Порядок та способи виникнення юр.осіб 1 страница

Держава: поняття, ознаки

Держава — це особлива політ.-терит. організація, що має свій суверенітет, спеціал.апарат управління і примусу, і здатна надавати своїм приписам загальнообов’язкової сили для всього населення країни.

ознаками держави є: -соц. влада ви­ражає і захищає інтереси насампе­ред керівного класу, його частини або якоїсь ін.соц. групи; -носії вла­ди в організаційному відношенні відокремлені у певні структури;-для утримання держ. влади встановлюються податки;-функції влади розподіляються між окремими органами ;- в державі влада поши­рюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території;- у державі складається система особливих за­гальнообов'язкових правил поведінки — юридич­них норм, яких не знало первісне суспільство.

2.форми держ. правління:Форма держави – це така її складна характеристика, яка містить у собі три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного режиму. Державне правління — спосіб організації ви­щої державної влади. Розрізняють такі види державного правління:- монархія — вища державна влада здійснюєть­ся однією особою і, зазвичай, передається за спадком;- республіка — вища державна влада здійсню­ється виборним колегіальним органом, який оби­рається населенням (або його частиною) на пев­ний строк.Види форм правління сучасних держав:- президентська республіка — глава держави (президент) одноособове або з наступним схва­ленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким, як правило, керує сам (США, Швейцарія);- напівпрезидентська або президентсько-пар­ламентська республіка — глава держави (прези­дент) особисто пропонує склад уряду, котрий підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Франція);- парламентська республіка — глави держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламен­том і підзвітний лише йому (Італія, ФРН);- парламентська монархія — глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парла­ментом і лише йому підзвітний (Англія, Японія);- дуалістична монархія — глава держави (мо­нарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра.

3. державний устрій, політичний режим. Державний устрій — спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між нею та цими частинами. Основні види державного устрою: 1. Проста (унітарна) держава — частини держави не мають свого суверенітету, всіх ознак державності. Деякі унітарні держави (наприклад, Україна) включа­ють автономні утворення.2. Складна держава — частини держави мають суверенітет, всі ознаки державності.Складні держави поділяються на:а) федерації — союзні держави.б) конфедерації — об'єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань.

Державний режим — порядок здійснення дер­жавної влади певними методами і способами. Основні види державного режиму1. Демократичний — державна влада здійснюєть­ся з дотриманням основних прав людини, із забез­печенням легальних можливостей вільного вияв­лення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референду­ми) та діяльність різних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і вплива­ють на вироблення і здійснення політики держави.(найбільш пошир.у держа­вах Європи, Центр. та Пн. Америки);2. Тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення (зокр.через діяльність громад.об'єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи.(зберігається в окремих країнах Близького Сходу, Африки).

4.Теорії походження держави: теологічна теоріяПредставником теорії був Фома Аквінський. Його вчення побудоване на ієрархії форм: від Бога (чистого розуму) – до духовного і матеріального світу. Проголошення божественного походження держави обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найбільш реакційні державні устрої, вказує на те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх. Патріархальна теорія: Суть: держава походить від сім’ї, є результатом історичного розвитку та збільшення останньої. Абсолютна влада монарха – продовження батьківської влади. (Арістотель, М.Михайловський, Р. Фільшер). Договірна теорія: виникла у стародавній Греції, сформована монтескє, Руссо, Спінозою, які розглядали державу як продукт людського розуму. Обєднання людей в державу – добровільний вибір (договір). Укладається договір між людьми: що одні будуть управляти, а інші підкорятися. Психологічна теорія: держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. (Потреба психіки в покорі, наслідуванні…). Народ є інертною масо. І потребує керівника. (Л. Петражецький). Теорія насильства: Держава виникла як результат завоювання одних племен іншими. Держава є тією силою, яку утворюють завойовники для переможців. (Л. Гумплович, К. Катуський, Є.Дюринг…). Органічна теорія: Обгрунтував Спенсер. Держава – біологічний організм: держава народжується, змінюється, розмножується, старіє, гине. Має політичне тіло, що виконує відповідні функції. Теорія географічного детермінізму: Фактори виникнення держави: клімат, ландшафти, природні ресурси. (Л. Мєчніков, Е. Хантінгтон). Демографічна теорія: Обумовлена збільшенням народонаселення (Мальтус). Технократичні та техніко-економічні теорії: Прогрес продуктивних сил, перехід до продуктивної економіки. Різновид – Марксизм (соціально – економічні фактори створення держави) (Г.Чайло). Історико-матеріалістична теорія: (класова) Держава виникає внаслідок економічних причин, як результат розвитку і занепаду первіснообщинного ладу, розвитку способу виробництва, щро й визначає соціальні зміни в суспільстві (Морган, Маркс, Енгельс)

