В чому полягає специфіка сімейного виховання? Охарактеризуйте стилі сімейних відносин.

Сім'я, родина - це група людей, яка складається з чоловіка та жінки, їх дітей (власних чи прийомних) та інших близьких родичів, що живуть разом; соціальний осередок, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кровних зв'язків.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. У процесі розвитку людської цивілізації вона набула функцій, які в єдності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та життєдіяльність як соціального інституту. Основними функціями сучасної сім'ї є економічна, репродуктивна, виховна, реактивна, комунікативна, регулятивна.

Сім'я - перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань.

В. О. Сухомлинський

Метою родинного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху. Досвід численних поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей належить фізичне здоров'я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя. Саме вони й складають головну мету родинного виховання.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, художньо-естетичне, екологічне, статеве.

Фізичне виховання виступає сьогодні на перший план, бо пріоритет здоров'я є найвищим. У сім'ї фізичне виховання дітей забезпечується створенням здорового способу життя, правильною організацією розпорядку дня, заняттями спортом, загартуванням організму і под.

Інтелектуальне виховання передбачає зацікавлену участь батьків у розвитку пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів і талантів дітей; формуванні свідомого ставлення до знань і постійного їх оновлення, прагненні до освіти й творчого самовдосконалення.

Моральне виховання в сім'ї плекає гуманістичні основи особистості: любов, повагу, співпереживання, милосердя, доброту, совість, чесність, порядність, справедливість, гідність, обов'язок. У родині зберігається і шанується рідна мова, свобода, незалежність, єдність роду, народу, демократизм стосунків, самостійність та ініціативність.

У сім'ї формуються всі складові справжнього громадянства. Вона є першою спільнотою дитини, що виховує суспільні якості, вчить проявляти свою особистість відповідно до суспільних вимог, для спільного добра. Родина виховує члена суспільства, національно свідомого громадянина.

Трудове виховання в українській родині закладає основи майбутнього життя дітей. Воно забезпечує розуміння праці як вищої цінності людини і суспільства, повагу до людей праці, формує працьовитість, господарність, бережливе ставлення до суспільної і приватної власності, природних багатств, готовність до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Художньо-естетичне виховання в сім'ї закладає основи естетичної культури дітей. У родині відбувається перше естетичне сприйняття прекрасного в природі і навколишній дійсності; формуються естетичні смаки і почуття; створюються умови для оволодіння надбаннями національного мистецтва, музики, побуту, ремесел тощо; виховується потреба створювати навколо себе прекрасне; розвиваються таланти і обдарування дітей.

Методи сімейного виховання - це способи, шляхи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони не вирізняються від розглянутих вище загальних методів виховання, але мають свою специфіку: надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє особистий приклад батьків, їх авторитет; вплив на дитину є більш індивідуалізованим і здебільшого ґрунтується на її конкретних вчинках.

Всіма батьками використовуються: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов'язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби). Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, які шкодять фізичному і психічному здоров'ю дитини і принижують людську гідність.

Вибір методів залежить від педагогічної культури родини, її уявлення про цінності, розуміння мети виховання, ролі батьків у становленні особистості дитини, стилю взаємин в сім'ї та іншого. Тому методи несуть на собі яскравий відбиток виховних пріоритетів родини: одна хоче виховати покірність, і тому її методи спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих; інша вважає більш важливим виховання самостійності, вияв ініціативи і, природно, знаходить для цього відповідні методи.

Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім'ї. Серед них: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат родини, символи, атрибути, реліквії сім'ї та інше.

Важливе місце у вихованні дітей у сучасній родині мають зайняти трудові, моральні, естетичні та інші народні звичаї і традиції. Святкування сім'ями дат народного календаря, що включає дати і події, які мають як вселюдський, так і національний характер: День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів, День перемоги, День матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Трійця, Івана Купала, Свято зажинок і обжинок, Свято знань, День сім'ї та

Національної незалежності. Дати родинного календаря: день родини, дні народження кожного члена сім'ї, сімейні ювілеї, роковини подружнього життя за участю дітей і онуків. Ці заходи сприятимуть єдності поколінь, міцності родини, засвоєнню кращих традицій українського народу, зростанню національної свідомості, самоповаги і поваги до інших народів.

