. Оскільки уявлювана ігрова ситуація дозволяє дитині відходити від чітко визначених літературних норм вимови, вона повертає дитину до “житейських”, звичних норм спілкування в побуті, в умовах сім’ї, до діалектичного мовлення, до місцевих говірок чи вікових мовленнєвих помилок, які утворили динамічні неправильні мовні стереотипи.
Саме тому, як відзначає вчена, дитину спочатку потрібно навчити правильного мовлення в навчально-мовленнєвій та мовленнєвій діяльності, виробити міцні навички і звички правильного мовлення, а вже потім можна закріплювати й активізувати мовлення в ігровій діяльності дітей.
Значний внесок у методику розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку зробила своїми дослідженнями А.М.Богуш. Вчена розглядає зв’язне мовлення як організовану за законами логіки, граматики й композиції єдність, що має тему, виконує певні функції (найчастіше комунікативну), має відносну самостійність і завершеність, розчленовується на більш чи менш значущі структурні компоненти. Серед якостей зв’язного мовлення нормативним, на думку вченого, є мовлення точне, логічне, стисле, виразне, образне та емоційне. Педагог-науковець неодноразово підкреслює, що зв’язне мовлення – це не просто послідовність слів і речень – це послідовність пов’язаних одна з одною думок, які передані точними словами у правильно побудованих реченнях.
Зв’язне мовлення складається з двох видів – діалогічного та монологічного. Як зазначає А.М.Богуш, діалог – форма усного мовлення, розмова між двома співрозмовниками, що складається із запитань і відповідей. Діалог – це комунікативний акт, в якому має місце зміна ролей мовця і слухача. Він відбувається в певній ситуації спілкування і є її продуктом. Ситуація спілкування включає в себе обстановку, в якій протікає розмова, відносини між мовцями, мовленнєве спонукання (репліку), процес діалогізування [2, С.117].
Діалогічне мовлення – найбільш проста форма усного мовлення: воно підтримується співрозмовниками. Ситуативне й емоційне, бо мовці використовують різні засоби виразності (міміку, жести, інтонацію та ін.)... Це мовлення найбільш просте за синтаксисом: воно складається із запитань і відповідей, реплік, коротких повідомлень, незакінчених речень [3, С.46].
Діалогічне мовлення є первинною формою мовлення дітей на етапі дошкільного дитинства. Водночас, як засвідчив аналіз наукових досліджень, діти недостатньо володіють діалогічним мовленням. Ефективним методом занурення дітей у процес діалогізування, як зазначає автор, виступає гра.
За А.М.Богуш, “монологічне мовлення – це смислове, розгорнуте висловлювання, що забезпечує спілкування та взаєморозуміння людей. Монолог – це мовлення однієї людини, повідомлення про якісь факти дійсності” [2, С.184].
Автор зауважує, що монологічне мовлення розвивається у процесі оволодіння дітьми різними типами та видами монологу. У дітей дошкільного віку наявні всі типи мовлення: розповідь, опис, міркування і пояснення. Водночас вчена відзначає, що найбільш розвинутими типами мовлення є розповідь і опис, а такі типи, як міркування і пояснення, вимагають навчання, оскільки на етапі дошкільного дитинства вони тільки зароджуються. Алла Михайлівна ввела в обіг навчально-виховного процесу дошкільних закладів упорядковану систему й навчання дітей різновидам монологічного мовлення.
Вчена доводить визначну роль дидактичних ігор, словесних вправ як стимулюючого засобу розвитку зв’язного мовлення дошкільників. За А.М.Богуш, методика проведення таких ігор полягає у досконалій підготовці роботи над змістом і мовленнєвим оформленням зв’язного висловлювання. Завдання виконуються під час гри чи ігрової ситуації, в ході якої дитина з цікавістю відкриває для себе нові знання і способи дій. Автор зауважує, що саме добре організовані заняття з використанням різного роду дидактичних ігор та вправ створюють сприятливий ґрунт для розв’язання поставлених педагогічних завдань з урахуванням можливостей дітей дошкільного віку.
Цілком очевидно, що питання наступності з розвитку зв’язного мовлення в дошкільній установі та початковій школі хвилюють науковця. За визначенням А.М.Богуш, “наступність – це вищий щабель розвитку, коріння якого міцно проросло в попередньому ґрунті” [4, С.11]. Автор рекомендує здійснювати наступність за трьома напрямками: у змісті навчання, у формах навчально-виховної роботи та в методиці навчання. Автор стверджує, що саме наступність запобігає кризовим явищам у психічному розвитку особистості. А стрижневим і кінцевим результатом реформування освіти є забезпечення її неперервності.
Спадкоємність, на погляд Алли Михайлівни, це, по-перше, врахування школою рівня знань умінь і навичок, з якими дитина прийшла до школи, опора на них та подальший розвиток; по-друге, ліричний перехід від навчально-ігрової до навчальної діяльності за всіма її компонентами, в тому числі й оцінному. Автор зазначає, що процес спадкоємності педагогічних зусиль дошкільної установи і початкової школи у цілісному формуванні загальнонавчальних умінь і навичок у дітей ще не став предметом уваги науковців.
Отже, наступність і спадкоємність, на думку вченого, є визначальними умовами неперервної освіти і водночас умовами забезпечення комфортності особистості на всіх етапах її розвитку і навчання, від дошкілля до вищої школи [5, С.192].
Автор вважає, що зміст мовної підготовки дітей до навчання в школі полягає у розвитку мовленнєво-творчих здібностей, в усвідомленні мовленнєвої діяльності, а розвиток зв’язного мовлення – одне з основних завдань сучасного дошкільного закладу.
А.М.Богуш робить висновок, що в освітніх закладах “Школа-дитячий садок” можна створити такі педагогічні умови, які забезпечили б взаємозв’язок дошкільного і шкільного навчально-виховного процесу, в якому практично враховувалася б специфіка дошкільного і шкільного періодів вікового розвитку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і практика. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 216 с.
2. Богуш А.М. Методика навчання української мови в дошкільному закладі. – К.: Вища школа, 1993. – 327 с.
3. Богуш А.М. Методика розвитку мови в дитячому садку. – К.: Вища школа, 1977. – 214 с.
4. Богуш А.М. Наступність, перспективність, спадкоємність – складові неперервної освіти
// Дошкільне виховання. – 2001. – № 11. – С.11-12.
5. Богуш А.М. Педагогічні нотатки та роздуми. – Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 2001. – 224 с.
6. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1994. – 398 с.