Теоретичні основи соціальної роботи 127

грошей, за яку він повинен повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами сім'ї власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи чи заборона працю­вати.

Медичне насильство — недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одер­жанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'я­зування субстанцій, що призводять до звикання і залежності.

Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження осо­бистого майна і незадоволення базових потреб.

Крім того, насильницькі дії можна умовно розділити на дві групи:

а) персоніфіковані, тобто детерміновані контекстом міжособистісних
чи внутрішньосімейних відносин і спрямовані на конкретну людину;

б) деиерсопіфіковані, тобто обумовлені головним чином будь-якими
зовнішніми причинами і (чи) внутрішнім психологічним станом агресора,
спрямовані на досягнення яких-иебудь цілей (матеріальних чи психолог­
ічних) і початково не включені в контекст взаємостосунків з об'єктом
насильства.

М. Кінард відмічає, що кожна дитина частіше за все страждає від декількох форм насильства. На практиці рідко зустрічаються форми жор­стокого ставлення до дітей в чистому вигляді. Якщо дитина фізично постраждала в результаті сексуального насильства, то вона повинна діаг­ностуватися як дитина з сумарними порушеннями, яка пережила фізичне й сексуальне чи тільки сексуальне насильство?

Не існує єдиної теорії, здатної повністю пояснити всі випадки й причини сімейного насильства. Приймаючи до уваги складність внутріш­нього світу, особливості соціальної взаємодії та характер сім'ї як соц­іальної структури, потрібно все ж таки враховувати усе різноманіття сімей, індивідуальні характеристики їх членів й ті соціальні відхилення, які переплітаючись можуть викликати насильство. Все це надає особли­вого значення взаємному впливу людей один па одного, і пов'язаними з цим впливом вчинками, які передують насильству і слідують за ним.

Отже, узагальнюючи вищесказане, слід виділити наступні основні напрямки профілактичної та корекційної роботи щодо сімейного насиль­ства над дітьми:

128 Соціальна робота

^ соціальні працівники, психологи, лікарі, медичні сестри, адвокати та інші спеціалісти повинні володіти необхідними знаннями для надання професійної допомоги жертвам сімейного насильства;

■^ створення служб соціального і медичного контролю за здоров'ям сім'ї, виявлення психічних і сексуальних розладів, створення психіат­ричних кабінетів при поліклініках;

^ створення програм щодо боротьби з поширенням наркоманії й алкоголізму;

-ґ створення навчальних програм, що включають спеціальну сексу­альну освіту, основи безпечного спілкування, що охоплюють дітей і підлітків, батьків, педагогів, .співробітників служб соціального захисту і міліції;

-ґ активне залучення підлітків до роботи, створення клубів за інтере­сами для дітей та підлітків;

■^ реабілітаційна робота з особами, притягнутими до кримінальної відповідальності, створення психологічних і психіатричних служб при виправно — трудових колоніях, широке впровадження освітніх програм, адекватне лікування осіб, яким рекомендоване амбулаторне примусове спостереження і лікування в психіатра;

^ створення спеціалізованих лікувально-реабілітаційних центрів.

^ просвітницько — профілактична робота з батьками , залучення їх до занять у тренінгових групах з метою підвищення їх психолого — педагогічної поінформованості щодо адекватного виховання дітей.

Особливості психолого- педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насильства

На даний час у світовій прак­тиці виділяють такі підходи до за­хисту прав людей, які можуть бути застосовані з метою попередження насильства в сім'ї стосовно дітей : 1. Інформаційний (просвітниць­кий) , в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримуван­ня. Міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітш програми цього напрямку. Вимогою ЮНЕСКО до них є врахування інтересів дітей і підлітків. Ці програми повинні: -/ захищати всіх дітей та підлітків,

^ забезпечувати статеву рівність у питаннях доступу до освіти та її якості,