Вікова і педагогічна психологія. IV. Психологія дошкільного дитинства

IV. Психологія дошкільного дитинства

ма-ма-ма тощо). Після 9 місяців дитина починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які від нього чує.

Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Діти в цей час розуміють до 20 слів. На кінець першого року життя діти вимовляють свої перші слова («мама», «тато», «на», «дай» тощо). Таких слів може бути 10-12.

Мова, як і всі новоутворення віку, має перехідний характер. Це авто­номна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла лише близьким. Ця мова специфічна за структурою, складається з обірваних слів. Дослід­ники називають її «мовою нянь». Але якою б не була ця мова, вона являє собою нову якість, яка може служити критерієм того, як стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалась. Там, де була єдність, стало двоє: до­рослий і дитина. Між ними виріс новий зміст - предметна діяльність.

Перехідний період між немовлячим періодом і раннім дитинством до­слідники називають кризою 1 року. Як і будь-яка криза, вона зв'язана з появою самостійності і афективних реакцій. Афективні форми пове­дінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, жестів і міміки, або розуміють, але не виконують те, що вона хоче. Оскільки дитина уже сама може пересуватися у кімнаті (повзати або хо­дити), дорослим необхідно прибирати гострі речі, закривати електричні розетки, ставити вище електроприлади, посуд тощо. Не всі бажання ди­тини можна виконати, тому що її дії можуть спричинити шкоду їй самій і оточуючим. Зрозуміло, дитина і раніше була знайома зі словом «не мож­на», але в кризовий період воно має особливу актуальність.

Афективна реакція на чергове «не можна» або «ні» можуть досягти значної сили: деякі діти дуже кричать, падають на підлогу, б'ють по ній руками, тупають ногами та ін. Частіше всього, поява сильних афектів у дитини пов'язана з певним стилем виховання в сім'ї. Це або надмірний тиск на дитину, що взагалі не дозволяє ніякої самостійності, або непослі­довність у вимогах дорослих, коли сьогодні можна, а завтра - ні, або мож­на при бабусі, а при таткові - ні в якому разі. Встановлення нових взаємин з дитиною, надання їй деякої самостійності, терпіння і витримка пом'як­шує кризу, допомагає дитині уникнути гострих емоційних реакцій.

Отже, дитина першого року, вступаючи в новий період свого життя уже багато може: вона ходить, або намагається це робити; виконує різно­манітні дії з предметами; її сприймання можна організувати за допомо­гою мови, бо вона уже розуміє спрямовані до неї слова дорослих. Дитина починає говорити, і хоча її мова ситуативна і багатозначна, незрозуміла більшості оточуючих, її можливості спілкування з близькими людьми значно розширилися. В основі пізнавального і емоційного розвитку ди­тини лежить потреба в спілкуванні з дорослим - центральному новоутво­ренні цього вікового періоду.

2. Ранній вік (2-3 рік життя)

Немовлячий період озброїв дитину вміннями: бачити, слухати, управ­ляти рухами.

Наступні два роки принесуть дитині нові значні досягнення. Основ­ними досягненнями раннього дитинства, що визначають розвиток її пси­хіки, є:

- оволодіння прямою ходою;

- розвиток предметної діяльності;

- оволодіння мовою.

Оволодіння прямою ходою робить дитину більш самостійною і створює умови подальшого освоєння простору. Наближаючись чи від­даляючись, обходячи предмети, пересуваючи їх, підходячи під них, діти відкривають їх нові якості, визначають відстань, пізнають розміщення предметів у просторі, їх величину. І.М. Сєчєнов назвав ходу дробним аналізатором простору і часу. Дослідження вчених свідчать, що вста­новлення зорових, м'язових та вестибулярних координацій є умовою сприймання простору та виникнення просторових уявлень. Поєдну­ючись з відповідними словами («над», «під», «вперед», «вліво» тощо), ці уявлення перетворюються на пізніших етапах розвитку в узагальнені просторові поняття. Хода і практичне освоєння простору завдяки пере­суванню ведуть до функціональної перебудови всієї структури просторо­вого орієнтування, яке здійснюється на другому-третьому роках життя, коли закріплюється вертикальне положення тіла (О.В. Запорожець).

Ходіння відіграє важливу роль у формуванні здатності дитини вправно рухатись, переборювати труднощі піднімання, переступання через пере­шкоди. Збільшується арсенал довільних дій дитини. Навмисне насліду­вання - це важливий фактор у розвитку всіх форм активності дитини.

Новоутворення, що виникають в кінці першого року життя, виклика­ють побудову нової соціальної ситуації розвитку. Це ситуація сумісної ді­яльності з дорослою людиною. Зміст цієї сумісної діяльності - засвоєння суспільно вироблених способів використання предметів, які відкрились дитині і стали її світом. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці та­ка: «дитина - ПРЕДМЕТ - дорослий».

Соціальна ситуація сумісної діяльності дитини і дорослого має в со­бі протиріччя. У цій ситуації спосіб дії з предметом, зразок дії належить дорослому, а дитина в той же час повинна виконувати індивідуальні дії. Це протиріччя вирішується в новому типі діяльності, який зароджується в період раннього віку. Провідною діяльністю раннього віку стає пред­метна діяльність, яка спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами. Перш за все, вона предметна, тому що мо­тив діяльності полягає в самому предметі, в способі його використання.

1ОО