Проблема художньої творчості 4 страница

Як же слід розуміти зображуваність і виразність? Стосовно дитячого малюнка, за визначенням Г. Лабунської. зображуваність — це елементарні вміння і навички в галузі реалістичного малюнка. Виразність — це посиль­не розкриття дітьми деяких характерних сторін предмета чи явища дійсності й передача активного емоційного ставлення до нього.

У дослідженнях проблем художньої творчості (Н. Ветлугіна, І. Дзер- жинська, В. Єзикеєва, Т. Казакова) були розкриті засоби художньої вираз­ності, користуючись якими діти здатні передавати художній образ в ма­люнку. Н. Ветлугіна обґрунтовує показники оцінки якості продукту дитя­чої художньої творчості: а) знаходження адекватних виразно-зображуваль­них засобів для втілення образів у малюнках; б) індивідуальний почерк дитячої продукції; в) відповідність дитячої продукції елементарним ху­дожнім вимогам.

Вивчаючи становлення образу в малюванні дітей раннього і молодшо­го дошкільного віку, Т. Казакова з’ясувала, шо діти півтора-двохроків під час зображення явиш навколишньої дійсності здатні оволодіти елемен­тарними виразними засобами: ритмом, кольором, лінією, формою. Різно­манітність окреслень форм, їхніх лінійних контурів, краса колірних по­єднань відповідно до тла паперу колірними плямами загалом надають виразності малюнкам дітей. Вони навчаються способів зображення, ха­рактерних для реалістичного малюнка.

У низці психологічних досліджень дається характеристика процесу малювання у дошкільнят. Так, М. Волков розглядає у своїх дослідженнях проблеми сприймання предмета і малюнка, кольору, композиції в діяль­ності дорослого художника та дитини. В. Кирієнко та Б. Сазонтьєв ос­новну увагу у своїх дослідженнях приділяють проблемі розвитку зображу­вальних здібностей, вивченню особливостей їхнього формування. Най­повніше дошкільний вік розглядається Є. Ігнатьєвим з погляду вдоскона­лення деяких сторін малювання в умовах певним чином побудованого навчання, спостереження за процесом поетапного створення дитиною зображення предметів методом зрізів.

Генезис зображувальної діяльності дитини (на матеріалі малюнка) най­повніше вивчений В. Мухіною. Вона розглядає малювання як форму за­своєння дитиною соціального досвіду. Автора цікавить психологічний ас­пект зображувальної діяльності дитини (розвиток малюнка як специфіч­ного знака, зображувальні засоби, якими користується дитина для вира­ження свого ставлення до намальованого).

Т. Лазарь вивчала специфіку виразних засобів у різних видах малюван­ня. Групуючи засоби, дослідниця виокремлює один із них як домінант­ний у кожному виді малювання. Так, у предметному малюванні головним вважає лінію, за допомогою якої створюється форма, різноманітність цих форм (круглих, прямокутних, їхнє поєднання), у сюжетному — компози­цію; в декоративному — колір. Таке виокремлення засобів виразності може бути умовним, оскільки в кожному виді малювання всі засоби перебува­ють у єдності.

Розвиток у дітей старшого дошкільного віку відчуття кольору як одно­го з найвиразніших засобів у малюванні та декоративно-ужитковій діяль­ності найповніше розкрито в дослідженнях Л. Пантелєєвої, Р. Смирнової.

Якщо в дослідженні Є. Васильєвої колір розглядався у вузько-дидактич­ному плані під час навчання дітей декоративного малювання, то Л. Пан- телєєва ставить завдання ознайомити дітей з художніми властивостями кольору та його поєднань, їхньою образною виразністю. Естетичні функції кольору розглядаються в різних видах діяльності (у декоративному малю­ванні, художньому конструюванні). На основі експериментальної роботи вводяться елементи дизайну, розробляється система настільно-друкова- них ігор з розвитку у дітей відчуття кольору, що розширює можливості зображувальної діяльності дошкільняти.

