Основні етапи процесу оволодіння майбутніми вчителями педагогічними знаннями.

Важливого значення набуває вивчення самого процесу формування у майбутніх учителів знань з педагогіки, який є складним та багатогранним. Він передбачає досягнення певного рівня володіння студентами цілісною системою педагогічних знань та пов’язаних з ними вмінь, що відображається у визначених видах професійної діяльності. Ґрунтуючись на логіці таксономії цілей, розробленої Б. Блумом у когнітивній сфері, можна виділити шість рівнів процесу набуття майбутніми вчителями базових педагогічних знань [3]. Рівень пізнавання характеризується знанням фактів, термінології, теорій, принципів, законів, закономірностей, тенденцій розвитку педагогічної науки, необхідних для наукового обгрунтування педагогічних явищ та процесів. Рівень розуміння відрізняється здатністю студентів до глибшого засвоєння знань шляхом трансформації навчального матеріалу та інтерпретації основних категорій, законів, принципів. Рівень застосування визначається вмінням використовувати навчальний матеріал у конкретних умовах педагогічної ситуації, спираючись на засвоєні теоретичні положення. Методика викладання педагогіки: курс лекцій 66 Рівень аналізу відтворює здатність розбивати навчальний матеріал на складові частини у такий спосіб, щоб чітко окреслити його структуру. Рівень синтезу характеризується вмінням комбінувати елементи, щоб утворити цілісність з певною новизною (створення нових схем і структур, а саме, виступу, доповіді, плану уроку, заходу тощо). Рівень оцінки відрізняється вмінням оцінювати значення того чи іншого матеріалу за допомогою чітко розроблених критеріїв. Отже, формування знань з педагогіки у майбутніх учителів – достатньо тривалий та багаторівневий процес, у якому можна виділити певні етапи: І етап – розвиток попередніх уявлень про дитину, педагогічну професію, професійну діяльність учителя, особистість учителя, роль педагогічної теорії у шкільній практиці; ІІ етап – оволодіння предметною системою знань, засвоєння провідних педагогічних теорій, категорій, понять, закономірностей, принципів, змісту, методів виховання та навчання; ІІІ етап – формування узагальненої комплексної системи знань на основі міжпредметних зв’язків з психологією, методикою викладання предметів, суспільними дисциплінами [1: 91]. 3. Принципи методики викладання педагогіки та їх характеристика Педагогіка і методика викладання спеціальних дисциплін приділяють велику увагу обґрунтуванню принципів навчання. Методика викладання педагогіки також має розроблену систему принципів навчання. Принципами (від лат. prіncіpіum – основа) прийнято позначати в педагогіці вихідні, керівні положення процесу навчання і виховання. Таке тлумачення дозволяє нам визначити принципи методики як основні положення процесу навчання педагогіці. Як у педагогіці, так і в методиці викладання педагогіки встановлено залежність принципів навчання від мети і завдань виховання. Вони глибоко пов'язані з загальнонауковими принципами, є їх конкретизацією в побудові навчального процесу з педагогіки. Ця особливість принципів навчання педагогіці зумовлена характером педагогіки, її призначенням у житті суспільства. Крім того, принципи навчання щільно пов'язані з закономірностями виховання й навчання та розглядаються як вираження цих закономірностей. Враховуючи сучаснi тенденцiї до гуманiзацiї та демократизацiї навчально-виховного процесу, вимоги суспiльного розвитку до пiдвищення професiоналiзму майбутнього фахiвця, основними принципами організації процесу вивчення педагогіки вважаємо: * гуманiзацiю процесу навчання; * фундаменталiзацiю знань з педагогіки* принцип системностi знань; * формування позитивної мотивацiї навчально-пiзнавальної дiяльностi, активностi i самостiйностi студентiв (критерiально- цiннiсний та дiяльнiсний пiдходи); * принцип науковості і доступності навчання; * принцип єдності конкретного й абстрактного; * принцип історизму; * відображення в курсі педагогіки сучасних досягнень педагогічної науки, а також передового педагогічного досвіду; * принцип зв'язку навчання педагогіці з практикою роботи школи та інших навчально-виховних установ. Принцип гуманiзацiї навчального процесу – це вiдображення в освiтньому процесi тенденцiй гуманiзацiї сучасного суспiльства, коли людська