Проблема художньої творчості 15 страница

Разом з тим сюжетне ліплення сприяє вдосконаленню якості зображен­ня окремих предметів (точніше передавати будову, пропорції) та оволодін­ню специфічними засобами художньої виразності в передачі сюжету (вза­ємодія персонажів композиції, їхнє розміщення на підставці, передача еле­ментарних дій, пропорційного співвідношення за величиною).

Завдання і зміст ліплення в старшій групі:

• розвивати емоційне сприйняття творів мистецтва скульптури, вміння розуміти задум скульптора, особливості пластичної форми, силуету, ди­наміки, виражальні можливості матеріалів (камінь, мармур, метал, дере­во, скло, формопласт);

• ознайомлювати дітей з різними видами скульптури, вчити розуміти призначення кожного виду (монументальна — увічнює значні історичні події, уславлює видатних людей; монументально-декоративна — прикра­шає архітектуру, парки, дитячі майданчики, набережні, сквери; станкова — прикрашає приміщення, виставляється в музеях, художніх салонах; скульп­тура малих форм — прикрашає інтер’єр, колекціонується, використовуєть­ся для ігор);

• сприяти формуванню навичок скульптурного сприймання предметів, помічати головні і найбільш характерні, яскраві риси зовнішнього вигля­ду моделі, зосереджувати увагу на головних пропорціях, характерних по­зах об’єктів в тих чи тих рухах;

• користуватися різними способами створення предметів ліплення: конструктивним, пластичним (скульптурним), комбінованим; надавати перевагу пластичному способу, що полягає у витягуванні частин з цілого шматка глини чи пластиліну, допомагає більш точно дотримуватися про­порцій, передавати рухи, міцно закріплювати частини предмета за допо­могою стеки, естетично обробляти поверхню виробів (згладжувати, деко­рувати, передавати фактуру наліплюванням, нанесенням рельєфів тощо);

• розвивати відчуття причетності до творчого процесу створення скульптурного образу, власне ставлення до трактування образів, до їхньої фантастичної інтерпретації в окремих випадках, що робить зображення цікавим і до певної міри незвичайним;

• ліпити з натури, по пам’яті, за уявленням та уявою, розвивати зорову пам’ять, спостережливість, фантазію;

• формувати психологічну установку щодо можливостей пошуку заду­му власної скульптури за власними спостереженнями, наслідками роз­глядання скульптур, мотивами літературних творів, фантазією тощо;

• розвивати зорову і рухову координацію, дрібну мускулатуру пальців, формувати базові характеристики особистості: допитливість, ініціа­тивність, креативність.

Розпочинається ліплення в старшій групі з найпростіших, відомих ді­тям предметів — овочів, фруктів, грибів. Проте спосіб їх зображення більш складний, ніж в попередніх групах, — з натури. Працювати з натури в бук­вальному смислі діти старшої групи ще не можуть, оскільки в них іще не сформовано зорової і рухової координації. Натура тут виступає як підказка, наочний приклад у роботі. Корисно те, що діти звернуть увагу на харак­терні форми предметів, їхні пластичні властивості (морква — конус, ка­вун — куля, гарбуз — приплющена куля тощо). Виліплюючи яблука різних сортів, зазначать, що вони мають індивідуальну форму, її характерні особ­ливості залежно від сорту.

Корисним для розвитку дітей буде ліплення різних видів грибів за му­ляжами. Бажано надати можливість кожній дитині виліпити 2—3 гриби різної форми, щоб вона могла порівнювати, спостерігати, виокремлюва­ти і передавати найбільш яскраві і характерні ознаки предметів (форма, величина, колір ніжки, шапки гриба).

Робота з натури поступово впорядковує відому дитячу «стихійність» в ліпленні (бажання ліпити за уявленням або уявою), зосереджує увагу дітей на поставлених завданнях, розвиває увагу та окомір, зорову і рухову коор­динацію, вчить сприймати пластичні властивості предметів у цілому.