5. поняття та основні ознаки права: Право - сис-ма загальнообов’язкових, встановлених чи визнаних д-вою і забезпечених державними санкціями (у випадку порушення) норм. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право). Якзагальносоціальне явище право характеризується пев­ною свободою й обґрунтованістю поведінки людей, тобто від­повідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути за­гальними й рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій існують: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства. Юридичне право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей, що задекларована державою відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права. До основних ознак права як волевиявлення держави можна віднести такі:*історичний х-р права та залежність його змісту від типу д-ви;*встановлення чи санкціонування правових норм д-ви;*вираження у праві держ.волі народу;*забезпечення реалізації правових приписів засобами держ. примусу.;До ознак права як загальносоціальне явище:*регулятивний х-р права;*нормативний х-р права (дозвіл, припис, заборона);*системність права;*загальнообов’язковість ;*формально визначений х-р;*право як засіб розв’язання конфлікту;*право як загальнолюдська цінність

7. Правова норма: понятта, ознаки. Структура:

Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний ха­рактер, встановлюється або санкціонується дер­жавою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.Ознаки правової норми:1) регулятор су­спільних відносин;2) приписи норм-загальні;3) діють багаторазово або тривало;4) норми охороняються д-вою(існує розгалужена сис-ма право охорон.органів);5) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.Структура правової нор­ми — об'єктивно зумовлена потребами право­вого регулювання(внутрішня організація, яка ви­ражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв'язках між ними). Елементи правової норми: 1. Диспозиція — це правило поведінки, обов’язок вчинити будь-які дії або утриматись від дій, тобто викладення припису, образно диспозиція – це ядро норми. Сам припис може бути у 2 формах: позитивний (шляхом переліку дій, які має право чи зобов’язується здійснити суб’єкт права) і негативний (шляхом зазначених дій або бездіяльності, які заборонені законом)2. Гіпотеза — частина норми, в якій зазначають­ся умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези — виз­начити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.3. Санкція — частина норми, в якій зазначають­ся заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.До санкцій належать різні види покарань і стягнень за правопорушення (позбавлення волі, виправні роботи, штраф), а також ін. Невигідні наслідки недодержання прав норми (тимчасова заборона діяльності). Заохочення — частина норми, в якій зазначають­ся певні цінності, блага( їх може отримати суб'єкт у разі добровільного здійснення ним диспозиції).

8.Поняття джерела права та їх система: Джерела права - способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку.

До джерел права підносять:

1)Правовий звичай - це санкціоноване державою звичає­ве правило поведінки загального характеру.2)Судовий чи адміністративний прецедент - це рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.3)Нормативний договір - це формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою 2 чи більше суб'єк­тів і забезпечуються д-вою.4)Нормативно-правовий акт - це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний х-р, зовн. вигляд офіційного доку­мента в письмовій формі, забезпечується д-ою та поро­джує юридичні наслідки.