особистiсть визначається найвищою цiннiстю, а утвердження блага людини є найважливiшим критерiєм суспiльних вiдносин. Вiн полягає у рiшучому поворотi освiтнього закладу до особистостi учня (студента), забезпеченнi максимально сприятливих умов для виявлення i розвитку його задаткiв та здiбностей на основi поваги, довiри до нього, сприйняття його особистiсних цiлей i запитiв у ставленні до студента як суб¢єкта власного розвитку; в опорі у його навчанні на сукупність знань про людину. У навчальному процесі впровадження цього принципу передбачає перехід від монологу викладача до діалогу його зі студентом, подолання авторитарності, створення умов для самопізнання і самореалізації кожної особистості, шляхом удосконалення змісту навчального матеріалу, добору відповідних ідей, фактів, положень, завдань. Реалiзацiя принципу фундаменталізації знань вiдбувається шляхом органiзацiї розумової дiяльностi студентiв на базi методiв порiвняння, зiставлення, узагальнення, систематизацiї, змiстовного групування та оцiнювання матерiалу, застосування одержаних знань у навчально-виховному процесі. Для процесу навчання педагогіці важливе значення має принцип систематичності, послідовності навчання. Під систематичністю засвоєння студентами педагогічних понять і розділів педагогіки розуміється дотримання логіки і внутрішньої побудови самої науки, що передбачає лінійну спадкоємінсть, послідовність у розташуванні навчального матеріалу, фрагменти знань якого поєднані змістовно-логічними зв'язками – наслідуванням. Для цього виду побудови і засвоєння навчального матеріалу характерний постіний рух вперед, в одному напрямі, з використанняи одного виду логічних відношень між елементами знань [2: 181]. Однак систематичне засвоєння наукових знань не перетворює їх на систему, у свідомості студентів не формується їх різнопорядковість, внаслідок чого вони усвідомлюються як Методика викладання педагогіки: курс лекцій 68 однорідна сукупність. Саме тому особливого значення у викладанні педагогіки набуває застосування принципу системності, який являє собою вимогу формування у майбутнiх учителiв системних знань у процесi засвоєння педагогiчної теорiї. Системнi знання – це знання, що будуються у свiдомостi студента поетапно (див. Рис. 5.1). Первiсно отриманi знання двiчi перебудовуються шляхом перетворення лiнiйних зв'язкiв (змiстовно-логiчних) у просторові – системно-iнварiантнi. Тому необхiдно озброювати майбутнiх учителiв не тiльки фактичними знаннями педагогiчної теорiї, але й методологiчними знаннями, тобто знаннями про основнi елементи теорiї i структурно- функцiональнi зв'язки мiж ними. Рис.5.1.Побудова системних знань у свідомості студента Викладання педагогіки спрямоване на наукове осмислення студентами педагогічного процесу, його закономірностей, методів і організації діяльності для досягнення оптимальних результатів у вихованні та розвитку людини. Викладачі різними шляхами мають показати своїм вихованцям процес становлення педагогіки, досягнення нею визначеного рівня розуміння свого предмета, перспективи, які відкриває сучасний етап педагогічного знання для керування процесом виховання і розвитку. Така організація процесу навчання педагогіці виходить із урахування принципу свідомості й активності студентів при керівній ролі педагога. Успiх процесу оволодiння майбутнiми вчителями знаннями з педагогіки значною мiрою залежить вiд ставлення студентiв до педагогiчної теорiї, розвитку мотиваційної сфери навчально-пізнавальної діяльності. Джерелом пiзнавальної активностi i самостiйностi є потреби майбутнього вчителя у набуттi педагогiчних знань, оволодiннi засобами навчально-пiзнавальної дiяльностi, у самоствердженнi та самовираженнi тощо. Завданням педагога є стимулювання формування цих потреб, що вимагає створення у навчальному Первинне засвоєння Систематичні знання Повторне засвоєння Систематизація знань Система знань § Перебудова знань; § ієрархія елементів знань; § виявлення між предметами, явищами якісно нових (системних) зв¢язків і логічних відношень. процесi вiдповiдних умов, якi спонукатимуть студентiв до активної самостiйної дiяльностi. Ступiнь iнтересу у дiяльностi учня великою мiрою залежить вiд якостi його знань i вiд рiвня володіння способами розумової дiяльностi. „Спочатку маємо навчити дитину вчитись, а вже потiм доручити цю справу їй самiй”, – вiдзначав К.