Композиція як один з основних засобів виразності в малюванні дітей вивчалася Г. Підкурганною. Вона розробила прийоми розвитку компози­ційних здібностей дітей у предметному і сюжетному малюванні.

Отже, короткий аналіз досліджень з дитячого малювання показав, що цей вид образотворчої діяльності привертає найбільшу увагу художників, психологів, педагогів і має різні аспекти вивчення. Психологи переважно розглядають малювання з погляду розвитку у дитини логічного мислен­ня, сенсорних здібностей, засвоєння соціального досвіду. Дослідження педагогів спрямовані на вивчення окремих видів малювання (предметно­го, сюжетного, декоративного), навчання дітей засобів художньої вираз­ності малюнка.

Багато дослідників підтверджують положення проте, що ряд виразних засобів, які використовує художник у живопису, графіці, до певної міри доступний дошкільняті. Дитина оволодіває олівцем, фарбами і з їхньою допомогою створює реальні образи. Лінія, форма, колір, композиція — це засоби виразності, доступні дітям у малюванні. Зображення дитина ство­рює частинами, використовуючи різноманітні форми. Виразність дося­гається за допомогою характерних деталей, рис. При цьому іноді виразність з являється випадково, неочікувано для дитини. Хоч образу малюнку бу­ває примітивний, він близький дитині і сприймається нею як «живий», особливо привабливий для неї самої.

У малюнку вона часто використовує його декоративність, намагаючись зробити зображення ошатнішим, яскравішим, при цьому прагне до конк­ретності кольорів. Колір викликає у дітей емоційне ставлення до образу (добрий, злий, страшний) — як реалістичного, так і казкового. Дитина може порушувати пропорції частин, виділяти окремі деталі, виражати рухи поворотами або нахилом фігури. Передача руху в малюнку найскладніша для дошкільняти.

Композиція малюнка організується ритмом, який врівноважує всі час­тини, предмети, фігури, колірні контрасти. У процесі навчання діти почи­нають засвоювати різні композиційні прийоми, у деяких дітей з’являється композиція по діагоналі, по кругу, закривання одних предметів іншими.

Виразність малюнка залежить від того, чи розвинуті у дитини уява, образне сприймання, від тих умінь і навичок, яких вона набула в процесі навчання, —володіння олівцем, пензлем, кольоровою крейдою, фломас­терами, пастеллю, сангіною.

У більшості досліджень виокремлено такі види малювання: предмет­не, сюжетне, декоративне. Відповідно кожен з них має свої виражальні засоби. Основними виражальними засобами предметного малювання є ритм, форма, лінія; сюжетного — ритм, колір, композиція; декоративно­го — ритм, симетрія, колірний стрій.

Спробуйте знайти в методичній літературі класифікацію видів дитячого малювання за способами створення образів у малюнку. Скористайтеся для цього роботою: Дяченко Н. Т. Малювання в дитячому садку. — К., 1980.

Ліплення. На відміну від малювання, в якому зображення створюється на площині аркуша, своєрідність ліплення полягає в об’ємному способі зображення.

Ліплення є різновидом скульптури, яка передбачає роботу не лише з м’якими матеріалами, а й зтвердими (мармур, граніт та інше). Основним виразним засобом ліплення є пластичність. Завдяки пластичності матері­алу дитина передає динаміку рухів, оскільки під впливом пальців форма змінює свої окреслення, фігурка набуває різних поз, поворотів, нахилів тошо. Реальність об’єму, відчуття його долонями, кінчиками пальців спри­яють активним діям дитини з виліпленою фігуркою. Вона легко пересу­ває її у просторі (ближче, далі від себе), оглядає, обстежує її з усіх боків.

