Традиційні засади виховання дітей в київській русі

У У-УІ столітті н.е. завершилося розселення слов'ян та їх по­діл на три групи: східну, західну і південну. Традиції національ­ного виховання зароджувалися одночасно із формуванням слов'янської народності. Цікавими з цього приводу є зауваження древніх авторів про спосіб життя слов'ян. Характер виховання, його зміст, форми і методи були зумовлені географічним поло­женням, природними та соціальними умовами становлення укра­їнської народності.

Соціально-економічні умови визначили тип виховання, що реалізовувався слов'янськими племенами на кожному етапі їх розвитку. Період матріархату: діти до п'яти-шести років вихо­вувалися матір'ю, пізніше хлопчиків передавали до спільних чо­ловічих помешкань, дівчаток - до жіночих, де ними опікувалися брати і сестри-матері.

Період патріархату: виникають так звані будинки молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. У ве­ликій патріархальній сім'ї: виховання дітей грунтувалося на принципі разового колективізму. У невеликій сім 'ї класового фе­одального суспільства виникають нові оцінні категорії, що спри­яють соціалізації підростаючого покоління (відповідальність ба­тьків за виховання дітей, їх авторитет, достоїнство сім'ї, дитяче побратимство і посестринство, спілки ровесників, молодіжні то­вариства).

Метою виховання часів Київської Русі була підготовка до праці чоловіка-землероба, мисливця, мужнього воїна-захисника рідного краю і матері - вмілої господарки, продовжувачки роду. Період становлення східнослов'янської народності і державності поділяють на дохристиянський і християнський. Існуючий штамп про бідність і примітивізм язичництва до цього часу накладає відбиток на уявлення про минуле наших предків.

Поступово вірування древніх слов'ян втрачало свої позиції. Поява міста Києва ознаменувала собою створення міцного пле­мінного союзу. УІІ-ІХ століття слід характеризувати як перехід­ний період до ранньофеодальної держави. У середині Хет. Київ­ські князі починають відстежувати можливість прийняття хрис­тиянством з метою прилаштування його до своїх політичних ін­тересів. Клас феодалів, що почав формуватися у державі, відчу­вав гостру потребу у більш прийнятній ідеології, яка б захищяла Їх інтереси, разом з тим давала якусь ілюзію поліпшення стано­вища народу, хоча б і в потойбічному світі. Язичництво не мало таких можливостей.

Якщо звернутися до порівняльних характеристик язичництва та християнства, то варто сказати, що в язичництві існували такі положення: загробне життя розглядалося як продовження життя земного і благополуччя у тому світі; вважалося, що краще смерть, аніж рабство; жерці-волхви відігравали значну роль у житті древніх. У християнстві, навпаки, вважалося, що людину чекає поліпшення становища у потойбічному світі порівняно із земним життям; існувала обіцянка всім гнобленим благ потойбі­чного світу за їх покору; поширювалася ідеологія, що сприяла посиленню централізованої держави.

Однак, незважаючи на це, дохристиянська культура - усна народна творчість, сказання про богатирів, моральні ідеали, ску­льптура і архітектура - відображає високий рівень розвитку са­мобутнього, багатого світосприйняття. Язичницьке вірування -це продукт творчості наших далеких предків - східних слов'ян.

Як вважають вчені, вони були ближчі до природи, краще зберігали практичні досягнення народу, вимагали від людини більшої активності. Крім того, дохристиянське світосприйняття, істинно самобутнє, сформоване на ідеалістичній основі язични­цької релігії, стало підґрунтям і самого християнства.

Таким чином, прийняття нової релігії - це лише наслідок змі­ни соціально-економічних умов розвитку суспільства, оскільки на зміну політеїзму безкласового суспільства мала прийти нова монотеїстична релігія, що відповідала б соціально-класовій стру­ктурі Київської Русі. Християнство сприяло розвитку відносин між феодалами та селянами, а також долучало Русь до становища європейської держави і надалі визначало шлях її розвитку. Чис­ленні науковці стверджують, що теза про важливість християнст­ва стосовно внесення на Русь писемності, живопису, архітектури і в цілому культури є не зовсім вірною. Можна з упевненістю стверджувати, що з запровадженням християнства Київська Русь була однією з наймогутніших держав Європи (за часів князю­вання Ярослава Мудрого). Найвищим досягненням раннього фе­одального суспільства стало створення буквозвукової графіки письма, яка стала однією з основ кириличної азбуки.