Тема 2. ОНТОЛОГІЧНІ, ГНОСЕОЛОГІЧНІ, АНТРОПОЛОГІЧНІ ТА АКСІОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ ОСВІТИ

Ключові слова:онтологія, гносеологія, аксіологія, освіта, педагогіка, цінності, гуманізм, наукове знання, філософське осмислення, навчання, виховання.

Актуальність теми

Сучасне – інформаційне суспільство переживає такі явища, як перенасиченість інформаційного поля, нормативна невизначеність і плюралізм істин. У даних умовах легко формуються механізми дезорієнтації особистості в різних формах її самоідентифікації. Ціннісна, смислова, культурна та інші. Дезорієнтації можуть бути нівельовані або подолані за допомогою впровадження освітніх систем сучасного рівня, розрахованих на самоосвіту. У належній мірі такі системи можуть бути реалізовані тільки в умовах розуміння сутнісних підстав освіти на таких рівнях: процесу, системи, цінності, потреби, необхідності та ін.

Загальна мета:за допомогою філософської рефлексії, що задає освітній концепції сенс, мету і основні форми реалізації, розкрити сутність і специфіку системоутворюючих принципів, що лежать в основі освітнього процесу.

Конкретні цілі:

 засобами філософії розкрити сенс і специфіку базових педагогічних категорій: «освіта», «навчання», «виховання»;

 охарактеризувати специфіку моральних аспектів навчально-виховного процесу;

 продемонструвати, що освіта, виконуючи функцію стабілізації суспільних відносин, є потужним інструментом виховання і самовиховання;

 продемонструвати різноманіття форм філософського осмислення освітнього процесу.

І. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:

1. Сенс і специфіка базових педагогічних категорій: «освіта», «навчання», «виховання».

2. Онтологічні та антропологічні підґрунтя освіти.

3. Гносеологічні та аксіологічні підґрунтя освіти.

1. Сенс і специфіка базових педагогічних категорій: «освіта», «навчання», «виховання»

Освіта, навчання і виховання є базовими педагогічними категоріями. Це найбільш загальні поняття, що виражають наукові узагальнення, через які визначається сутність педагогічної науки.

Як категорії педагогіки, поняття «освіта», «виховання» і «навчання» пов'язані з низкою інших категорій філософії, у першу чергу, з такими, як «розвиток» і «формування». 13

Тривалий час перераховані поняття вживалися як синоніми, але в процесі розвитку педагогіки була проведена їх категоризація.

Поняття «освіта» вперше введено в педагогічну науку І.Г. Песталоцці (1746-1827 рр.). На його думку, освіта – це процес формування певного образу.

НА сьогодні термін освіта використовується в декількох значеннях: 1) як цінність конкретної людини і суспільства в цілому; 2) як процес придбання знань і оволодіння практичними методами; 3) як система або соціальний інститут і 4) як результат навчання.

Освіта може розглядатися як розвиток, тобто якісне поліпшення ряду антропологічних властивостей, які виражаються в таких поняттях: інтелект, розум і їх похідних. Як процес, освіта являє собою формування необхідних для практичної діяльності людини структур, методів і процедур свідомості і мислення.

Поняття «виховання» також може розглядатися в декількох значеннях. Як соціально зумовленого явища, виховання являє собою процес передачі і засвоєння накопиченого практичного досвіду з метою формування у об'єкта виховання певного набору знань, поглядів, переконань, цінностей, установок тощо. Процес виховання передбачає досягнення певного завершеного соціально схваленого образу особистості. З погляду «виховання» як педагогічного процесу та результату можна говорити про цілеспрямований розвиток або придушення у вихованця певних сутнісних властивостей особистості, що мають соціальне значення.

Поняття «навчання», у сучасному розумінні, виступає в ролі методології процесу освіти. Навчання передбачає формування ціннісно орієнтованих і структурно певних процедур, спрямованих на накопичення, систематизацію та узагальнення практичного досвіду, пов'язаного з активною перетворюючою діяльністю людини. Причому перетворює характер діяльності спрямований як на розвиток (перетворення) особистості, так і на перетворення зовнішнього середовища.

У загальному сенсі освіта, навчання і виховання виступають як форми соціальної та культурної практики. У процесі послідовного освоєння даних практик розкривається їх кумулятивний характер. Чим більше форм, методів і прийомів освіти, навчання і виховання засвоюється особистістю, чим більший обсяг знань і практичних умінь накопичується, тим більш системний характер вони набувають. У міру досягнення певного рівня системності знань, їх процедур і методів формуються умови для саморозвитку даної системи, що переходить на рівень самоосвіти, самонавчання і самовиховання особистості. Процес саморозвитку безпосередньо пов'язаний із засвоєнням форм і методів теоретичного мислення та інтелектуальної рефлексії. У процесі рефлексивного теоретичного аналізу соціокультурних практик, останні набувають дидактичний характер.