Діти ліплять різні предмети, фігурки людей, тварин. Яків малюванні, у ліпленні важіиве місце посідає сюжет (створення композицій з кількох фігурок із певним композиційним центром). Виліплений предмет, фігур­ка для дитини (особливо молодшого дошкільного віку) часто стає іграш­кою, з якою вона поводиться як із живою істотою. У процесі цієї гри дити­на взаємодіє з нею як в реальній життєвій ситуації. Якщо в малюванні колір є одним із яскравих виражальних засобів, то в ліпленні його роль обме­жена. Колір використовується переважно в декоративному ліпленні під час розфарбування виліплених із глини фігурок (найчастіше за мотивами народних іграшок).

Пластичність матеріалу та об’ємність зображуваної форми дають змо­гу дошкільняті оволодіти деякими технічними прийомами в ліпленні швидше, ніж у малюванні. Наприклад, передача руху в малюнку — склад­не завдання, яке потребує довготривалого навчання, у ліпленні вирішен­ня цього завдання полегшується. Дитина спочатку ліпить предмет у ста­тичному положенні, а пізніше

згинає його частини відповідно до задуму.

Передача просторових співвідношень предметів у ліпленні також спро­щується — об’єкти, яку реальному житті, розставляються один за одним, ближче і далі від центру композиції. Питання перспективи в ліпленні знімається.

Основним виражальним засобом в ліпленні є передача об’ємної форми.

У теорії образотворчої діяльності порівняно з малюванням особливості ліплення вивчені недостатньо.

Надані проспецифікудитячоїтворчості вліпленні вперше натрапляє­мо в роботах О. Бакушинського. Він розглядає ліплення дітей як своєрід­не мистецтво. Підкреслює особливості пластичного образу, специфіку матеріалу, який під руками дитини легко видозмінюється.

Є. Фльоріна встановлює своєрідність ліплення в генезисі, визначає, що сприймання дітьми форми є основним у процесі створення образу. При цьому велику увагу приділяє образно-емоційній мові вихователя, яка до­помагає викликати у дитини асоціації з предметами, фігурами. Більш де­тально Є. Фльоріна розкриває ці питання, аналізуючи ставлення до ліплен ни дітей молодшого дошкільного віку. Про ліплення дітей старшого віку, де найповніше виявляється виразність образу, розкриваються його спе­цифічні особливості, автор говорить лише в загальних рисах.

У 60-ті роки XX ст. з огляду на дослідження проблеми сенсорного ви­ховання (Н. Сакуліна, Є. Корзакова, Н. Курочкіна) ставилося питання про сенсорні основи зображувальної діяльності. Дослідники відзначали роль перцептивних дій, обстеження, сенсорної культури під час навчання дітей ліплення. Вони також говорили і про створення ліпного образу. Так, Є. Корзакова правильно ставить питання про те, що навчання дітей у ди­тячому садку прийомів ліплення через розкочування і сплющення веде до спрощеного зображення. За такого навчання діти засвоюють лише кон­структивний спосіб ліплення, тоді як створення виразного образу потре­бує оволодіння прийомами скульптурного ліплення (з цілого шматка). Це дає можливість бачити образ в цілому, передавати рух, позу, виражати своє емоційне ставлення до зображуваного.

Найповніше проблема художньо-образного начала в ліпленні дітей старшого дошкільного віку розкрита в дослідженні Н. Халезової. Вона та­кож наголошує, що діти використовують багато засобів виразності, яки­ми володіє скульптор, хоча їхнє використання залежить від особливостей психічного і фізичного розвитку дітей. Н. Халезова стверджує, шо зобра­ження руху в ліпному образі є основним засобом виразності.

Дослідження Н. Халезової, Ю. Максимова, Г. Вишньової розкрили можливості ліплення в художньому розвитку старших дошкільнят. Ліплен - ня передбачає виготовлення фігурок за мотивами народних іграшок, має місце також створення рельєфних і барельєфних зображень. Тому тут спра­ведливою є думка Т. Казакової, що декоративне ліплення в системі занять із зображувальної діяльності в дитячому садку слід виокремити.

Отже, аналіз досліджень показує, що ліплення як вид образотворчої діяльності ділиться на предметне, сюжетне і декоративне. Кожен з цих підвидів має свої специфічні виразні засоби, за допомогою яких дитина може створювати виразний образ, скульптурні композиції.