Ліплення тварин і людей з натури в цій групі відбувається на основі кера­мічної скульптури народних майстрів (О. Железняк. «Птах», «Козел»;О. Селюченко. «Господині»; М. Пишенко. «Ведмідь» та ін.). скляної пластики малих форм (І. Ліцкевич. «Дідусь-козак», чортенята, півники, їжачки). Скульп­тура народних майстрів має узагальнені, обтічні, позбавлені деталізації фор­ми і досить прості мотиви — звірята, птахи, козаки, панії (господині). Ху­дожні прийоми, якими послуговуються народні умільці, прості, наближені до можливостей дитячого ліплення. Так, лапи, ноги, крила, хвости, морди анімалістичних образів стовщені, огрублені. У пташок лапки замінює підставка, очі — дірочки, пір’я або волосся — гравіювальні рисочки. Людські фігури ліпляться на основі конусоподібної форми, що виключає ліплення ніг, робить образ стійким. Дітям можна показати, як досить дотепним спо­собом народні умільці перетворювали конус-спідницю «панії» на чоловічі штани козака, защипуючи нижню частину спідниці по вертикалі.

Ліплення тварин з натури дає можливість розвивати вміння бачити ха­рактерну форму, передавати загальні і найбільш характерні риси тварин, зосереджувати увагу на пропорціях.

Наступним кроком в опануванні скульптурної пластики є розвиток уміння передавати динаміку образів через відтворення різноманітних поз, поворотів, нахилів. Наприклад, веселий упертий цапок підняв ніжку, на­хилив мордочку, ось-ось буде буцатися; стрункий коник гордовито виг­нув шию; красень олень мчить лісом, гордо піднявши свої розложисті роги; котик скрутився калачиком і заснув; припавши до землі, скрадається хит­ра лисичка...

Рухи, пози надають фігуркам особливої виразності. У ліпленні їх лег­ше передавати, коли справу маємо з реальними об’ємами. Варто лише вигнути спинку, зігнути лапи, підняти або опустити хвіст, насторожити або опустити вуха.

Навчившись ліпити фігурки тварин в русі, діти можуть створювати з них прості сюжети: «Два цапки», «Дві кізочки», «Двоє жадібних ведмежат», «Півники-забіяки», «Дві курочки-чубарочки», «Кішка з кошенятами», «Собака з цуценятами» та інші. Тут важливо, щоб діти виявляли са­мостійність, фантазію в розміщенні персонажів сюжету на підставці, ви­разно зображали їхню взаємодію (граються, сперечаються, б’ються) та про­порційне співвідношення за величиною.

Опанування способів зображення образу людини в старшій групі та­кож відбувається на основі ознайомлення з досвідом майстрів керамічної скульптури. Основою традиційного образу «панії», «господині» є порож­нистий конус, який виготовляють, скручуючи тонкий глиняний пласт у форму кулька. До конуса доліплюються бюст, шия, голівка, руки-ковбас- ки. Виразності фігуркам надає деталізація елементами одягу (сорочка, ху­стка, керсетка, плахта), прикрасами (вінок, намисто), декорування наділа­ми, гравіюванням, малюванням. Образи козаків декоруються такими еле­ментами, як вуса, «оселедці», смушеві шапки, солом’яні капелюхи, деко­ративні пояси, люльки.

Ускладненням у роботі над зображенням образу людини буде ліплення фігури з ногами. Це набагато складніше, ніж постановка скульптури на широкій основі. Спираючись на головний закон у скульптурній компо­зиції про рівновагу мас і форм, звертаємо увагу дітей на те, що ноги треба ліпити товстими й ущільненими (у валянках, чобітках, черевиках, кро- совках). тоді фігурка буде стійкою.

