Принципи, зміст навчання у творчій спадщині Й.Г.Песталоцці. 8 страница. На Батьківщину К.Д. Ушинський повернувся у 1867 р
На Батьківщину К.Д. Ушинський повернувся у 1867 р. Він мріяв ще багато зробити для розвитку вітчизняної педагогіки й народної школи. Але важка хвороба (туберкульоз легенів) руйнувала його організм. Та навіть у такому стані він постійно працював, закінчував деякі твори, збирав і узагальнював матеріали для нових, зустрічався з учителями, цікавився їхнім досвідом, давав їм поради.
Виснажлива праця, тягар переслідувань, страшна загибель старшого сина Павла на полюванні позначилися на здоров’ї педагога. Наприкінці літа 1870 р. К.Д. Ушинський разом з родиною переїхав до Києва, а в жовтні того ж року виїхав на лікування у Крим, дорогою застудився. Зупинився в Одесі, де 3 січня 1871 р. помер. Передчасна смерть талановитого педагога і відомого науковця, який майже 47 років життя віддав служінню школі та дітям, викликала велику скорботу серед просвітян. Поховано К.Д. Ушинського у Києві на території Видубицького монастиря.
Доньки К.Д.Ушинського Віра (1855 – 1920) і Надія (1856 – 1944) продовжили просвітницьку справу батька. Віра Костянтинівна домоглася відкриття на власні кошти двох шкіл у Києві і присвоєння їм імені К.Д.Ушинського, викладання в них за підручниками „Рідне слово”, „Дитячий світ”.
Ім’я славетного педагога надано Ярославському та Одеському вищим педагогічним закладам, центральній науковій педагогічній бібліотеці у Москві; видано його твори в одинадцяти томах, встановлено студентські стипендії його імені за досягнення в галузі народної освіти і педагогічної науки; кращих вчителів і науковців нагороджують преміями, медаллю К.Д. Ушинського.
11.2.2. Світоглядна позиція педагога. Світогляд К.Д. Ушинського складався під впливом духовного життя, традицій і філософської думки України, а також прогресивної європейської філософії. Поряд з мовами українською, російською, грецькою та латинською, К.Д.Ушинський вільно володів європейськими мовами – французькою, англійською й німецькою, що дозволяло йому в оригіналі читати твори зарубіжних філософів, педагогів і діячів освіти. Значно вплинули на світогляд видатного педагога революційні події в Європі 1848 – 1850 рр.
Він підтримував ідеї передової європейської інтелігенції, що виявляла зацікавленість історією народу, його мовою, етнографією, прагнула до ліберальних реформ, виступав за скасування дворянських привілеїв, кріпацтва, створення власної держави. Ці ідеї К.Д. Ушинський розглядав з позицій просвітництва 1860-х рр. крізь призму проблем вітчизняної педагогіки.
Глибока аналітика, системний аналіз досліджуваних явищ і процесів, прагнення до філософського осмислення педагогічного процесу зробили педагогічні праці цього педагога надчасовими. Вони є актуальними і значущими й в умовах сьогодення.
Ретельне вивчення праць ученого доводить той факт, що він розкривав закономірності розвитку освіти на основі еволюційного підходу. Ці закономірності згодом склали сутність основоположних педагогічних принципів природовідповідності і народності виховання. Змістовно це виявилося у розумінні того факту, що система освіти в кожній окремій країні будується передусім відповідно до потреб і особливостей цієї країни, з урахуванням ціннісного ідеалу особистості, який є носієм національних рис у кожній конкретній країні. Саме ці специфічні потреби, вважав К.Д.Ушинський, першочергово визначають форми і зміст шкільної системи, тому й пряме запозичення їх, механічне перенесення з одного національного ґрунту на інший є неможливим і помилковим.
Світогляду К.Д.Ушинського властива також комплексність і цілісність. Проаналізувавши досвід організації освіти у країнах Західної Європи, усвідомивши національну специфіку відповідних процесів у Російській імперії середини ХІХ ст., вчений особливу увагу акцентував на необхідності взаємозв’язку теорії і практики. Теорія не мислилась педагогові відокремленою від життя, оскільки життя визначало конкретні завдання науки. Вже у своїй лекції про камеральну освіту та її галузь – політичну економіку – К.Д.Ушинський жорстко критикував розрив між теорією і практикою як суспільне зло. Виокремивши в політичній економіці три напрями знань: 1) знання землі в господарчому сенсі; 2) знання структури господарчого суспільства і 3) знання господарчої науки, К.Д.Ушинський наголошував на доцільності вивчення науки в історичній проекції з метою визначення причинно-наслідкових зв’язків, у логіко-системній взаємодії теорії і практики, з опорою на усвідомлення цінності науки для людини і суспільства в цілому.