Основними засобами виразності в предметному ліпленні є форма та об’єм; у сюжетному — ритм, композиція, силует; у декоративному — ритм, симетрія, колір (див. кольор. вкл., мал. 48—52).

Знайдіть у науково-методичній літературі дані про спільні та відмінні риси між скульптурою і дитячим ліпленням. Скористайтеся книжкою: Ха­лезова Н. Б., Пантюхина Г. В., Курочкина Н. Лепка в детском саду. — М., 1986.

Аплікація — один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, який використовується для художнього оформлення різних предметів за допо­могою прикріплення до основного тла вирізаних декоративних чи пред­метних форм (див. кольор. вкл., мал. 53—55).

Своєрідність аплікації полягає як в характері зображення, так і втехніці ії виконання. Зображення в аплікації, порівняно з іншими видами пло­щинного зображення — малюнком, живописом, більш умовне. Це кон- гурно-силуетне зображення на площині. Форма більш узагальнена, май­же без деталей. Як засіб художнього оформлення, аплікація створює своє­рідний декоративний ефект. Іноді вирізані форми використовують для оформлення приміщення. Аплікаційні вирізки із тканини, хутра та шкіри використовують в оформленні одягу, виконанні панно.

Процес виконання аплікації має два етапи: вирізування або обривання окремих форм і прикріплення їх до тла. Іноді вирізані частини прикріплю­ються до тла не повністю, і аплікація виходить частково об’ємною (на­приклад, пелюстки квітки). Це надає зображенню більшої виразності.

Через свою узагальненість, декоративність аплікація особливо доступ­на дітям дошкільного віку. Створення силуетних зображень потребує ве­ликої роботи думки та уяви, оскільки у силуеті відсутні деталі, які інколи є основними ознаками предмета.

На відміну від малювання та ліплення, аплікація як вид образотворчої діяльності вивчалася дослідниками переважно в аспекті формування сен­сорних процесів, оволодіння технічними вміннями та навичками. У до­слідженні, яке було проведене І. Гусаровою ще в 50-ті роки XX ст., деталь­но розкривалася послідовність навчання дітей навичок вирізування і на­клеювання: різання по прямій, заокруглення кутів, вирізування із паперу, складеного вдвоє, у кілька разів, силуетність вирізування і таке інше. На основі дослідження було сформульовано програмові завдання для кожної вікової групи, визначено зміст занять з аплікації в дитячому садку. Це по­яснювалося тим. що в методиці зображувальної діяльності необхідно було визначити вміння і навички з аплікації для кожної вікової групи і методи роботи з дітьми на заняттях. Однак певна однобічність підходів до ви­вчення призвела до того, що в «Програмі виховання в дитячому садку» основне місце посіли технічні навички та вміння, тоді як художньому ас­пекту цієї діяльності зовсім не приділялося уваги. Цей аспект був розкри­тий у роботі 3. Богатєєвої, яка розглядає аплікацію як вид декоративно- ужиткового мистецтва, як засіб естетичного розвитку дошкільняти. Ос­новну увагу вона зупиняє на орнаменті і виокремлює його художні особ­ливості: колір, ритм, лінію, своєрідність композиції. Спостереження з дітьми навколишньої природи, навчання їх уміння бачити в рослинних формах симетричність, яскравість, гармонійність колірних поєднань є основою цієї роботи. Автор розглядає технічні прийоми декоративної ап­лікації для складання візерунка із рослинних та геометричних елементів, доступні старшим дошкільнятам.

♦ Ознайомтеся з роботою: Богатеева 3. Мотивьі народних орнаментов в детских аппликациях. — М., 1986. Зверніть увагу, як мотиви орнаментів різних народів трансформуються автором у зразки декоративних аплі­кацій для дітей.

Декоративний аспект аплікації представлений і в роботах Л. Скидано- вої та Л. Сірченко. Автори використовують українські мотиви в апліка­ційних орнаментах.