Образи ліплення можуть бути різними: Дід Мороз, Снігуронька, хлоп­чик і дівчинка в зимовому одязі, лижники, хокеїсти, фігуристи, гімнасти та ін. Ліпити їх можна комбінованим (голова, тулуб, ноги з цілого шмат­ка. а руки приєднуються) або пластичним способом (вся фігура з цілого шматка). Виразності фігуркам надають деталі одягу (шапочки, комірці, рукавички, застібки, шарфи) та атрибути (лижі, ковзани, гімнастичні кільця, кпючки). У зображенні цих образів для дітей відкриваються значні можливості самостійних творчих рішень: якзмоделювати форму, щоб вона гарно виглядала з різних боків; як передати рух, бо він у скульптурі є важли­вим засобом виразності; які деталі та аксесуари виліпити, як виставити фігу­ри у красивому гармонійному співвідношенні, щоб вони радували око, да­вали і дитині, і глядачам задоволення. Для окремих фігур знадобляться підставки й каркаси, що забезпечать їхню стійкість (гімнаст спирається на «коня», стрибун — на шеста, лижник — на палиці, хокеїст — на ключку).

Корисним для розвитку багатьох базових рис особистості, на яких три­мається фундамент особистісної культури дошкільняти, є колективне ліплення на теми дитячих ігор, розваг, казок («Зимові розваги», «Наше спортивне свято», «Якми танцюємо», «Ігри на льоду», «Веселе свято Мас- ляниці», «Пластилінові казки»). Тут є можливості для виявів людяності; вміння брати до уваги інших, співпереживати, допомагати; відповідаль­ності за спільну справу; справедливості — поведінки відповідно до мораль­них правил; самовладання — вміння свідомо керувати своїми почуттями, настроями, пориваннями, утримуватися від поганих вчинків.

Цікавою темою для ліплення в старшій групі є створення посуду з по­дальшим його декоруванням, висушуванням і випалюванням у муфельній печі. Дітям ця робота дуже подобається. Ліплення найпростіших чашок, кухликів, ваз, сервізів дає змогу практично пізнавати тектонічні співвідно­шення об’ємних форм — основу основ мистецтва скульптури та архітек­тури. Спілкуючись із керамікою, працюючи над її створенням, діти почи­нають розуміти, що від пропорційних співвідношень шийки і тулуба вази (дзбана, глечика, кухлика і т. ін.) та вагових співвідношень тих самих об’ємів залежить виразність виробу. В українській кераміці Опішні, Косо­ва, Василькова, Ужгорода та інших центрів є безліч цікавих утилітарних і декоративних предметів посуду, що можуть стати зразком для дитячого ліплення (горщики, глечики, макітри, миски, кухлики, дзбанки, куманці, плесканці, калачі, барильця, квасники, вази, свічники та ін.).

Для розвитку дітей і формування їхньої самостійності важливо дати їм загальні уявлення про те, що вихідні форми і способи ліплення посуду багато в чому визначаються характером його основних форм. Кулястий посуд виліплюють вдавлюванням у кулю або вийманням з неї глини сте­кою-петлею. Циліндричні — вдавлюванням у циліндр або обгортанням глиняної стрічки навколо дна-диска. Посуд, який має поступові перехо­ди контуру від звужених до розширених частин зручно виконувати коло­вим наліплюванням «ковбасок»-джгутиків. Впевнившись, що джгути ут­ворили правильну форму, можна згладжувати пальцями внутрішні і зовнішні стінки посудини. Гарні декоративні вази можна створювати за принципами, подібними до виготовлення паперового кулька: сплющену кулю накрити мішковиною, розкачати пласт завтовшки 0,5 см, стекою- ножем відрізати зайві кінці, згорнути із викроєного пласта вазу, приліпи­ти її до денця. Рельєф-мішковина утворить декор.

Вихідну форму куманців, калачів, квасників можна ліпити у вигляді бубликів (тонких, товстих, сплющених) і доліплювати до них шийки, ден­ця. носики,ручки.

