Діяльність, мотивація та потреби
Діяльність – процес активної взаємодії суб’єкта з об’єктом, під час якого суб’єкт задовольняє будь-які свої потреби, досягає поставленої мети. Діяльність характеризує свідому сторону особистості людини на відміну від її поведінки, яка має рефлекторний характер. Структура діяльності має такі основні компоненти: процеси, засоби, види, елементи та спонукання до діяльності.
У теорії діяльності (С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, В.С. Мерлін, Б.Ф. Ломов, Д. Н. Узнадзе та ін.) вважається, що діяльність має неадитивний характер, а саме інтегральний результат діяльності D не дорівнює арифметичній сумі складових дій di , тобто
(1.5)
Дія є складовою діяльності, основним елементом у структурі діяльності. Суб’єкта спонукає до дії певний мотив (або сукупність мотивів). Кожна дія спрямована на досягнення певної мети суб’єкта. Предмет дії може бути матеріальним або ідеальним.
Операція (лат. operatio – дія, вплив) – це сукупність дій, спрямованих на розв’язання певного завдання. У виробничому сенсі, операція– дії, заходи, що виконуються за певним планом і спрямовані на вирішення якогось завдання, досягнення якоїсь мети або належить до кола функцій організації (підприємства, установи, окремого працівника тощо). Операції (як і дії) співвідносяться з потребами, мотивами та цілями.
Структура діяльності – це цілісна єдність предметних, фізіологічних і психологічних компонентів і відношень між ними, яка існує у будь-якій з трьох основних видів діяльності: навчальній, трудовій (професіональній), ігровій. Кожний з них визначається своїми мотивами, цілями і засобами.
Можна виділити основні п’ять етапів діяльності (макроструктура діяльності):
1) процес залучення в діяльність (спонукально-ціннісний етап);
2) процес цілепокладання;
3) процес проектування дій (прогностично-проективний етап);
4) процес здійснення дій (виконавчо-реалізуючий етап – способи, методи, засоби, результат);
5) процес аналізу результатів дій і порівняння їх з поставленими цілями.
Традиційно виокремлюють другий рівень психологічної структури діяльності – мікроструктуру (рис. 1.2).
| Мотив |
| Мета |
| Засіб |
| Результат |
Рис. 1.2. Мікроструктура діяльності
Діяльність є сукупність дій, кожна з яких має свою мету. Отже, мета є системоутворювальним чинником дії. Тоді загалом, системоутворювальним чинником діяльності є мотив, який має певну спонукальну силу. Проте складна діяльність полімотивована, тобто її спонукає багато мотивів, розташованих в ієрархічному порядку. Провідні мотиви здебільшого визначають спрямованість діяльності.
Мотивація – внутрішня рушійна сила, що формується на основі потреб та спонукає (стимулює, спрямовує) людину до активності, дії, діяльності або певного типу поведінки.
Мотив (від фр. motif – спонукаюча причина, привід до будь-якої дії) – внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до дії. У ролі мотивів можуть виступати біологічні, пізнавальні, соціальні, духовні та професійні потреби й інтереси, потяги й емоції, настанови й ідеали.
Як відзначав О.М. Леонтьєв, мотив діяльності – це функція спонукання, а мета діяльності – функція напряму. Тому мотив і мета каузально (від лат. causalis – причина) взаємопов'язані та на погляд Б.Ф. Ломова складають своєрідний вектор діяльності “мотив ® мета”. Як показав Д. Н. Узнадзе, вказаний вектор може бути доповнений опредметненою через ситуацію потребою, а також настановою (цільовою направленістю), тобто кінцевою стадією ситуативного розвитку потреби, коли вона предметно визначена і має безпосередній вихід у діяльність. Тому мотив, як матеріальний або ідеальний предмет, що спонукає до діяльності є компонентом ланцюга “потреба ® мотив ® мета ® настанова”.
Потреба – стан людської особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому, що виражає необхідність у чомусь, залежність від об’єктивних умов життєдіяльності організму та діяльності, а також є рушійною силою їхньої активності. Із даного означення слідує, що розрізняють біологічні (фізіологічні), соціальні та духовні потреби. Потреби реалізуються в процесі задоволення їх, активного освоєння предметів споживання.
Існує декілька теорій потреб. Однією з загальновизнаних є теорія потреб, що створена в 40-их рр. CC ст. відомим американським психологом Абрахам Маслоу (1908 -1970). Він розбив основний спектр потреб на п’ять категорій та розташував їх у визначеній ієрархії [42].
В основі моделі потреб А. Маслоу лежать найбільш насущні потреби, які відносяться до класу фізіологічних: потреби в наявності повітря, води, їжі, житла тощо. Вказані потреби притаманні всім тваринам, тому за теорією Маслоу “людина – це тварина, що постійно чогось хоче”. У нашій інтерпретації ієрархія потреб А. Маслоу зображена на рис.1.3.
Другий якісний рівень відповідає потребам у безпеці та впевненості в майбутньому. Зазначимо, що “забезпечення ідеалу абсолютної безпеки нереально, і тому на кожному історичному рівні розвитку техніки та технології необхідно визначати раціональне співвідношення між ступенем безпеки (ризиком) і реальними технічними й економічними можливостями виробництва, а також соціально-економічними можливостями суспільства” [54, с. 30].