Інший естетичний аспект розкрито у дослідженні Г. Пантелєєва підчас вивчення аплікації як декоративно-оформлювальної діяльності. У роботі розглядаються питання морально-естетичного виховання дошкільнят за­собами оформлювального мистецтва. Велику увагу приділено художньо- образній темі оформлення свята, навколо якого групуються різні види художньої діяльності. Основною святковою композицією виступає вели­коформатна аплікація, яка з’являється у процесі спільної творчості педагога та дітей. У дослідженні показано нові форми колективних робіт з ап­лікації з метою художнього розвитку дітей, залучення їх до художньо-офор- мл ювальної діяльності.

Аналіз аплікації як виду образотворчої діяльності показав, що, які ма­лювання та ліплення, аплікація поділяється на предметну, сюжетну, деко­ративну. Кожен з підвидів має свої засоби виразності. У предметній аплі­кації — це силует і колір, у сюжетній — ритм, композиція, у декоративній — ритм, симетрія, колір, гармонія (див. кольор. вкл., мал. 53—58).

♦ Розгляньте схему 3 на с. 163 «Взаємозв’язок видів образотворчої діяль­ності». Зверніть увагу на провідні засоби виразності у кожному виді об­разотворчої діяльності, на їхню схожість і відмінність.

Отже, аналіз таких видів образотворчої діяльності, як малювання, ліплення, аплікація, показав, що кожен з них має підвиди: у малюванні, ліпленні, аплікації діти зображають предмети, сюжет, створюють декора­тивно-орнаментальні композиції. Предметний та сюжетний зміст близькі між собою, оскільки, зображуючи предмет у малюнку, ліпленні, аплікації, дитина не абстрагується від навколищньоїдійсності. Як вважає Т. Казако­ва, аналіз образотворчої діяльності розкриває також її художньо-образну основу, яка об’єднує всі вили. Проте одночасно передавання образу в кож­ному виді образотворчої діяльності досягається різними засобами і зале­жить від художніх матеріалів, за допомогою яких цей процес удоскона­люється.

Під час розгляду специфіки образотворчого мистецтва спостерігають­ся подібні до зображувальної діяльності дітей риси, підтверджується по­ложення про необхідність впливу мистецтва на розвиток художньо-образ­ного начала в малюнку, ліпленні, аплікації. Чимало дослідників розгляда­ють різні аспекти цього впливу(Є. Фльоріна, Н. Сакуліна, В. Єзикеєва,

Н. Зубарева, В. Кіонова, Р. Мірошкінатаін.). Вони зазначають, що процес образотворчості тісно пов’язаний зі сприйманням мистецтва, яке за пра­вильного педагогічного спрямування сприяє художньому розвиткові дітей, формуванню виразності в малюнку, ліпленні, аплікації.

Конструювання — це особливий вид образотворчої діяльності. Воно більше від інших пов’язане із грою. Гра часто супроводжує процес конст­руювання, виконані дітьми вироби використовуються в іграх.

Термін «конструювання» (від лат. сопвігиеге) означає приведення у пев­не взаєморозміщення різних предметів, частин, елементів.

Конструктивна діяльність — це практична діяльність, спрямована на одержання певного, заздалегідь задуманого реального продукту відповід­но до його функціонального призначення. Це продуктивний вид діяль­ності, в якій відбувається різнобічний розвиток дитини.

Під дитячим конструюванням прийнято розуміти різноманітні будівлі з будівельного матеріалу, виготовлення виробів та іграшок із паперу, кар­тону, дерева й інших матеріалів (див. кольор. вкл., мал. 59—62). За своїм характером воно, так само, як і зображувальна діяльність та гра, віддзер­калює навколишню дійсність. Будівлі і вироби дітей слугують для практич­ного використання, тому повинні відповідати своєму призначенню.