„Суперечка між теорією і практикою, – писав педагог, – суперечка дуже давня, яка, нарешті, стихає сьогодні, усвідомлюючи невиправданість такого протистояння. Війна між практиками і теоретиками, між поборниками досвіду і поборниками ідеї, наближається до миру, головними умовами якого є безпідставність необґрунтованої досвідом теорії та факту, з якого не виходить жодна ідея”. Такий інтегративний підхід дозволяв К.Д.Ушинському давати об’єктивну оцінку досліджуваних педагогічних явищ.
У праці “Людина як предмет виховання”, виходячи з положення про те, якщо педагогіка хоче розвивати людину в усіх відношеннях, вона повинна пізнати її також в усіх відношеннях, К.Д. Ушинський обґрунтовував необхідність взаємозв’язку педагогіки з іншими антропологічними науками: психологією, анатомією і фізіологією, філософією, логікою, історією та географією, статистикою і політекономією. Особливого значення серед цих наук він надавав педагогічній та віковій психології.
К.Д.Ушинський як педагог-демократ уважав школу рушійним засобом зміни дійсності. Всезагальну освіту, широке залучення людей до науки, зміну сутності навчання і виховання у школі він визначав як шлях до зміни соціального середовища, вбачаючи прогрес людства у прямій залежності від рівня розвитку науки і стану освіти. У творі “Праця в її психічному і виховному значенні” К.Д. Ушинський висловив дуже прогресивну думку про наявність у тодішньому суспільстві глибоких соціально-економічних суперечностей. Прикладом цих суперечностей він вважав такі факти і явища як конкуренція в промисловості, залишки кріпацтва в сільському господарстві, перетворення робітників промисловості на придаток до машин. Шукаючи нових шляхів розвитку суспільства, К.Д. Ушинський покладав великі надії на розвиток науки і техніки, наголошуючи на необхідності загальнодоступності середньої і вищої освіти для всіх верств населення.
Як віруюча людина, він бачив у християнській релігії основу людського виховання. Але в останні роки життя, залишаючись віруючим, виступив проти втручання церкви в світське життя і шкільні справи, наголошуючи, що всяка фактична наука стоїть поза всякою релігією, бо ґрунтується на фактах, а не на віруваннях. Релігійність людей, зауважував К.Д. Ушинський, має проявлятися в гуманності, взаємній повазі й дружбі, почутті громадського обов’язку перед власним народом, який є головним джерелом усіх багатств матеріальної та духовної культури.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що в світогляді К.Д.Ушинського особливо виразними були риси: демократизм, опора на народні та православні культурні традиції, поєднання європеїзму і духу національної своєрідності, обґрунтування антропологічного підходу у вивченні педагогічних явищ та фактів.
65. Мета розумового розвитку за К.Д.Ушинським. Опора педагогіки на психологію. Книга «Людина як предмет виховання»
У праці “Людина як предмет виховання”, виходячи з положення про те, якщо педагогіка хоче розвивати людину в усіх відношеннях, вона повинна пізнати її також в усіх відношеннях, К.Д. Ушинський обґрунтовував необхідність взаємозв’язку педагогіки з іншими антропологічними науками: психологією, анатомією і фізіологією, філософією, логікою, історією та географією, статистикою і політекономією. Особливого значення серед цих наук він надавав педагогічній та віковій психології. У фундаментальній праці “Людина як предмет виховання” К.Д. Ушинський обґрунтував значення вітчизняної педагогіки як науки (теоретичних засад виховання) й мистецтва (практичних засад виховання), розкрив необхідність взаємозв’язку наукової педагогіки з іншими антропологічними науками, показав педагогічну доцільність єдності педагогіки як науки та виховання як мистецтва. Головне завдання педагогічної науки видатний педагог бачив у тому, щоб відкривати закономірності розвитку виховання, а не обмежуватися педагогічними рецептами. Педагогічну практику без теорії він порівнював із знахарством у медицині.
