Моносемія слова. Полісемія, багатозначність слова.

Наличие у слова только одного значения. Однозначны в большинстве своем термины, например: алфавит, аорист, буква, гипотенуза, кислород, носоглотка, педиатрия, телетайп.
Полисеми́я— многозначность, многовариантность, то есть наличие у слова (единицы языка, термина) двух и более значений, исторически обусловленных или взаимосвязанных по смыслу и происхождению.Так, слово земля в современном русском языке имеет следующие значения: 1) Название планеты, третьей от Солнца. Земля вращается вокруг своей оси. 2) Суша (в отличие от водного пространства). Мореплаватели достигли наконец земли. 3) Почва, верхний слой земной коры. Обработка земли. 4) Рыхлое темно-бурое вещество, входящее в состав земной коры. Смешать землю с песком. 5) Страна, государство. Заморские земли. 6) Территория с угодьями, находящаяся в чьем-либо владении, пользовании. Колхозная земля.

Типи перенесень, або зміщення, значень слів.
Виділяють звичайно три типи перенесень значень за різними ознаками:
1) перенесення за схожістю, (метафоричне перенесення);
2) перенесення за суміжністю (метонімічне перенесення);
3) перенесення за однорідною функцією, виконуваною різними предметами, або
функціональні перенесення найменувань.

1. Перенесення за схожістю виникає внаслідок того, що
назва певного предмета, якості, дії переноситься на інший предмет, чи якість,
або дію за подібністю форми, за збігом зовнішніх чи внутрішніх ознак. За
зовнішньою схожістю слово борозна (довга, рівна заглибина в землі,
проведена плугом: Тягнеться вздовж- берега чорна смужка першої борозни
(В.Козаченко) було перенесене на поздовжню заглибину в будь-чому,
конкретно - зморшку, складку, nop.: Сльози мимохіть котяться тими
борознами, що поорало на виду довголітнє лихо (М.Коцюбинський).
Унаслідок цього утворилося два значення слова борозна: A) заглиблення в
землі і B) заглиблення будь у чому.

2. Перенесення найменувань за суміжністю
(метонімічне перенесення) виникає внаслідок асоціації за просторовою чи часовою
суміжністю. Метонімічне перенесення назв відбувається:
а) при позначенні предмета за матеріалом, наприклад: рос. Вьіставка
стекла и фарфора (слова стекло і фарфор вжито в розумінні 'вироби зі
скла і фарфору');
б) при називанні предмета за його частиною, як-от: укр. сантиметр у
значенні 'стрічки довжиною метр чи півтора метра з нанесеними на ній
поділками на сантиметри, які дорівнюють одній сотій долі метра';
в) при називанні людини за властивостями, які вона має. а саме: співаків
називають басом, тенором, співачок - меццо-сопрано за наявністю в них
відповідних тембрів голосу.

3. Функціональні перенесення найменувань з одного предмета на інші, з однієї дії на іншу відбуваються внаслідок спільності виконуваних ними функцій.
Первісне значення
давнього слова стріляти - це 'пускати стріли'. Однак сьогодні його ми не
пов'язуємо з пусканням стріл. Для нас стріляти - значить, 'пускати кулі,
снаряди, ракети, тобто здійснювати постріли з вогнепальної зброї'.

Розширення (або абстрагування) і звуження (спеціалізація)
значень слів.
Частими є випадки розширення значень у запозичених словах.
Наприклад, слово української і російської мов бутерброд, що в німецькій
мові виникло із значенням 'скибка хліба з маслом', розширило семантику: ним називають скибку хліба не тільки з маслом, а й з сиром чи ковбасою. Обсяг
значення слова розширився.
При звуженні значення семантика слова конкретизується
(спеціалізується).
Подібний процес пережили старогрецьке слово apotheke (аптека), яке
втратило давнє значення 'склад будь-яких товарів' і в сучасних європейських
мовах функціонує із спеціальним значенням - склад ліків.