Дитяче конструювання вчені (В. Космінська, 3. Ліштван, Л. Парамо­нова, М. Поддьяков та ін.) розуміють як творчу діяльність, якій притаманні ті ж самі етапи, що й діяльності дорослих. Рівень дитячого констру­ювання, на думку вчених, залежить від рівня розвитку образотворчого та просторового мислення, аналітико-синтетичної діяльності дитини, сту­пеня обізнаності з особливостями конструкторської діяльності, уявлень про сенсорні властивості предмета, способи його створення. Дитяче кон­струювання може бути як образотворчим, так і технічним, кожен з цих видів має свої особливості.

Залежно від того, з якого матеріалу діти створюють конструкції, розріз­няють такі види конструювання: з будівельного матеріалу та конструк­торів; з паперу та картону; викидного та природного матеріалів.

Конструювання як вид продуктивної діяльності вчені досліджували в різних напрямах: психологічний аспект умов і форм організації констру­ювання: види конструювання; особливості мислення дитини в процесі конструювання, розвиток творчості в конструктивній діяльності.

Питанням вивчення дитячої творчості в конструюванні з різних ма­теріалів присвячено дослідження В. Нечаєвої, 3. Ліштван, М. Поддьякова, А. Давидчук.

3. Ліштван розглядає виховне значення ігор і занять з будівельним ма­теріалом, встановлює закономірності творчого розвитку дітей у цьому виді конструювання та розкриває методи і прийоми його педагогічної органі­зації.

Конструктивна творчість дітей як один із засобів розумового розвитку вивчалася М. Поддьяковим, А. Давидчук, Л. Парамоновою. Питання ху­дожньої праці в дитячому садку розкрито в роботах Л. Пантелєєвої, Л. Ку- цакової.Л. Гоман, Л. Калуськоїта інших. Зокрема, різні способи констру­ювання з кольорового паперу за допомогою традиційних прийомів мис­тецтва оригамі як засіб активізації уяви, фантазії, розвитку просторового мислення дітей розглянуто в роботах 3. Богатєєвої і Т. Тарабаріної.

Особливості конструювання з природного матеріалу розкрили дослід­ники Е. Гульянц та І. Базик, які представили зразки і методику виготов­лення іграшок в умовах дитячого садка і сім’ї.

У багатьох дослідженнях дається характеристика видів конструювання за способом створення образів: конструювання за зразком (3. Ліштван, В. Не- чаєва) відбувається на основі дій, що повторюються; конструювання за моделлю, каркасом (О. Лурія, А. Міренова, М. Поддьяков) з елементами проблемного навчання; конструювання за умовами (А. Давидчук, Л. Па­рамонова, М. Поддьяков); конструювання за найпростішим кресленням і наочними схемами (С. Леона Лоренсо, В. Холмовська); конструювання за задумом (М. Поддьяков, Л. Парамонова). Останній — найбільш твор­чий вид діяльності, в процесі якого дитина виявляє свою самостійність. ♦ Ознайомтеся з книжкою Лиштван 3. Конструирование. — М., 1980. Про­аналізуйте ілюстративний матеріал цього видання з позиції представлених

у ньому різних видів конструювання.

Виокремлюється також художнє конструювання, пов’язане зі створен­ням художнього образу майбутнього виробу з паперу, природних та ути­лізованих матеріалів (Л. Парамонова). Йому притаманна єдність утилітар­ного та естетичного (корисність, доцільність, економічність та художня виразність речі не існуютьізольовано). Художнє конструювання — це ство-

рення принципово нових конструктивних і композиційних підходів та рішень, воно залучає особистість до перетворювальної діяльності стосов­но засвоєння об єктів конструкторської творчості. Під час художнього конструювання формується проектно-художній образ майбутнього виро­бу, шо створюється на основі проектно-художніх уявлень людини (А. Івер- шинь).

Коротка характеристика різних видів конструювання в дитячому сад­ку показує, що кожен із них має свою специфіку. Проте основи діяльності єдині: в кожному виді дитина відтворює предмети навколишнього світу, створює матеріальний продукт, результат діяльності призначається пере­важно для практичного застосування (гри, подарунків, прикрашання).

