Опрацювання рукопису складається з уточнення його змісту, оформлення і літературної правки. Цей етап ще нази­вають роботою над біловим рукописом.

Шліфування тексту рукопису починається з оцінки його змісту і структури. Перевіряється і критично оцінюється кожний висновок, кожна формула, таблиця, кожне речення, окреме слово. Слід перевірити, наскільки назва роботи і на­зви розділів і підрозділів відповідають їх змісту, наскільки логічно і послідовно викладено матеріал. Доцільно ще раз перевірити аргументованість основних положень, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, її ви­сновки і рекомендації. Слід мати на увазі, що однаково недо­речними є надмірний лаконізм і надмірна деталізація у ви­кладі матеріалу. Допомагають сприйняттю змісту роботи таб­лиці, схеми, графіки та ін.

Наступний етап роботи над рукописом — перевірка правильності його оформлення. Це стосується рубрикації поси­лань на літературні джерела, цитування, написання чисел, знаків, фізичних і математичних величин, формул, побудови таблиць, підготовки ілюстративного матеріалу, створення бібліографіч­ного опису, бібліографічних покажчиків та ін. До правил оформ­лення друкованих видань висуваються специфічні вимоги, тому слід керуватися державними стандартами, довідниками, підруч­никами, вимогами видавництв і редакцій.

Завершальний етап — це літературна правка. її складність залежить від мовностильової культури автора, від того, як здійснювалася попередня підготовка рукопису. Одночасно з літературною правкою автор вирішує, як розмістити текст і які потрібні в ньому виділення.

Слід зважати на те, що написану від руки роботу важко редагувати. В машинописному або комп'ютерному тексті легше виявити упущення і недогляди. Перед тим, як редагу­вати текст, слід відкласти роботу на деякий час, щоб "відпо­чити" від неї. Бажано, щоб її хтось прочитав і висловив свою точку зору. Редагувати працю слід лише тоді, коли роботу над нею закінчено повністю.

Якщо рукопис набирає оператор ПЕОМ (друкарка), текст має бути написаний розбірливим почерком. Неохайна робота — це прояв неповаги до оператора (друкарки), уповіль­нення їх роботи і причина багатьох помилок. Слід особливо чітко писати спеціальні терміни і прізвища. Необхідно та­кож навчитися послуговуватися коректурними знаками.

Для привернення уваги читачів у тексті прийнято вико­ристовувати різноманітні виділення (розрядка, курсив, пе­тит, напівжирний шрифт, підкреслювання та ін.). Вибрана система виділень має бути єдиною для всієї роботи; надмірне їх використання, як і недостатнє, може ускладнити сприй­няття тексту.

Підготовлений для передачі у видавництво рукопис має відповідати певним вимогам, зумовленим процесом його по­дальшої підготовки до друку. Вимоги можуть різнитися, однак загальними є такі:

• авторський текстовий оригінал (рукопис) включає в себе титульний аркуш, анотацію (а для наукових видань — реферат), основний текст, тексти довідкового характеру і додат­кові тексти (покажчики, коментарі, примітки, додатки), бібліо­графічні списки, посилання, зміст;

• текст рукопису і всі матеріали до нього подавати у ви­давництво у двох примірниках;

• сторінки рукопису мають бути одного розміру (від 203 х 288 до 210 х 297 мм);

• матеріал друкувати на друкарській машинці або ЕОМ малими літерами через два інтервали на одній стороні аркуша;

• в одному рядку має бути 60—65 знаків (рахуючи розді­лові знаки і пробіли між літерами), на одній сторінці суціль­ного тексту — 28—30 рядків;

• при визначенні обсягу рукопису необхідно виходити з того, що в одному авторському аркуші налічується 40 000 знаків;

• поля сторінок оригіналу мають бути: ліві — не менші 25 мм, верхні — 20, праві — 10, нижні — 25 мм;

• абзацний виступ має бути однаковим і дорівнювати трьом ударам;

• усі заголовки і виділення в тексті друкувати малими літерами, заголовки відокремлювати від тексту згори і знизу прогалинами в три інтервали;

• виноски розміщуються в нижній частині сторінки, їх не переносять на наступну сторінку;

• у рукописі не слід залишати місце для ілюстрацій, які виконуються на окремих аркушах; на полях рукопису проти того місця, де мають бути розміщені ілюстрації, в рамках пишуться їхні номери.

• у рукописі зазначати всі необхідні, на думку автора, виділення літер і частин тексту;

• чітко визначати підпорядкованість заголовків і підзаголовків;

• допоміжний матеріал, який має бути набраний дрібним шрифтом (петитом), відмічати вертикальною рискою з гори­зонтальними рисочками на кінцях і написом "петит";

• виправлення в рукописі дозволяються, але не більше п'яти на одній сторінці; вони можуть бути вдруковані або написані від руки чорним чорнилом; зайві літери або слова можна зчистити, заклеїти або зафарбувати;

сторінки рукопису послідовно нумерувати, починаючи з обкладинки і до останньої сторінки, в правому верхньому куті — простим олівцем; на титульному аркуші вказувати загальну кількість сторінок та ілюстрацій;

• рукопис підписувати авторові (співавторам) або редак­торові на титульному аркуші з зазначенням дати;

• ілюстративні матеріали виконувати чітко, у форматі, що забезпечує розуміння всіх деталей при можливому зменшенні зображення.

Реферат

Дослідник часто стикається з необхідністю написання ре­ферату.

Реферати складають студенти вищих навчальних закладів. їх пишуть аспіранти і ті, хто готується до складання канди­датських іспитів з філософії, педагогіки, спеціальності (якщо немає публікацій).

Реферат (лат. referre — доповідати, повідомляти) — короткий виклад змісту одного або декількох документів з пев­ної теми.

Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням. Його обсяг коливається від 500— 2500 знаків до 20—24 сторінок.

Є багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають спра­ву з інформативними і розширеними, або зведеними, рефе­ратами.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст до­кумента, містить основні фактичні та теоретичні відомості. В такому рефераті мають бути зазначені: предмет дослідження і мета роботи; наведені основні результати; викладені дані про метод і умови дослідження; відбиті пропозиції автора щодо застосування результатів; наведені основні характери­стики нових технологічних процесів, технічних виробів, нова інформація про відомі явища, предмети та ін. Інформацій­ний реферат розміщують у первинних документах (книги, журнали, збірники наукових праць, звіти про науково-дослідну роботу та ін.) і у вторинних документах (реферативні журна­ли і збірники, інформаційні карти та ін.).

Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий), реферат містить відомості про певну кількість опублікова­них і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв'язного тексту.

Зразок структури реферату

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Історія та теорія питання.

Наши рекомендации