Д. Ушинський. Тому одним із провiдних принципiв вивчення педагогіки є принцип дiяльнiсного пiдходу. Тiльки залучаючи студента до рiзних видів розумової дiяльностi з метою оволодiння педагогiчними знаннями i вмiло стимулюючи його активнiсть у цiй дiяльностi, можна здiйснити дiйовий навчально-виховний процес. Останнє стає можливим тiльки тодi, коли студент навчиться виконувати специфiчнi дiї з перетворення предмету вивчення, завдяки яким в його особистiй навчальнiй практицi моделюються та вiдтворюються внутрiшнi властивостi об'єкту, якi стають змiстом поняття. Саме цi дiї є джерелом теоретичних абстракцiй, узагальнень та понять (тобто власне теоретичних знань). Знання, набутi в процесi дiяльностi у формi теоретичних понять, вiдображають внутрiшнi якостi предметiв i забезпечують необхiдну орiєнтацiю на цi якостi при розв'язаннi практичних завдань. Зміст і організація навчального процесу з педагогіки будуються по-різному, залежно від типу навчального закладу, мети і завдань вивчення педагогіки, віку слухачів. У цьому проявляється значення принципу науковості і доступності навчання. Своєрідно переломлюється у викладанні педагогіки принцип єдності конкретного й абстрактного. Досліджуючи прояв цього принципу в навчанні, відомий дидакт М.О. Данилов застерігав: „Неправильне співвідношення наочного і відверненого, конкретного й абстрактного у навчанні призводить до порушення чи затримки процесу засвоєння знань і навіть до неправильного розвитку мислення учнів”. Для викладання педагогіки актуальним є оптимальне поєднання конкретного і абстрактного. Співвідношення теорії і факту у навчальному процесі багато в чому залежить від рівня узагальненості матеріалу в навчальному курсі. У розділі „Загальні основи педагогіки” переважає матеріал узагальнюючого характеру; у „Дидактиці” та „Теорії виховання” узагальнюючий матеріал необхідно поєднувати з практичним досвідом учителів. Важливе значення в організації навчального процесу з педагогіки має принцип історизму який означає розгляд сучасних проблем педагогіки на основі історико-педагогічного підходу. Останній забезпечує більш глибоке розуміння майбутніми вчителями ключових проблем сучасної педагогіки. А таке розуміння – найважливіший стимул розумової діяльності, підсумком якої є формування педагогічного мислення. Важливим Методика викладання педагогіки: курс лекцій 70 результатом історико-педагогічного підходу до вивчення педагогіки є формування в майбутніх учителів педагогічної спрямованості, професійної відповідальності. Відображення в курсі педагогіки сучасних досягнень педагогічної науки, а також передового педагогічного досвіду – наступний принцип навчання педагогіці. Він орієнтує викладачів педагогіки на постійне вдосконалювання курсу, розгляд у його змісті найважливіших тенденцій розвитку науки, її новітніх знахідок. При цьому необхідно враховувати, що до курсу педагогіки мають входити лише ті новації, які науково обґрунтовані, багаторазово перевірені практикою, запроваджені у діяльність навчально-виховних закладів. Важливого значення набув принцип зв'язку навчання педагогіці з практикою роботи школи та інших навчально- виховних закладів. Справжній же зв'язок з життям школи може бути забезпечений лише постійною участю викладачів у її діяльності. Ця робота викладачів може бути різноманітною (учитель, класний керівник, соціальний педагог, організатор з виховної роботи, заступник директора школи з наукової роботи тощо), однак обов'язковою умовою є її постійність характер. Включаючись у життя вчительських колективів, викладачі педагогіки без особливих труднощів залучають до роботи школи своїх вихованців. Кожне заняття, проведене ними, є ланкою в загальній системі навчального процесу з педагогіки. Точно визначаються його завдання, студенти одержують конкретні методики збору й узагальнення матеріалу, іноді вони приходять з підготовленими розробками занять зі школярами і включаються під керівництвом учителів до навчально-виховного процесу. Таким чином, система знань з педагогіки успiшно засвоюється студентами не в готовому виглядi, а формується у процесi активної самостiйної розумової дiяльностi майбутнього педагога. В результатi вiдповiдної роботи знання набувають особистісного смислу.