Отож види образотворчої діяльності дітей дошкільного віку можна кла­сифікувати за технологією: малювання, ліплення, конструювання, аплі­кація, плетіння, вишивка та ін.; за матеріалом: робота з папером, фарба­ми, тканиною, деревом та ін. Одним із варіантів може стати класифікація за видами художньої практики в мистецтві. Наприклад, малювання (жи­вопис, графіка), скульптура, архітектурна діяльність (макетування, моде­лювання, проектування), декоративна діяльність (наприклад, розпис, ліплення, аплікація, плетіння, вишивка, оригамі).

Така класифікація формує уявлення дітей про засоби мистецтва, по- в язує їх із загальними уявленнями про їхню роль для створення образу в мистецтві. Тобто всі засоби мистецтва (матеріали, виражальні засоби, мова) є засобами вираження художнього образу. За словами Б. Йєменського, «Людина зображає, будує і прикрашає саме заради вираження свого став­лення до об’єкта, до життя» [Неменский Б. М. Мудрость красоты: О про­блемах эстетического воспитания. — М., 1987. - С. 90]. За цією класифі­кацією образотворча діяльність постає як цілісна система видів худож­ньої практики дитини.

Взаємозв’язок видів образотворчої діяльності

Взаємозв’язок видів образотворчої діяльності є важливою психолого- педагогічною проблемою. Розуміння її педагогом і дитиною зумовлює успішність реалізації мети і завдань образотворчої діяльності, яка визнаєть­ся чинником та середовищем цілісного розвитку особистості в періоддо- 1Ц кілля.

♦ Пригадайте зміст Модуля 1. Його головна теза — це визнання культури, мистецтва й освіти взаємовпливовими чинниками цілісного розвитку особи­стості.

Розробка особистісно-орієнтованої концепції педагогічного процесу відкриває нові можливості для вдосконалення вже досягнутого, адже про­понує інші принципи об’єднання процесів освіти і виховання, орієнтує на духовне становлення особистості. Актуальними для осмислення педа­гогом стають поняття інтеграція, цілісність, комплексність, взаємодія мис­тецтв, синтез мистецтв.

У контексті Базового компонента дошкільної освіти образотворча діяльність як сфера освіти дитини має забезпечувати їй формування світо­гляду, розвиток цілісної наукової картини світу, категоріальне світосприй­мання.

♦ доповніть цей перелік, проаналізувавши Коментар до Базового компонен­та дошкільної освіти в Україні / Наук ред. О. Л. Кононко. — К., 2003. —

С. 14-17.

Реалізація принципу взаємозв’язку видів образотворчої діяльності до­помагає дитині осягнути всі сторони та зв’язки предмета, об’єкта, явища. Вихідним є положення про «тріаду основ художнього мислення», обґрун­товане Б. Йєменським у книжці «Мудрість краси». Головні форми (сфери) художньої діяльності дітей в період дошкілля виникають у повсякденній життєдіяльності і не усвідомлюються ними як суто художня діяльність. Кожна дитина в процесі своїх ігор обов’язково щось будує (курінь, замок з піску, будинки і міста з ігрового будівельного матеріалу). Це її перші архі­тектурні спроби, експерименти. Кожна дитина щось малює, щось зобра­жає (не тільки на папері, а й паличкою на піску, цвяшком чи крейдою на стіні або асфальті) і діє як живописець чи графік. Створені об’ємні зобра­ження і глини, пластиліну, снігу — це скульптурні форми, близькі до тех­нології скульпгури. Ці спонтанні занятгяє найулюбленішими в дитинстві.

І. зрештою, кожна дитина прикрашає себе (вінком, стрічками, намистом, пір'ям у грі), свої іграшки і свій куточок, свою маму. При цьому діє як де­коратор, дизайнер. Ідеться про започаткування декоративної діяльності.