9.Нормативно-правові акти як джерела права:

Нормативно-правовий акт – це письмовий юридичний документ, що виданий державою чи окремими її органами, має владний, зальнообов’язковий характер, в якому закріплюються офіційні правила поведінки, що забезпечуються і охороняються державною владою і направлені на регулювання суспільних відносин.Нормативно-правовий акт має всі ознаки права, а саме:А) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (законодавчими органами) або народом (через референдум);Б) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;В) приймається з дотриманням певної процедури;Г) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити: вид документа (закон, указ, постанова); найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади); заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка); дата ухвалення акта; номер акта; дані про посадову особу, яка підписала акт;Д) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка („Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур’єр”, „Офіційний вісник України”).Нормативно-правові акти основна і майже єдина форма реалізації права в Україні. Нормативно-правовий акт одночасно виступає як спосіб існування і вираження норм права. Перевагами нормативно-правового акту є:1. Він дає можливість найбільш чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст правових норм, юридичних прав і обов’язків; якість нормативно-правового акту в значній мірі залежить від діяльності правотворчих органів, від розвитку юридичної науки у суспільстві, від рівня суспільної свідомості;2.Дає змогу досить широко довести до населення зміст норм права;3.Дає змогу оперативно реагувати на зміни і потреби суспільної практики;4. Його наявність дає змогу добре проводити систематизацію і кодифікацію, а єдиний збірник законів найбільш зручний для користування

10.Межі дії нормативно-правових актів:

Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.
Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:
а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу
б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;
в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.
Дія нормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.
Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.
Територіальний принцип — це дія нормативних актів у межах території держави.
Екстериторіальний принцип — це дія нормативних актів поза межами держави.
Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території державиб) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів Дія нормативно-правових актів у часі (пряма, зворотна, переживаюча).
Дія нормативно-правового акту у часі залежить від:1) моменту набуття актом чинності, тобто початку його дії;2) напряму темпоральної дії нормативного акта;3) моменту зупинення дії нормативного акта;4) моменту припинення (скасування) дії нормативного акта Отже, чинність закону(нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його. Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.За напрямом темпоральної дії дія нормативно-правових актів є:– пряма, тобто акт поширюється 1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та 2) на факти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набрання ним чинності)– переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт. (наприклад, новий ЦК)– зворотна дія — нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, більше того можливий перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, — момент припинення його дії. Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:1) закінчення терміну, на який вони були прийняті2) зміна обставин, на які вони були розраховані 3) при скасуванні цього акта іншим актом а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

11.Систематизація законодавства:
Здійснювати систематизацію законодавства не­обхідно для встановлення й усунення дефектів законодавства; підвищення його ефективності; сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню.Систематизація законодавства — це діяльність щодо зведення нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс.Систематизація законодавства здійснюється двома основними способами (шляхом інкорпо­рації і кодифікації).1.Інкорпорація — це спосіб систематизації зако­нодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів в од­ному збірнику.Види інкорпорації:1) за юридичним значенням — офіційна (підго­товка і видання правотворчими органами або упов­новаженими, за їх рішенням, організаціями збірни­ків чинних нормативно-правових актів) і неофіційна (під­готовка і видання збірників нормативно-правових актів не правотворчими органами або будь-якими ін. організаціями чи особами);2) за обсягом — загальна, галузе­ва, міжгалузева, спеціальна (за окремими інсти­тутами однієї галузі законодавства);3) за критерієм об'єднання нормативно-пра­вових актів — предметна, хронологічна, суб'єк­тивна (залежно від органу, яким видано акти).2. Кодифікація законодавства — це спосіб його сис­тематизації, який полягає у змістовній переробці й погодженні певної, пов'язаної спільним предметом регулювання групи юридичних норм та об'єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті.Отже, така систематизація законодавства завж­ди має офіційний (правотворчий) характер.

Види кодифікації:1) за обсягом — галузева, міжгалузева, спеці­альна;2) за формою вираження — основи (основні за­сади) законодавства, кодекс, статут, закон, по­ложення та ін.

12.Поняття галузі права та правового інституту:Найбільшим елементом системи права є галузь права. Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних від­носин специфічним методом правового регулювання.

