Формування внутрішнього мовлення

Розвиток розмовної зв'язної і виразної мови найтісніше пов'язаний з формуванням внутрішнього мовлення.

Внутрішнє мовлення, становлячи основу і внутрішній план роз­мовної грамотної мови, виконує функцію планування, уга­дування наперед висловлюваних уголос речень. Особливо чітко внутрішня мова виступає під час письма, яке вона планує, підтримує і контролює.

Дослідження (Ж. Піаже, Л, С. Виготський, Г. О. Люблінська, 3. О. Ганькова) показали, що в 4 - 6-рїчних дітей добре розвинена особлива форма мови, яку Піаже назвав егоцентричною. Піаже вважає, що мова дитини-дошкільника спрямована лише на саму себе. Дитина говорить для себе і про себе зовсім; не цікавлячись тим, наскільки її розуміє співрозмовник. Він твердить, що егоцен­тризм, який ніби властивий дитячому віку, зникає лише після 7 ро­ків, коли відбувається поступова соціалізація дитини.

Усі розглянуті види розмовної мови дитини - це згорнута роз­мовна мова, яка перейшла у внутрішній план, тому вона й виявля­ється у формі внутрішнього мовлення, яке видно в запи­таннях, сумнівах, нерозумінні: «А це куди ж ставити?», «Цей сюди, чи що?», «Щось там не пускає».

Мова дитини, адресована до самої себе, є переходом зовнішньої розмовної мови у внутрішню. Цей перехід відбувається в дитини в умовах її практичної проблемної діяльності, коли виникає потре­ба і необхідність осмислити виконувану дію і спрямовувати її надосягнення якоїсь практичної мети.

Елементарне планування виконуваних дій, критична їх оцінка відповідно до поставленої задачі, закріплення вдало знайденого прийому або вираження сумніву є змістом внутрішнього мовлення дитини в різні періоди її розвитку.

Педагоги-дошкільники справедливо надають величезного зна­чення розвиткові мови дітей, вбачаючи в ній умову підвищення загальної культури дитини, умову її розумового, морального і есте­тичного розвитку. Чистота, грамотність і зв'язність мови дитини є однією з умов її готовності до навчання.

Систему роботи з розвитку мови дітей-дошкільників розробила Є. І. Тихеєва — одна з послідовниць К. Д. Ушинського. Стосовно до сучасних вимог і умов дошкільного .виховання ця система відби­та в програмних і методичних матеріалах, а також у спеціальних працях О. І. Соловйової, М. Я. Покровської, Ф. О. Сохіна.Л. Є. Жу-рової та ін.

7. Розвиток мовленнєвих функцій |промови|

Комунікативна функція.Одна з основних функцій мови|промови|, що розвиваються в дошкільному віці, - комунікативна функція, або функція спілкування. Вже в ранньому дитинстві дитина|дитя| користується мовленням|промовою| як засобом|коштом| спілкування. Проте|однак| вона спілкується лише з|із| близькими або добре знайомими людьми. Спілкування в цьому випадку виникає з приводу конкретної ситуації, в яку включені дорослі і сама дитина|дитя|. Спілкування в конкретній ситуації з приводу тих або інших дій і предметів здійснюється за допомогою ситуативного мовлення|промови|.

Ситуативна мова|промова| цілком|сповна| ясна співбесідникам|співрозмовникам|, але|та| звичайно незрозуміла сторонній особі|обличчю,лицю|, що не знає ситуації. Ситуативність може бути представлена|уявлена| в мові|промові| дитини|дитяти| багатообразними|різноманітним| формами. Так, наприклад, типовим для ситуативного мовлення|промови| являється випадання підмета, що мається на увазі. Воно здебільшого|здебільше| замінюється займенником. Мовлення наповнено |промова| |рябить| словами «він», «вона» «вони», причому по контексту неможливо встановити, до кого ці займенники відносяться.

Поступово дитина|дитя| вводить|запроваджує| замість займенників, що нескінченно повторюються, іменники, які вносять певну ясність. У|в,біля| старших дошкільників з'являється|появляється| типова мовна конструкція: дитина|дитя| спочатку вводить|запроваджує| займенник («вона», «він»), а потім, як би відчуваючи неясність свого викладу, пояснює займенник іменникам: «вона (дівчинка|дівчатко|) пішла»; «вона (корова) поїла»; «він (вовк) напав»; «він (куля) покотилася» і т.д. Це істотний|суттєвий| етап в мовному розвитку дитини|дитяти|. Ситуативний спосіб викладу як би уривається поясненнями, орієнтованими на співбесідника|співрозмовника|. Питання з приводу змісту|вмісту,утримання| розповіді|оповідання| викликають|спричиняють| на цьому етапі мовного розвитку бажання|воління| відповісти детальніше і зрозуміло.

