Теоретичні основи соціальної роботи. / брак інформації про виховання і характер взаємостосунків з дітьми і молоддю з обмеженими можливостями і

/ брак інформації про виховання і характер взаємостосунків з дітьми і молоддю з обмеженими можливостями і, відповідно, нерозуміння бать­ками їхніх проблем;

^ розпад сімей з дітьми-інвалідами;

^ підвищене відчуття відповідальності, намагання зробити усе за дитину, часто трансформується в гіперопіку;

^ прагнення сховати дитину від оточуючих, а також — звуження кола спілкування, ізольованість та ін.

Причини психологічних проблем самих дітей і молоді з функціо­нальними обмеженнями, на думку експертів, наявні у зв'язку з:

^ відчуттям незатребуваності і "меншовартості" (формуванню ос­таннього сприяють демонстрації співчуття або навпаки, відсторонення оточуючих);

^ недоступністю багатьох закладів культури, нестачею спілкування взагалі, зокрема з однолітками, внаслідок обмежень у пересуванні, з інших причин;

^ відсутність інформації, замкненість лише на власних проблемах;

^ усвідомлення своєї залежності від батьків, оточуючих та ін.

Стосовно проблем у сфері освіти дітей і молоді з функціональни­ми обмеженнями, експерти зазначають такі причини:

■^ неспроможність відвідувати загальноосвітню школу, деякі вади й недоліки інших форм освіти;

-Ґ труднощі у пересуванні та віддаленість спеціальних навчальних закладів, що заважає отримати спеціальність;

^ недостатня адаптованість навчальних програм загальноосвітніх і навіть спеціальних шкіл для дітей з певними порушеннями, брак індиві­дуального підходу;

^ відсутність у сільській місцевості і малих містах спеціальних на­вчальних закладів;

^ брак індивідуальних навчальних програм, адаптованих до особли­востей різних видів інвалідності дітей, які навчаються вдома;

^ відсутність зацікавленості, мотивації вчителя у навчанні дитини з функціональними обмеженнями разом зі здоровими дітьми в класі за­гальноосвітньої школи.

Причини обмеження кола спілкування дорослих членів родини, де є діти чи молодь із функціональними обмеженнями:

^ неможливість залишити дитину без догляду;

18 6 Соціальна робота

^ небажання батьків зайвий раз обговорювати проблему інвалідності дитини;

^ неготовність суспільства до спілкування з інвалідами;

-/ труднощі пересування та ін.

Причини недостатнього спілкування дітей і молоді з функціо­нальними обмеженнями:

■^ труднощі пересування, відсутність спеціального обладнання в гро­мадських місцях, взагалі знижений рівень мобільності інвалідів;

^ психологічний бар'єр у спілкуванні, неговності людей сприймати інвалідів рівними собі;

^ психологічні комплекси батьків, які соромляться дитини і не праг­нуть розширювати коло її спілкування;

^ вилученість з середовища загальноосвітніх шкіл, недостатня кількість центрів соціальної адаптації і спеціалізованих навчальних закладів;

^ відсутність клубів для спілкування або їх недоступність;

^ небажання здорових дітей спілкуватися з інвалідами та ін.

Звичайно, це названо лише окремі причини серед десятків інших (детально ця проблема висвітлена в аналітичному звіті ДЦССМ за 2002 рік). Проте вони змушують звернути особливу увагу державних струк­тур, різних соціальних інститутів і громадських організацій на питання щодо шляхів усунення окреслених причин і механізмів впливу на досяг­нення певних змін у тій ситуації, яка склалася навколо дітей і молоді з функціональними обмеженнями, і зокрема — навколо сімей, які вихову­ють таких дітей.

4. Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями

Згідно з твердженням ВОЗ, традиційна модель захворювання є своє­рідною тріадою: етимологія —> патологія —> симптом. Відповідно запро­поновано використовувати терміни: фізична інвалідність або фізична недостатність для характеристики стійкого недоліку; нездатність до на­вчання, труднощі у навчанні, розумова відсталість, психічна інвалідність, що пов'язана з враженням головного мозку. Згідно з Декларацією про права людини (1975, ООН), інвалід — це будь-яка особа, яка не спро­можна самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормально­го особистого і соціального життя у зв'язку з недоліками, вродженими чи набутими, її фізичних чи розумових можливостей (13).

Теоретичні основи соціальної роботи

Зміст реабі л ітаційної роботи

Відповідно до наведених визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітації дитини з функціональним обмеженням. Реабіл­ітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім'ї спец­іальною допомогою відразу ж після появи у неї перших ознак відхилен­ня у розвитку.