СПЕЦИФІКА ВИХОВАННЯ У різних типах СІМ'Ї

2.1 Виховання в малозабезпеченій сім'ї

Малозабезпечена сім'я є, як правило, варіантом нуклеарної сім'ї. Найчастіше до малозабезпеченим сім'ям належать сім'ї з одним батьком, багатодітні сім'ї, сім'ї, в яких або дитина, або батько - інваліди. До специфічних рис малозабезпеченої сім'ї можна віднести неможливість матері вийти зі сфери суспільної праці і зосередити свою увагу на проблемах сім'ї і дітей з економічних причин, незалежно від бажання самої жінки. [5] Саме такі родини ростять сьогодні основну частину нового покоління. Що ж характерного вносить у виховання дітей чинник малозабезпеченості сім'ї? Чи можна якимось чином використовувати специфічні умови цієї родини та її відносин з навколишнім світом для отримання позитивного виховує ефекту?

Для початку торкнемося деяких міфів суспільної свідомості в сфері виховання. Повсякденним свідомістю передбачається, що велика батьківська любов, матеріальний комфорт, окрема кімната для дитини, постійний нагляд за ним - це завжди добре. А брак житлоплощі, коштів, часу для спілкування з дитиною, неможливість постійного контролю за його навчанням і поведінкою - це завжди погано.

Насправді те, що добре чи погано для самопочуття чи самооцінки дорослих, виявляється далеко не завжди таким же в плані формування особистості дитини. Так матеріально та соціально сприятливі умови можуть виявитися причиною надмірно тривалого стану дитинства: затримки розвитку, формування інфантильності. Правда, безмежна любов матері-одиначки, що присвячує себе цілком «служіння» своєму знедоленому дитині, часто обертається його душевною черствістю і егоїзмом. І навпаки, самостверджуючись через реально необхідну турботу про матір, дитина може отримати дуже цінний досвід емпатії, орієнтування в стані іншої людини. Він швидше стає дорослою, самостійною, побутові труднощі стають умовою прискореного і підвищеного розвитку окремих сторін особистості дитини.

Таким чином, у нашій свідомості одночасно і незалежно один від одного існують два полярних погляду на умови успішного виховання. Це можна пояснити тільки тим, що для виховання мають значення не стільки умови виховання, скільки наша оцінка і педагогічна інструментування, тобто застосовувані методи виховання, концепція виховного впливу.

Важливою проблемою є взаємини і взаємодії сім'ї з дошкільною освітньою установою. У принципі держава, яка витягає жінку з родини в якості робочої сили, повинно забезпечувати сім'ї компенсацію у вихованні її дітей через систему громадського виховання. Те, що відбувається сьогодні згортання системи дошкільних установ та переклад на частково або повністю платне вміст у них вдарили, перш за все, по малозабезпеченої сім'ї. Колишній баланс її інтересів та інтересів держави тепер різко порушений. Однак із цієї ситуації (дуже складною для багатьох сімей) виходять наступним чином: створюються різні альтернативні форми суспільного виховання, такі як міжсімейні об'єднання, культурно-виховні комуни, дитячі мікросад і мікрояслі вдома. [6]

Що стосується взаємодії малозабезпеченої родини зі школою, тут необхідно відзначити, що неможливість постійного батьківського контролю над навчанням і поведінкою дитини далеко не однозначні у справі виховання. По-перше, сам факт постійного зовнішнього батьківського контролю працює проти формування у дитини досвіду самоврядування у навчальній діяльності. По-друге, при всій звичності для вчителів і батьків неухильного сімейного нагляду за шкільними успіхами дитини такі функції ніяк не можна назвати педагогічно розумними. Передоручення школою своїх прямих дидактичних ролей батькам об'єктивно знижує якість внутрісімейного спілкування, підвищує напруженість у відносинах між батьками та дітьми. У результаті не так вже й багато виграючи в успішності, сім'я суттєво знижує при цьому свої якості захисно-відновної психологічного середовища, так необхідної і для дітей, і для дорослих.