Саме ці звичні дитячі заняття — будування, зображання, прикрашання (заняітя, до речі, відомі й кожному первісному народові) — і є формою вияву трьох елементів (сфер) художнього мислення: конструктивного, зоб­ражального і декоративного. Ці три елементи художньої діяльності допо­магають педагогу в залученні дітей до мистецтва як форми життєдіяль­ності. Вони є життєво-функціональні. Терміни «будування», «зображен­ня», «прикрашання» передбачають єдність діяльності (процесу), її мети і продукту. Наприклад, намисто створюють для прикрашання (мета), в про­цесі прикрашання (діяльність) і воно є кінцевим продуктом — прикра­сою. Малюнок з натури створюють для зображення, в процесі зображан­ня і сам він є зображенням. Дитина отримує «модель», за допомогою якої можна різнопланово «програвати» всі реальні зв’язки мистецтва з жит­тям, всю художню діяльність. Ця тріада є простою і доступною дитині.

Три форми художнього мислення (конструктивна, зображальна й де­коративна) майже ніколи не існують відокремлено. Вони становлять «три серця мистецтва» (Б. Йєменський), які б’ються одночасно. Різниця лише в тому, що в кожному творі, виді або на кожному історичному витку мис­тецтва їхня діяльність не є рівнозначною. Одне з цих «сердець» б’ється сильніше і визначає головну тенденцію, характер виду чи напряму.

Як зазначав М. Скаткін, у розробці інтегрованих моделей організації та супроводження образотворчої діяльності педагог може діяти за принци­пом об'єднання матеріалу навколо ключових наукових ідей. Така інтеграція можлива у галузі художньої

культури. Вона є актуальною в системі есте­тичного виховання дошкільнят.

Наприкінці 70-х років XX ст. Н. Ветлугіна розробила ідею комплексних занять, які допомагали встановити зв’язок малювання, музики, художньо­го слова з метою знаходження найвиразніших засобів для зображення ди­тиною життєвих явищ. Щоб інтегрувати види художньої діяльності, спо­чатку треба провести чітку диференціацію. Тобто на заняттях з музики, художньої літератури діти засвоюють практичні навички й уміння з тим, щоб скористатися ними на комплексних заняттях. Принципи побудови комплексних занять визначалися темою, добором провідних виражаль­них засобів, які об’єднують усі види мистецтва (наприклад, ритм, компо­зиція, форма). У педагогічному процесі комплексні заняття посідають провідне місце, якщо спираються на художній досвід, отриманий дітьми під час навчання на музичних, художньо-мовленнєвих заняттях та занят­тях з образотворчої діяльності.

Розглянемо погляди дослідників на проблему взаємозв’язку видів об­разотворчої діял ьності.

У роботі «Дитячий малюнок» Є. Фльоріна підкреслила важливість най­повнішого відображення дітьми навколишнього життя. Пізніше, у 30-ті роки XX ст. вона визначила послідовність добору життєвого змісту для передавання його в малюнку, ліпленні, аплікації: від зображення окремих предметів до широкої тематики. Головне в доборі змісту — зв’язок з на­вколишнім життям. Принцип життєвості об’єднував усі види зображуваль­ної діяльності, хоча чіткої, послідовної системи знань, способів зображен­ня, які діти мали отримати на заняттях, іще не було. Запропоновані Є. Фльо- ріноютеми для малювання, ліплення, аплікації стали обов’язковими й ут­ворили головний зміст зображувальної діяльності в дитячому садку.

У 40-ві роки XX ст. О. Усова почала розробляти теоретичні основи на­вчання у дитячому садку, а Є. Фльоріна ввела елементи навчання зобра­ження предметів, явищ навколишнього світу на заняттях. Крім обов’яз­кових занять, вона запропонувала заняття за вибором, на яких дітям нада­валася можливість самостійно, за власним бажанням обирати улюблений вид діяльності, матеріали для реалізації своїх задумів. Є. Фльоріна при­діляла увагу не лише змісту, а й технічним навичкам. Запропоновані нею теми предметно-сюжетного характеру стали першим етапом розробки зав­дань навчання дітей зображення. Кожне завдання опрацьовувалося дітьми окремо.