3. Загальна характеристика курсу „Педагогіка” Перший розділ основного курсу з педагогіки у вищому педагогічному закладі освіти – “Загальні основи педагогіки” – включає головні структурні компоненти, зокрема предмет, мету, методи науково-педагогічних досліджень педагогіки як науки. Багато уваги приділяється аналізу її базових понять. Майбутні педагоги мають усвідомити, що педагогічні категорії є ступенями пізнання світу дитинства, отроцтва, юнацтва, різноманітних педагогічних явищ і процесів. Сукупність категорій педагогіки може бути розділена на кілька груп, кожна з яких являє собою окрему цілісність, побудовану в логічному ланцюгу й зв’язку. Виділяють такі категорії: 1.Педагогічні факти, педагогічні явища, педагогічний процес. Дані категорії віддзеркалюють “матерію” педагогічної науки, форми її існування та прояву” 2.Виховання, освіта, навчання, розвиток, формування – це більш часткові явища, що є компонентами цілісного педагогічного процесу; 3.Сутність, закони й пов’язані з ними закономірності, зв’язки, залежності, взаємодії. Це категорії об’єктивних відносин внутрішніх чинників педагогічного процесу; 4.Цілі, завдання, принципи, вимоги, правила. Дані категорії відображують єдність об’єктивної сутності науки та цілеспрямованості діяльності педагога; 5.Зміст, знання, вміння та навички – категорії для означення матеріалу програми й результатів педагогічної діяльності; 6.Методи, шляхи, засоби, прийоми, організація та форми відносяться до категорій діяльності, здійснення та побудови педагогічного процесу. Звертаємо увагу студентів на взаємопов’язаність категорій, оскільки кожна вища група є основою для всіх наступних. Важливо також підкреслити універсальність кожної з категорій, їх значущість не для одного, а для всіх видів педагогічної діяльності. Глибоке осмислення сутності кожної групи педагогічних категорій допоможе майбутнім педагогам краще усвідомити глибинні зв’язки, що існують між педагогічними явищами та процесами. Вивчаючи взаємозв’язки педагогіки з суміжними дисциплінами, студенти мають можливість простежити основні форми їх взаємодії, зокрема використання у курсі “Педагогіки” провідних ідей, теоретичних положень, узагальнюючих висновків інших наук, що сприяє взаємному теоретичному збагаченню людинознавчих наук. Одночасно студенти оволодівають основними науково- педагогічними методами дослідження. Серед них теоретичні та емпіричні методи: теоретичний аналіз педагогічної літератури, вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду, контент-аналіз, анкетування, спостереження, бесіда, рейтинг, самооцінка тощо. Дані методи студенти використовують не тільки на практичних заняттях, але й під час педагогічної практики у школах. Далі студенти ознайомлюються з особливостями педагогічної професії, функціями педагога в сучасному суспільстві. Вони мають усвідомити велику соціальну відповідальність учителя за долю майбутнього покоління. Важливе значення надається темі, в якій розглядаються питання самоосвіти та самовиховання вчителя. Давнє правило “вихователь має бути вихованим” повинно стати керівництвом до дії майбутніх учителів ще на початку їхнього професійного становлення. Тому для студента проблема самовиховання, самоосвіти має стати найголовнішою, оскільки Методика викладання педагогіки: курс лекцій 48 тільки особистість, на думку К.Д. Ушинського, спроможна сформувати особистість. Майбутні вчителі вивчають провідні чинники, що впливають на зростання особистості учня, зокрема вплив спадковості, соціальних умов, діяльності, спілкування. Вони простежують взаємозв’язок виховання, навчання та розвитку особистості, аналізують вікові особливості вихованців. У другому розділі основного курсу – “Дидактика” – розглядаються сутність процесу навчання, зміст освіти в сучасній школі; методи та засоби навчання; форми організації навчання; урок як основна форма співпраці вчителя й учнів у процесі навчання; методична робота в школі. Кожна навчальна тема “Дидактика” має певну загальну структуру: 1.Зовнішню – тему, мету, обладнання, план, завдання студентам, рекомендовану літературу й прогнозовані практичні вміння та навички майбутніх учителів. 2.