У проблемі нестачі в обох працюючих батьків часу для спілкування з дитиною є поверхневий і прихований план. Це пов'язано з тим, що сімейне спілкування відбувається не стільки в прямому, скільки в непрямому і опосередкованому вигляді. Наприклад, пряме: «Слухай, що я тобі кажу ...», непряме: «Мама зрадіє ...», опосередковане: постійний режим, обов'язки і турбота. Брак часу для спілкування з дитиною, по суті, стосується лише часу для безпосереднього спілкування (або прямого), проте навіть примітивно організоване непряме і опосередковане спілкування, що вимагає від дитини діяльного поведінки або самоврядування, на ділі виявляється більш ефективним. Справа в тому, що пряме спілкування стає малоефективним або навіть отримує негативний ефект, як тільки дитина відчує в ньому педагогічну підгрунтя. Для дуже зайнятих батьків важливо, щоб короткі моменти їх прямого спілкування з дитиною не ставали часом примітивного виховання у формі моралей, нотацій, докорів і покарань. Чим менше часу для спілкування, тим цікавіше воно має бути для дитини і самих батьків. У цьому власне і полягає мистецтво прямої сімейного спілкування.

Отже, ми можемо зробити висновок про те, що малозабезпечена сім'я має достатньо можливостей для виховання хорошого людини. Головна умова позитивного результату сімейного виховання полягає в тому, що батькам необхідно кожен раз зуміти виділити значимий фактор, передбачити всі можливі негативні і позитивні його наслідки і відповідно організувати виховують відносини. Так, нестача коштів є саме тією умовою, що містить ризик розвитку у дитини заздрості, падіння авторитету батьків у зв'язку з їх «невмінням жити» і т.п. Але вона ж може сприяти формуванню його активної життєвої позиції, прагненню в межах своїх дитячих можливостей полегшити життя сім'ї, формування ощадливості і т.д. Тобто малозабезпеченість сім'ї - це не фатальна приреченість на заздалегідь негативний результат виховання, а серйозний фактор, з яким слід рахуватися, організовуючи виховання, який несе в собі як плюси, так і мінуси.

2.2 Виховання в родинах із середнім достатком

Середній достаток в сім'ї - поняття, що вимагає уточнення. Умовно назвемо середньозабезпечених ту сім'ю, яка може собі дозволити зосередити увагу і час матері виключно на сім'ї і дитині або запросити до дитини педагога-професіонала, якщо мати воліє не розлучатися з професією. На відміну від малозабезпеченої сім'ї сім'я з середнім достатком порівняно спокійно реагує на такі явища, як вивільнення жінки із сфери професійної діяльності, на згортання системи дошкільної освіти, на вільне чи мимовільне повернення жінки в сім'ю як сферу особистісної самореалізації.

Сімейно-соціальні та дидактичні ролі в середньозабезпечених сім'ї можуть бути розподілені по-різному, і в подружжя є можливість вибору. Можна, наприклад, скористатися демократичним зразком розподілу домашніх турбот і клопотів по догляду за дітьми між чоловіком і дружиною. Можна прийняти за основу патріархальний варіант статеворольової поведінки: чоловік - годувальник, голова сім'ї, а дружина - упорядниця домашнього вогнища і вихователька. Ця родина може витримати навіть психологічно хитрий варіант взаємного пристосування, коли чоловік-годувальник з комфортом займає в сім'ї становище старшого брата, а загальним вихователем і фактичної главою родини стає жінка. Можуть бути й інші варіанти, але в кожному випадку сімейно-соціальні та дидактичні ролі пристосовані до особистісних особливостей батьків, а не жорстко нав'язані умовами життя. Тобто у цієї родини є можливість вибору, а вибір, як відомо, сприяє підвищенню психологічного комфорту.