Основними галузями сучасного права є:1)Конституційне право — система норм, що регулюють основи суспільного і державного ладу, закріплюють основні права і свободи людини та громадянина, визначають форму держави, повноваження вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.2)Адміністративне право - система норм, що регулюють відносини у сфері державного управління, а саме: систему і повноваження виконавчих органів влади і посадових осіб, закріплюють права і обов'язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначають поняття й види адміністративних правопорушень тощо.3)Цивільне право — система норм права, що регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності та майновій самостійності їх учасників.4)Кримінальне право - система норм, що закріплюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння злочинів з метою охорони прав і свобод людини, громадянина, громадського порядку, власності, забезпечення миру та запобігання злочинів.5)Трудове право — система норм, що регулюють трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначають основні трудові права і обов'язки працівників, порядок укладання й розірвання трудового договору, робочий час і час відпочинку тощо.6)Сімейне право — система норм, що регулюють відносини у галузі шлюбу і сім'ї, а саме: умови і порядок укладання шлюбу, його розірвання, регулювання особистих немайнових і майнових відносин між членами сім'ї тощо.7)Фінансове право — система норм, що регулюють відносини, які визначають порядок формування і розподілу бюджетних коштів, затвердження бюджету, порядок грошового обігу, оподаткування, діяльності банків тощо.8)Земельне право — сукупність норм, що регулюють питання, пов'язані з встановленням власності на землю, умови і порядок землекористування, правовий режим земель тощо.9)Екологічне право — сукупність норм права, що визначають засоби, форми і порядок охорони навколишнього природного середовища. Норми цієї галузі права забезпечують право кожного на сприятливе оточуюче середовище.

10)Цивільно-процесуальне право - сукупність норм права, що визначають порядок цивільного судочинства, а саме порядок розгляду справ, які виникають із цивільних, сімейних, трудових, земельних, природоохоронних і адміністративних правовідносин.11)Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративних справ, що виникають у сфері державного управління.12)Кримінально-процесуальне право — сукупність норм права, що визначають порядок провадження у кримінальних справах під час дізнання, досудового слідства і розгляду справи судом.13)Виправно-трудове право — сукупність норм права, що регулюють порядок і умови відбуття покарання та застосування заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, виправних робіт, а також порядок діяльності установ, що виконують вироки, тощо.

Якщо система права складається з галузей, то самі галузі скла­даються з підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взає­мозалежними елементами галузі є інститути права.Інститут права — система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну гру­пу (вид) однорідних суспільних відносин. Інститути права — необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ. Наприклад, галузь консти­туційного права — «інститут громадянства», «інститут виборчо­го права»; цивільного — «представництва», «спадкування»,«дарування»;кримінального — ін­ститут «необхідної оборони», інститут «крайньої необхідності»; екологічного — інститут права власності на природні ресурси і об'єкти, інститут природокорис­тування тощо.Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими.

Головне призначення інсти­тутів права — у межах своєї групи однорідних суспільних відно­син забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання. Існують наступні класифікації інститутів:1. за сферою поширення:- галузеві (інститут спадкування);- міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні пра­вопорушення, інститут приватної власності).

2. за функціональною роллю:- регулятивні (інститут міни)- охоронні (інститут кримінальної відповідальності). 3. за субординацією у правовому регулюванні:- матеріальні (інститут підряду);- процесуальні (інститут порушення кримінальної справи

13.Система права та система законодавства. Їх співвідношення: Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави.Основними елементами структури системи права є 1) правові (юридичні) норми, 2) інститути права, 3) галузі права.Система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Структура системи законодавства має два основних різновиди:1. горизонтальна, тобто галузева (розподіл НПА за предметом правового регулювання);2. вертикальна, тобто субординаційна або ієрархічна (розподіл НПА за певними групами залежно від юридичної сили (закони і підзаконні НПА). Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Позаяк поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону об'єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його зовнішню сторону — форму.Право і законодавство тісно взаємопов'язані, але не тотожні правові явища. Відмінність між системою права і системою законодавства полягає: 1. Первинним елементом системи права є правова норма, а системи законодавства — нормативно-правовий припис. 2. Система права формується об'єктивно, а система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів і тому залежить також від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки. 3. Система права має тільки галузеву структуру, а система законодавства крім галузевої ще й ієрархічну, а у федеративних державах і федеративну структуру. 4. Галузі законодавства не завжди співпадають з галузями права. Можливі три варіанти: 1) галузь права є, а галузі законодавства немає (фінансове право, право соціального забезпечення). Такі галузі не кодифіковані, а діючі у цій сфері нормативний матеріал розкиданий по різних НПА, що потребує систематизації. 2) галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство). 3) ідеальний варіант, коли галузь законодавства співпадає з галуззю права (трудове, цивільне, кримінальне право). 5. Норми галузірава відрізняються високим ступенем однорідності, оскільки розподіляються за предметом і методом правового регулювання. Галузі законодавства виділяються тільки за предметом правового регулювання і не мають єдиного методу.