Внутрішню, що реалізує основні принципи й положення технологічної побудови “Дидактики”. До другого видання практикуму з педагогіки до ІІ розділу окрім традиційних тем “Сутність процесу навчання”, “Зміст освіти у сучасній школі”, “Методи та засоби навчання”, “Форми організації навчання”, “Урок як основна форма співпраці вчителя і учнів у процесі навчання”, “Методична робота у школі”, включена тема “Модульно-розвивальне навчання (українська експериментальна модель за А.В. Фурманом)”. Третій розділ – “Теорія та методика виховання” – включає в себе такі структурні елементи: мету, зміст, форми та методи виховання особистості та колективу. Даний розділ також вміщує оновлені теми, які розкривають організаційно-педагогічні засади роботи класного керівника, роль у ній педагогічної діагностики, основні напрями виховної діяльності, особливості індивідуальної роботи з учнями, педагогічні основи виховної діяльності громадських організацій дітей та підлітків, народознавство як засіб формування особистості. Особливу увагу приділено категоріальному аналізу поняття “виховання”, яке розглядається, по-перше, як соціально-історичне явище, що концентрує історію, сучасне та майбутнє індивіда, колективу, народу, суспільства; по-друге, як процес передачі та засвоєння соціального досвіду, духовної культури з метою подальшого розвитку особистості та суспільства в цілому; по-третє, як таке, що спрямоване на всебічний і гармонійний розвиток особистості (остання має залучатися до високогуманних цінностей демократичного суспільства, мудрої народної духовної скарбниці). Серед педагогів-науковців категорію “виховання” також тлумачать з різних позицій: виховання виступає як процес, що веде до певних новоутворень особистості; як система впливів суспільства, зовнішніх умов, суб’єктів педагогічного процесу; як взаємодія суб’єктів виховання; як спільна діяльність усіх учасників виховного процесу; як керування процесом формування особистості; як керівництво розвитком особистості. До основних категорійних ознак поняття “виховання” вчені відносять його соціальний, цілеспрямований, формуючий, свідомий, систематичний, динамічний, тривалий, двосторонній характер; його спрямованість на самовиховання, саморозвиток особистості. Під час практичних занять студенти аналізують альтернативні підходи до процесу виховання, його закономірності, принципи, рушійні сили. Увага студентів акцентується на нових підходах до трактування теми “Колектив і особистість”. Гуманістичний підхід відзначається принципово іншими розуміннями ролі людини та дитини, зокрема. Нове положення дитини характеризується тим, що вона дійсно стає суб’єктом свого розвитку. Педагоги орієнтуються не тільки на підготовку вихованців до майбутнього життя, але й на забезпечення повноцінного “проживання” кожного вікового етапу: дитинства, отроцтва, юнацтва – відповідно до психофізіологічних особливостей особистості, що розвивається. Повага до особистості вихованця, його гідності, прийняття його особистісних цілей, запитів, інтересів, створення умов для його самовизначення, самореалізації, саморуху – неодмінна умова гуманістичного підходу у процесі виховання. Майбутні педагоги мають усвідомити й нове розуміння колективу як вільного об’єднання автономних особистостей, що передбачає створення ситуації вибору, розвиток здатності вибирати; наявність умов для самовизначення, саморозвитку особистості. Відповідно виховна діяльність педагога має враховувати інтереси і потреби дитини. Позиція вчителя – це позиція професійної допомоги та підтримки всіх корисних починань вихованця. На основі гуманістично орієнтованого підходу студенти засвоюють методи та форми виховання, його провідні напрями: моральне, розумове, трудове, правове, естетичне, фізичне й родинне. Саме гуманістична педагогічна спрямованість, любов і повага до дитини, віра в її можливості – такі професійні риси є неодмінною умовою професійного становлення майбутнього педагога. Тільки на такій духовній, моральній основі технологічна підготовка студентів може дати позитивний результат. Отже, технологічна побудова курсу “Педагогіка” – це прогресивний шлях підвищення ефективності підготовки вчителя- вихователя, якщо цей процес здійснюється на науковій основі та в ній переважатимуть гуманістичні соціальні цінності вчительської професії, педагогічної діяльності, в центрі якої знаходиться Методика викладання педагогіки: курс лекцій 50 дитина, її проблеми, вболівання за її майбутню долю, а разом з тим і за долю нашої держави.