У такій сім'ї постійним і єдиним вихователем є мати (за винятком випадків, коли для виховання дитини запрошується педагог). Саме мати в найважливішому - початковому - період формування особистості дитини представляє для нього цивілізацію, вона перетворює свою дитину з істоти переважно біологічного в істота соціальна. З проблемами первинної соціалізації мати, як правило, справляється успішно. Передача цієї частини досвіду людства відбувається у відпрацьованих тисячоліттями формах стихійного виховання, засвоюваних кожною людиною ще у власному дитинстві. Тому кожна мати здатна сформувати у своєї дитини навички спілкування, допомогти заговорити, навчити його ходити, жити в предметно-речовому оточенні, закласти основи моральності на рівні «можна - не можна», «добре - погано». Складнощі починаються пізніше, на рівні вторинної соціалізації. Тут важливу роль відіграє педагогічні здібності матері, її здатність передати дитині більш складні зразки людської культури, прищепити йому певні навички і якості і т.д. Оскільки природний дидактичний дар - річ досить рідкісна, набагато надійніше виявляється педагогічна підготовка, в принципі доступна кожному. Проте вибрати з пропонованої педагогічної літератури щось серйозне і по-справжньому корисне вельми складно. Справа в тому, що вітчизняна педагогіка вже довгі роки не може порадувати батьків результатами серйозних досліджень у сфері сімейного виховання, а чудово видана перекладна література належить іншій культурі і на нашому грунті може дати зовсім не ті результати, на які розраховують батьки. [7]

Зі зростанням можливостей дитини необхідний перехід матері від функцій прямого виховання в сім'ї до функцій організатора виховують впливів із залученням різних громадських інститутів (спортивні секції, гуртки і студії установ додаткової освіти, недільні школи, театри, бібліотеки, школи раннього розвитку, при необхідності - школи ранньої корекції розвитку). І все це має органічно доповнювати сімейне виховання, створюючи для дитини єдине розвиваюче простір сім'ї та суспільства.

Таким чином, середній достаток дає сім'ї потенційну можливість якісного стрибка в організації сімейного виховання. Він дозволяє поєднати переваги стихійного сімейного виховання, відмінно пристосованого до особливостей дитини, з ефективністю спрямованого професійного виховання. Необхідними умовами для реалізації цих можливостей є усвідомлення сім'єю своєї ролі у вихованні дитини, а також самоосвіта батьків. І ще одна важлива умова: сімейна дидактика повинна поповнюватися теоретичними та методичними дослідженнями, які сьогодні так потрібні батькам. А тут багато чого залежить від підтримки держави і соціуму.

Виховання у забезпечених сім'ях

Говорити про специфіку виховання у забезпечених сім'ях досить складно, тому що ця тема практично не висвітлена в літературі, до того ж частка таких сімей в сучасній Росії дуже не значна.

У такій сім'ї є засоби для організації ефективного виховання: комфортне середовище для дитини, можливість батьків підвищувати рівень своєї педагогічної компетентності, можливість користуватися послугами додаткової освіти, а також запрошувати до участі у вихованні дитини педагогів-професіоналів і т.д. Однак матеріальна забезпеченість сім'ї аж ніяк не вирішує всі проблеми виховання дітей. Тут може відзначатися такий негативний вплив на результати виховання, як гіперопіка - надмірна турбота про дитину, постійний контроль його поведінки. Маючи можливість забезпечити дитину не тільки необхідним, але й понад того, батьки не дають дитині можливості самостійно вирішувати будь-які питання власного буття, розвивати свою особистість, долаючи труднощі, бути у відповіді за свої дії. У такій ситуації особистість дитини формується як безвідповідальна, несамостійна, утриманські.

До негативних можемо віднести явище психічної депривації [8] у дітей із забезпечених сімей. Перша небезпека, яка загрожує дитині ще до його народження, - ситуація небажаної вагітності. Часто жінки з таких сімей стурбовані в першу чергу своєю кар'єрою чи красою, відповідно тут дитина може стати тільки перешкодою. Переживання матері з приводу небажаності дитини позначаються на розвитку плода: дитина народжується з малою вагою, ураженням центральної нервової системи, різними фізичними дефектами і навіть передумовами до виникнення психічних захворювань. Друга депривационную ситуація - це відсутність емоційного контакту з матір'ю. Дитині купується все, що можна купити за гроші, але не дістається найголовнішого, того, що за гроші не купиш - материнської любові. Оточені заздрістю і недоброзичливістю своїх однолітків, самотні у своїй родині, такі діти глибоко нещасні. Позбавлені позитивного досвіду спілкування, позитивного прикладу здорової сім'ї, такі діти, виростаючи, частіше за все не можуть створити власну повноцінну сім'ю.

Що ж відбувається з такими дітьми? Тут можливі два варіанти. Перший - дитина з маніакальною завзятістю домагається уваги і любові матері, тому що йому, швидше за все, не на кого більше спертися. Щоб добитися уваги, такі діти часто хворіють, причому хворобами, які прийнято називати психосоматичними (ГРЗ, бронхіальна астма, захворювання шлунково-кишкового тракту, енурез). Вони зазвичай тихі, наполегливі, перебільшено ввічливі. Потім, втративши надію добитися любові та уваги матері, вони відчужуються від матері, а по відношенню до інших людей стають психологічними вампірами: вони відчувають себе комфортно, роблячи близької людини нещасним, втомленим, пригніченим, зломленим. Другий варіант - формування истероидного типу характеру. Дитина починає з раннього дитинства розуміти, що домогтися чого-небудь від матері неможливо, але цілком можна домогтися свого, влаштовуючи скандали іншим людям. Такі діти часто порушують дисципліну в школі: кричать, блазнюють, бігають по коридору, вчиняють бійки.

Додаткова складність у вирішенні проблем таких дітей пов'язана з тим, що увага шкільних вчителів, психологів, та й усього суспільства прикута до сімей з низьким рівнем доходів, девіантною, асоціальною і т.п. Забезпечені сім'ї «за замовчуванням» вважаються благополучними і педагогічно заможними.

Як усякий організований процес, сімейне виховання вимагає певну цілеспрямованість, наявність конкретних завдань. Оскільки в нашому суспільстві інтереси держави й батьків у відносинах до виховання підростаючого покоління найчастіше збігаються, мета й завдання суспільного й сімейного виховання в основному також є ідентичними. Отже, головною метою виховання дітей у родині є всебічний розвиток особистості, що сполучає в собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Досягнення цієї мети включає здійснення таких завдань, як фізичне, розумове, моральне, трудове, естетичне виховання.

У сімейному вихованні важливе місце займає турбота про здоров'я дитини, її фізична підготовка, загартовування, розвиток сили, спритності, швидкості, витривалості. Здорова, фізично розвита людина здатна більш успішно займатися розумовою й фізичною працею, у неї звичайно гарний, бадьорий настрій, і вона, як правило, доброзичлива до навколишніх, готова прийти на допомогу, гостріше сприймає красу й сама прагне все робити красиво.