___
К.Д. Ушинський проаналізував дві найбільш поширені в ХІХ столітті дидактичні теорії щодо змісту і характеру освіти : 1) теорію формальної освіти представники якої (Д.С.Мілль, Г.-Т.Бокль, О.Бен, Ф.Бекон, Р.Декарт, Ф.-Е.Бенеке та ін.) головною метою вважали розвиток розумових здібностей учнів, були поборниками класичного змісту освіти, віддавали перевагу вивченню стародавньої мови та літератури; 2) теорію матеріальної освіти. Її представники (І.Кант, І.Г.Фіхте, Ф.Шлейєрмахер, Г.В.Ф.Гегель та ін.) особливо важливого значення надавали практико-орієнтованому навчальному матеріалу, виступали за реальний, пов’язаний з життям, зміст навчання.
66. К.Д.Ушинський про педагогіку – науку і мистецтво виховання.
У фундаментальній праці “Людина як предмет виховання” К.Д. Ушинський обґрунтував значення вітчизняної педагогіки як науки (теоретичних засад виховання) й мистецтва (практичних засад виховання), розкрив необхідність взаємозв’язку наукової педагогіки з іншими антропологічними науками, показав педагогічну доцільність єдності педагогіки як науки та виховання як мистецтва. Головне завдання педагогічної науки видатний педагог бачив у тому, щоб відкривати закономірності розвитку виховання, а не обмежуватися педагогічними рецептами. Педагогічну практику без теорії він порівнював із знахарством у медицині.
Відомо, що педагог не підтримував метафізичного підходу в розумінні сутності наук. А саме: досить гостро критикував метафізичну психологію Гербарта і Бенеке, дослідно-емпіричну психологію Бене, не погоджувався з основами так званого фізичного і психічного у матеріалізмі Фогта, Бюхнера і Малешотта, який називав «філософією ототожнення» психіки і матерії. К.Д.Ушинський розглядав зовнішній світ і людину, як предмет науки та виховання у динаміці. Отже, кожна галузь наукових знань, у тому числі й педагогічних, має бути змістовна, а не описова. У цьому полягала головна наукова інноватика К.Д.Ушинського в розумінні наукової суті науки загалом, і педагогіки зокрема.
З означеного кола наук, що розкривають у широкому і вузькому розумінні “тілесну і душевну природу людини”, підкреслював К.Д. Ушинський, педагогіка черпає знання засобів, необхідних їй для досягнення мети навчально-виховної діяльності, бо в них викладаються, зіставляються й обґрунтовуються соціально-педагогічні та психологічні факти і явища, їх відношення, в яких виявляються властивості предмета педагогіки – людської особистості. Педагогіку в широкому розумінні він розглядав як суму знань, потрібних для педагога, а педагогіку у вузькому розумінні, як зібрання виховних правил. Зазначав, що вони спрямовані на різнобічний розвиток особистості.
Розглядаючи коло завдань педагогіки як науки, К.Д.Ушинський наголошував, що педагогіка має розробляти загальні закони й закономірності виховання особистості, а не давати готових рецептів.
Основними методами дослідження в науковій педагогіці вчений вважав: а) метод об’єктивного спостереження за дитиною в безпосередній реальній обстановці; б) теоретичне узагальнення типового досвіду виховання й навчання. На слушну думку К.Д. Ушинського, педагогу недостатньо лише засвоїти методи й правила виховання і навчання, він має знати основні закономірності розвитку людської природи та вміти застосовувати їх у кожному конкретному випадку.
67. Ідея народності у спадщині К.Д.Ушинського. Стаття «Про народність у громадському вихованні».