Третій якісний рівень визначає соціальні потреби, або потреби в приналежності до кого-небудь або чого-небудь, потреби підтримки, дружби, потреби співпричетності, бажання людей спілкуватися між собою, кохати та бути коханими тощо.
| Фізіологічні (вітальні) потреби (ФП) (потреби в повітрі, воді, їжі, одязі, житлі, відпочинку, сексі тощо) |
| Потреби в безпеці та впевненості в майбутньому (потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу та впевненість у забезпеченні в майбутньому ФП) |
| Соціальні потреби, або потреби в співпричетності (почуття приналежності до чого чи кому-небудь, відчуття, що тебе приймають інші, самоствердження, почуття соціальної взаємодії, дружби, сім'ї, інтимності, прихильності та підтримки) |
| Потреби в повазі (потреби в самоповазі, впевненості та особистих досягненнях, в компетентності, в повазі з боку оточуючих, у визнанні) |
| Потреби самовираження (моральність, креативний досвід, потреби в реалізації своїх потенційних можливостей (самодостатність, самоактуалізація), у вирішуванні проблем та зростанні як особистості) |
Рис. 1.3. Ієрархія потреб за Маслоу
Рис. 1.3. Ієрархія потреб за Маслоу
Четвертий рівень включає потреби в особистих досягненнях, компетентності, повазі з боку оточуючих, визнанні в колективі, у певній сфері діяльності або на рівні держави чи світу в цілому. При цьому, інтерес до роботи, особисті досягнення, визнання та схвалення іншими результатів праці (успіху), можливість кар’єрного чи творчого зростання є мотиваторами, тобто чинниками, які роблять позитивний вплив на мотивацію. При цьому, людина вже відноситься до класу самоактуалізованих та має чи формує в собі такі характерні риси: самоповагу і повагу до інших, доброзичливість і терпимість, інтерес до навколишнього світу, відповідальність, рефлексію тощо.
Зазначимо, що Фредерік Герцберг в 60-х рр. XX ст. розробив двофакторну модель мотивації, в якій розділив мотиви, пов’язані з факторами середовища проживання (“гігієнічні фактори”, або “чинники контексту”) та мотиватори, пов’язані з характером праці. При цьому він увів два рівні потреб: потреба успіху, яка задовольняється доведенням роботи до успішного завершення і потреба влади – бажання діяти на інших людей.
П’ятий якісний рівень висвітлює потреби найвищого порядку. А. Маслоу визначив потребу в самовираженні як “бажання стати більшим, ніж ти є, стати всім, на що ти спроможний”. Далі вчений приводить такий чудовий вислів: “Творець, здебільшого, вітає появу спонукання до творчості, а талановита людина насолоджується, розвиваючи свій талант”.
Очевидно, що вершину моделі потреб складають потреби в реалізації потенційних можливостей людини та зростанні її як індивідуальності, формування її статусу, який означає важливість (“вагу”) та цінність людини в очах оточуючих, перетворення особи в особистість. При досягненні цього рівня реалізується потужний мотив, за якого людина працює переважно не заради грошей або не заради справляння враження на інших, але тому, що усвідомлює значимість своєї праці та відчуває задоволення від самого її процесу, з метою залишити результати творчої праці нащадкам. Вказане, переважно відноситься до науковців, творчих інженерів, архітекторів, поетів, письменників, художників тощо. Наведемо декілька афоризмів, які підтверджують сказане:
v “Найсерйозніша потреба є потреба пізнання істини” (Г. Гегель).
v “Немає радощів вище тих, які нам доставляє ... вивчення істин” (Р. Бекон).
v “Що означають найвитонченіші матеріальні насолоди в порівнянні з тим тихим, спокійним, але піднесеним почуттям, яке наповнює душу кожного істинно люблячого свою науку! Вдячність моя до обраної мною науки не вичерпається до кінця мого життя; я люблю свою науку, як може тільки любити син ніжну матір; що були б роки, проведені мною, якби в них не було тих солодких митей і годин, які доставляли мені заняття наукою...” (М. І. Пирогов).
v “Наука – це зовсім особлива сфера праці, що привертає до себе непереборною силою. Вчений закінчує свою дослідницьку діяльність, майже завжди тільки йдучи з життя” (С.І. Вавілов).
v “... Яку щасливу старість може досягти вчений, якщо не в'яне в ньому пристрасть до науки, якщо зумів він завоювати любов і повагу своїх учнів, якщо з найперших його кроків один тільки факел наукової істини висвітлює йому шлях, якщо помилкові світильники особистих інтересів, честолюбства, гордовитості, заздрощів не збивають його з шляху служіння науці, а через неї – народу” (М. М. Семенов).
v “Якщо ви хочете вести щасливе життя, ви повинні бути прив'язані до мети, а не до людей або до речей….Прагни не до того, щоб домогтися успіху, а до того, щоб твоє життя мало сенс” (А. Ейнштейн).
v “Наукова діяльність тільки тоді плідна, коли вона становить зміст життя, її мету” (А. Ф. Іоффе).
Таким чином, розглянута ієрархія потреб по різному впливає на мотивацію та поведінку людини. Очевидно, коли потреби найнижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає рухатися до забезпечення потреб іншого і не обов’язково наступного рівня ієрархії. Сувора ієрархічна структура потреб означає, що першочергові потреби (фізіологічні, безпеки та захищеності) вимагають задоволення і, отже, впливають на поведінку людини раніше, ніж на мотивації почнуть позначатися потреби другорядні (більш високих рівнів). У кожен конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби, яка для нього є більш важливою або сильною. Перш, ніж потреба наступного рівня стане найбільш потужним визначальним фактором у поведінці людини, повинна бути задоволена потреба нижчого рівня.
Оскільки з розвитком людини розширюються його потенційні можливості, потреба в самовираженні ніколи не може бути повністю задоволена. Тому і процес мотивації поведінки через потреби психологічно безконечний. Вказану думку автор посібника виражає таким афоризмом: “Сучасна розвинена особистість прагне неперервно розумово, морально та духовно самовдосконалюватися, проте досягнути максимального креативного досвіду їй заважає обмеженість у часі життя” (М.П. Костюченко).