В інтересах фізичного виховання батьки повинні привчати дітей з раннього дитинства регулярно робити ранкову фіззарядку, привлекати їх у різні рухливі ігри, спортивні заняття, разом займатися доступним туризмом. Важливо за порадою лікаря привчати дитини до загартовування, учити піклуватися про своє здоров'я, не допускаючи дурних звичок. І у всьому цьому головне - приклад батьків. Якщо батько курить, але забороняє курити синові, навряд чи тут вийде щось гарне. Парубійко, поки маленький, буде курити тайкома, а потім - і не боячись. [10]

Виховання дітей у родині необхідним компонентом включає розумовий розвиток. Перші звертання матері до ще безсловесної дитини вже закладають початку розумового виховання. Подальше навчання мові, розповідання казок, читання книжок, стимулювання й заохочення дитячої допитливості, відповіді на питання дитини, що відповідають роз'яснення - все це відповідає інтересам розвитку мислення, пам'яті, уваги, уяви, служить важливому завданню підготовки до навчання в школі. Коли ж дитина стає школярем, борг батьків - створити належні умови для її продуктивних занять, тактовно допомагати у випадку утруднень. І тут особливого значення набувають неухильний розвиток допитливості, самостійності мислення, орієнтування на безперервну освіту, приучення до читання художньої літератури, періодичної печатки. Позитивну роль щодо цього грає заохочення занять дітей у предметних і інших кружках у школі або позашкільних установах - з урахуванням їх інтересів, схильностей і стану здоров'я.

Батьки повинні багато уваги приділяти моральному вихованню дітей, оскільки в повсякденному житті постійно й неминуче з’являються різноманітні проблеми, пов'язані з поводженням, взаємовідносинами між людьми. Саме в родині діти головним чином осягають абетку моральності, засвоюють, що таке добре й що таке погано, учаться проявляти доброзичливість до людей, надавати посильну допомогу. У міру дорослішання дитини моральні вимоги до неї значно зростають і заглиблюються. Моральне виховання в родині припускає формування любові до рідного краю, своєї Батьківщині, гуманності, почуття товариства, чесності, справедливості, відповідальності. І тут відіграють більшу роль не тільки й не стільки спеціальні бесіди й роз'яснення, скільки організація всього життя дитини відповідно до принципів загальнолюдської моралі, повсякденна практика належного поводження.

Надзвичайно відповідальне місце в системі сімейного виховання належить трудовому вихованню дітей. З раннього віку дітлахи, як правило, у міру своїх сил і можливостей прагнуть брати участь у домашніх справах, допомагати дорослим, у своїх іграх імітують різні види праці. Важливе завдання батьків - не відбивати в дітей полювання до трудових занять, заохочувати їх у цьому відношенні, робити всіляке сприяння. Доступні форми самообслуговування, участь у домашній турботі, озброєння дитини по-різному образними трудовими вміннями й навичками, роз'яснення їй ролі праці в житті людини й суспільства, ознайомлення із професіями, заохочення участі в суспільно корисній праці - все це досить істотно для підготовки сумлінного трудівника, здатного в майбутньому забезпечити себе й свою родину всім необхідним і принести користь суспільству.

Серед конкретних напрямків всебічного розвитку особистості дитини в умовах родини немаловажну роль грає естетичне виховання. Тісно пов'язане з іншими сторонами виховання, воно сприяє прилученню дітей до прекрасного, учить сприймати й цінувати красу в житті, природі, мистецтві, привчає їх творити за законами краси. У цих цілях батьки повинні використати заняття малюванням, ліпленням, спільне прослуховування музики, пісень, навчання дитини грі на музичних інструментах, відвідування театрів, музеїв, виставок, екскурсії по рідних місцях і багато чого іншого. Завдання родини - виховувати не тільки споживачів, споглядальників прекрасного, але й активних учасників його творення у всіх можливих областях і сферах.

У батьків як вихователів нічого не вийде, якщо вони не будуть знати особливостей своєї дитини. Адже кожна людина, скільки б їй не було років, - це конкретна своєрідна особистість. Тому батькові й матері не можна задовольнятися повсякденним поданням про свого сина або дочку. З метою виховання потрібно постійне й глибоке вивчення дитини, спеціальне виявлення її інтересів, запитів, захоплень, схильностей і здатностей, достоїнств і недоліків, позитивних якостей і негативних рис. Тільки тоді батько й мати одержать можливість цілеспрямовано й обґрунтовано, отже, і плідно впливати на формування особистості зростаючої людини, акцентувати увагу на її позитивних сторонах і розвиваючи їх, а з іншого боку, наполегливо переборюючи негативні риси. [7]

