Особливості виховної роботи в інтернатах,дитячих будинках,ГПД

Будинки дитини та інтернати – це навчально-виховні заклади 1-3 ступенів,які надають дошкільну та середню освіту дітям сиротам та дітям позбавленим батьківського піклування.

Види:

· -будинки «Малятко»

· -дит.будинки від 3-18 років

· Завдання:

· -адаптація та соціалізація дитини до умов життя у соціумі;

· -формування навичок життєдіяльності;

· -забезпечення професійної освіти.

Спеціальні режимні моменти:

1. -організація самообслуговування

2. -прищеплення санітарно-гігієнічних навичок

3. -організація харчування

4. -організація відпочинку та дозвілля(гуртки).

Питання №20(Шляхи,форми,засоби формування наукового світогляду учнів)

Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, пе­реконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навко­лишньої дійсності й до себе.

Основними засобами формування світогляду учнів є процес навчання, позакласна діяльність, самостійна робота. Формування світогляду залежить від впливу на інтелект, емоції, волю особистості, від її активної практичної діяльності.

Інтелектуальний компонент світогляду передбачає рух від безпосереднього, чуттєвого відображення дійсності до понятійного, абстрактного мислення, а потім - повернення, сходження від абстрактного до конкретного

Шляхи і форми:

= Значні можливості формування наукового світогляду закладено в навчальному процесі. Кожна наука вивчає закономірні явища певної галузі об'єктивного світу і, відповідно, кожний навчальний предмет робить свій внесок у формування наукового світогляду учнів. Предмети природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і процеси природи, про закономірності, виховують активне перетворювальне ставлення до природи. Під час вивчення гуманітарних, суспільних дисциплін учні знайомляться з етапами розвитку людських цивілізацій, сутністю явищ, що в них відбувалися. Вивчення рідної мови і літератури, історії свого народу, географії своєї країни сприяє формуванню в них ідеалів, поглядів на розвиток суспільства, розумінню ними змісту життя людей, визначенню мети діяльності, спрямованості своєї поведінки.

=Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, що визначають ставлення людини до навколишнього середовища й до самої себе, то кожен навчальний предмет - складова єдиного цілого у його формуванні. Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре знає не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни, здійснює в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Це дає змогу розкрити наукову картину світу, показати його єдність. Адже сформувати науковий світогляд учнів у цілому засобами лише одного навчального предмету неможливо.

=У процесі вивчення дисциплін природничого циклу розкривають природничо-наукову картину світу, суспільні науки показують закономірності суспільного розвитку, під час трудового навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин та інше. Засвоєння сукупності всіх цих предметів сприяє формуванню цілісного наукового світогляду.

=Відповідну роль у формуванні наукового світогляду учнів відіграє позакласна виховна робота. Виховні заходи збагачують їх світоглядними поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і переконань.

=З метою зміцнення світоглядних поглядів і переконань дітей доцільно залучати до видів діяльності, які сприяють поєднанню їх свідомості та почуттів з поведінкою, зокрема до учнівського самоврядування та ін. Участь в активній позанавчальній діяльності дає змогу виявляти і відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання, відхилення від норм поведінки.

=У формуванні наукового світогляду особлива роль належить соціальній і професійній позиції педагога. Поєднання глибокої ідейної переконаності з високим професіоналізмом, уміння реалізувати світоглядний потенціал свого предмета й організувати різноманітну діяльність для вияву учнями своїх світоглядних позицій є важливою умовою формування їх наукового світогляду.

Дидактичні умови ефективності формування науков світогляду:

1. 1)доказовість теоретичних висновків і фактів;

2. 2)дотримання принципу історизму;

3. 3)розвиток пізнавальної активності та самостійності учнів у навчанні;

4. 4)збудження емоційного ставлення учнів до виучуваного матеріалу;

5. 5)врахування в роботі індивід і вікових особливостей учнів;

6. 6)зв'язок навчання та виховання з життям.

7. Питання №21(науковий світогляд і релігія)

8. Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, пе­реконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навко­лишньої дійсності й до себе.