Народність обґрунтована педагогом у статті “Про народність у громадському вихованні”. К.Д. Ушинський розглядав ідею народності як прагнення кожного народу зберігати свої національні, історичні, соціальні та економічні особливості життя, риси ментальності і традиції, рідну мову і національну культуру. Народність, за справедливим визначенням педагога, зумовлювалася географічними та природними умовами, в яких живе народ. Він вимагав розкрити й закріпити їх, поряд із загальнолюдськими цінностями, у власне національній системі освіти та виховання. Своєрідною визначною рисою російської народності у протилежність західноєвропейським націям вченим було визначено глибоку православну віру. Ця якість, на думку К.Д.Ушинського, мала враховуватися під час формування концепції національного виховання в Російській імперії. Також серед національних особливих якостей, що утворюють народний ідеал людини, педагог виділяв глибоке почуття патріотизму, яке виявляється саме в тяжку годину. За К.Д.Ушинським, саме цей ціннісний елемент слід покласти в основу вітчизняної виховної системи: виховання особистості дитини починати з боротьби самої людини зі своїми вадами, сумнівами, внутрішніми протиріччями. Розмірковуючи над почуттям народності, К.Д.Ушинський вважав його таким сильним у кожної людини, що „в час загибелі усього святого і благородного воно гине останнім”. Навіть люди, які оселились на чужині, через багато поколінь можуть забути свою Батьківщину, але носити в собі її характер, „поки невпинні припливи нової крові, нарешті, не приховають його”. Отак глибоко і сильно, на думку педагога, укорінюється елемент народності в людини. А тому народність і виступає єдиним джерелом життя народу в історії: „Якщо кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібний... Народ без народності - тіло без душі”. ретельне вивчення педагогічних праць К.Д.Ушинського та наукових узагальнень дослідників творчості педагога показало, що ідея народності розкривається ним через систему складників, котрі слід враховувати в організації школи, зокрема в її змістовному компоненті: а) опора на родинні культурні традиції, звичаї побуту; б) врахування особливих рис, що розкривають ментальність людини – представника нації; в) орієнтація на канони православної релігії у формуванні духовно-моральних рис особистості; г) глибоке й повне засвоєння рідної мови; д) вивчення та врахування особливостей географії та історії як прояву народності.
68. Антропологічне розуміння К.Д.Ушинським праці. Стаття «Праця в її психічному і виховному значенні».
К.Д.Ушинський як педагог-демократ уважав школу рушійним засобом зміни дійсності. Всезагальну освіту, широке залучення людей до науки, зміну сутності навчання і виховання у школі він визначав як шлях до зміни соціального середовища, вбачаючи прогрес людства у прямій залежності від рівня розвитку науки і стану освіти. У творі “Праця в її психічному і виховному значенні” К.Д. Ушинський висловив дуже прогресивну думку про наявність у тодішньому суспільстві глибоких соціально-економічних суперечностей. Прикладом цих суперечностей він вважав такі факти і явища як конкуренція в промисловості, залишки кріпацтва в сільському господарстві, перетворення робітників промисловості на придаток до машин. Шукаючи нових шляхів розвитку суспільства, К.Д. Ушинський покладав великі надії на розвиток науки і техніки, наголошуючи на необхідності загальнодоступності середньої і вищої освіти для всіх верств населення. У духовно-моральному орієнтуванні молоді, за справедливим визначенням ученого, передусім важливі такі наставники: природа, життя, наука і християнська релігія. Домінантою духовно-морального виховання нового покоління К.Д.Ушинський визначив працю. У статті „Праця в її психічному і виховному значенні” вчений розкрив антропологічне розуміння праці: „Праця, як ми її розуміємо, є така вільна й узгоджувана з християнською моральністю діяльність людини, яку вона здійснює з безумовної необхідності її для досягнення певної істинної мети життя”. Розглядаючи працю як основний чинник і засіб життя людини, педагог переконливо стверджував, що якщо виховання бажає людині щастя, воно зобов’язане виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя, розвивати любов і звичку до різних видів праці.
У шкільний період навчання і виховання батьки й вчителі повинні “запалити жагу” до серйозної розумової праці, сформувати в учнів звичку до неї, привчати їх переборювати труднощі та відчувати насолоду від самостійної праці, чергувати розумову й фізичну працю, створювати доброзичливу атмосферу праці дітей, готувати їх тим самим до самостійного трудового життя.
До головних психолого-педагогічних особливостей трудового виховання видатний педагог відносив: позитивний вплив на розвиток особистості вільної, творчої, усвідомленої праці; розвиток у дітей працелюбності, навичок до праці як одне з найважливіших завдань навчально-виховної роботи школи; взаємозв’язок розумової та фізичної праці дітей; обов’язок школи навчити учнів певним видам праці, пов’язаним з життям народу; усвідомлення вчителів і батьків учнів факту, що навчання є так само працею, але працею, сповненою думки.
69. Вимоги до уроку і домашньої самостійної роботи, виділенні К.Д.Ушинським
К.Д.Ушинський багато уваги приділяв організації самостійної домашньої роботи учнів. Слушними й для сьогодення є такі рекомендації педагога з цього приводу: домашнє завдання слід задавати лише тоді, коли вчитель певен, що дитина вміє виконувати його самостійно; успіх самостійної роботи можливий за умови її систематичного характеру; завдання для самостійної роботи мають бути творчими, практично зорієнтованими.