У міру розширення круга|кола| спілкування і у міру зростання|зросту| пізнавальних інтересів дитина|дитя| опановує |оволодіває| контекстне мовлення|промовою|. Контекстна мова|промова| достатньо|досить| повно описує ситуацію, для того, щоб бути зрозумілою без безпосереднього сприйняття цієї ситуації. Переказ книг, розповідь|оповідання| про цікавий факт або опис предмету не можуть зрозуміти слухачем без зрозумілого викладу. Дитина|дитя| сама до себе починає|розпочинає,зачинає| пред'являти вимоги і намагається|пробує| слідувати|прямувати| їм при побудові|шикуванні| мовлення|промови|.

Особливим типом мови|промови| дитини|дитяти| є|з'являється,являється| пояснювальна мова|промова|. У старшому дошкільному віці у|в,біля| дитини|дитяти| виникає потреба пояснити однолітку зміст|вміст,утримання| майбутньої|прийдешньої| гри, пристрій|устрій| іграшки і багато що інше. Часто навіть незначне нерозуміння приводить|призводить,наводить| до взаємного незадоволення того, хто говорить і слухача, до конфліктів і непорозумінь|нерозумінь|. Пояснювальна мова|промова| вимагає певної послідовності викладу, виділення і вказівки головних зв'язків і відносин в ситуації, яку співбесідник|співрозмовник| повинен зрозуміти. Пояснювальний тип зв'язної мови|промови| має істотне|суттєве| значення як для формування колективних взаємин|взаємостосунків| дітей, так і для їх розумового розвитку. Цей тип мови|промови| в дошкільному віці тільки|лише| починає|розпочинає,зачинає| розвиватися, тому дитині|дитяті| дуже важко|скрутно| вислухати до кінця пояснення дорослого.

Плануюча функція.Ми вже знаємо, що впродовж|упродовж| дошкільного віку мовлення|промова| дитини|дитяти| перетворюється на засіб|кошт| планування|планерування| і регуляції її практичної поведінки. У цьому полягає друга функція мовлення|промови|. Виконання цієї функції мовлення|промова| починається|розпочинає,зачинає| у зв'язку з тим, що вона зливається з|із| мисленням дитини|дитяти|. Мислення дитини|дитяти| в ранньому дитинстві включене в себе практичну наочну|предметну| діяльність. Що стосується мовлення|промови|, то воно в процесі рішення задач виступає|вирушає| у вигляді звернень до дорослого по допомогу.

Мовлення|промова| дитини|дитяти|, що виникає під час діяльності і звернена до себе, називається егоцентричним мовленням|промовою|. Впродовж|упродовж| дошкільного віку егоцентричне мовлення|промова| змінюється. У ньому з'являються|появляються| вислови|висловлювання|, не просто констатуючі те, що робить|чинить| дитина|дитя|, а що передують і направляють|спрямовують,скеровують| її практичну діяльність. Такі вислови|висловлювання| виражають|виказують,висловлюють| образну думку|гадку| дитини|дитяти|, що випереджає практичну поведінку. У старшому дошкільному віці егоцентричне мовлення не таке виражене, дитина|дитя|, все більше виконує роботу мовчки. Це не означає|значить|, проте|однак|, що її мислення перестає протікати в мовній формі. Егоцентричне мовлення|промова| перетворюється на внутрішнє мовлення|промову| і в цій формі зберігає свою плануючу функцию-| егоцентричного мовлення|промова| і є|з'являється,являється|, таким чином, проміжним ступенем|рівнем| між зовнішнім і внутрішнім мовленям|промовою| дитини|дитяти|.

Знакова функція. Дитина за допомогою|дитя| гри, малювання та інших видів продуктивної діяльності відкриває|відчиняє| для себе можливості|спроможність| використовувати предмети як замінники відсутніх предметів, графічні побудови |шикування|- знаки - як позначення (індивідуальні умовні знаки — графічні побудови|шикування|, що використовуються дитиною|дитям| за ситуацією і що не мають в своїй матеріальній основі нічого спільного з|із| предметом, що позначається|значиться|) і як зображення (знаки-копії, або іконічні знаки, - графічні побудови|шикування|, які певною мірою схожі з|із| тим, що позначається|значиться|, відтворюють в своїй матеріальній структурі найважливіші плотські|чуттєвий| відчутні властивості предмету — форму, колір|цвіт|, пропорції і т. д.).

У своїй грі дитина|дитя| відкриває|відчиняє| знаковий сенс|зміст,рацію| предмету - замінника, а в малюванні — знаковий сенс|зміст,рація| графічних побудов|шикувань|. Одночасна назва одним словом-найменування відсутнього предмету і його заступника або предмету і графічної побудови,|шикування| насищає|насичує| значення слова знаковим сенсом|змістом,рацією|. |вміст,утриманняСлово починає|розпочинає,зачинає| нести в собі знакову функцію як своєрідний знак, виступаючий в певному значенні і використовуваний для зберігання і передачі деякої ідеальної інформації про те, що лежить за межами словесного позначення.