іяльності.

Питання для самоаналізу та самоперевірки

1. Проаналізуйте сутність процесу навчання педагогіки. У чому полягають його загальні та особливі риси?

2. Охарактеризуйте основні умови успішного оволодіння майбутніми вчителями знаннями, навичками й уміннями з Дубасенюк О.А., Антонова О.Є. 63 педагогіки.

3. Виділіть та охарактеризуйте основні рівні оволодіння студентами педагогічними знаннями. У чому сутність таксономії навчальних цілей Б. Блума?

4. Назвіть і охарактеризуйте основні етапи процесу формування у майбутніх учителів педагогічних знань.

5. Проаналізуйте основні принципи організації процесу навчання педагогіки у вищому педагогічному навчальному закладі. Які з них відіграють найбільше значення у підготовці майбутнього вчителя?

6. У чому полягає сутність та значення принципу системності в оволодінні педагогічними знаннями? Відповідь обґрунтуйте.

7. Охарактеризуйте принцип свідомості й активності студентів у процесі вивчення педагогіки. Чим зумовлена його важливість для майбутнього педагога?

8. Проаналізуйте сутність і значення застосування діяльнісного підходу у процесі вивчення педагогіки. Сформулюйте умови його реалізації.

9. Поясніть, чому обов’язковим у процесі вивчення педагогічних дисциплін є застосування принципу зв’язку навчання з практикою роботи школи?

Список рекомендованої літератури:

1.Абдуллина О.А. Общепедагогическая подготовка учителя в системе высшего педагогического образования. – М.: Просвещение, 1990. – 141 с.

2.Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. пос. для студ. пед. навч. закл. – Харків, 1997. – 338 с.

3.Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польского Л.Г. Какуровича, Н.Г. Горина. – М., 1990. – 382 с.

4.Савин Н.В. Методика преподавания педагогіки: Учеб. пособие для фак. повышения квалификации. – М.: Просвещение, 1987. – 207 с.

5.Ушинський К.Д. Праця в її виховному і психічному значенні // Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Уклад.: О.О. Любар; За ред. В.Г. Кременя. – К.: Знання, 2005. – С. 221-230.

Наши рекомендации