9. =З науковим співіснує релігійний світогляд. Релігія є особливою формою свідомості, що ґрунтується на вірі в Бога - Творця світу. Як зауважував сучасний педагог Петро Щербань, "є Бог чи його нема - це не проблема педагогіки. Бот існує для тих, хто вірить у Нього. Головне призначення наукового світогляду - відповісти на запитання: "Який є світ?", а релігійного - "Як жити у світі?" Тож краще було б, якби вони не ворогували між собою. Релігія звертається до почуттів людей і в цьому подібна до мистецтва. А тому слід позбутися зневажливого ставлення до релігії і разом з тим не поспішати відмовлятися від матеріалістичних переконань... Що ж до дискусій на світоглядні теми, то вони були і будуть, але корисними стануть лише при повазі до опонента. Цілком може статись, що погляди опонентів не стільки суперечать, скільки доповнюють один одного".

10. ==Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви", що визначає світський характер держави, а також світський характер навчання і виховання у всіх типах навчальних закладів. У ст. 6 Закону "Про освіту" підкреслено, що одним із основних принципів освіти є "науковий, світський характер", "інтеграція з наукою і виробництвом".

11. Раціональними є сформульовані ним рекомендації педагогам:

12. 1. Поважаючи релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставлячись до релігії, школа і вчитель повинні формувати у своїх вихованців науковий світогляд.

13. 2. Учитель має бути людиною високої культури, знати історію, світову літературу, мистецтво, Біблію.

14. 3. Визначаючи форми і методи формування світогляду, враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, а також сімейні умови виховання.

15. 4. Учитель повинен запобігати виникненню конфліктів, образ, приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

16. 5. Учитель має спиратися на принцип релігійного плюралізму і віротерпимості, які ґрунтуються на тому, що всі люди віруючі: тільки одні вірять у те, що Бог є, а інші - що його немає. Головне - прищепити дитині доброту і чесність, здатність на благородний вчинок, уміння мислити і обстоювати свої переконання. А віра чи невір'я - цей вибір має бути само усвідомленим.

Питання №22(моральне виховання,шляхи,форми,методи)

Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.

Воно забезпечує:

1. Формування вічних загальнолюдських цінностей;

2. Національних цінностей;

=Результати морального виховання характеризуються поняттями "мораль", "моральність", "моральна свідомість", "моральні почуття", "моральні переконання", "моральна спрямованість" та ін.

Мораль-норми поведінки.

Моральність- їх практичне втілення в діяльність людей.

Моральний ідеал— образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.

Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований ви­ховний процес.

Моральна норма — вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.

Возведена в систему сукупність моральних норм утво­рює моральний кодекс.

Якщомораль є суб'єктивним уявленням людини про добро та зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами («голосом совіс­ті») постає як моральність.

Моральність — втілення у практичній діяльності лю­дей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почут­тів та принципів. Моральні переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), від­повідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інак­ше. Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаці­ях, її суб'єктивне ставлення до себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якос­ті — типові риси поведінки особистості.

Основу морального виховання становить етика (від грец. еіпіка — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людь­ми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені мо­ральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Су­купність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоре­тичні питання про походження і сутність моралі.

Виховання учнів має забезпечити формування в них таких моральних цінностей:

1. абсолютно вічні цінності(добро,правда,любов…..)

2. Національні цінності(патріотизм,нац. гідність……)

3. сімейні цінності(моральні основи життя сім’ї…. )

=Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продов­жуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, мо­ральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у су­спільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високороз-виненим почуттям власної гідності, поваги до гідності ін­шої людини. Моральне виховання передбачає формуван­ня в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правди­вості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.

Шляхи ф-ння:

1. — сім'я, цілеспрямований вплив її на формування мо­ральних цінностей дитини;

2. — педагогічна діяльність дошкільних виховних закла­дів;

3. — освітньо-виховна діяльність загальноосвітніх навчаль­но-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій);

4. — діяльність професійних навчально-виховних закла­дів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних за­кладів);

5. — засоби масової інформації (радіо, телебачення, кі­но, газет та ін.);

6. — діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, кон­серваторій, клубів, будинків культури тощо);

7. — соціально-виробничу діяльність громадян на підпри­ємствах, в організаціях.

Форми:

1. Групові(виховні год,збори);

2. Індивідуальні(індивідд бесіда,позакласне чітання)

3. Масові(лекції,вечори-зусрічі);

4. Дієво-практичні(волонтерські організ,трудові бригади)

Засоби:

5. Соц. Діяльність батьків;

6. Побут сім’ї;

7. Книги;

8. Газеті,журнали;

9. Кіно;

10. Природне середовище;

11. Нац. Звичаї;

12. Мова;

13. Засоби мистецтва;

14. Зміст навчальних дисциплін;

Методи:

Методи морального виховання — способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.

