Диференціація розумової відсталості від подібних станів
Сформулювати наукове поняття означає не лише дати йому визначення та виявити його природу, а й відокремити його від понять, що відносяться разом з ним до однієї категорії. Отже, щоб зрозуміти сутність розумової відсталості, необхідно визначити, чим вона відрізняється від інших видів аномалій.
Важливість вивчення цього питання зумовлена ще й необхідністю вирішувати проблеми диференційної діагностики. Справа в тому, що на перший погляд діти з різними видами дизонтогенезу мають однакові труднощі у соціальній адаптації взагалі і в навчальній діяльності зокрема. Вони погано засвоюють грамоту, не можуть навчитися рахувати і розв’язувати задачі, недостатньо розуміють пояснення вчителя, мають проблеми у спілкуванні з дітьми та дорослими і зрештою стають невстигаючими у школі.
З’ясувати причини, що лежать в основі таких проблем, буває не просто. Відомі випадки, коли через помилки у диференційній діагностиці діти з вадами слуху, зору, мовлення, з затримкою психічного розвитку потрапляли у заклади для розумово відсталих і навпаки – порушення інтелекту кваліфікувалось як розлади сенсорного характеру або як тимчасове явище, що піддається виправленню й усуненню.
Труднощі диференційної діагностики об’єктивно зумовлені складною структурою дефекту, тобто наявністю первинних відхилень, на основі яких через несприятливі соціальні умови формуються вади вторинного та третинного порядку. Незалежно від особливостей первинних порушень у дитини так чи інакше страждає і пізнавальна, і емоційно-вольова сфера. Тому зрозуміло, що для правильної постановки діагнозу необхідно відокремити первинний дефект від вторинних відхилень, а також визначити, яким чином ядерні порушення впливають на розвиток усієї психіки.
Розумова відсталість від інших видів дизонтогенезу відрізняється за наступними ознаками, які повинні розглядатися в комплексі:
· звуженість зони найближчого розвитку, тоді як і при сенсорних вадах, і при затримці психічного розвитку та розладах емоційно-вольової сфери здатність до научуваності є збереженою або наближеною до норми. Це означає, що при розумовій відсталості діти є нечутливими до допомоги, не можуть перенести засвоєний спосіб дії в нові умови;
· порушення як вербального, так і образного мислення на відміну від інших видів аномалій, при яких зазвичай спостерігається розбіжність між можливостями оперування образами чи словами. Так, у дітей з вадами зору, з ДЦП більш розвиненим може бути вербальний інтелект при труднощах оперування уявленнями, образами та просторовими відношеннями, а у дітей з вадами слуху, мовлення, з затримкою психічного розвитку більш збереженим виявляється наочно-образне мислення, а вербально-логічне може значно відставати;
· труднощі формування як навчальної, так і ігрової діяльності, тоді як сенсорні розлади та затримка психічного розвитку на ігровій діяльності істотно не позначаються;
· істотне зниження критичності мислення, на основі якого стає обмеженою здатність до усвідомлення власного дефекту, що в свою чергу знижує прагнення до компенсації;
· обмеження можливостей компенсації через тотальність психічних порушень, яка зумовлена дифузним пошкодженням кори головного мозку;
· залежність особливостей психічного реагування (зацікавленості, швидкості, виснажливості, втомлюваності, розумової та емоційної адекватності) від рівня складності ситуації: доступні розумово відсталій дитині ситуації актуалізують належну мотивацію, достатню працездатність, відповідний рівень інтелектуальних умінь та емоційної саморегуляції, а необхідність розв’язання складної ситуації викликають сповільненість, швидку втомлюваність, примітивні прийоми пізнавальної діяльності та емоції, які перешкоджають досягненню мети;
· завищена самооцінка часто у поєднанні з неусвідомленим, позначеним лише у переживаннях, комплексом неповноцінності;
· безпосередність, відкритість, висока навіюваність, відсутність опору щодо втручань до власного внутрішнього світу.
Складним діагностичним завданням є відокремлення легкої дебільності від затримки психічного розвитку та від алалії.
Затримка психічного розвитку – це зворотна недостатність пізнавальної діяльності внаслідок функціональних або невиразних органічних розладів у роботі кори головного мозку. Від розумової відсталості затримка психічного розвитку відрізняється високими можливостями компенсації за умови спеціального навчання, завдяки відносно збереженій зоні найближчого розвитку. При затримці психічного розвитку на перший план виступають знижена розумова працездатність, висока психічна виснажливість та емоційна вразливість.
Алалія – загальний недорозвиток мовлення внаслідок локального пошкодження мовленнєвих центрів кори головного мозку. Оскільки генезис мовлення та мислення тісно пов’язані між собою, то мовленнєві вади зумовлюють недорозвиток мислення, особливо вербально-логічного. При розумовій відсталості - навпаки: порушення мислення зумовлюють загальний недорозвиток мовлення. Діти з алалією відрізняються збереженою здатністю до навчання і високими компенсаторними можливостями. Рівень сформованості наочно-образного мислення у них є наближеним до норми.