Професійна самосвідомість викладача. Особливості професійного самовизначення та становлення «Я-концепції» викладача.

Усвідомлення себе особистістю — тривалий історичний процес, формування цього поняття пов'язане з розвитком певної цивілізації, котра кожна по-своєму формувала свій ідеал особистості. Безумовно, усвідомлення себе визначає становлення індивідуального «Я», яке ототожнюється із самосвідомістю особистості внаслідок виокремлення себе з довколишнього світу.

Позитивна «Я-концепція» викладача визначає його поведінку, потребу в самоактуалізації, в удосконаленні, стимулює творчість, гуманне ставлення до студентів.

При цьому позитивна «Я-концепція» викладача ВНЗ містить:

· позитивний «Я-образ», — те що викладач сам думає про себе, стрижнем чого виступає самоповага;

· «Я-реальне» — це те, ким є викладач насправді, воно багато в чому залежить від оцінки довколишніх. Оцінка відповідності між «Я-образом» і «Я-реальним» дозволяє викладачу аналізувати й удосконалювати власну поведінку, стосунки зі студентами, колегами, визначати близькі й далекі перспективи розвитку колективу, а також власного спрямування.

· «Я –ідеальне» — це те, що береться викладачем за взірець, до чого він прагне у професійному напрямку. Різниця в оцінках «Я-реального» та «Я-ідеального» визначає напрямок професійного зростання за умов, що «Я-ідеальне» — це не хибне уявлення.

· «Я-імідж» — це «Я-зовнішнє», те, як людина презентує себе.

Науково-педагогічного працівника з позитивною «Я-концепцією» характеризує відчуття власної гідності та значущості, упевненості в собі як викладачеві, спроможність викликати до себе повагу та користуватися авторитетом, наявність гнучкого, творчого мислення, потреби до постійного самовдосконалення.

Рівень продуктивності діяльності викладача значною мірою залежить від його професійно-педагогічної спрямованості — сукупності стійких мотивів, потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, які виражають світогляд людини і спрямовують на досягнення певного результату.

Професійно-педагогічна спрямованість має такі різновиди:

1) Справжня педагогічна спрямованість передбачає наявність у викладача стійкої настанови на розвиток особистості майбутнього фахівця засобами свого навчального предмета, формування в студентів позитивної мотивації учіння, потреби в професійних знаннях і уміннях, якими володіє сам педагог.

2) Формально-педагогічна спрямованість, яка пов'язана з прагненням викладача будь-що виконувати навчальний план і робочу програму. Ця потреба затьмарює собою особистість студента, його бажання і можливості, успіхи і невдачі (це формально-бюрократичний стиль педагогічного управління).

3) Хибно-педагогічна спрямованість —спрямованість викладача на са­мого себе, власне самовираження і самопрезентацію, свою професійну кар'єру. На заняттях у таких викладачів студенти малоактивні, продуктивність їхньої праці дуже низька, зникає бажання навчатися. Викладачів із такою негативною професійно-педагогічною спрямованістю мало, але вони, на жаль, є.

Велике значення особистісні характеристики викладача мають ще й тому, що мета підготовки майбутнього фахівця з вищою освітою передбачає формування в нього професійно значущих особистісних якостей. Проте життєві цінності та смисли не можуть передаватися студентові так само, як знання, уміння і навички. Єдиним шляхом розвитку духовності, формування ціннісних орієнтацій і життєвих смислів у студентів є духовність і моральна культура викладача (його емоційний світ), що виявляється через його ставлення до навколишнього світу, подій, студентів і самого себе. Якраз ці якості викладача визначають його педагогічний імідж.

Імідж —створений у свідомості людей навколо емоційнозабарвленого образу індивіда, що відображає їхні соціальні очікування.

Імідж викладача здійснює великий вплив на його взаємини зі студентами, на ефективність їхньої сумісної праці. Імідж набуває рис символу особистості викладача, стає його візиткою, рисою його характеру та формує ставлення студентів і до нього, і навіть до навчального предмета, який він викладає. У зв'язку з цим згадаємо А.Макаренка, який казав: «Визначальним чинником навчально-виховного процесу завжди залишається прекрасна особистість педагога».