= До найпоширеніших методів морального виховання належать: 1)методи формування моральної поведінки, 2)методи формування моральної свідомості, 3)методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки.

1) Методи формування моральної поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згідно з моральними нормами і правилами. Серед них виокремлюють такі методи:
а) практичне залучення дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;
б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;
в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці — й однолітків). Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;
г) оволодіння моральними нормами у спільній діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сім'ї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяльності, а вони — від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх;
ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу полягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей;
д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей старшого дошкільного віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вихователем або обрані дітьми самостійно. Наприклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати доріжки в снігу. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обов'язок, необхідний з погляду моральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обов'язково має бути схвалений.
2)Методи формування моральної свідомості. Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:
а) роз'яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, продемонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;
б) навіювання моральних норм і правил. Цей метод ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили.
Методи роз'яснення і навіювання реалізуються у формі етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усвідомити, осмислити свій моральний досвід.

Етичні бесіди — розмови вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті.

Головне завдання етичних бесід полягає в роз'ясненні значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків дітей і дорослих, колективному обговоренні етичних проблем. Негативні прояви поведінки також можуть стати приводом для розмови, яка має на меті вироблення в дітей відповідної оцінки негативного вчинку і прагнення уникати його.
Готуючись до етичної бесіди, педагог має враховувати, що досвід дошкільника містить окремі враження, результати спостережень, ставлення до вчинків літературних героїв та однолітків. Важливо актуалізувати для дитини цей досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки в колективі, сім'ї, суспільстві мають моральний смисл.
Вибір вихователем виду етичної бесіди залежить від конкретної педагогічної ситуації. Бесіди, які стосуються повсякденного життя, проводять в усіх вікових групах. Це обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (краще вести дітей від схвалення хорошого вчинку до засудження негативного), аналіз спостережень за поведінкою людей, розповіді про виконання доручень колективу. Нерідко для бесід спеціально відводять конкретне заняття, даючи заздалегідь завдання простежити за певним явищем, подією або подумати над конкретною проблемою.
Зміст, побудова, тривалість і методика бесіди залежать від її теми, віку дітей. Бесіди можуть бути колективними (з усією групою дітей), груповими (з кількома дітьми), індивідуальними.
3) Методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки. Використання їх передбачає спрямування дитини на дотримання моральних норм, застереження від їх порушень. З цією метою використовують:
а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дошкільника до наслідування людей, які оточують його, героїв літературних творів, кінофільмів, спектаклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;
б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Педагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до моральної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була об'єктивною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість поєднувалися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим мотивована конкретна оцінка її вчинку;
в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Використання її забезпечує єдність уявлень і поведінки дошкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. При цьому слід враховувати, що дошкільникам притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчинків необхідно виходити з того, які почуття намагається збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками моральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дитини. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вихователь не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини (“Ти поганий”, “Ти хороший”). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;
г) схвалення моральних учинків дитини. Дошкільникам властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання їхньої поведінки достойною. Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й вимагати відповідної поведінки від однолітків.
Далеко не всі діти однаково здатні до альтруїстичних учинків. За добру справу потрібно дякувати, не боятися виділяти дитину серед товаришів, а надто тоді, коли вона виявляє стійку гуманістичну спрямованість. Особливо актуальна усталеність моральних мотивів, яка є передумовою налаштованості дитини на добрі вчинки не лише тоді, коли її бачить і оцінює вихователь, а й за відсутності педагогічного контролю, і не тільки в дитячому садку;
ґ) заохочення дитини до моральних учинків. Послуговування цим методом вимагає від вихователів і батьків великого педагогічного такту. Прагнення до моральної поведінки має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усвідомлення, що така поведінка важлива, необхідна і корисна для неї, приємна для інших. Заохочення необхідні, якщо дитина вперше виявляє ініціативу в моральних учинках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив. При цьому дитина має розуміти заохочення не як обов'язкову підтримку її вчинків дорослими, а як увагу до її особистості. Чим старші діти, тим важливіше стимулювати самостійність їхнього морального вибору;
д) осуд недостойних учинків дитини. З огляду на особливості психічного розвитку дитини цей метод використовують рідко, оскільки він може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення до особистості педагога. Дошкільник повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а переживання має стимулювати виправлення помилки. Звертаючи увагу на неправильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевненість у тому, що вона може вчинити інакше (“Мені прикро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це”)

Питання №23(використання методів народної педагогіки з морального вих. Учнів)

Основну мету виховання народна педагогіка бачить у тому, щоб навчити кожного бути людиною. Навіть знання без людяності нічого не варті. «Знання без людяності — це меч у руках безумця», — кажуть у народі. Тому й виховання починається там, де вихователь ставиться до вихованця з повагою до його особистості, а завершується тоді, коли дитина стає справжньою людиною.