За бажанням діти можуть ліпити посуд індивідуально і колективно, створювати сервізи, виставки кераміки, виготовляти сувеніри, подарун­ки, побутові прикраси. Важливо тільки надихнути їх на самостійні пошу­ки, дослідження та експериментування.

Обладнання та матеріали для занять з ліплення

Важливими складниками розвивального середовища для художньо- продуктивної діяльності з ліплення є матеріали й обладнання та організа­ція розвивального спілкування дорослих (педагогів, психологів, батьків) з дитиною на тлі мистецтва скульптури. Щоб забезпечити природну по­требу дитини в активному самопізнанні і практичному опануванні скуль­птури як цікавої сфери художньої культури, важливо мати банк її творів в дошкільному навчальному закладі. Динамічно вводити їх у предметно- ігрове середовище груп, художньої студії, організовувати міні-виставки, презентації, цікаве естетичне спілкування.

Для молодших груп це можуть бути скульптурні народні іграшки із глини, дерева, пластмаси та штучних матеріалів (опішнянські, косівські, Васильківські, полтавські та ін.). Діти люблять їх за функціональну прос­тоту, образну привабливість, пізнавальну доступність, із задоволенням граються з ними, розуміють, що народні майстри створювали образи, найближчі і найрідніші для своєї душі (вершників на конях, нянь з дітьми, улюблених тварин — пташок-свищиків, баранців, козликів, півників, конячок, індиків та ін.). Для старших груп підійде складніша народна скульптурна пластика, наприклад, фігурний керамічний посуд у вигляді баранів, оленів, ведмедів, левів; жанрова та анімалістична скульп­тура малих форм із фарфору і фаянсу, майоліки, теракоти («Наталка-Пол- тавка», «Запорожець»), казкові персонажі («Баба-Яга», «Кіт у чоботях»), іграшковий посуд-монетка з кераміки (вазочки, мисочки, горщики, ма­кітри і таке інше).

Для старших дошкільнят можна також придбати зменшені скульптурні портрети (бюсти, погруддя) видатних людей (Т. Шевченка, 1. Франка, Лесі Українки).

На оригінали монументальної і монументально-декоративної скульп­тури можна натрапити на вулицях, площах, бульварах, у парках, меморі­альних комплексах та заповідниках наших міст і сіл. Це передусім пам’ят­ники видатним людям та історичним подіям, героям праці і воєн. Безпосе­реднє спілкування з ними під час екскурсій залишає помітний слід у душі дитини на все життя, пробуджує симпатію до творчості скульпторі в та архі­текторів, вдячність за те, що увіковічили і прославили образи героїв.

Дитячі уявлення про скульптуру допоможуть поглибити також друко­вані наочні матеріали (фотознімки, листівки, тематичні набори, ілюстра­ції, рекіамні альманахи, наприклад про Софіївський парк в Умані, ансамбль Петергоф), слайди та діафільми про скульптуру («Лісова фантазія». Сту­дія «Діафільм». Москва; «Огюст Роден». Студія «Діафільм». Москва).

Дитина дуже рано навіть без допомоги дорослого помічає пластичні властивості різних матеріалів: вологого піску, снігу, тіста, пластиліну, гли­ни. Вона любить самостійно досліджувати їхні властивості, експеримен­тувати. маніпулювати, змінювати за власним бажанням. Отже, різно­манітність зображувальних матеріалів для ліплення у групах, доступність для користування значно збагатять і розширять художньо-практичний досвід дитини.

Глина — найбільш доступний природний матеріал для занять з ліплен­ня. В Україні глина трапляється практично у всіх місцевостях і має різно­манітні кольори: жовто-коричневий, білий, сірувато-білий, зелено-бла­китний, бурий, цеглянисто-червоний та інші.

