Теоретичні основи соціальної роботи 117

У психолого-недагогічній літературі існує безліч пояснень насиль­ства. Психоаналіз бачить у ньому перенесення індивідом примітивного потягу до смерті (якому Фрейд дав назву — "інстинкт смерті") із само­го себе на зовнішні об'єкти. Необіхевіоризм вважає насильство наслідком фрустрацій, що переживаються особистістю в процесі соціального научі-ння (Дж. Доллард, Н. Міллер, А. Бандура). Іитеракціонізм — наслідком об'єктивного "конфлікту інтересів", "несумісності цілей" окремих осо­бистостей і соціальних груп (Д.Кзмпбелл, М.Шериф). Когпітивізм розг­лядає насильство як результат "диссонансів" і "невідповідностей" у пізна­вальній сфері суб'єкта (Л.Фестингер, Г. Тешфел).

З позицій системної сімейної психотерапії, представником якої є Ей-деміллер, жорстока поведінка в сім'ї — показник дисфункційної сімей­ної системи, структурна ознака порушення внутрішньосімейних стосунків, спроба неадекватними засобами стабілізувати сімейну систему (наприк­лад, насильство може застосовуватися в контексті боротьби за контроль, порядок і владу в родині). І якщо існуючі проблеми внутрішньосімейних відносин (початково не пов'язані з насильством) не усунути, то насиль­ство приймає або хронічний, або циклічний характер.

Акти сімейного насильства рідко бувають одиничними, зазвичай вони повторюються багаторазово, насильство стає складовою частиною сімей­них відносин. Малоймовірно, що перша жертва насильства залишиться єдиною.

Р.Р. Максудовим досліджено, що якщо випадки насильства спостер­ігалися більше, ніж двічі, то в стосунках встановлюється певний цикл, фази якого варіюються за тривалістю та інтенсивністю (рис. 1). З часом періоди примирення та заспокоєння зменшуються, можуть зовсім зникну­ти, а період насильства збільшується [7,85].

У даний час більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підхо­ди до проблеми, а саме: психобіологічний, соціально-психологічний і соціокультурний (чи соціально-структурний).

Згідно концепції психобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обу­мовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантних рис.

Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як про­дукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого дос­віду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж

118 Соціальна робота

кількість тих, хто виховувався у благополучних родинах. З іншого — потреба в самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається в тих ґвалтівників, що у дитинстві пригнічувались матір'ю, знаходилися під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що детермінує здійснення тяжких зазіхань на жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв'язків з матір ю.

ПРИМИРЕННЯ

- кривдник просить вибачення за свою поведінку, обіцяє, що це ніколи більше не повториться;

- звинувачує жертву в провокуванні дій, заперечує, що на­сильство було таким жахливим;

- кривдник робить
подарунки.

ЗАСПОКОЄННЯ

- інцидент забуто, немає ніякого насилля;

- деякі обіцянки, які давалися під час примирення виконуються;

- жертва сподівається, що насилля більше не буде.

ВИПАДОК

Стосується будь-якого виду насилля (конфлікт, побиття, зґвалтування тощо).

ПОСИЛЕННЯ НАПРУГИ

- виникнення невеликих інцидентів;

- припинення спілкування; стосунки стають нестерпними.

Рис. 1. Цикл насильства у сім'ї

На відміну від першого і другого підходів (іноді поєднуваних в один — індивідуальний підхід), у рамках яких сімейне насильство пояс­нюється психологічними особливостями окремого індивіда, соціокуль-туриий підхід розглядає проблему більш широко — у контексті соціаль­ної й економічної ситуації всередині суспільства в цілому. Наприклад, розходження в суспільному статусі чоловіка (ствердження своєї перева­ги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і на внутрішньосімейиі відносини.

У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину до­машнього насильства. А. Бондаровською, Л. Міщик, Л. Алексєєвою та іншими науковцями було запропоновано безліч мікро — і макротеорій — від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінно­стей і соціальної організації. Основні суперечки розгорнулися між по­слідовниками психологічних теорій і тими, хто вірить у соціальну при­чинність. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства