Історичні передумови розвитку дитячої літератури в Україні XIX - поч. ХХ ст. Розвиток освіти та шкільництва.
У кінці XVIII – на початку XIX ст. почалося формування першого поколінні національно свідомої української інтелігенції. Вона стала декларувати свої суспільні потреби, висувати свої принципи навчання й освіти. Одним з центральних питань у полі її зору було виховання молодого поколінні і створення національної школи. Звідси її увага до літератури для дітей, дитячого читання, навчання засобам рідного слова.
Проте шлях до втілення цієї мрії в житті був надто складним і довгим. Тоді в межах Російської імперії лише два-три відсотки українського населення було письменним, не існувало на Україні жодної школи з рідною мовою навчання. Українська мова, література, культура в цілому, переслідувались і заборонялись царизмом.
А тим часом українські передові діячі, передусім письменники, з усім запалом беруться до роботи, рішуче демонструючи той дух, що кликав до поступу, національного відродження.
Українські письменники беруть діяльну участь у створенні нових навчальних закладів, працюють у них викладачами. Згадаймо у цьому зв'язку імена Б. Грінченка, Л. Глібова, М. Коцюбинського та ін. Вони знайомлять молодь із літературою, історією України, усною народною творчістю. Виникають також перші спроби створити підручники, букварі, читанки, авторами яких стають письменники. Так, 1836 року М. Шашкевич уклав "Читанку для діточок в народних училищах руських", яка в середині XIX ст. двічі виходила під назвою "Читанка для малих дітей". Водночас О. Духнович видав "Книжицю для читающих" (1847). П. Білецький-Носенко опублікував посібники "Граматика малоросійської мови", "Істотні властивості поезії і риторики" (1827). У дошевченківський період на Україні більшість літературної періодики видавалось російською мовою. Але на її сторінках друкувались такі статті й твори, які "пробуджували до життя українські культурні сили", порушували питання розвитку дитячої літератури. Наприклад у Харківському журналі "Український вісник" (1816-1820) було надруковано байку П. Гулака-Артемовського "Пан та Собака".
Виробленню нових рис в українській дитячій літературі, а на цій основі вихованню національної гордості читачів сприяли праці з історії рідного краю та фольклорні видання. Маємо на увазі появу "Истории Малой Росии" Д.М. Бантиш-Каменського, збірник М.О. Максимовича "Малоросийские песни" (1827) тощо.
Певна річ, реалістичному зображенню життя дітей в його українському своєрідному вияві служили не лише національне буття й культурні традиції, а й художній досвід зарубіжної та російської дитячої літератури (теоретичні судження В. Бєлінського, О. Терцина, твори для дітей В. Жуковського, О. Пушкіна, П. Єршова).
За цих обставин українська дитяча література дошевченківського періоду набуває нової якості як за змістом, так і за художньою формою, особливістю мови та специфікою жанрів. У її кращих творах відчутний подих нового часу, прагнення їх авторів глибше показати народне життя, щедро використовуючи фольклорні джерела. Зразком для авторів дитячих творів стала п'єса І. Котляревського "Наталка Полтавка". Згодом поруч будуть представлені молоді народності і демократизму, досконалими художніми формами. Читаючи Т.Г. Шевченка молодь вбирала в себе його революційну непримиренність до соціальної несправедливості, пошуки суспільного і морального ідеалу. "Кобзар" Т. Г. Шевченка став "книгою народу", за якою оволодівали початками грамоти, щоб згодом за тим же "Кобзарем" досягти вершин розвитку тогочасної політичної та естетичної думки.
Боротьба за рідну культуру і школу в середині і другій половині XIX століття, будучи складовою частиною суспільної боротьби, почала набирати гострих форм. Російський царизм неухильно проводив політику великодержавного шовінізму, царський міністр Валуєв твердив, що "ніякої української мови не було, нема і бути не може". Положення про початкові народні училища 1864 і 1874 рр. забороняли викладання в школах будь-якими іншими мовами, крім російської. Циркуляри царських інстанцій 1863 і 1876 рр. спрямовані проти української мови, забороняли також друкування нею літератури для дітей. У другій половині XIX століття з ініціативи і за кошти трудящих виникають школи грамоти, де поряд з творами прогресивних російських письменників учні знайомляться з поезією Т.Г. Шевченка й І. Котляревського, прозою Г. Квітки-Основ'яненка. У школах на Україні з маси російських підручників виділялися багатим змістом, прогресивними ідеями, передовою методикою "Родное слово" і "Детский мир" К. Ушинського. Низку оповідань видатного педагога, народився і виріс на Україні, було присвячено українській тематиці. Виникають й українські школи, які діяли в Київській і Подільській губерніях. Проте влада закривала їх. У 60-70 роки з'являється ціла бібліотека української навчально-художної літератури: "Букварь южноруський" Т. Шевченка, "Граматка задля українського люду" Ященка, "Українська абетка" М. Гатцука, "Граматика" П. Куліша, "Українська граматка" Деркача, "Домашня наука" К. Шейковського, двотомний "Буквар южноруський" В. Добровольського. Факти свідчать, що Шевченків буквар використовувався не лише в недільних школах, але і у звичайних, де він мав більший успіх, аніж буквар, виданий Синодом.