Готову для роботи глиняну масу можна придбати на керамічному заводі або добути із землі. Частіше всього на поклади глини можна натрапити на прирічкових схилах, у ярах. Залежно від наявних домішок глини поділяють на масні і пісні. Масні глини пластичніші. Пластичність — це здатність збе­рігати форму без розривів і тріщин. Тому глину треба перевірити на плас­тичність: змочити грудочку водою, добре розім’яти, перетерти в руках і зліпити бублик. Якщо він не потріскається, а після висихання не розкри­шиться і не деформується, це означає, що глина придатна для ліплення.

Щоб приготувати глиняну масу, треба залити глину водою, добре роз­мішати, щоб була як густа сметана, і залишити на добу розкисати, або, як кажуть керамісти, розпускатися. Наступного дня добре розмішати, про­цідити крізь сито і залишити надобу. Вона відстоїться, опуститься на дно. Воду треба злити, а глину трохи підсушити. Готову глиняну масу вимісити як тісто, шоб з неї вийшло повітря, тоді під час висихання вироби не бу­дуть тріскатися. Робоча маса повинна бути помірно вологою, не приста­вати до рук, але й не бути крихкою. Чисту, однорідну глину можна збері­гати в целофанових пакетах чи пластмасових відерцях.

Висушувати вироби з глини потрібно спочатку у вологих приміщен­нях кілька днів, а потім у сухіших, але не біля батареї і не на сонці.

Часто перед висушуванням вироби із глини покривають ангобами — глиняними фарбами, виготовленими із глин різних кольорів. За своєю консистенцією ангоб має бути близький до рідкої сметани.

Висушені вироби можна випалювати в муфельній печі або у звичайній жаровій шафі. Вони мають бути встановлені за всіма правилами пожежної безпеки на ізоляційній основі (керамічні плитки, азбест, цегла). Вироби закладають у піч на 6—7 годин, випалюють при температурі до 1000 °С, виймають наступного дня, коли піч і вироби повністю охолонуть. Після випалювання вироби можна розмальовувати, тонувати всю поверхню, ма­лювати візерунки гуашевими фарбами з додаванням яєчного жовтка або темперою.

Пластилін — штучний матеріал, виготовлений на основі поєднання глини, воску, оліїта барвників. Він пластичний, але пружний, тому перед застосуванням його треба розігрівати. Пластилін має багато кольорів і відтінків, його можна змішувати для отримання нових колірних відтінків. Пропорції для кожного кольору добираються окремо (табл. 1).

Таблиця 1. Пропорції змішування пластиліну для отримання необхідного кольору Колір, який ми хочемо отримати Частини бруска червоний жовтий білий чорний зелений синій помаран­ чевий Темно-сірий (вовк) — — 3/4 1/4 — — — Сірий (миша)   - 4/5 1/5 — - - Світло-сірий (заєць) - - 7/8 1/8 - - - Зелений (трав’яний) — 1/2 - - 1/2 — — Зелений (листя дерев) - 1/3 - - 2/3 - - Рожевий (руки, ноги) 1/5 - 4/5 - - — — Рожевий (свиня) 2/5 - 4/5 — - — — Фіолетовий (фіалка) 1/3 — — — — 2/3 —

Для приготування пластиліну необхідного кольору шматочки двох різних кольорів треба розігріти і скачати з них довгий циліндр, знову його розкачати і так доти, доки не вийде циліндр однорідного (без прожилок і плям) кольору.

Зараз продається пластилін не лише різних сортів, а й з різними влас­тивостями. Наприклад, німецький формопласт, який після закінчення роботи занурюють на кілька хвилин у кипень і вироби затвердівають по­дібно до гіпсу чи пластмаси.

Хороший імпортний пластилін «Крайола» («Сгауоіа»), пластичний, яскравих кольорів, не прилипає до рук.