70. Аналіз навчальних книг К.Д.Ушинського: «Рідного слова», «Дитячого світу», творів для дитячого читання (за вибором).
“Рідне слово” написано для учнів 1-3-х класів школи: для першого класу включено письмову і друковану азбуку, малюнки, тексти для читання; для другого – матеріал для читання за розділами: в школі, вдома, на вулиці та на дорозі, домашні тварини, сад і город, пори року; для третього – практична граматика і хрестоматійні варіанти текстів для читання. Аналіз педагогічної спадщини К.Д. Ушинського показує, що одним із головних джерел його творчої лабораторії була народна педагогіка. Сторінки навчальних книжок педагога щедро наповнені приказками, прислів’ями, загадками, народними казками й піснями та іншими даними творчості народу. Так, у двох частинах “Рідного слова” використано майже 70% різних фольклорних матеріалів. К.Д.Ушинський ввів до своїх підручників багато наукових пізнавальних творів енциклопедичного характеру: статті, оповідання, нариси, казки, невеличкі оповідання. Серед них чимало ділових статей, які сприяли розширенню кругозору дитини і зміцнювали її розумові сили. В книзі вміщено науково-художні статті, які написані яскраво, виразно, цікаво. К.Д.Ушинський скористався прийомом, який спостерігав у школі в Берні, – використав різні жанри і прийоми для популяризації наукових знань; іноді маленькі мініатюри, в яких містився цікавий пізнавальний матеріал, доповнювалися малюнками, прислів’ями, приказками, примовками, загадками, а також уривками з поетичних творів.
Використання у навчально-виховній роботі книжок педагога, за свідченням учителів, сприяло розумовому, духовно-моральному, естетичному розвитку учнів, формуванню художньо-естетичного смаку, здатності поводитися культурно і гідно. Корисні поради щодо фізичного виховання К.Д. Ушинський виклав у розділі “Про людину” книги “Дитячий світ”, зазначивши, що фізичне виховання має за мету зміцнення здоров’я, досягнення правильного тілесного розвитку, вироблення навичок санітарно-гігієнічної культури. Тобто, головним завданням навчальних книжок К.Д. Ушинський вважав їх вплив на різні напрями різнобічного гармонійного розвитку учнів, виховання у них інтересу до самовдосконалення та саморозвитку.
Показово, що К.Д.Ушинський у своїх підручниках запропонував новий тип предметизації змісту освіти. Предметоутворюючим мав стати не абстрактний науковий предмет, а конкретний живий світ природи й історії (генетичний принцип побудови змісту навчання).
71. Педагогічні погляди та практична просвітницька діяльність М.І.Пирогова.
Микола Іванович Пирогов – представник прогресивної вітчизняної інтелігенції, відомий хірург, учений, діяч освіти. Зробив цінний внесок у розвиток освіти в Україні.
Народився в Москві у сім’ї інтендантського чиновника. Одержав початкову домашню освіту. З 12 років навчався у приватному пансіоні, який через два роки залишив через матеріальні нестатки батьків. Далі він навчався самостійно і 1824 р. склав вступні іспити на медичний факультет Московського університету. По закінченню закладу у 1828-1833 рр. удосконалював знання з хірургії в Дерптському (Тартуському) університеті, кілька років перебував у Німеччині.
Захистивши докторську дисертацію, в 1836 р. працював професором Дерптського університету, з 1841 р. очолював кафедру хірургії Петербурзької медико-хірургічної академії. У 1854 р. керував підготовкою медичних сестер у Севастополі, брав участь у лікуванні поранених солдат і матросів у період Кримської війни 1853-1856 рр.
У період громадсько-педагогічного руху 60-х рр. в журналі “Морской сборник” М.І. Пирогов надрукував у 1856 р. науково-педагогічну статтю “Питання життя”, в якій з гострою критикою виступив проти існуючої системи освіти в країні. У 1856-1858 рр. під тиском громадськості був призначений попечителем Одеського навчального округу, багато зробив для розвитку освіти, поліпшення виховання й навчання учнів у школах. У ці роки велику роль відіграв педагог у реорганізації Рішельєвського ліцею в Одеський університет, який було відкрито в 1865 р.
