Шляхи підвищення ефективності процесу виховання

Підвищення результативності виховного процесу зав­жди було актуальним питанням. Нині школа прагне дола­ти формалізм, удосконалювати виховну діяльність педаго­гічних колективів.

Подолання формалізму у виховній роботі школи мож­ливе завдяки уникненню безсистемності, усуненню заорга­нізованості учнів безліччю непотрібних заходів.

Типовими проявами формалізму у виховному проце­сі є:

— дроблення виховного процесу, тобто однобічно-аналі­тичний підхід до планування, здійснення й оцінювання виховної роботи, що суперечить цілісності реального про­цесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума окремих за­ходів;

— гонитва за кількістю виховних впливів, що супере­чить характеру реального процесу розвитку людини і колек­тиву, який визначається передусім якістю виховання;

— однобічність трактування впливу, яка суперечить ба­гатостороннім виявам реальної людини і колективу. Так, бе­сіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб лише мо­рального або естетичного виховання, хоча насправді вони є комплексними методами виховання взагалі;

— відсталість форм виховного впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, якій суперечить динамізму розвитку особистості та колективу, що потребує протиставлення оновлених і збагачених педагогічних та ін­ших традицій;

— невиразність виховного впливу, відсутність індиві­дуально-диференційованих форм, тобто однобічний підхід до виховної роботи, її планування, здійснення, оцінюван-



Теорія виховання

ня, що суперечить реальному процесові розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються загальне, окре­ме (групове) та індивідуальне;

— зовні показний характер виховної роботи, що супере­
чить характеру внутрішнього розвитку людини і колекти­
ву, тобто виховання має охоплювати відкриті та прихова­
ні впливи на особистість, що формується. їх мета — розви­
ток внутрішніх установок;

— незавершеність, неповнота виховних впливів,
тобто їх однобічно навчаючий характер, зведення виховної
роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень
розглядається тільки як об'єкт впливу, і стосунки між ним
і наставником є суб'єкт-об'єктні, але практично вони мають
бути суб'єкт-суб'єктними, коли особистість старшого, або
більш досвідченого, не піднімається над особистістю молод­
шого, або менш досвідченого, не «давить» її своєю перева­
гою чи авторитетом, коли спілкування і діяльність відбу­
ваються на паритетній основі1.

Удосконалення виховного процесу в школі передба­чає:

— організацію виховних центрів— створення музеїв, те­матичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухо-млинський, у школі і стіни повинні говорити. Така інформа­ційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки зба­гачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних про­грам, а й має відчутний виховний вплив на них;

— органічне поєднання завдань,вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомоги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації уч­нів на вибір професії, потрібної для їх міста чи села;

— створення в школі морально-психологічного кліма­туповаги до знань. Школа має пропагувати серед учнів думку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бу­ти вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству. Тре­ба долати тимчасове явище неповаги до вихованості й ос­віченості, яке, на жаль, ще існує;

— підбір раціонального змісту вихованнявідповідно до І його мети і рівня вихованості колективу й окремих учнів. Школа повинна відчувати, який напрям змісту виховання треба посилити на певному етапі виховної роботи. На почат­ку XX ст. в Україні такого посилення потребують питання

1 Иванов И.П. Методика коммунарского воспитания. — М., 1990. — С. 19—20.

Суть процесу виховання



морального і правового виховання, підготовка учнівської мо­лоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо;

— розумне співвідношенняміж інформаційними мето­
дами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяль­
ності. Це зумовлено тим, що в школі превалюють словес­
ні методи виховання, які дають змогу формувати погляди
і переконання учнів, але не забезпечують вироблення від­
повідних навичок і звичок поведінки. Цим пояснюється
розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів. За­
лучення учнів до різноманітних видів діяльності сприяє по­
доланню такого розриву;

■— своєчасне проведення виховних заходів,акцентуван­ня уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але річ у тім, що виховання повинно бути профілактичним, запо­бігати негативним явищам, а не очікувати їх, щоб відтак усувати їх причини;

— використання різноманітних форм і методів вихов­ного впливу,що відповідають віку учнів. Доцільно обира­ти такі з них, які спонукають учнів до вияву активності, ініціативи й самостійності, в підготовці та проведенні яких вони брали б активну участь;

— підвищення емоційності виховних заходів.Ця вимо­га ґрунтується на таких положеннях: а) твердженні психо­логів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за умови, що учень до них не байдужий, що він емоційно переживає, засвоюючи їх; б) однією з рис української ментальності є емоційність;

— створення умов для розвитку самостійності та іні­ціативи учнів,їх самоврядування, самоосвіти та самови­ховання;

— подолання авторитарного стилю у ставленні педаго­гів до учнів.Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю в став­ленні до них. Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути достатнього досвіду стосунків на демокра­тичних засадах.

Окрім згаданого вище, школа повинна особливу увагу приділити подоланню «гидких наслідків більшовицького режиму: атеїзму, звички терпіти національне принижен­ня, зневажливе ставлення до власної культури та мови, а також лихослів'я, злодійства, алкоголізму, хабарництва,



Теорія виховання

апатії та байдужості, взаємної підозрілості, некерованості сексуальних потягів... Мусимо тут наступати передусім на моральному фронті — власним прикладом, чистотою по­мислів і чесністю вчинків. Перший союзник виховника у цій галузі — це сім'я» .

Народна педагогіка про критерії вихованості:

Оцінюй людину за її вчинки.

На дерево дивись, як родить, а на людину — як робить.

Говорить вздовж, а живе впоперек.

Народна педагогіка про самовиховання:

Не лінись рано вставати та замолоду більше знати. Поки не впріти, доти не вміти. Людей питай, а свій розум май. Хто рано встає, тому Бог дає.

Література

Вишневський О.Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. — Львів, 1996.

Галузинський В. М., Масленнікова Н. П.Самовиховання та самоосвіта школярів. — К., 1969.

Державнанаціональна програма «Освіта» («Україна XXI століття»). — К., 1994.

Концепціябезперервного національного виховання. -— К., 1994.

Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергійчук 3.0.Основи національного вихован­ня. — Умань, 1993.

Натанзон 3. Ш.Трудний ученик и педагогический коллектив. — М., 1984.

Стельмахович М. Г.Теорія і практика українського національного вихо­вання. — Івано-Франківськ, 1996.

Фіцула М. М.Педагогічні проблеми перевиховання учнів. — Тернопіль, 1993.

Шилова М. П.Изучение воспитанности школьников. — М., 1982.

1 Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педа­гогічні нариси. — С. 71.

3.2. Основні закономірності та принципи виховання

Наши рекомендации