Тактика огляду житла чи іншого володіння особи

Допит

Допит – це слідча чи судова дія, в процесі якої орган ДР чи суд отримують інформацію щодо відомих допитуваному фактів, що мають значення для встановлення істини в КП.
Допит проводиться за місцем проведення ДР(приміщення біля чергової частини, куди доставляють осіб) або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати (особа в лікарні)

Кожний свідок допитується окремо.

Вперше! Допит не може продовжуватися без перерви (питання, яка її тривалість? – оціночне питання) понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.

Види допиту
1) За процесуальним положенням допитуваного:

· свідка,

· потерпілого,

· підозрюваного,

· обвинуваченого

(учасники: слідчий, допитуваний, захисник),

· експерта (всі, крім нього, можуть привести захисника)

2) За віком допитуваного:

· дорослої особи,

· неповнолітнього чи малолітнього (у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря (ч.1 ст.226, ч.1 ст.354).

3) За місцем проведення:

· службовий кабінет (судова зала)

· інше місце.

4) За складом учасників:

· без участі 3-х осіб

· за їх участі (у т.ч. експерта, спеціаліста, перекладача, прокурора).

5) За стадіями КП:

· слідчий

· судовий допит.

6) За характером слідчих ситуацій:

· конфліктний (особа мовчить, бреше, висуває непідтверджене алібі, завідомо неправдиві свідчення)

· безконфліктний (завдання слідчого і допитуваного співпадають)

7) За специфікою мети:

· одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб (раніше очна ставка)

Тощо:

· Допит сумлінного

· Допит несумлінного учасника

· Допит в режимі відео конференції

· допит свідка, потерпілого під час ДР в судовому засіданні (ст.225 – нова норма, впроваджена для того, щоб за наявності складнощів у отриманні доказів (наприклад, особа присмерті),слідчий суддя теж міг допитати особу на стадії ДР ) слідчим суддею у виняткових випадках, пов’язаних із необхідністю отримання таких показань, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит (а також ОД) в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань.

Процесуальний порядок проведення допиту має диференційований характер:
- свідки допитуються окремо, без присутності інших свідків; (процедура допиту свідка – з самого початку підписується про обізнаність з відповідальністю за відмову давати показання)
- у разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання допит має зупинитися одразу після отримання такої заяви;
- під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо запис (додаткові засоби фіксації)-та/або відеозапис;

Допитувана особа (будь-хто, навіть експерт) має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті.

За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

Тактика допиту (криміналістика). Це відповідь на такі питання:
1. Інформаційне забезпечення (фактичні дані про обставину, що розслідується; дані про рівень знань і обізнаності особи; відомості про особу допитуваного). З якого приводу треба допитувати особу, де вона була і що могла бачити?Особливості особи (психопат, раніше судимий)
2. Тактичне (тактика - вибір)забезпечення (місце і час проведення допиту; обставини, що підлягають з’ясуванню; формулювання та послідовність запитань; підготовка доказів, що підлягають пред’явленню при допиті).
3. Технічне забезпечення (підготовка протоколів; підготовка додаткових засобів фіксації; підбір приміщення, визначення місця знаходження допитуваного).

Будь-яка слідча дія складається з таких етапів:

- підготовчий

- робочий

- завершальний (фіксація)

Підготовчий етап допиту:
- перевірка особистості допитуваного (чи та людина прийшла на допит);
- роз’яснення йому процесуальних прав і обов’язків;
- визначення позиції допитуваного (ставлять одне чи декілька питань, щоб визначити в якому напрямку дальше допитувати /визнаватиме вину чи заперечуватиме/);
- встановлення психологічного контакту (ніяких рекомендацій нема).
Робочий етап:
- вільна розповідь (за хронологією, епізодами або особами);

· Основне запитання: розкажіть, свідком чого ви були вчора або що ви зробили вчора?

· Далі особа розповідає (але тут теж варто ставити допитуваному питання)

- запитання та відповіді (після того, як вільна доповідь закінчилась)

Види запитань:
- додаткові – для встановлення фактів, що не висвітлені при вільній розповіді;
- уточнюючі – для конкретизації показань щодо розмірів, часу, місця тощо;
- деталізуючі – сприяють розкриттю окремих важливих моментів (опишіть детально приміщення про яке ви згадували);
- нагадуючі – для встановлення супутніх подій (зазвичай вимагають відповідь так/ні);
- контрольні – дозволяють визначити ступінь правдивості показань (відповідь очікується однакова, а формулювання різні).

Допит у безконфліктній ситуації:
1. Детальний допит із постановкою запитань.
2. Ознайомлення з показаннями інших осіб.
3. Пред’явлення фотознімків, планів, схем, що сприяють згадуванню.
4. Використання сукупності асоціацій:

· за суміжністю (наштовхують на відповідь наводячи якусь подію/дату);

· за схожістю (особу наштовхують на те, на що відповідна подія/предмет схожі);

· за протилежністю (нам відомо, що це жінка, а ми ставимо питання про жінку…).

5. Пред’явлення доказів, у тому числі речових.

Допит у конфліктній ситуації:
1. Формування у особи впевненості у можливості належного збирання доказів.
2. Непрямий допит.
3. Повторний допит (із застосуванням різних тактичних прийомів).
4. Допущення легенди (слідчий повинен мати час і терпіння; ставиться основне питання і у відповідь підозрюваний бреше; обоє це розуміють; врешті-решт, слідчий зупиняє і наводить докази протилежності).
5. Миттєве викриття неправди.
6. Формування у допитуваного перебільшеного уявлення про сукупність зібраних доказів (хитрість, а не обман).

7. Пред’явлення доказів

Форми:
- згадування про показання інших осіб;
- оголошення показань інших осіб;
- надання можливості особисто ознайомитися з протоколом допиту;
- пред’явлення речових доказів;
- надання можливості ознайомлення з документами;
- пред’явлення висновків експертів.

Способи пред’явлення доказів:
1. Послідовне пред’явлення (нарощується сила переконливості доказів, що пред’являються).
2. Пред’явлення спочатку найважливішого доказу.
3. Пред’явлення сукупності наявних доказів.

Способи фіксації результатів допиту:

1. У хронологічній послідовності.

2. У іншій обраній послідовності (по епізодах, по особах тощо).

3. Шляхом виділення двох стадій (вільної розповіді і запитання-відповіді).

Одночасний допит двох чи більше допитаних осіб:

це різновид допиту, що може бути проведений для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (ч.9 ст.224 КПК).

Не рекомендується проводити ОД:

1. Між малолітнім чи неповнолітнім свідком або потерпілим та підозрюваним у справах про статеві злочини або злочини, вчинені із застосуванням насильства або погрозою його застосування (абз.4 ч.9 ст.224).

Криміналістичні рекомендації:
2. Коли майбутні учасники ОД знають мову, якої не знає слідчий.
3. Між особами, які дають неправдиві свідчення.
4. Між особами, які схильні до зміни свідчень.
5. Коли один із потенційних учасників ОД відмовляється давати показання в присутності інших.

Підготовчий етап:

1. Визначення предмета ОД (причини розбіжності в показаннях)

2. Вибір місця і часу проведення ОД

3. Визначення складу учасників та способу їх виявлення

4. Підбір технічних засобів фіксації (2.2. ст. 104 КПК)

Робочий етап (процесуальний порядок проведення) ОД:
1. Попередження учасників ОД про кримінальну відповідальність (крім підозрюваного)
2. Встановлення, чи знають викликані особи одна одну і у яких вони стосунках.
3. Пропозиція по черзі дати показання про обставини злочину.

Першого можна допитати несумлінного учасника:

· Коли слідчий вважає, що сумлінний учасник, почувши неправдиві відомості, більш повно та аргументовано обґрунтує свою позицію

· Коли несумлінна особа сама просить слова, міркуючи схилити опонентів до зміни свідчень на свою користь, а слідчий впевнений у зворотному.

· Коли слід закріпити неправдиві показання, а потім спростувати їх правдивими із застосуванням тактичних прийомів, основаних на даних логіки.

4. Питання учасникам ОД, у т.ч. захисникам чи представникам, чи мають вони питання щодо предмета допиту.
5. Питання безпосереднім учасникам: чи наполягають вони на своїх показаннях.
Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.

Протокол підписується безпосередніми учасниками:
1. На початку протоколу (за необхідності).
2. У кінці кожної своєї відповіді.
3. У кінці кожної сторінки протоколу.
4. У кінці протоколу.

Пред’явлення до впізнання

ПДВ – це СД, що полягає у розумовому порівнянні особою, що впізнає, об’єктів з тим об’єктом, який вона бачила раніше, і сприйняла його прикмети, з метою ототожнення/встановлення групової належності. ПДВ проводиться після попереднього допиту особи, при якому визначаються об’єктивні (час сприйняття) та суб’єктивні (стан органів чуття, почуття особи) фактори, які впливали на сприйняття.

Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу (за одягом, за зростом, за комплекцією). Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи (ч.1 ст.228).

У психології і криміналістиці розрізняють за способом два види впізнання: симультанне і сукцесивне. При симультанному впізнанні впізнаючий робить висновок шляхом загального сприйняття об'єкта, свідомо минаючи проведену стадію аналізу ознак. Таким чином впізнаються переважно об'єкти, котрі спостерігаються найчастіше. Сукцесивне впізнання здійснюється шляхом знаходження і виділення в об'єкті окремих ознак, елементів, деталей, котрі потім синтезуються в загальний образ, внаслідок чого і робиться висновок про схожість або відмінність об'єктів.

Види ПДВ
1. За об'єктами: людей, речей, трупів, тварин.
2. За натуральним критерієм: об'єкти у натурі, за фото- чи відеозображеннями.
3. За функціональними ознаками: за ходою, за голосом (слідчий, впізнаючий, впізнаваний, не менше 4-х понятих).
4. За специфічною метою: ПДВ поза візуальним спостереженням особи (слідчий, впізнаючий, впізнаваний, 4-х понятих, 2 статисти, помічник слідчого).

Інші види:

- В режимі відеоконференції

ПДВ людей проводиться у випадках (найбільш хлопотний: не менше 2-ох статистів, не менше 4-ьох понятих):
1. Особа вперше побачила людину у зв’язку з подією злочину.
2. Особи знайомі між собою наочно, тому впізнаючий не може повідомити персонографічні дані про впізнаваного.
3. Особи знайомі, але одна з них це заперечує.

Не проводиться ПДВ:

Замість ПДВ людини слід пред’явити фото, якщо:
1. Людини в природі більше не існує.
2. Зовнішній вигляд людини настільки змінився, що її впізнати неможливо.
3. Дві особи знаходяться далеко одна від одної, і етапування однієї з них є недоцільним.
4. Є підстави вважати, що впізнаваний намагатиметься зірвати ПДВ.
5. З тактичних міркувань особа не повинна знати про те, що вона вже впізнана.

Підготовчий етап ПДВ людей:
- допит впізнаючого;
- встановлення часу і місця проведення ПДВ; (наприклад, якщо особу бачили в сутінках, то ПДВ слід проводити в сутінках, але цього не дотримуються)
- підбір статистів, серед яких буде проведене ПДВ (не повинні мати різких відмінностей у віці (до 30 років люф до 3-ьох років, після 30 років – до 5-ти), зовнішності (наприклад, європейський тип обличчя) та одязі. Якщо неможливо запросити таких осіб, від ПДВ слід відмовитися);

- вибір і підготовка необхідних технічних засобів;
- виклик та інструктаж понятих;
- залучення фахівців до участі у ПДВ (експерт-криміналіст – для фіксації, педагог, батьки – для малолітнього);
- забезпечення охорони учасників ПДВ, які перебувають під вартою.

Робочий етап:
- роз’яснення понятим їх прав та обов’язків;
- запрошення статистів, роз’яснення їм мети і порядку проведення ПДВ;
- запрошення впізнаваного, пропозиція самому обрати місце серед статистів;
- запрошення впізнаючого, попередження його про крим. відповідальність…, пропозиція оглянути осіб та вказати, чи впізнає він когось, кого саме, у зв’язку з чим, за якими конкретно ознаками;

- питання впізнаючому, чи впізнав він особу категорично, чи як ту, яка схожа з тією особою, яку він раніше спостерігав;
- пропозиція впізнаному піднятися і назвати себе;
- питання до всіх учасників, чи мають вони питання один до одного, чи є у них зауваження з приводу проведення ПДВ.

Етап фіксації:
- основний спосіб – протоколювання, (кожен учасник ознайомлюється з протоколом особисто чи він зачитується вголос) і його підписують всі учасники ПДВ.
- додаткові способи фіксації – фотозйомка, відеозапис.

ПДВ речей (ст.229) проводиться після того, як слідчий, прокурор або захисник (?самостійно не може провести допит, значить, або законодавець помилився або захисник присутній при допиті, але якщо це свідок і захисника нема???) спочатку запитає в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитає про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол (ким саме? слідчий, прокурор).