Індивідуальність викладача насамперед виявляється в його зовнішності,яка спрямована на інших людей. Емоційна виразність, спосіб і сила виявлення хвилювань і почуттів визначають як експресивність.Вид і форма експресії значною мірою впливає на динаміку й особливості міжособистісних взаємин викладача і студентів. Через це серед особистісних якостей викладача визначають педагогічний артистизм—здатність управляти собою, виявляти весь арсенал своєї експресивної виразності. Артистизм викладача виконує такі функції:

• мотиваційну (викликає інтерес студентів до особистості викладача і до предмета, який він викладає);

• мобілізаційну (викликає в студентів налаштування на позитивну домінанту, наприклад, сприймання інформації);

• атракційну (приваблює, притягує інших до своєї особи);

• стимулювальну (викликає активну роботу студентів);

• фасилітаторську (полегшує педагогічну взаємодію, сприяє організації уваги студентів, сприяє виявленню у них здібності до вивчення дисципліни).

Усе це свідчить про те, що викладач вищої школи повинен демонструвати не тільки зразки науково-педагогічної діяльності, а й певні якості особистості, які мають таке саме важливе значення, як і його професійні знання і вміння. Цим пояснюється підвищення вимогливості до професіоналізму особистості сучасного викладача. Можна сказати, що викладач повторює себе у своїх студентах. Вони переймають від нього не тільки професійно-наукові знання, а й уроки життя, професійний досвід, моральні й життєві цінності, погляди та переконання, манери поведінки, спосіб мислення, окремі звички тощо.

Особистісне, переконливе, захоплююче ставлення викладача до навчального матеріалу посилює його вплив на студентів, викликає у них інтерес до нього. Через це до зовнішніх складників іміджу викладача відносять також виконання ним вимог педагогічного спілкування, дотримання правил поведінки, норм етикету у процесі сумісної професійної діяльності (форма звертання, манера спілкування і навіть форма ділового одягу — все це є нормами ділового етикету).

Зовнішній складник іміджу викладача не повинен розходитися з внутрішньою стороною — рівнем його духовного розвитку, який виявляється у системі цінностей (загальнолюдських, національних, громадянських та ін.), до яких належать і такі педагогічні цінності:

1) Людина (студент) як цінність, її життя, фізичне й психічне здоров'я. У викладача ця цінність має виявлятися в любові до студента, проте це не лише і не стільки позитивна емоція, скільки поважне ставлення до людини, віра в її розсудливість і благородство, надія на її майбутнє, здатність перейматися її хвилюван­нями, бути чутливим до її проблем тощо. Це відповідає відомій педагогічній позиції викладача — розуміти, визнавати, приймати студента, намагання створити всі умови для реалізації ним своїх творчих потенцій. Педагогічна віра виявляється також у прагненні зробити того, кого вчиш, центром свого життя і служіння. Віра в іншу людину виявляється через глибокі й достовірні гуманітарні знання, які дають змогу усвідомлювати межі власної компетентності, своїх творчих сил. Саме тому для викладача дуже важливо бути освіченою людиною з психологічного боку.

2) Цінності знання — орієнтація на систематичне поповнення і вдосконалення професійних знань як необхідної умови професійно-педагогічної діяльності й педагогічної творчості, професійного зростання загалом. «Учитель живе доти, доки він учиться. Як тільки він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель», — говорив К.Ушинський.

3) Ціннісно-мотиваційна настанова на розвиток своїх творчих потен­ційних можливостей, прагнення до самореалізації та саморозвитку — це цінність особистісного зростання у професійній сфері.

4) Цінності ставлення, які відображають ставлення педагога до самого себе як суб'єкта діяльності, його «Я-концепцію», а також динаміку цього ставлення (почуття честі, гідності). Зі зміною самоставлення змінюється також ставлення до своєї професійної діяльності. Тому й важливо для викладача мати постійне прагнення до професійного зростання, намагання ставити й вирішувати все нові й нові завдання, постійно під­вищувати свою педагогічну й наукову кваліфікацію.

Ціннісні орієнтації для суб'єкта розкривають у природі той зміст, який виробила культура. Формування ціннісних орієнтацій — шлях входження до культури. Етапи сходження до ціннісного бачення: за фактом побачити явище, в явищі побачити закон життя, а закон приймати за норму жит­тя. Основний зміст виховання — відкривати шлях до ціннісних ставлень, які мають три форми прояву: раціональне ставлення, емоційне ставлення, дієве ставлення.