Лексика мови з погляду походження
За походженням слова поділяються на споконвічні, інакше їх назівають питомі, «свої», і запозичені, тобто взяті з інших мов, «чужі».
Терміном «споконвічні слова» стосовно мов певної мовної сім’ї позначаються такі лексичні одиниці, що успадковані з давніх часів від усіх періодів історичного розвитку мови-джерела. В української мові, яка належить до індоєвропейської сім’ї мов, є слова, що дійшли до нашого часу з індоєвропейської мови-основи, зокрема: дім, дочка, мати, риба, син, яблуко.
Споконвічна лексика кожної мови передає її лексичну і значною мірою фонетичну специфіку, а також указує на генетичну належність цієї мови до відповідної мовної підгрупи, групи і сім’ї мов.
До розряду «своїх» слів слід відносити також ті слова, які утворилися за словотвірними правилами на базі запозичених основ, коренів чи цілих слів. Такими є, зокрема, слова української мови: відеокасета (відео + касета).
Поряд із споконвічною лексикою в мовах світу виділяються слова, запозичену з інших мов, що зумовило використання для їх кваліфікації терміна «запозичення».
Поява лексичних запозичень викликана поза лінгвістичними (зовнішніми) і внутрілінгвістичними причинами.
Запозичення приходять у мову разом з предметами чи поняттями, що з’являються в житті суспільства.
Запозичення бувають прямі і посередні. Перенесення слова безпосередньо з мови в мову вважаеться прамим запозиченням. Залежно від того, з якої мови було запозичене слово (чи зворот), розрізняють грецизми (з грецької), латинізми (з латинської), галліцизми (з французької), германізми (з німецької), полонізми (з польської), арабізми (з арабської), українізми (з української), русизми або росіянізми (з російської).
Перенесення слова з мови в мову завдяки посередництву якоїсь третьої мови (мови-посередниці) іменують посереднім запозиченням.

Запозичення, їх види. Калька. Варваризми. Екзотизми. Інтернаціоналізми.
Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень.
Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою.
Відносно того, якими шляхами запозичуються слова, за­позичення бувають:
-прямі (з мови в мову)
-опосередковані (через інші мови)
Відносно того, яким способом запозичуються слова, запо­зичення бувають:
-усні
-книжні
За ступенем адаптації розрізняють:
-засвоєння — слова, що вже повністю фонетично й грама­тично пристосувалися до української мови; наприклад, у запозичених колись словах дріт, колір, папір, як і в неза-позичених, відбувається чергування голосних; колишнє
-власне запозичення — слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ше не завершився
-кальки — поморфемні переклади слів
-запозичення значень
словотвірні запозичення — використання іншомовних мор­фем; наприклад, грецький елемент теле- «далеко» увійшов до таких українських слів, як телебачення, телезв 'язок, те­лепередача, телеприймач, телеустановка, телеуправління
варваризми — слова з особливо виразними ознаками іншо-мовності; наприклад: олрайт, о'кей — з англійської; мерсі, тет-а-тет — із французької
екзотизми — слова для позначення екзотичних, незвичай­них реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, сак­ля, аул, меджліс, хурал.
Інтернаціоналізми — це слова й окремі вислови, вживані в багатьох мовах, у яких вони зберігають спільність семантики і фонетико-морфологічну будову. Інтернаціоналізми є тим засобом, який допомагає носіям неблизькоспоріднених мов спілкуватися у сфері науки, техніки, політики, медицини, культури, мистецтва, спорту тощо. Вони різні за походженням і часом виникнення. Найдавнішими є інтернаціоналізми латинського (клас, університет, документ, юрист, колектор) та грецького походження (граматика, лексика, педагог, мелодія, театр). Лексичними інтернаціоналізмами є також слова, утворені шляхом поєднання грецьких і латинських коренів (мікроклімат, космодром, термодинаміка тощо)

Лексика з погляду її вживання
З погляду вживання слова поділяють на загальновживані і спеціальні. Загальновживані використовуються постійно всіма носіями мови в різних сферах життя і діяльності, а спеціальні – окремими групами людей у різних галузях науки, культури, мистецтва тощо. Загальновживані слова належать до активної лексики української мови, а спеціальні – до пасивної.
За походженням виділяють питомо українську лексику та іншомовну. За стилістичними особливостями лексика поділяється на стилістично нейтральну і стилістично марковану. Стилістично нейтральну становлять слова, які вживаються в усіх функціональних стилях сучасної української мови, а стилістично марковану – слова, які функціонують у певних стилях. Стилістично маркована поділяється на лексику високого стилю (книжну) і зниженого (розмовну).
Більшість слів є нейтральними із стилістичного погляду і вживаються у різних функціональних стилях мови. Вони належать до загальновживаної лексики, бо зрозумілі кожній людині, яка володіє українською мовою. До загальновживаних належать і ті слова, які є назвами нових речей і понять, що широко побутують у суспільстві (електрика, телевізор, холодильник, стінка, диван, тюль тощо).
У словниковому складі української мови є значна частина професійної лексики, яка пов'язана з назвами різних знарядь, матеріалів, процесів виробництва. У кожній галузі виробництва, професійній діяльності створюється своя лексика. Наприклад, слова іменник, підмет, словосполучення вживаються в мовознавстві; урок, педрада, дидактика - в педагогіці; метан, азот, пропан - у хімії; плуг, леміш, чепіга, зяб, розора - в сільському господарстві та ін. Ця лексика міститься у тлумачних термінологічних словниках.

