Теоретичні основи соціальної роботи 9

Український соціолог О.Якуба також пов'язує можливість вирішен­ня соціальних проблем із зміною статифікаційної структури українського суспільства, оскільки це дозволяє уточнити чимало позицій, які відобра­жають зміст соціальної політики [3, 145].

Виходячи з висловлених міркувань, можна стверджувати, що соц­іальна політика як регулятор має такі складові: суб'єкти, які розробля­ють і впроваджують соціальні програми; об'єкти, які підлягають регулю­ванню, корекції; канали, засоби впливу суб'єктів на об'єкти [4, 12].

Глибоке наукове вивчення результатів соціальної роботи дозволяє говорити про позитивні чи негативні тенденції соціальної політики, її "больові точки" і розробляються оптимальні шляхи їх усунення. При цьому однією із умов успішної реалізації соціальної політики є функціо­нування її структурно-функціональної моделі, яка включає кілька важ­ливих компонентів:

— об'єкт соціальної політики і соціального управління (соціальна сфера і соціальні процеси);

— функції управління;

— методи управління;

— ресурси на соціальні потреби;

— суб'єкти управління;

— системи інформаційно-аналітичного забезпечення.

Безумовно, для грамотного вирішення завдань соціального характе­ру на різних рівнях необхідне чітке визначення об'єктів і суб'єктів соц­іальної політики, а інтегрована якість соціальної сфери полягає у забез­печенні сприятливих умов для розвитку особистості, ЇЇ соціального само­почуття в різних організаціях, достатньо повної реалізації творчих мож­ливостей і здібностей, які в кінечному результаті справляють позитив­ний вплив на ефективність інших видів діяльності особистості.

Досягненні збалансованості у соціальній сфері, зняття соціальної де­формації і своєчасне розв'язання соціальних конфліктів — це і є змістом соціальної політики як на рівні держави, так і на рівні регіонів. Тому в її організації органи управління різних рівнів повинні мати вплив на хід соціальних процесів згідно з окресленими цілями. Звичайно, у праців­ників, котрі працюють у соціальній сфері, може з'явитися запитання: які умови необхідні для отримання оптимального результату, досягнення соціальної стабільності, збалансованості всіх елементів соціальної сфе­ри, а отже, забезпечення гідного життя громадян у різних регіонах. Таких складових є кілька:

10 Соціальна робота

1) наявність ресурсів на соціальні потреби;

2) надійність концепції соціального захисту і підтримки населення, соціального управління (системи соціального управління);

3) налагодженість інформаційно-аналітичної системи управління соц­іальними процесами, коли функція соціального управління фіксується, уточнення в результаті соціальної діагностики, виявлення "больових то­чок" і застосовується вся сукупність методів самоуправління (прогнос­тичних, соціально-технологічних, адміністративно-правових, соціологіч­них тощо);

4) всі суб'єкти соціального управління рівномірно розподіляють функції управління між відповідальними органами; адекватно реагують на соціальні процеси за допомогою сукупності методів управління; го­ловні управління координують роботу відповідно до досягнень соціаль­них цілей.

Побудова моделі і визначення "білих плям" у соціальній політиці, базується па системі показників, які слід класифікувати за сферами жит­тєдіяльності об'єкта соціальної роботи.

Перша сфера — виробничо-технологічна:

— надійність технологічних систем (суб'єктивні показники);

— надійність технологічних рішень (суб'єктивні показники);

— надійність економічного становища підприємства, установи, соц­іального інституту (суб'єктивні показники);

— надійність управління відповідною структурою (суб'єктивні по­казники);

Друга сфера — професійно-трудова:

— професійна надійність (кваліфікація, стаж роботи за спеціаліза­
цією, виступають як суб'єктивні показники);

— задоволення працею (суб'єктивні показники).
Третя сфера — соціально-побутова:

— соціально-побутове влаштування (здоров'я, соціальний захист, пільги тощо — це об'єктивні показники);

— задоволення соціально-побутовим аспектом життя (суб'єктивні по­казники).

Четверта сфера — соціально-політична:

— державна підтримка підприємства, установ тощо (об'єктивний по­казник);

— можливість колективу приймати рішення (суб'єктивний показник);

— громадська думка з приводу стану і перспектив розвитку органі­зації (суб'єктивний показник).