У вивченні дитини батькам допоможуть невимушені бесіди по питаннях, що цікавлять, спостереження за її поводженням, як вдома, так і на вулиці, у громадських місцях, у школі - у спілкуванні з товаришами, під час праці, відпочинку. Що читає дитина, як проводить вільний час, з ким дружить, у які ігри грає - відповіді на ці й подібні питання батьки повинні знати. На якісь питання відповідають учителя. Але оцінка сторонніх людей може бути й необ'єктивною, невірною. Довіра - от головна лінія поводження батька й матері. Дуже важливо, щоб і дитина їм теж довіряла.

Все, вище перераховане відноситься як до виховання дівчинок, так і до виховання хлопчиків. Однак, при вихованні дівчинок і хлопчиків є свої розходження, про які й піде мова в даній роботі.

Об'єктом даної роботи буде виступати сімейне виховання. Предметом – психолого-педагогічні особливості сімейного виховання.

Завданнями, які я постараюся вирішити при написанні даної роботи, будуть виступати: розгляд загальних умов сімейного виховання, розгляд психолого-педагогічних особливостей сімейного виховання дітей дошкільного віку.

У кожній родині об’єктивно складається визначена, далеко не завжди усвідомлена, система ви-ховання. Тут мається на увазі й розуміння мети виховання, й формулювання завдань, усвідомлення того, що можна й чого не можна допустити в ставленні до дитини.

У найбільш узагальненому вигляді ми можемо виділити 5 стилів виховання.

Авторитарний стиль це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Коли стосунки з дітьми нагадують стосунки між командиром і солдатом у армії. Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя ди-тини, приймати за неї рішення. Цим самим придушуючи ініціативу та почуття власної гідності дітей.

Гіперопіка в родині – це система взаємин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відмежовують її від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе, не розуміючи того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків. Питання про активне формування особистості відходить на другий план.

Система міжособистісних стосунків у родині, що будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися стилем сімейного виховання ліберальний. При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі…й діти…і ні чим не слід переходити визначену у такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів, або впевненість у тому, що такий стиль виховання забезпечить набуття дитиною самостійності та відповідальності.

Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрі-шними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

Існує ще один стиль виховання, що майже не має позитивних наслідків. Він називається Суперечливим. Фактично він спостерігається тоді, коли чоловік і дружина, бабусі і дідусі не можуть знайти між собою спільну мову у питаннях виховання і кожен має за ідеал свій, часто протилежний стиль ви-ховання. Вони висувають різні вимоги до дитини, по-різному карають і винагороджують, часто маніпулюючи дитиною. Постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуючи підвищену тривожність та невпевненість.

Те, що людина в дитячі роки здобуває в родині, вона зберігає протягом всього життя. Стиль батьківського виховання мимовільно записується у психіці дитини. А пізніше, у дорослому віці, виявля-ється у стилі відносин з оточенням. Виявляється, що більшість тих батьків, які звертаються за допомо-гою до психолога, самі у дитинстві страждали від конфліктів з власними батьками.

Класифікація типів сімейних стосунків

У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завждиусвідомлена її членами система виховання. Тут мається на увазі і розумінняцілей виховання, і формулювання його завдань, і більш-меншцілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, врахування того, щоможна і чого не можна допустити у відношенні дитини. Можуть бути виділені 4найбільш загальні тактики виховання в сім'ї і відповідають їм 4 типу сімейнихвзаємин, що є і передумовою і результатом їх виникнення:диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво.

Диктат в родині виявляється в систематичному поведінці одними членамисімейства (переважно дорослими) ініціативи та почуття власноїгідності у інших його членів.

