Теоретичні основи соціальної роботи. €

— педагогічна позиція соціальної взаємодії батьків-вихователів з вихованцями.

При цьому, слід зазначити, що сьогодні уже визначені основні напря­ми життєдіяльності ДБСТ:

1) зміцнення й захист фізичного й психічного здоров'я дітей шляхом створення доцільного особистісно-орієнтованого режиму дня і змістов­ної розробки всіх його аспектів;

2) забезпечення наступності між сферами соціального становлення дитини;

3) створення оптимальних умов для розширення соціальних контактів вихованців. ^

Цікавим підходом у технології організації життєдіяльності дітей у ДБСТ є використання ідей соціального виховання шляхом включення їх у колективні сімейні справи. Це, зокрема, можуть бути:

а) організація життєдіяльності кількох ДБСТ на основі щоденної
гумашюспрямованої виховної роботи і в результаті участі вихованців у
соціально значущих справах (наприклад, "Очистимо джерело", "Пода­
рунки друзям", "Полікуймо книжку", "Концерт для дитячого садка",
"Мамин день" тощо);

б) організація діяльності вихованців як суспільно-значущої, цікавої,
творчої для кожної особистості (наприклад, "Моя хатинка для птахів",
"Подарунок мамі — своїми руками", "Конкурс на найкращий квітник "
та ін.); \

в) змоделювати самоуправління в ДБСТ на принципах змінності орган­
ізаторів, що дозволяє включати усіх вихованців в активну діяльність
(скажімо, один тиждень одна особа виступає "керуючим" справами по
наданню допомоги батькам, а інший відповідає за якість підготовки до­
машніх завдань, хтось дбає про порядок у подвір'ї, а надалі функції
можуть змінюватись);

г) налагодження таких відносин між кількома ДБСТ, щоб усі були
зацікавлені у долі й успіхах кожного члена різних сімей.

Звичайно, організація різних видів діяльності дітей потребує і вирі­шення деяких важливих питань, на які зобов'язаний звернути увагу соц­іальний працівник. Це стосується: 1) умов для самоорганізації індивіду­ального життєвого середовища вихованця; 2) умов для колективної жит­тєдіяльності; 3) умов для розвитку трудових навичок дітей; 4) умов для творчих занять; 5) умов для занять спортом; 6) умов для медичних і гігієнічних процедур.

154 Соціальна робота

У роботі з вихованцями ДБСТ привертає увагу психологічний ас­пект, який передбачає психологічну реабілітацію дітей, що залишились без опіки батьків, їх психологічну адаптацію в нових соціальних умовах, психічний розвиток вихованців дитячого будинку. В цьому плані в умо­ва сімейного дитячого будинку, на нашу думку, помітно стимулюється розвиток емоційної, мотиваційної вольової та інтелектуальної сфери дітей.

Вітчизняні та зарубіжні науковці (Г. Бевз, Л. Галагузова, І. Пеша, І. Трухін, С. Мещерякова) розробили систему психологічного розвитку дитини, який базується на встановленні ефективно-особистісних зв'язків дітей з дорослими та іншими людьми. А це потребує того, щоб:

1) ДБСТ був пристосований для постійного проживання в ньому
дітей від часу приходу аж до повноліття;

2) кількість дітей на одного дорослого була обмеженою трьома-п'ятьма вихованцями;

3) функціонування різновікових груп дітей (від немовлят до підлітків);

4) вихованці повинні бути включені в реальне життя і побут людей не лише в сім'ї, але й поза дитячим будинком.

Особливо важливим аспектом у виховному процесі ДБСТ є прояв гуманістичних засад у діяльності батьків — вихователів, які не повинні "імітувати" сім'ю, а жити повноцінним життям справжньої сім'ї. З цією метою психолог (із соціальної служби чи з опікунської ради, або з управ­ління освіти) повинен організовувати психопрофілактичну, діагностичну, розвиваючу, психокорекційну і консультативну діяльність. Це забезпечує реалізацію професійного підходу, який попереджує небезпеку "гри в сім'ю".

Безперечно, щоб розгорнути у ДБСТ професійну і цілеспрямовану роботу, слід проаналізувати чотири основні групи проблем, які з перших днів з'являються у такій сім'ї:

1) матеріальне забезпечення ДБСТ;

2) відносини в сім'ї між батьками — вихователями і дітьми, між дітьми (рідними і прийомними);

3) охорона психічного і соматичного здоров'я дітей;

4) взаємовідносини з органами опіки і піклування.
Усвідомлення соціальними працівниками і органами опіки означених

проблем дозволяє робити батьків вихователями, а не обслуговуючим персоналом, які на основі взаємодії допомагають формуванню у вихо­ванців життєво важливих навичок.

Зважаючи на те, що у світі існує кілька концепцій щодо вирішення проблем дітей, які залишаються без опіки батьків, науковці пропонують різні підходи при вирішенні долі таких дітей.