Тісто для ліплення — м’який, приємний на дотик, пластичний мате­ріал. Можна використовувати звичайне харчове (тісто для крекера) і тех­нічне тісто. Для приготування технічного тіста треба змішати склянку бо­рошна зі склянкою солі «Екстра» та 1/3 склянки води. Дехто радить дода­вати столову ложку клею для шпалер або 1/2 чайної ложки маргарину. Борошно можна використовувати низькосортне пшеничне або суміш пшеничного із житнім. Тісто можна пофарбувати аніліновими, харчови­ми барвниками, порошком какао, розчинною кавою чи просто гуашевими фарбами. Для цього вливають барвник або всипають порошок і вимішу­ють до рівномірного забарвлення.

Вологий пісок — природний матеріал для ліплення на вулиці і в при­міщенні, якщо створено відповідні умови. Специфіка матеріалу дає змогу виготовляти різноманітні об’ємні і рельєфні зображення способом фор­мування (заповнення і вивільнення форм). Вироби із піску мають узагаль­нені форми без особливої деталізації. З піску можна ліпити скульптури, додаючи в нього клей. Деталізувати, декорувати, акцентувати образи мож­на галькою, мушлями, черепками з майоліки.

Віск, парафін. Під час нагрівання стають пластичними. Працювати з ними треба швидко, бо при охолодженні матеріал твердіє. Фігурки з вос­ку і парафіну виходять блискучі, гладенькі, приємні надотик. З цих мате­ріалів можна відливати скульптурки, використовуючи пресформи (фаб­ричні або виготовлені з пап’є-маше).

Сніг, лід. Липкий сніг використовується взимку для ігрового ліплення. Можна використовувати різні способи створення скульптури: наліплю­вання, доліплювання, «обрізання», зішкрібання. Для надання виразності фігурам їх можна розмалювати фарбами, чорнилом, сажею, інкрустувати вставками із камінчиків, вуглинок, кісточок із фруктів, насіння тощо.

Дорослі можуть взимку ознайомити дітей з оригінальним способом виго­товлення «льодяних скульптур» через «лиття» або «формування». Для цьо­го треба виготовити форму, налити воду і заморозити її. Коли вода замерз­не. занурити форму на короткий час у гарячу воду і вийняти скульптуру.

У великий мороз виліплені зі снігу скульптури можна обливати холод­ною водою, вони обмерзнуть, будуть міцні і схожі на льодяні.

Робочий інвентар для ліплення.

Дошки. Ліплення виконується на робочих дошках з дерева, пластику, лінолеуму прямокутної, квадратної або круглої форми.

Туристка «станок» — ручний міні-гончарний круг, що обертається і до помагає під час роботи оглядати скульптуру з усіх боків, надавати їй до­вершеності. Можна використовувати в роботі з дітьми середнього і стар­шого дошкільного віку, коли потрібно поверхню виробів згладжувати, де­корувати рельєфами, наліпленнями. _

Стеки. Це інструменти фабричні (з пластмаси) і саморобні (з дерева) для надрізання заготовок, вирівнювання поверхні виробу, розрізання час­тин, виготовлення отворів, примазування частин, нанесення рельєфів.

Петлі. Інструменти для видалення зайвої глини. Це дерев’яні палички із закріпленими на кінцях дротами-петлями або різачками-петлями, різ­ними за розмірами і конфігурацією.

Інструменти для декорування. Це прилади, за допомогою яких на глині можна робити цікаві відбитки: палички з кінчиками-штампиками у формі трикутників, кружечків, квадратів, рисок, зірок, а також побутові дрібнич­ки (кришечки з пляшок, пробки, гайки тощо).

Ганчірки, поролонові губки. Товста волога ганчірка або губка необхідна, шоб витирати інструменти, пальці, зволожувати поверхню виробу. Треба трима­ти її на мисочці, щоб не забруднювала і не зволожувала стіл. Суха ганчірка прислужиться тоді, коли треба, щоб інструменти і пальці були сухими.

