Психологічний зміст кар’єри викладача

Моделі педагогічного спілкування

Людські взаємини в учбовому процесі повинні будуватися на суб’єктивній основі , коли обидві сторони спілкування на рівних, рівноправні учасники спілкування. При дотриманні цієї умови встановлюється діалогічний контакт « викладач-студент». Це міжособовий контакт як оптимальна база для навчально- виробничої сфери діяльності.

На думку С.С. Вітвицької , серед викладачів можна виділити такі моделі спілкування:

1. Примітивний( студент виступає об’єктом демонстрації значущості викладача. Примітивні правила поведінки зі зверхністю)

2. Маніпулятивний ( студент- об’єкт маніпуляцій. Це ніби як гра, в якій в розумово-повдінковій сфері завжди перемагає викладач. Спілкування на рівні іронії, сарказму та лестощів)

3. Стандартизований( дотримання етикету; студент не сприймається на особистісному рівні)

4. Діловий ( студент – партнер)

5. Особистісний ( індивідуальний підхід)

Залежно від виду викладач існують ще такі методи взаємодії:

Викладач- Сократ( особа , яка досягає діалогічності шляхом дискусій , постановки питань. Студенти вчаться оперативно мислити та відстоювати сою позицію. Викладач впевнений індивідуаліст)

Викладач- Генерал( вимогливий , жорстоко вимагає дисципліни, не допускає двозначності; в усьому правий. Студент виконує накази)

Викладча- Майстер ( на якого хочуть бути схожим; взірець для наслідування по життю)

Викладач- Менеджер ( індивідуальне ставлення; ініціативність та самостійність; обговорення та контроль кінцевого результату)

Викладач- Гід ( ходяча енциклопедія; лаконічний, точний, стриманий; з точки зору знань- геніальний, як особа- нудний)

Серед викладачів частіше зустрічаються генерали та гіди.

Шляхи розвитку мотивації студентів

Мотивація – бажання діяти. Зовнішня мотивація – стипендія та отримання диплому. Внутрішня мотивація- реальне бажання отримувати знання. Більшість студентів переживають соціальну та психологічну кризи перед тим як адаптуватись у новому середовищі.

Головними центрами мотивацій є : високий рівень самооцінки, високий рівень домагань, висока зацікавленість у професії, індивідуалізм, міжособистісні стосунки, допитливість. Стабільність та власна позиція – результат вдалої мотивації. Студенти Гарвардського університету склали свою теорію щодо мотивування. Це 7 правил, які підстьобують.

1. Коли засинаєш- бачиш дива. Якщо замість сну обрати навчання, то можна реалізувати ці дива.

2. Сьогодні ніколи не повториться.

3. Муки навчання тимчасові, муки незнання- вічні.

4. Зарплата прямо пропорційна рівню освіти.

5. Час летить. А час – це гороші.

6. Зсуилля може бути задоволенням.

7. Люди , які вкладають щосб в майбутнє – реалісти.

Позитивна « Я -концепція» - перший шлях до успіху.

Психологічний зміст кар’єри викладача

Серед широкого кола задач професійно-педагогічної підготовки задача формування психологічної готовності до педагогічної діяльності посідає особливе місце. Вона поєднує в собі всі більш вузькі питання формування інтересів, нахилів, спрямованості на педагогічну працю.

Цілісна психологічна готовність до педагогічної діяльності являє собою сукупність певних станів особистості та її психологічних властивостей, що складають підсистеми короткочасної та тривалої готовності. В.А.Сластьонін називає їх термінами “психологічна” та “професійна” готовність.

Ситуативна готовність до педагогічної діяльності включає в себе різного роду установки на усвідомлення педагогічної задачі, моделі майбутньої поведінки, визначення спеціальних засобів діяльності, оцінку власних можливостей в їх співвідношенні з майбутніми труднощами та необхідністю досягнення певного результату.

Психічний стан готовності – це настрій, актуалізація та пристосування можливостей особистості для успішних дій в даний момент. Це внутрішній настрій на певну поведінку підчас виконання навчальних завдань, установка на активні та цілеспрямовані дії. Виникнення і формування стану ситуативної готовності визначається розумінням професійних завдань, усвідомленням відповідальності, бажанням досягти успіху і т. ін. Її розгортання та функціонування в ході навчальної, а потім і трудової діяльності визначається як умовами і завданнями професії, так і властивостями особистості, її мотивацією, досвідом, професійними знаннями, - всім тим, що складає довгочасну психологічну готовність до діяльності.

Система тривалої готовності, або професійної, - це готовність до виконання ролі вчителя й вихователя. Вона є системою інтегрованих властивостей, знань, досвіду особистості. Професійна готовність поєднує в собі усвідомлення ролі педагогічної професії в суспільстві, соціальну відповідальність, намагання самостійно та творчо вирішувати професійні задачі, установку на актуалізацію наявних знань.

Так, М.І.Дяченко та Л.О.Кандибович, розглядаючи готовність як складне психологічне утворення, виділяють такі її структурні компоненти:

· мотиваційний (позитивне ставлення до професії, інтерес до неї та інші стійкі мотиви);

· орієнтаційний (знання й уявлення про особливості та умови професійної діяльності, її вимоги до особистості);

· операційний (володіння засобами та прийомами професійної діяльності, необхідними знаннями, навичками, вміннями, високий рівень розумової діяльності і т.ін.);

· вольовий (самоконтроль, вміння до управління діями, з яких складається виконання робочих обов’язків);

· оцінювальний (самооцінка власної професійної підготовки та відповідність між процесом розв’язання професійних завдань та оптимальними педагогічними зразками).

Достатній розвиток і виразність цих компонентів в їх єдності – показник високого рівня професійної психологічної готовності до педагогічної праці.

В якості інтегрального компоненту в структурі тривалої психологічної готовності до педагогічної діяльності виступає професійно-педагогічна спрямованість особистості, яка, в свою чергу, включає в себе ставлення до цієї професії, інтереси, потреби, мотиви, тощо.

Основи психології педагогічних здібностей розробили Ф.Н.Гоноболін, Н.В.Кузьміна, Д.Ф.Ніколенко. Так, Ф.Н.Гоноболін в структуру педагогічних здібностей включає: - здібність складати навчальний матеріал для учнів;- розуміння вчителем учня; - творчість в праці; - педагогічний вольовий вплив на дітей; - здібність організувати дитячий колектив; - інтерес до дітей; - змістовність і яскравість мови; - педагогічний такт; - здібність повязувати навчальний матеріал з життям; - спостережливість; - педагогічна вимогливість.

Вищим рівнем професійно-педагогічної підготовки вчителя є творчий підхід до педагогічної діяльності. Розрізняють практичну творчу діяльність та наукову творчість. Наукова творчість передбачає виявлення закономірностей навчання й виховання, розроблення високоефективних теорій та методик, що дозволяють вирішувати проблеми сучасної школи, прогнозувати тенденції її розвитку.

Професійна готовність до педагогічної діяльності поєднує в собі усвідомлення ролі педагогічної професії в суспільстві, соціальну відповідальність, намагання самостійно та творчо вирішувати професійні задачі, установку на актуалізацію наявних знань.