14.Поняття і форми реалізації права: Реалізація норм права - це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через вико­нання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон, застосування норм права.Використання - це форма реалізації повноважних пра­вових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням . Виконання - це форма реалізації зобов'язальних юри­дичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання.Дотримання - це форма реалізації заборонних юридич­них норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утри­манні від заборонених діянь. Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб’єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо і самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення тих чи інших матеріальних або ідеологічних результатів.Проте не всі норми держава може дозволити реалізувати суб’єктам права безпосередньо. Пояснюється це обмеженістю ресурсів, на які вони можуть претендувати, а також необхідністю перевірки задоволення ними визначених законом критеріїв. Тому потрібне втручання певного державного органу. Виходячи з вищесказаного, виділяють четверту форму реалізації правових приписів, яка має назву застосування права. Застосування правових норм – це особлива форма його реалізації, під якою розуміють державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуальних правових наказів (приписів). Правові норми можуть реалізуватись у формі застосування у таких випадках: коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб; за наявності спору на шляху до здійснення суб'єктивного права; коли особа притягається до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

15.Застосування права як особлива форма його реалізації: Застосування права – це особлива форма його реалізації, під якою розуміють державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуальних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є певні специфічні ознаки, а саме:

!)зміст застосування права полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов’язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів);!)такі правові приписи обов’язкові до виконання та в необхідних випадках забезпечуються примусовою силою держави;!)цей вид діяльності здійснюється компетентними органами та посадовими особами, що наділені владними повноваженнями;!)застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;!)у цій діяльності органи правозастосування виступають як суб’єкти управління, особи, щодо яких застосовується право, як суб’єкти управлінського впливу, винесені рішення (правозастосовчі акти) є засобами управління.Застосування права має місце, коли:!)правовідносини у суб’єктів права не можуть виникнути без державно-владної діяльності компетентних органів або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади)!)наявний спір чи якісь перепони на шляху до здійснення суб’єктивного права (поділ майна подружжя в судовому порядку, спір щодо права на спадщину);!)особа притягується до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

17. Поняття, види та способи тлумачення правових норм: Тлумачення норм права — це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права відносно з'ясуван­ня і роз'яснення змісту норм права з метою їх пра­вильної реалізації, яка може виражатися в особливо­му акті.Існують різні види і способи тлумачення. Залежно від суб'єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і індивідуальним.Загальне тлумачення розраховане на всякий прояв регу­лювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей і поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин.Загальне офіційне тлумачення тільки з'ясовує зміст існу­ючих правил поведінки. Індивідуальне тлумачення стосується кон­кретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нор­мою суспільних відносин, що визна­чаються конкретними обставинами справи. Офіційне тлумачення може бути автентичним, легаль­ним і відомчим. Воно дається компетентним органом чи по­садовою особою на підставі службового обов'язку і має юри­дично значимі наслідки.Автентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив певну норму права. Воно є найбільш компе­тентним і авторитетним, оскільки орган, який створив право­ву норму, може найточніше розкрити її зміст.Легальне тлумачення правових норм дається спеціально на те уповноваженим органом.Відомче тлумачення здійснюється керівництвом цен­тральної установи відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і під­приємств з приводу трактування й застосування окремих повноважень і урядових нормативних актів. Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, що дається неуповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне. За формою воно може бути як усним, так і письмовим.Способи тлумачення:1. Мовне з'ясування змісту правової нор­ми через досвід її словесного формулювання на підставі лек­сичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства.2. Логічне з'ясування змісту правової норми завдяки без­посередньому використанню законів і правил формальної логіки.3. Систематичне з'ясування змісту правової норми за­лежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів і галузей права.4. Історико-політичне з'ясування сутності правової нор­ми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов.5. Цільове - аналіз сутності правової норми через з'ясування її мети.

Наши рекомендации