Гумові груші. Інструменти для розмальовування скульптур і виробів із глини ангобами чи іншими фарбами. У кінчики груш вставляються ко­роткі (2—3 см) соломинки чи обрізки стрижня від використаної кулькової

ручки, чере^ які витискується барвник. Лінії, виконані таким інструмен­том, виходять однакової товщини, їх можна швидко і вправно малювати, а також виконувати контури різних конфігурацій, малюючи листя, квіти, птахів, риб та зафарбовуючи їх.

Пензлі. Використовуються для покриття виробів ангобами тарозмальо- вування візерунками. Можуть бути тонкими, плоскими і широкими, але переважно м’якими.

Усі зазначені вище атрибути розвивального середовища будуть працю­вати на особистісний розвиток дитини за умови активної взаємодії з ними її внутрішнього «Я», коли вони стануть її особистою цінністю, супутника­ми, друзями, помічниками, допоможуть їй самореалізовуватись у процесі творчої діяльності заради власного успіху та благополуччя: зліпити, щоб разом погратися, порадувати, почастувати, порадіти, помилуватися.

Методи педагогічного супроводження занять з ліплення

Алгоритм методики педагогічного супроводження занять з ліплення запрограмовоно в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні у змістовній лінії «Світ мистецтва». Тут визначено чотири напрями органі­зації освіти ьо-виховної роботи:

Ознайомлення із творами мистецтва.

Художній образ мовою мистецтва.

Художньо-практична діяльність.

Дитяча творчість.

♦ Запрограмуйте за цими напрямами методику педагогічної організації занять

з ліплення в одній із вікових груп.

Перші два напрями орієнтують на особливу роль у становленні обра­зотворчої діяльності дитини художнього сприймання краси світу мистец­тва, впливу мистецтва на емоційний, естетичний, моральний розвиток особистості. З огляду на це програма розвивального спілкування має місти­ти доступний матеріал з теорії і технології скульптури: її суспільні функції, виражальні засоби, особу і творчий процес скульптора.

Завдання третього напряму пов’язані з опануванням художніх, зобра­жально-виражальних, технічних «секретів» різних видів образотворчої діяльності, зокрема й ліплення. Дослідження пластичних можливостей матеріалів для ліплення (глини, пластиліну, тіста, воску), оволодіння тех­нікою роботи з обладнанням та інструментами становлять предмет само­діяльності і саморозвитку дитини за цим напрямом.

Зміст четвертого напряму передбачає створення умов для художньої творчості дітей в різних видах образотворчої діяльності, зокрема і в ліпленні. Спілкування в середовищі мистецтва скульптури здатне пробу­дити в дітях позицію творця, скульптора, художника-кераміста, дизайне­ра, який може продукувати художні ідеї, експериментувати, досліджува­ти, застосовувати творчий досвід у повсякденному житті для ліплення і конструювання образів, необхідних для гри, облаштування та оформлен­ня інтер єру і майданчика, виготовлення призів, подарунків, сувенірів.

Ознайомлення з мистецтвом скульптури відбувається підчас розвиваль­ного спілкування у процесі взаємодії його учасників: дітей, мистецтва скульптури та педагога

В осооиетісно-роіьивальнш педагогічній технології дослідники виок­ремлюють такі системи спілкування:

«дитина—скульптура» (коли дитина зацікавилася твором скульптури на емоційному чи пізнавальному рівні, батьки чи педагоги задовольня­ють її потребу у додатковій інформації);

«дитина—скульптура—дитина» (коли дитина зацікавилась твором скульптури і прагне обмінятися думками з однолітками, дорослий спо­стерігає за спілкуванням і моделює подальший зміст спілкування дітей між собою з приводу скульптури);

«дитина—скульптура—педагог» (коли з ініціативи дитини педагог на­дає потрібні пояснення, інформацію про твір мистецтва, про особливості мистецтва скульптури, його функції в суспільстві, чим сприяє розвитку компетентності дитини).