Прогресивні погляди і діяльність педагога-гуманіста не задовольняли дворянські кола Одеси, і указом міністра освіти М.І. Пирогова було переведено в 1858 р. на посаду попечителя Київського навчального округу. Працюючи в 1858-1861 рр., він установив тісні зв’язки з учителями, часто бував у школах, сприяв відкриттю у Києві недільної школи для дорослих, а при Київському університеті – учительської семінарії. У Києві М.І. Пирогов мав чимало ворогів, у 1861 р. уряд, не зважаючи на протести прогресивної громадськості, за вільнодумство звільнив його з посади попечителя. Протягом року М.І. Пирогов жив у своїй садибі “Вишня” на Поділлі, потім у 1861-1866 рр. працював за кордоном у Німеччині та Болгарії, де керував підготовкою молодих науковців до професійної діяльності, знайомився з організацією освіти.
Але й ця діяльність М.І. Пирогова була припинена, його примусили подати у відставку. Останні роки життя він провів у своїй садибі “Вишня” під Віннецею, де надавав медичну допомогу всім, хто звертався. Помер у садибі “Вишня”, де його й поховано.
72. Особливості організації навчання Л.М.Толстим у Яснополянській школі. Навчальні книги Л.М.Толстого.
I період: з 1859 до 1862 рр., коли Толстой вчив дітей в Яснополянській школі, видавав журнал «Ясна Поляна», в якому надрукував свої основні педагогічні статті; Яснополянська школа була для Толстого своєрідною педагогічною лабораторією, де він перевіряв різні методи навчання дітей і розвитку їх творчих сил. Як він сам підкреслював, це був період «трьох років пристрасного захоплення педагогічною справою».
Л.М. Толстой не обмежувався лише теоретичними міркуваннями щодо вивчення досвіду навчально-виховної роботи, а на практиці своїх занять з дітьми в Яснополянській школі показав, як вивчати цей досвід і сприяти подальшому розвиткові педагогіки. Творчий звіт Толстого про роботу Яснополянської школи є одним із чудових творів видатного російського письменника і педагога.
II період: з 1870 до 1876 рр., впродовж якого Л.М.Толстой склав «Абетку», «Нову абетку», «Книжки для читання», займався з дітьми, проводив методичну роботу серед вчителів.
73. Особливості навчально-виховного процесу у Харківській жіночій недільній школі, заснованої Х.Д.Алчевською.
Упродовж майже 60 років своєї діяльності Харківська жіноча недільна школа була прогресивним педагогічним і організаційно-методичним центром освіти дорослих не тільки в Україні, а й у всій Російській імперії.
Регламентував роботу навчального закладу „Статут попечительського комітету Харківської недільної школи”. За цим документом навчання в школі було безкоштовним, вчителі працювали без винагороди. Учениці поділялися за віком на малолітніх (10-12 років), підлітків (13-15 років), дорослих (від 16 років). За підготовкою – неписьменних, напівписьменних, малописьменних і письменних.
Спочатку школа містилась у будівлі 1-го повітового училища. У 1896 р. на кошти Олексія Кириловича, чоловіка Х.Д.Алчевської, було побудовано окреме приміщення. Це була єдина на той час недільна школа, що діяла в окремому власному будинку.
Показово, що всі організаційні та методичні питання в роботі школи (форми і методи навчання, методика проведення предметних уроків, ознайомлення з педагогічними й методичними інноваціями тощо) вирішувалися на щотижневих педагогічних зборах у ході відкритих дебатів.
За ініціативи Х.Д.Алчевської вчителі названої школи вели педагогічні щоденники. Вивчення цих щоденників свідчить, що вони слугували засобом систематичних психолого-педагогічних спостережень за ученицями, вивчення психоемоційної атмосфери. що панувала в школі, способом обміну педагогічним досвідом та методичної підтримки молодих педагогів.
у Харківській жіночій недільній школі, проводилися 3-4 рази на місяць. На них були присутні всі вчительки. На таких зборах слухалися щотижневі звіти особи, яка вела статистику школи, щомісячні, а також річні звіти, обговорювалися труднощі, які поставали під час занять, рецензії на книги для дитячого та народного читання з подальшим вибором книг для учнівської бібліотеки, вирішувалися спільно більшістю голосів усі нагальні шкільні питання тощо.
74. Педагогічні погляди та практична просвітницька діяльність Б.Д.Грінченка.
