Виникнення і розвиток гуманного ставлення до осіб з психофізичними порушеннями

Позбавлення від неповноцінних осіб як форма самозахисту людини і держави в давнину

Стан проблеми інвалідності сьогодні відображує її генезис в історичному плані: від диктату соціуму, який вимагав позбавлятися від неповноцінних людей, до розуміння надавати їм допомогу та підтримку.

Давня Греція та Рим

Плутарх ( 46 - 120) давньогрецький письменник – стояв на позиції негуманного поводження з людьми з особливими потребами. Негуманний спосіб поводження з особами, що мають фізичні і психічні недуги, розумівся як форма захисту нації від дії аномальних осіб.

Аристотель закликав:"Нехай в силі буде той закон, що жодної дитини каліки годувати не слід" (цит. по: Дячків, 1957, с.7).

Закон царя СпартиЛикурга (IX - VIII ст. до н.е.)приписував убивати фізично неповноцінних немовлят, керуючись «правилами розуму» римського філософа Сенеки: «відділяти непридатне від здорового».

Сенека стверджував: “Ми вбиваємо виродків і топимо дітей, які народжуються на світ хилими та безобразними. Ми поступаємо так не із-за гніву та досади, а керуємось правилами розуму: відділяти непридатне від здорового”.

Римське право відносило божевільних і глухонімих до категорії недієздатних (включаючи в неї як бідних, так і багатих) осіб і позбавляло їх громадянських прав.

Християнство

З виникненням християнства з’являються поодинокі випадки милосердного відношення до людей з відхиленнями в розвитку, але одночасно зростає і кількість релігійних упереджень та суєвірних побоювань в суспільстві.

Середньовіччя

В епоху Середньовіччя народні традиції в поглядах на інвалідів єдині, як на неповноцінних людей, від яких слід захищатися.

Католицизм:згідно з церковними канонами того часу, фізичне або психічне каліцтво вважалося покаранням за гріхи самої людини або його предків. Воно також представлялося сучасникам у вигляді втілення диявольських сил (В. Гюго, "Собор паризької богоматері"). Середньовічні погляди мають відгуки і сьогодні: "Мати проблемної дитини спокутує свої гріхи".

Православ'я - відрізнялося м'якшим ставленням до осіб з фізичними і психічними недоліками. Деякі з юродивих і калік вважали святими. Юродивих шанували як посланців бога: свідчення цьому ми знаходимо в літературних джерелах (А.С. Пушкин "Борис Годунов"). У їх честь зводилися храми (наприклад, собор Василя Блаженного на Червоній площі в Москві).

Наприклад: Юродивий у «Борисі Годунові» А.С. Пушкіна викривав «царя-ірода», що не наважувались робити впливові придворні, тобто він виконував суспільно значущі дії. І це не тільки фантазія великого драматурга. Історія знає багато подібних прикладів. Не випадково в пам’яті людей збереглося ім’я Василія Блаженного, в той час як зникли імена його родовитих сучасників боярської та царської крові.

Виникнення і розвиток гуманного ставлення до осіб з психофізичними порушеннями

Епоха Ренесансу - розвиток гуманістичних тенденцій у відношенні до людей з психофізичними вадами. В цей період уми філософів, письменників, лікарів, педагогів привертають проблеми навчання, виховання дітей, їх починає цікавити та хвилювати життя людей, позбавлених розуму, обездолених.

Еразм Ротердамський(1469-1536 рр.) стверджує, що справжню людину формує не природа сама по собі, а цілеспрямоване виховання.

Ян Амос Коменский (1592-1670)

Одним з перших висловив думку про необхідність прояву турботи про виховання і навчання дітей з розумовою відсталістю, обгрунтувавши свою позицію філософськи, знаменитий чеський педагог Ян Амос Коменский (1592-1670). Він вважав, що учити можна усіх аномальних дітей. В зв'язку з цим він писав: "Виникає питання: чи можна удаватися до освіти глухих, сліпих і розумово відсталих, котрим через фізичний недолік неможливо в достатній мірі прищепити знання? - Відповідаю: з людської освіти не можна виключати нікого, окрім нелюдини".

Жан Ітар (1775-1838)

Уперше можливість виховувати і навчати осіб з розумовою відсталістю була доведена на рубежі XVIII і XIX вв. відомим французьким психіатром Жаном Ітаром (1775-1838), котрый зробив спробу навчити і виховати хлопчика Віктора, знайденого їм в лісі під р. Авероном.

70-80 рр. ХVІІІ ст. – початок ХХ ст. - Організація системи спеціальної освіти.

У Росії у кінці 30-х рр. XIX ст. за ініціативою одного із засновників громадської психіатрії І.Ф. Рюля уперше у світовій практиці був проведений загальнодержавний перепис психічнохворих. Одночасно з узагальненням результатів перепису І.Ф.Рюль (1839, 1840) склав "Коротке повчання" для батьків і близьких психічнохворих осіб. Там визначалися заходи, які повинні були робити члени сім'ї відносно психічнохворої особи. Серед них згадувалося про "привітне поводження в розмові між собою", про "стабільність позитивних звичок і способу життя".

1859 р. - розвиток сімейного патронажу

Поради: «вести просвітницькі бесіди з членами сім'ї, щоб вони, по доброму відносячись до підопічного, своїми розмовами позитивно впливали на його самопочуття".

Початок ХХ ст. – 70 рр.

Прийняття і введення в дію Закону про загальне обов’язкове навчання і наступних за ним актів про навчання дітей з відхиленнями в розвитку.