1. Реабілітація у всіх її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції.

2. Реабілітація наступний етап після адаптації. Якщо адаптація розг­лядається як пристосування з використанням компенсаторних здібнос­тей, то реабілітація — відношення, активізація особистості. Отже, по­трібна опора на адаптивний апарат (фізіологічний, психологічний, біоло­гічний, соціальний).

3. Реабілітацію дитини не можна розглядати при відмежуванні її від сім'ї, яка зобов'язана сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей.

4. Соціальна реабілітація — неперервний, але обмежений за часом процес, протягом якого повинні з'явитися нові якісні характеристики дитини.

5. Соціальну реабілітацію не потрібно розуміти як абстрактну кате­горію, вона має свою спрямованість: специфіку для кожного вікового етапу.

Аналізуючи різні думки щодо ставлення до дітей з обмеженими мож­ливостями, доцільно виокремити ті аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущим для розкриття реабілітації як соціального процесу.

/. Ставлення до дефекту дитини. Воно може проявлятися в таких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усвідомлене, сприй­няття чи несприйняття (дитиною), пригніченість (стан), адаптація чи дезадаптація, депривація тощо.

Зазначені категорії не є стабільними і піддаються змінам відповідно до рівня розвитку особистості, до того ж ставлення до власного дефекту обумовлене ставленням людей, що оточують дитину як індивіда й осо­бистість

2. Становище в сім'ї. Тут найбільш поширеними можуть бути кате­горії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіпертон­іки чи гінооніки (недостатня увага), афективиість (надмірність батькі­вського роздратування, незадоволення тощо), авторитарність виховання, гіперсоціальність (спроба будувати виховання за певною схемою), при­мус, репресія тощо.

188 Соціальна робота

Таким чином, за сукупністю причин і факторів, які викликають сімейне благополуччя чи неблагополуччя, визначальним є етап міжособистісних відносин і традиції виховання в сім'ї.

3. Навички самообслуговування. У даному випадку спектр опису в
категоріях є досить широким і багато в чому пов'язаний з понятійним
апаратом дитячої, вікової, і педагогічної психології. Сюди входять пред­
метна діяльність, маніпулювання, дії, зона найближчого розвитку, умін­
ня, навчання, наслідування, звички тощо.

Прояви особистості дитини у сфері само облаштування досить різно­манітні. Одним із важливих індикаторів тут є можливість опосередку­вання, самостійного регулювання своєї поведінки.

Розвиток навичок самообслуговування займає особливе місце у ви­хованні і соціалізації. Зокрема, враховуюеться той фактор, що у всіх дітей з відхиленнями у розвитку досить важко формується дрібні ручні навички — дрібна моторика, координація рухів і орієнтація у просторі.

Зона реабілітації включає в себе навчання навичкам довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, затрачати зусилля відповідно до розмірів предмету, ваги і форми. Цей факт відображаєть­ся в тих категоріях, які використовуються для характеристики рівня самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.

4. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить
важливим для всіх категорій дитячої інвалідності, але вона є удвічі значу­
щою для дітей, котрі страждають дитячим церебральним паралічем (ДЦП).
Тому головним категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні
вправи, руховий режим, корекція помилкових установок опорно-рухового
апарату (кінцівок, частин позвоночного ствола та інші), подолання слаб­
кості (гіпотрофія, атрофія), окремих м'язових груп, поліпшення рухли­
вості у суглобах (профілактика або розробка контрактур), розвиток пред-
метно-маніпулятивної діяльності рук (пальців рук) та інші.

Звертаючи увагу па одну із досить важливих особливостей рухового розвитку дітей, можна здійснити сильний вплив на їхній загальний роз­виток, а також і на соціальну реабілітацію в цілому. Це має вплив і иа формування мовлення, психіки, інтелекту, таких аналізаторних систем, як зорова, слухова, тактильна, а також, у широкому розумінні, на їхню поведінку. Все це свідчить про те, що сфера рухової активності вбирає в себе додаткові категорії, які описують:

а) розвиток мови за допомогою рухів — поєднання звуків і рухів, звуконаслідування, звукове забарвлення руху, рольовані рухливі ігри, ритмізація рухової діяльності, дрібна моторика тощо;

Теоретичні основи соціальної роботи

б) формування в процесі фізичного виховання просторових і часо­
вих уявлень типу: далі-ближче, вище-нижче, зліва-справа, більше-менше,
багато-мало, швидко-ггавільно, часто-рідко та інше;

в) вивчення у процесі реабілітаційної діяльності на заняттях з фізич­
ної культури матеріалів різних фізичними властивостями, що пов'язано з
категоріями важкий-легкий, гладкий-шорохуватий, пластичний-крихкий
тощо.