Батьки, зрозуміло, можуть і повинні висувати вимоги до свогодитині, виходячи з цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, вяких необхідно приймати педагогічно і морально виправданірішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам діїнаказ і насильство, бажають затвердити власну перевагу на відчуттізалежно іншого, більш слабкої істоти, стикаються з опоромдитини, яка відповідає на тиск, примус, погрози своїми контрзаходів:лицемірством, обманом, спалахами грубості, а іноді відвертою ненавистю.

Але навіть якщо опір виявляється зламаним, разом з ним виявляютьсязламаними і багато цінні якості особистості: самостійність, почуттявласної гідності, ініціативність, віра в себе і в свої можливості.

Безоглядна авторитарність батьків, ігнорування інтересів і думокдитини, придушення, примус, а, в разі опору дитину часомще й емоційне або фізичне насильство над ним, знущання,систематичне позбавлення його права голосу при вирішенні питань, до ньоговідносяться, - все це гарантія серйозних невдач формування його особистості.

Опіка в родині - це система відносин, за яких батьки, забезпечуючисвоєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають його відбудь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання проактивному формуванні особистості відходить на другий план. У центрівиховних впливів виявляється інша проблема - задоволенняпотреб дитини та огорожа його від труднощів. Батьки, по суті,блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до зіткнення зреальністю за порогом рідного дому. Саме ці діти виявляються більшнепристосованими до життя в колективі.

За даними психологічних спостережень саме ця категорія підлітків даєнайбільше число зривів у перехідному віці. Саме ці діти, якимздавалося б нема на що скаржитися, починають повставати проти надмірноїбатьківської опіки. Якщо диктат припускає насильство, наказ, жорсткийавторитаризм, то опіка - турботу, захист від труднощів. Однакрезультат багато в чому збігається: у дітей відсутній самостійність,ініціатива, вони так чи інакше відсторонені від вирішення питань, що їх особистощо стосуються, а тим більш загальних проблем сім'ї.

Система міжособистісних стосунків у сім'ї, яка будується на визнанніможливості і навіть доцільність незалежного існування дорослих віддітей, може породжуватися тактикою «невтручання». При повомпередбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі і діти, і нітим, ні іншим не слід переходити намічену таким чином лінію. Найчастішевсього в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків яквихователів, а часом і їх емоційна холодність, байдужість, невмінняі небажання вчитися бути батьками, вчитися батьківства. Причому такийваріант може зустрічатися як у бідних, невлаштованих сім'ях (скажімо, сім'яалкоголіків, де батьки зацікавлені лише в тому, як в черговий разроздобути собі випивки і їм абсолютно наплювати на дітей), так іщодо влаштованих, багатих і благополучних сім'ях (багаті батькидосягли високих результатів у своїй професійній сфері, у кар'єрі, і,бажаючи насамперед забезпечити майбутнє матеріальне благополуччя своїхдітей, у раннього віку привчають їх до своєї майбутньої (іноді вибраноїсамими батьками) професійної орієнтації, яка сама по собі можевключати довгі періоди розлуки з батьками, протягом яких дитинавиявляється наданий самому собі; ж після того, як дитина "встанена ноги ", практично будь-яка турбота про нього припиняється).

Співпраця як тип взаємовідносин у сім'ї передбачаєопосередкованість міжособистісних стосунків у сім'ї загальними цілями і завданнямиспільної діяльності, її організацією і високими моральнимицінностями. Саме в цій ситуації долається егоїстичнийіндивідуалізм дитини. Сім'я, де провідним типом взаємин єспівробітництво, де батьки спілкуються в дітьми на рівних, де кожен можезвернутися до іншого з запитанням або проханням і отримати допомогу знаходитьособливу якість, стає групою високого рівня розвитку - колективом.

2.2 Класифікація стилів виховання

Велике значення у становленні самооцінки має стиль сімейного виховання,прийняті в сім'ї цінності.

Психологами виділяється 3 стилю сімейного виховання:

- Демократичний

- Авторитарний

- Попустітельскій

Наши рекомендации