Проблема підготовки до життя і праці — центральна в народній педагогіці. Розв'язання її зводиться до бажання мати добрих дітей («Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом»).

Народна педагогіка прагне розкрити життя, висуває потребу в серйозній і всебічній підготовці до нього («Життя прожити — не поле перейти», «Вік ізвікувати — не пальцем перекивати», «На довгім віку всього доведеться», «Вік прожити — не дощову годину перестояти», «Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши»).

Зміст виховання в народній педагогіці охоплює піклування про здоров'я і фізичний розвиток дитини, передачу знань, трудових умінь і навичок, привчання до організації домашнього побуту, забезпечення професійної обізнаності в певній галузі виробництва, підготовку до сімейного життя, формування духовного світу на основі ідеології та моралі трудящих.

Народна педагогіка виробила й чітко додержує у вихованні відповідних принципів. Принципи виховання — це сукупність основних вихідних положень та ідей, які визначають основне спрямування, зміст і організацію виховних дій. Вони є переконаннями, нормою, правилом, якими керується вихователь з метою кращого впливу на вихованця.

На основі досліджень можна виділити такі провідні принципи виховання, як гуманізм, природовідповідність, зв'язок виховання з життям, виховання в праці, врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців, систематичність і послідовність виховання, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва з розвитком самостійності та ініціативи вихованця.

· Принцип гуманізму виявляється в гуманному ставленні до дітей, у застосуванні найдоцільніших засобів впливу на них («Діти, як квіти: полий, то ростимуть»).

· Народна педагогіка розглядає людину як частину природи й виховання підпорядковує її загальним законам.

· Народна педагогіка тісно пов'язана з життям трудящих мас. І справді, уявити собі народну виховну практику без зв'язку з життям просто неможливо. Адже основна мета народної педагогіки — дати молоді ґрунтовну підготовку до життя, сформувати в неї уміння і навички, необхідні для майбутньої суспільної діяльності. Виховна практика в трудових сім'ях склалася так, що діти постійно включаються в життя й діяльність дорослих. Така посильна участь дітей у справах людей розглядається в народній педагогіці, як природний і необхідний процес.

· Організація виховання на основі зв'язку з життям — єдиний шлях розв'язання найважливішого завдання народної педагогіки — залучення до соціального досвіду людей кожного нового покоління.

· Народна мудрість розглядає працю як могутній виховний засіб і мірило людської порядності. Суть принципу виховання в праці тлумачиться просто: праця — найдбайливіша і найпевніша нянька. Вона ж найсуворіша й найвимогливіша».

· Народ прагне і вміє враховувати у вихованні вікові та індивідуальні особливості дитини, забезпечуючи в зв'язку з цим наступність виховного процесу. Суть цього педагогічного принципу полягає в тому, щоб виховний вплив на дитину відповідав її віку, життєвому досвіду, силам і можливостям.

В основу моральності народна педагогіка кладе любов до Батьківщини ,ставлення людини до праці,до людей і до себе.Наприклад,укр. Народні прислів’я і приказки закликають любити батьківський рідний край(«Кожному мила своя сторона»,»За рідний край-хоч помирай»); за торжество правди,волі,щастя(«По правді роби-доброго кінця сподівайся»,»Хліб сіль їж,а правду ріж»); цінити працю(«Без труда нема плода»); поважати гідність чесної людини(«Хто принижує чужу гідність,той і свою топче»); справжню дружбу(«Для приятеля нового не пускайся старого»)

Також чудовим засобом виховання цих рис є: укр. нар. казки, легенди, пісні, притчи.

Питання №24(естетичне виховання,сутність,завдання,зміст)

=Одним із чинників всебічного гармонійного розвитку особистості є її естетичне виховання.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини

Мета:сформувати естетичну культуру особистості,її здатність до естетичного освоєння дійсності

Естетична культура-сформованість у людини естетичних знань,смаків ,ідеалів,здібностей для естетичного сприймання явищ дійсності,творів мистецтва,потреба вносити прекрасне в оточуючий світ,оберігати природну красу