/Вперше!/ Річ, що підлягає впізнанню, пред’являється особі в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

Якщо інших однорідних речей не існує, особі пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред’являється в одному екземплярі.

ПДВ трупа проводиться в однині після попереднього допиту впізнаючої особи і встановлення, за ознак, які вона запам'ятала. При такому ПДВ можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.

ПДВ за фотознімками здійснюється за загальними правилами ПДВ з урахуванням особливостей:
- підбираються фото приблизно однакового розміру, ракурсу, експозиції, на яких зображені особи, що не мають різких відмінностей у зовнішності;
- підібрані фото у присутності понятих наклеюються у протокол у довільному порядку, після чого проводиться ПДВ

За загальними правилами може здійснюватися також пред’явлення особи для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред’явлені для впізнання (ч.9 ст.228).

Огляд

Огляд – це слідча (розшукова) дія, що полягає у сприйнятті об'єктів для виявлення слідів злочину, з’ясуванні механізму злочину; обставин його вчинення; інших даних, що мають значення для справи.

Види огляду:

1. Житла чи іншого володіння особи
(ч.2 ст.233, ч.2 ст.237).

2. Місцевості (ч.1 ст.237).

3. Приміщення (ч.1 ст.237).

4. Речей та документів (ч.1 ст.237).

5. Тварин

6. Трупа (ст.238).

7. Освідування (ст.241).

Завдання огляду:

1. Безпосереднє дослідження обстановки МП, речей, предметів, що мають відношення до події.

2. Пошук, виявлення, фіксація, вилучення і попереднє дослідження матеріальних слідів злочину.

3. Висунення і перевірка версій.

4. Організація розкриття злочину за “гарячими слідами”.

Основні учасники:

Огляд житла чи іншого володіння особи:

1. Слідчий, прокурор.

2. Поняті (не менше 2)

Огляд трупа:

1. Слідчий, прокурор.

2. Судмедексперт або лікар.

3. Поняті (не менше 2) (але ч.7 ст.223).

Факультативні учасники:

• прокурор

• керівник органу ДР

• спеціаліст

• потерпілий

• підозрюваний

• захисник

• законний представник

• тощо

Проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою (огляд, обшук, слідчий експеримент) можна не інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, або у випадках невідкладності, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину (ч.ч.1, 3 ст.233).

У останньому випадку слідчий зобов’язаний невідкладно звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання, перевіряючи, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла без ухвали слідчого судді. Якщо слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, одержані докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню (ст.255).

Процесуальний порядок - огляд житла чи іншого володіння особи:

1. Вживаються заходи для забезпечення присутності осіб, чиї права (законні інтереси) можуть бути обмежені чи порушені.

2. Особі пред’являється ухвала + надається копія.

3. Будь-якій особі може бути заборонено: залишити місце огляду до його закінчення; вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду;

4. Дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значен-ня для справи і вважаються тимчасо-во вилученим майном (ст.167-169).

5. Речі, вилучені з обігу, вилучаються незалежно від їх відношення до КП.

Тактика огляду житла чи іншого володіння особи

Підготовчий етап до виїзду:

1. Отримання вичерпної інформації про подію.

2. Забезпечення охорони МП.

3. Вжиття заходів щодо усунення негативних наслідків події.

4. Запрошення учасників огляду та їх інструктаж.

5. Підготовка і перевірка ТКЗ та ТЗ.

Підготовчий етап на місці проведення огляду

1. Перевірка виконання розпоряджень слідчого.

2. Залучення понятих (за необхідності).

3. Розподіл обов’язків між учасниками огляду.

4. Опитування можливих свідків.

Огляд – робочий етап

1. Загальний огляд: орієнтування на місцевості; визначення меж МП; обрання тактики проведення огляду.

2. Детальний огляд: дослідження об’єктів у статичному та динамічному стані; виявлення слідів злочину та речових доказів

Тактичні прийоми огляду

1. Статичний та динамічний огляди.

2. Суцільний огляд чи вибірковий.

3. Концентричний чи ексцентричний огляд.

4. Фронтальний чи секторний огляд.

Негативні обставини – це наявні фак-тичні дані, яких за механізмом події не повинно бути або, навпаки, відсутні, хоча вони б насправді мали бути.
Види негативних обставин:
1. Окремі предмети, сліди взаємодії, що суперечать механізму події чи зібраним матеріалам справи.
2. Дисимуляції – ознаки приховування інформації, що проявляються в актах поведінки чи показаннях окремих осіб.

