Запишіть особливості опрацювання розділу на уроках української мови як другої

У чому ж полягатимуть відмінності в опрацюванні зазначеного матеріалу на уроках російської (першої) і української (другої) мов? Насамперед у тому, що у по­чаткових класах курс української граматики має суто практичну спрямованість. Тому в основі не аналіз граматичного зразка, що властиво рідній мові, або, точніше, не тільки аналіз, а передусім синтез на основі порівняння, визначення відмінностей тих чи інших граматичних форм російської й української мов з метою корекції їх. Основне завдання — формування мовленнєвих умінь, тобто умінь граматично правильно оформляти думку в усному мовленні й на письмі. Тому не потрібно захоплюватись відмінюванням окремих слів (іменників, прикметників чи змінюванням за осо­бами дієслів) або визначенням відмінків (особи, дієвідміни), як це часто буває на уроках першої мови, а вчити учнів вживати слова — певні частини мови — у потрібному відмінку (особі) під час побудови словоспо­лучень і речень.

Як уже зазначалося, граматичний матеріал україн­ської мови має не лише спільні ознаки з відповідним матеріалом російської, а й ряд відмінностей. Ці відмін­ності спостерігаються в основному у відмінкових закінченнях іменників, прикметників та особових закінченнях дієслів. їх засвоєння найбільше піддається інтерференції, оскільки найчастіше подібні в обох мо­вах лексеми мають розбіжності в парадигмі закінчень.

Опрацьовуючи граматичні форми, учитель має бра­ти до уваги, що й тут є спільне в знаннях, уміннях і на­вичках. Зокрема, це вміння визначати відмінок, став­лячи запитання від головного слова в словосполу­ченні, що входить до складу речення, до залежного. Так само — вміння визначати рід, число, особу. Тому під час засвоєння граматичних форм перед учителем постійно виникатимуть завдання як транспозиції, так і корекції знань, умінь і навичок. Отже, важливо добре орієнтуватися, щоб розуміти, які знання та вміння слід перенести на український мовний матеріал і як найдоцільніше це зробити, а які потребують корекції. Так, уміння визначати відмінок іменників чи прик­метників у реченні за питаннями (система питань ук­раїнською мовою має засвоїтись) в основному фор­мується на уроках російської мови і мусять бути пере­несеними, уміння ж вживати іменники (прикметники) у тій чи іншій граматичній формі в усному і писемному мовленні мають спеціально відпрацьовуватись.

Спостереження показують, що під час вивчення гра­матичного матеріалу на етапі пояснення досить поши­реним видом роботи є аналіз дидактичного матеріалу, запропонованого вчителем, і підведення на основі цього до висновку про закінчення того чи іншого відмінка. На жаль, наведений спосіб пояснення не сприяє усвідомленню відмінностей у граматичних фор­мах одного й того самого відмінка в російській і ук­раїнській мовах, тобто не сприяє корекції знань. Крім того, такий підхід забирає багато часу.Завдання ж по­лягає у корекції вмінь і навичок. З цією метою на етапі ознайомлення з новим матеріалом доцільно використо­вувати прийом міжмовного зіставлення граматичних форм. При цьому важливо ставити такі завдання і за­питання, які активізують розумову діяльність, спря­мовують до потрібних висновків.

Зіставляти треба не окремі слова, а конструкції (словосполучення), де спільні лексеми мають різні закінчення в російській та українській мовах. Напри­клад:

гордиться песней пишатися піснею

школой школою

Марией Марі

Такі зіставлення зазвичай демонструють на табли­цях і супроводжують запитаннями, спрямованими на усвідомлення суті відмінностей. Наприклад:

— Поміркуйте, що спільного, а що відмінного у вживанні іменників у обох мовах (спільне — іменники жіночого роду із закінченням -а, -я, вжиті в одному й тому самому відмінку; відмінне — мають різні закінчення).

— Чим саме відрізняються закінчення?

Якщо учні під час відповіді відчувають деякі труд­нощі, слід зробити частковий звуко-буквений аналіз закінчень. Можна дати завдання повільно вимовити слова української мови і сказати, який звук є в ук­раїнських закінченнях, а в російських немає (звук [у]). Чому він позначений буквою ю? (Після голосного вимовляються два звуки [йу].) Висновок може зробити вчитель:

— Отже, в російській мові коротка форма закінчень: -ой, -ей, а в український — повна: -ою, -ею, -єю.

Корекція вмінь і навичок та автоматизація їх потре­бують достатньої кількості різних видів вправ, під час виконання яких учні вчилися б правильно застосову­вати граматичні форми.

Вимога достатності вправ, як уже зазначалося, ви­пливає ще й з того, що в результаті інтерференції вміння і навички оперувати граматичними формами української мови складаються повільніше, ніж під час оволодіння першою мовою, а тому потребують більшої кількості вправлянь. Оскільки розбіжності у граматич­них формах зумовлені відмінностями у фонетичній, графічній та граматичній системах обох мов, у кожно­му випадку під час проведення корекцій слід брати до уваги ці причини. Саме вони є визначальними у доборі методичних прийомів, дидактичного матеріалу, форму­люванні навчальних завдань для вправ тощо.

Отже, зміст корекційної роботи під час засвоєння грама­тичних форм української мови у кожному випадку визначається особливостями і змістом розбіжностей відмінкових чи особових закінчень.

Навчальні завдання, добір дидактичного матеріалу для вправ, вибір їх видів і способів пояснення та за­своєння мають підпорядковуватися оволодінню грама­тичним ладом української мови.

Прочитайте, запишіть висновок щодо ролі усного мовлення у засвоєнні граматичних форм

Усне мовлення є однією з умов успішного за­своєння писемного. Випереджувальне засвоєння усно­го мовлення щодо писемного — один з основних мето­дичних принципів у навчанні мови. На значення і роль усного мовлення в загальному розвитку дитини та на його вплив на писемне вказувало багато вчених: В. Шереметьєвський, М. Жинкін, А. Супрун, І. Сини­ця. Виняткового значення усному мовленню у на­вчанні дитини надавав К. Ушинський. На сучасному етапі в українській методиці цю думку обґрунтовує М. Вашуленко.

Однак у практиці навчання рідної мови поняття «розвиток мовлення» розуміють частіше як розвиток писемного, хоча воно охоплює й іншу, так би мовити, першу складову частину — усне мовлення.

Особливе значення рівень розвитку усного мовлен­ня має для засвоєння граматичних форм української мови як другої. Спостереження показали, що діти відчувають труднощі у вживанні закінчень у всіх ви­падках, коли вони не засвоєні в усному мовленні. От­же, перш ніж приступити до формування вмінь вжива­ти ті чи інші граматичні форми на письмі, треба їх відпрацювати усно.

Слід зазначити, що граматичні вміння з української мови до 4-го класу в школярів формувалися практич­но: діти навчалися відповідати на запитання, почина­ючи з 1-го класу, розповідати, запитувати, будувати речення, переказувати прочитане. Незважаючи на це, українське мовлення дітей рясніє численними помил­ками — лексичними, орфоепічними і, звичайно, гра­матичними, оскільки формування граматичних умінь відбувалося шляхом проб і помилок. На становленні граматичних умінь позначається вплив російської мо­ви і, крім того, до 3-го класу вони не були предметом спеціальної уваги вчителя. Помічено, що правильність вживання граматичних форм на письмі великою мірою залежить від уміння вимовляти їх.