Предметом дидактики є процеси освіти і навчання, які нероз­ривно пов'язані з вихованням і є його органічною складовою

Дедактика. Термін, поняття, предмет.

Термін дидактика походить від грецького слова didaktikos — на­вчаючий і didasko – вивчаючий. Вперше термін дидактика був введе­ний у використання в Німеччині у 1613 р. Саме тоді Кристоф Хельвіг та Йохим Юнг, аналізуючи діяльність відомого мовознавця і прихиль­ника навчання рідною мовою Вольфганга Ратке (1572 - 1635), підго­тували "Короткий звіт з дидактики, або Мистецтво навчання Ратихія". Вже з назви роботи випливає, що автори трактували дидактику як мистецтво навчання.

Аналогічним чином трактував це поняття і Я.А.Коменський (1592 - 1670) у своєму знаменитому творі "Велика дидактика, або Універсальне мистецтво навчати всіх усьому". Однак, Коменський вважав, що дидактика є не лише мистецтво навчання, але й виховання.

Таке поняття зберігалося до початку XIX ст., коли Йоган Фрідріх Гербарт (1776 - 1841), відомий німецький педагог і філософ, розробив теоретичні основи дидактики, зробивши ЇЇ внутрішньо ціліс­ною і несуперечливою теорією виховуючого навчання, підпорядкова­ною педагогіці.

Таке розуміння предмету і завдань дидактики не влаштовувало прихильників різноманітних варіантів так званого "нового вихован­ня", жвава педагогічна діяльність яких розгорнулася на рубежі XIX і XX ст.

Найвизначніші представники цього напряму, зокрема амери­канський вчений Джон Дьюї (1859 - 1952), відводили учням більш активну роль у процесі навчання у порівнянні з гербартіанцями. У цьому зв'язку вони відмовилися від гербартської концепції "передачі знань", що передбачала переважно збагачення пам'яті учнів, і висуну­ли вимогу формування і розвитку у них здібностей та інтелектуальної діяльності, а також навичок практичної діяльності. Ця концепція не могла не вплинути на спосіб розуміння як предмета, так і завдань дидактики, яку почали ототожнювати не стільки з теорією викладання, скільки з теорією навчання.

Найважливішим завданням такої дидакти­ки став уже аналіз дій учня, а не вчителя. При цьому вважалося, що викладання є функцією навчання, а дії вчителя обумовлені пізнаваль­ною діяльністю учнів, а не навпаки.

У наш час ці два види діяльності не протиставляються один од­ному.

Викладання нерозривно пов'язане з навчанням, ці два аспекти процесу утворюють інтегративну цілісність у вигляді процесу навчан­ня.

Серед факторів, що забезпечують єдність процесу навчання, є не лише загальна мета освіти, але й використовувані при цьому методи, організаційні форми і засоби навчання.

Таким чином, на сучасному етапі дидактику розуміють як нау­ку про викладання і навчання, про закономірності, що діють у сфері предмета ті дослідження, про залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання; на цій основі вона встановлює відпові­дні закономірності, визначає методи, організаційні форми й засоби навчання учнів. Іншими словами — дидактика – це наука про навчан­ня і освіту, їх мету і завдання, зміст, методи, форми, засоби, органі­зацію, досягнуті результати.

Предметом дидактики є процеси освіти і навчання, які нероз­ривно пов'язані з вихованням і є його органічною складовою.

Суспільс­тво постійно турбується про те, щоб накопичений попередніми поко­ліннями досвід, знання, уміння, навички, якими воно володіло на досягнутому ступені розвитку, найбільш надійними і плідними шля­хами і засобами засвоювались молодими підростаючими поколін­нями. Завдання дидактики на всіх етапах її історичного розвитку по­лягало в тому, щоб: а) визначати зміст освіти нових поколінь; б) знаходити найбільш ефективні шляхи озброєння їх корисними знання­ми, уміннями і навичками; в) розкривати закономірності цього проце­су. Тому зрозуміло, що дидактика визначається як теорія освіти і навчання.

Враховуючи, однак, ту обставину, що процес навчання завжди пов'язаний з вихованням, перш за все розумовим і моральним, є підстави означувати дидактику як теорію освіти і навчання, а, разом з тим, і виховання. Сюди відноситься, перш за все, формування світо­гляду учнів.

Предметом дидактики на сучасному етапі її розвитку с процес освіти і навчання, взятий в цілому, тобто зміст освіти, що реалізується в навчальних планах, підручниках, методи й засоби навчання, органі­заційні форми навчання, виховна роль навчального процесу, а також умови, що сприяють активній творчій діяльності учнів і їх розумовому розвитку.

Розрізняють загальну і предметні дидактики.

Перед дидактикою, що вивчає загальні закономірності процесу навчання, виникає питання: що спільного в процесі навчання різнома­нітних навчальних предметів? Таким спільним елементом є закономі­рні зв'язки між викладанням і навчанням. При вивченні будь-якого навчального предмету під впливом діяльності вчителя здійснюється усвідомлення пізнавального завдання, виявлення навчальних об'єктів навколишньої дійсності, формування уявлень про їх ознаки і власти­вості, встановлення зв'язків цих об'єктів з іншими предметами та явищами і формування поняття про них, аналіз способів використан­ня цих понять та перехід їх у нові поняття.

В дослідженнях закономірностей процесу навчання загальна ди­дактика використовує досягнення багатьох наук, зокрема, філософії, психології, вікової психології, кібернетики та ін. Саме кібернетика в значній мірі обумовила розробку в дидактиці програмованого навчан­ня, алгоритмізацію і системно-структурний підхід в організації навча­льно-виховного процесу.

Користуючись даними психології, дидактика здійснює надзви­чайно складний аналіз внутрішніх аспектів навчання, закономірностей у галузі пізнавальної діяльності учнів, умов формування мотиваційно-потребнісної сфери учнів.

Загальні закономірності навчання, що досліджуються загальною дидактикою, не охоплюють конкретних особливостей викладання і вивчення окремих навчальних предметів.

Між тим, для викладачів цих дисциплін саме конкретні особливості прояву загальних закономірно­стей навчання мають надзвичайно важливе значення. Більше того, сама дидактика, як загальна теорія процесу навчання, не може успіш­но розвиватися без узагальнення специфічних закономірностей на­вчання усіх навчальних предметів у всьому багатстві їх конкретного змісту.

Розкриття цих закономірностей, як і визначення змісту, методів і форм організації навчання окремих навчальних предметів, включаю­чи й виховні проблеми, що реалізуються в процесі навчання, є преро­гативою особливих педагогічних наук – предметних дидактик. Донедавна ці науки називалися методиками викладання окремих навчальних предметів. Однак, такий практичний аспект не відображає змісту цих наук.

Основними поняттями загальної дидактики як науки є: "викла­дання", "навчання", "навчальний предмет", "навчальний матеріал", "навчальна ситуація", "метод навчання", "учитель", учень", "урок" та ін. Це - специфічні поняття дидактики як науки. Дидактика оперує й іншими поняттями, а саме, "освіта", "просвіта", "самоосвіта", "виховання" тощо.

Викладання – впорядкована діяльність педагога, спрямована на реалізацію мети навчання (освітні завдання), забезпечення інформованості, виховання, усвідомлення і практичного використання знань.

Учіння (навчання) – процес, в якому на основі пізнання, вправ і набуття досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, зміню­ються раніше набуті.

Навчання – впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямо­вана на досягнення визначеної мети.