За наявністю негативних обставин можливо:

1. Висунута версія є невірною.

2. Механізм події сприйнятий неправильно.

3. Мало місце інсценування.

Освідування – це слідча (розшуко-ва) дія, що проводиться для вияв-лення на тілі підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів злочину або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медич-ну експертизу (ч.1 ст.241).

Види освідування:

1. Слідче (основні учасники) – слідчий, прокурор, освідувана особа, поняті (але ч.7 ст.223 КПК); факультативні – судово-медичний експерт/лікар, інші спеціалісти; особи, чиї права (закон-ні інтереси) можуть бути обмежені чи порушені; особи, які ініціювали проведення освідування).

2. Судово-медичне освідування (основні учасники – судово-медичний експерт/лікар, освідувана особа, слід-чий, прокурор (коли відсутня необхід-ність оголення особи); факультативні учасники – спеціалісти; особи, чиї права (законні інтереси) можуть бути обмежені чи порушені; особи, які ініціювали проведення освідування).

Робочий етап освідування:
- пропозиція особі добровільно пройти освідування;
- огляд ділянок тіла, не закритих одягом і взуттям;
- пропозиція звільнити від одягу ділянки тіла, необхідних для огляду;
- огляд і описання у протоколі виявлених слідів злочину, особливих прикмет;
- огляд одягу, взуття чи головних уборів.

Обшук

Обшук – це слідча (розшукова) дія, що проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення злочину, відшукання його знаряддя або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб (ч.1 ст.234). Предмети, вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до КП і вважаються тимчасово вилученим майном (ч.7 ст.236).

Види обшуку:

1. Житла чи іншого володіння особи (ч.2 ст.233). Проводиться на підставі ухвали слідчого судді (ч.2-5 ст.234, ст.235) або без неї у випадках невідкладності (ч.3 ст.233 КПК).

Учасники:

- слідчий, прокурор (ч.1 ст.236);

- понятих (абз.2 ч.7 ст.223);

- особи, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені (ч.1 ст.236). Але – ч.4 ст.236 КПК (!).

2. Обшук особи, яка перебуває у житлі чи іншому володінні особи (ч.5 ст.236). Проводиться за постановою слідчого, прокурора (ч.3 ст.110 КПК).

Учасники:

- cлідчий, прокурор;

- обшукувана особа;

- 2 понятих.

Фактичні підстави проведення обшуку - встановлені у ході КП фактичні дані, що дозволяють передбачити, що шукані об'єкти можуть знаходитися у певному місці або у особи.

Юридичні підстави – ухвала слідчого судді, постанова слідчого, прокурора (залежно від виду обшуку та умов його проведення).

На підготовчому етапі визначаються:

1. Мета проведення обшуку.

2. У кого слід провести обшук.

3. Де буде проводитися обшук.

4. Час проведення обшуку.

5. Необхідність складання процесуальних документів.

6. Визначення складу учасників.

7. Підбір ТКЗ і ТЗ.

Робочий етап:

1. Проникнення на місце проведення обшуку.

2. Оголошення ухвали слідчого судді і надання її копії.

3. Заборона будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення або вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку.

4. Пропозиція добровільно видати вказані в ухвалі речі чи документи.

5. Отримання нових даних про розташування і особливості приміщення, визначення найбільш ймовірних місць знаходження об'єктів пошуку і початок проведення обшуку.

6. Проведення обшуку у обсязі, необхідному для досягнення його мети.

7. За необхідності:

- відкриття закритих приміщень, сховищ і речей, які відмовляються відкрити;

- проведення обшуку особи (осіб).

Тактичні прийоми робочого етапу:

1. Обшук послідовний чи вибірковий.

2. Спільний чи роздільний пошуки.

3. Паралельне чи зустрічне обстеження.

4. Обстеження без порушення і з порушенням цілісності об'єктів.

5. Порівняння однорідних предметів або ділянок місцевості.

На заключному етапі обшуку:

1. Складається протокол, у якому вказується:

- що конкретно виявлене і вилучене;

- де саме вилучене;

- за яких обставин вилучене.

Особи, у присутності яких здійснюється обшук, мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу (ч.8 ст.236).

2. Додаткові способи фіксації - проведення вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапису, складання планів і схем, виготовлення графічних зображень обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовлення відбитків та зліпків, огляд і вилучення речей і документів, які мають значення для КП (ч.7 ст.236).