Змінність лексики. Неологізми. Оказіоналізми. Застарілі слова. Архаїзми.
Помітною особливістю лексики у зіставленні з іншими одиницями мови є її безпосередній зв'язок з життям суспільства. Зміни, які стаюгься в житті народу, в суспільних відносинах, знаходять відображення в лексиці. Поява нових предметів, виникнення нових понять фіксується в мові створенням нових найменувань або зміною семантики тих чи інших слів. З'являються н є о л о г і з м и - новоутворені слова або сполуки слів, які не набули ще широкого вжитку.
До розряду новоутворених слів відносять і оказіоналізми - слова, що не відповідають загальноприйнятому вживанню, мають виразно індивідуальний і, як правило, одноразовий характер. Наприклад, лексеми української мови першочки (першокласники), російської самоварничать (пити чай з самовара).
Термін "застарілі слова" застосовується до лексичних одиниць, що або повністю втратили активне використання, або зберігаються в пасивному словнику й здебільшого залишаються зрозумілими носіями мови. До слів, що зараз зовсім не вживаються, належать, наприклад, синовець (син брата),
сестринець (син сестри).
Історизми- слова, що вийшли з ужитку у зв'язку із зникненням позначуваних ними реалій історичного минулого.
На відміну від історизмів а р х а ї з м и - це застарілі слова, що вийшли з активного вжитку, будучи заміненими синонімічними лексичними одиницями. Так, у сучасній українській мові з двох слів (чоло і лоб), що позначають ту ж саму частину людського тіла, перше є архаїзмом, бо витіснене синонімічним словом лоб.

Слова активного і пасивного вжитку
Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії.
Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.
Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солодкий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни.Активна лексика - це слова, які часто часто вживаються в повсякденному спілкуванні.
Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

Синоніми, Антоніми, Омоніми, Пароніми.
Синоніми — це слова, що звучать по-різному, але мають спільне основне лексичне значення.
Синоніми об'єднуються в синонімічний ряд, у якому ви­діляється стрижневе слово — домінанта. Воно є носієм основ­ного значення, спільного для всього синонімічного ряду, сти­лістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим: кричати, горлати, лементувати, галасува­ти, репетувати, верещати, волати.
-семантичні (поняттєві) — відрізняються лише відтінками значення
-конотативні (емоційно-оцінні) — відрізняються ставленням мовця до названого ним явища
-стилістичні (функціональні) — відрізняються сферою вживання, але називають той самий предмет, явище
-семантико-стилістичні — відрізняються водночас і від­тінком значення, і емоційним забарвленням, і сферою вживання
Табу — слово, вживання якого заборонено з різних причин: через забобони, вірування, з цензурних і етичних мірку­вань. У такому разі той самий предмет починають називати іншим словом, з іншим конотативним відтінком.
Евфемізми — слова або вислови, що вживаються замість слів із грубим чи неприємним змістом.
Антоніми — це пари слів із протилежним значенням.
За структурою антоніми бувають:
-різнокореневі (власне лексичні)
-однокореневі (словотвірні)
Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.
омоніми поділяють на :
-повні (абсолютні)(збігаються в усіх граматичних формах)
-неповні (часткові)(збігаються лише в частині граматичних форм)
омофони — при однаковій вимові мають різне написання.
омографи — при однаковому написанні мають різну вимо­ву (різний наголос).
омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі.
міжмовні омоніми — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей).
пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні.
За звуковим складом пароніми бувають:
-однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами
-різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками
За лексичним значенням пароніми бувають:
-синонімічні
-антонімічні
-семантично різні

Ономастика як лексикологічна наука.
Серед багатосоттисячної кількості слів будь-якої мови виділяється своєрідний шар лексики - власні назви, які є предметом вивчення лексикологічної науки ономастики. Ономастика вивчає виникнення, розвиток, зміни, функціонування і структуру власних назв у мові і мовленні.
Залежно від категорії об'єктів, що володіють власною назвою, ономастика ділиться на кілька відгалужень. Серед них:
антропоніміка - наука про антропонімію, тобто власні імена осіб (імена, по батькові, прізвища, прізьвиська): Петро. Іванович, Глібов, Нездіїшишапка.
топоніміка - наука про топонімію, тобто географічні назви, кожна з яких іменується топонімом (Десна, Харків - це топоніми): відповідно до характеру географічних об'єктів
виділяються такі види топонімів: гідроніми - назви рік, озер, морів, океанів: Байкал, Чорне море, Атлантичний океан, о й к о н і м и - назви населених пунктів: місто Запоріжжя, село Обухівка,
о р о н і м и - назви особливостей рельєфу: Казбек, Араратська долина,
у р б а н о н і м и - назви внутріміських об'єктів: вулиць, площ, провулків: Хрещатик (у Києві). Таганка (Москва);
космоніми - назви позаземних об'єктів: планет, зірок тощо: Марс, Місяць,
з о о н і м и - клички тварин: Жучка, Гнідаш.