Можливі й інші форми спілкування в середовищі мистецтва скульпту­ри: «скульптура—дитина», «скульптура—дитина—педагог», «скульптура— дитина—дитина». Виокремлюють два види спілкування з мистецтвом скульптури: позанавчальне, шо відбувається в повсякденній діяльності («пізнавальні», «технічні», «творчі», «мистецькі» хвилинки, самостійні за­няття з ліплення) і навчальне, спеціально організоване педагогічне спілку­вання на заняттях.

Спілкування з дітьми в середовиші мистецтва скульптури за змістом можебути теоретичним (мистецтвознавчим) — мистецтвознавча розповідь, бесіда, художньо-дидактична гра — і практичним (образотворчим) — впра­ви для усвідомлення зображувальних можливостей матеріалів, засвоєння технічних прийомів, ліплення на задану тему чи за власними задумами дітей.

Теоретичне (мистецтвознавче) спілкування забезпечує формування у дітей готовності до сприймання мистецтва скульптури, усвідомлення його винятковості та особливостей, поліфункціональності в соціумі, розумін­ня творчого процесу скульптора, активізацію емоційно-пізнавального інтересу до творів скульптури, розвиток уявлень про виражальні засоби скульптури.

Практичне (образотворче) спілкування забезпечує зацікавлення дітей процесом і результатами ліплення, ознайомлення з пластичними можли­востями різноманітних матеріалів для ліплення (глина, пластилін, тісто, пластика, віск тощо), опанування різних способів і прийомів ліплення, усвідомлення дитиною власних творчих можливостей і формування здібностей до творчої самореалізації в ліпленні.

За формою організацїїяк теоретичне, так і практичне спілкування може бути індивідуальним, груповим (від двох до десяти дітей), коли діти об’єд­нуються в групи за віком, статтю, інтересами, особливостями сприйман­ня інформації і рівнем зображувальних навичок, та фронтальним.

В організації різних видів спілкування використовують три основні групи методів: інформаційно-рецептивні, репродуктивні і творчі.

Інформаційно-рецептивні методи спрямовані на отримання інфор­мації за допомогою рецепторів та аналізаторів (зорового, тактильного, слухового, смакового, нюхового) і на формування необхідного досвіду, який забезпечує готовність до сприймання мистецтва скульптури та ово-

лодіння зображувальними техніками. До методів цієї групи належать: спо­стереження. розглядання, обстеження творів скульптури, декоративно- ужиткового мистецтва, муляжів, натури, дидактичні ігри з предметами, мистецтвознавча розповідь, мистецтвознавча бесіда тощо.

Репродуктивні (відтворювальні) методи забезпечують оволодіння тех­нікою ліплення, створення зображення. Це вправи з матеріалом, демон­страція способів і прийомів ліплення, наслідування дій дорослого, ігри- вправи, вправи в техніці ліплення.

Творчі методи спрямовані на формування здібностей до творчої само- реалізації вліпленні, досягнення виразності образу. Сюди належать творчі завдання різних рівнів складності («Як я танцюю, роблю зарядку», «Що вміє робити мій собачка, котик?», «Скульптурна загадка», «Скульптура, яку придумав я»), приклад творчості скульпторів, психологічна установка на власний пошук задуму скульптури, способів ліплення, прийомів до­сягнення виразності образу тощо.

Звернення до мистецтва скульптури, творчого процесу скульптора на­дає процесу пізнання опосередкованого характеру і дає змогу педагогові уникати показу всього процесу ліплення, зразка кінцевого результату, ме­тод психологічної установки на власний творчий пошук стимулює го­товність, схильність дитини до виконання певної діяльності і надає їй три­валого характеру, сприяє формуванню стійкої уваги, спрямованості на за­вершення діяльності й отримання результату. Внутрішня, особистісна пси­хологічна установка продукує звичку до самостійної образотворчої діяльності.