Склавши екстерном іспити у Харківському університеті на звання народного вчителя, Б.Д.Грінченко вчителював у школах Харківщини упродовж 1881 – 1886 рр. Педагог був змушений часто змінювати місце роботи, оскільки прагнув викладати українською мовою, вивчати народний фольклор, усіляко намагався покращити умови шкільного навчання й життя учителів. А це викликало невдоволення і роздратування місцевих чиновників – священників, старост, урядників.
У 1887 – 1893 рр. Б.Д.Грінченко працював учителем в однокласній земській школі с. Олексіївка Катеринославської губернії, створеної за сприяння Х.Д.Алчевської. Розбіжність поглядів двох педагогів на зміст літературної освіти та мову викладання у народній школі призвела до того, що Б.Д.Грінченко змушений був залишити найкращу на той час школу повіту.
Згодом Б.Д.Грінченко працював у губернській земській управі на посаді завідувача оціночним відділом, завідувача відділом народної освіти, секретаря правління.
Широка літературно-видавнича й культурно-просвітницька діяльність Б.Д.Грінченка сприяла розвитку ідеї української національної школи, плеканню у молоді національної свідомості, любові та відданості рідному народові. Серед праць педагога слід виокремити такі: „Школи Зміївського повіту Харківської губернії”, „Нотатки сільського вчителя про шкільну справу: мета народної школи”, „ Якої нам треба школи”, „Народні вчителі і вкраїнська школа”, „На безпросвітному шляху” та ін.. У них йшлося про злиденні умови, в яких здійснювалося початкове навчання сільських дітей в Україні, висловлювалися думки з приводу актуальної педагогічної проблеми – що є пріоритетнішим: дати учневі запас знань чи зосередити увагу на розвиткові його мислення тощо.
Педагог таємно викладав дітям українську грамоту. 1888 р. він склав та розмалював буквар, за яким навчав рідною мовою учнів і свою доньку. 1889 р. Б.Д.Грінченко створив ще один рукописний підручник – книгу для читання „Рідне слово”. Також він ініціював видання рукописного україномовного часопису „Квітка”, позакласне колективне читання українських книжок з власної домашньої бібліотеки.
Б.Д.Грінченко плідно співпрацював із львівською „Просвітою”(початок 1890-х рр.), організував видавництво дешевих українських книжок для народного читання (побачили світ майже 50 назв книжок загальним тиражем 200 тис. примірників, серед них – твори П.А.Грабовського, Є.П.Гребінки, М.М.Коцюбинського, Ю.А.Федьковича, Т.Г.Шевченка та ін.. Титанічна праця з упорядкування, редагування та доповнення лексичного матеріалу завершилася виданням чотиритомного „Словаря української мови” упродовж 1907 – 1909 рр.
Київський період життя можна назвати вершиною громадської діяльності Б.Д.Грінченка. Він вступив до Київської української громади, був лідером Української демократично-радикальної партії, членом редакційного комітету газети „Громадська думка”, засновником Всеукраїнської спілки вчителів і діячів народної освіти (1906 р.),одним з ініціаторів створення київського товариства „Просвіта” імені Т.Г.Шевченка. Але смерть у 1908р. єдиної 23-річної доньки Насті, єдиного онука та матері, тяжка хвороба дружини підірвали здоров’я педагога, викликали загострення туберкульозу. В 1909 р. він змушений був виїхати за кордон на лікування. 23 квітня 1910 р. в італійському курортному містечку Оспедалетті на 47-му році життя закінчився земний шлях цього визначного українського діяча. Похований Б.Д.Грінченко в Києві на Байковому цвинтарі, якраз напроти церкви Святого Вознесіння.
Після смерті чоловіка Марія Грінченко присвятила себе популяризації його творів, збереженню пам’яті про нього.
Все своє життя педагог присвятив проблемі створення нової української школи, яка б діяла на гуманістичних, демократичних засадах і стала б запорукою національного відродження. Мету народної школи Б.Д.Грінченко визначав так: „Виховати розум дитини настільки це посильно для народної школи, розвинути, зміцнити його, зробити дитину придатною до подальшої діяльності”. За його глибоким переконанням, національна школа має вирішувати завдання: охоплення всіх дітей всеобучем; створення середовища спілкування рідною мовою; реалізація ідеалу гармонійної особистості у відповідності з історичним досвідом, системою духовних, моральних цінностей; формування національної самосвідомості.