5. Пізнавальна активність. У першу чергу, вона пов'язана зі сти­
муляцією сенсомоторного розвитку дитини. Розвиток сенсомоторних
функцій у поєднанні з емоційно-позитивним спілкуванням дитини слу­
жить основною формування всіх психічних функцій, які представлені в
категоріях: мова, увага, цілеспрямована діялність, емоційна реакція, ком­
плекс оживлення, мислення, уявлення та інші.

Специфіка сенсомоторного виховання дитини з відхиленнями у роз­витку спрямована на одночасний розвиток органів почуття і моторики дитини. У випадку розладу оиорно-рухового апарату (ДЦП) реабілітац­ійне середовище павине враховувати правильність розміщення тіла, голо­ви, рук, ніг, що пов'язано з такою категорією, як поза.

Досить часто у дітей, котрі відносяться до групи ДЦП, зустрічається порушення формування однієї з важливих сенсомоторних функцій — фіксація зору на одному й тому ж предметі. У свою чергу це пов'язано з такими психічними категоріями, як зорова зосередженість і стеження за предметом, а у випадку прояву в дитини позитивних емоцій — з перши­ми голосовими реакціям.

На наступному етапі відбувається навчання дитини групуванню і зіставленню, що також закріплюється у відповідних категоріях. Якщо всі навички формуються у здорової дитини на третьому році життя, то у хворої — значно пізніше. Особливо важко відбувається процес оволод­іння кольорами, який досить довго співвідноситься з предметом.

Не менш важливим є навчання диференціювати форму предмета — круг, квадрат, куб, кульку та їх розміри. Виконуючи різноманітні зав­дання, діти навчаються фіксувати увагу на тотожності і відмінності, оволодівають категоріями "такий", "не такий", "однаковий", "різний", "великий", "маленький" тощо.

6. Соціальна активність. Дане поняття розуміється як складна ди­
намічна функціональна система, яка характеризується сімейно-побуто-
вою, комунікативно, суспільио-трудовою діяльністю, проявом духовних
і фізичних здібностей людини в гармонії з соціальним середовищем,
природою. Вона включає чималу кількість категорій медичної, валеолог-

190 Соціальна робота

ічиої, екологічної спрямованості: гігієна, здоровий спосіб життя, проф­ілактика, превентивний характер соціальної роботи, відносини з приро­дою, забруднення навколишнього середовища, урбанізація, генетичні зміни, інвалідизація, соціум, діагностика та ін.

Таким чином, в категорії галузі соціальної активності ми закладаємо ідею про те, що хвору дитину не можна розглядадати поза сім'єю і середовищем. Це ще раз дозволяє підкреслити, що збереження і розви­ток інтелектуального, творчого потенціалу, формування у дитини-швалі-да здатності і готовності до самопомоги у власному життєзабезпеченні є важливим аспектом процесу соціальної реабілітації, що відображається в категорії поняття соціальної активності.

Цілі соціальної реабілітації

Метою ранньої соціальио-реабілітацій-ної роботи є: забезпечення соціального, емо­ційного, інтелектуального і фізичного роз­витку дитини, яка має відхилення, і спро­ба максимального розкриття її потенціалу для навчання. Це є першою метою.

Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів у дітей з відхиленнями у розвитку. Це може проявитися в результаті двох основних причин: або ж після невдалої спроби призупинити (купі-рувати) прогресування первинних дефектів за допомогою медичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення взаємовідносин між дитиною і сім'єю, викликаного, в основному, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправдались.

Третьою метою ранньої соціально-реабілітаційної, роботи є абіл-ітація (пристосування) сім'ї, яка має дітей відхиленнями у розвитку, щоб максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім'ї має бути розроблена фахівцями інидвідуальиа програма, що відпов­ідає потребам і стилям життєдіяльності сім'ї.

і ....... -її Як допомогти сім'? Як розмов-

Програма реабілітації_{ляти 3} дитиною і її батьками у цій

дітей з обмеженимиситуації? Що означає програма реа-

можливостямибілітації?

'----------------------------------------------------- ' Це система заходів, які сприя­
ють розвитку можливсотей дитини і всієї сім'ї. Вона розробляється ко­
мандою фахівців (лікалі, соціальні працівники, педагоги, психологи) ра­
зом з батьками. У багатьох країнах такими програмами керує один спец-