Прочитайте, ознайомтесь із вимогами до уроків української мови як другої. Найголовніше законспектуйте

Низка вимог, що ставляться до уроку української мови як другої, випливають з принципів навчання цієї мови. Серед них — врахування знань з першої мови, забезпечення українського мовленнєвого середовища, установка на мовлення, комунікативна спрямованість, а також ди­ференційований підхід до навчання.

Розглянемо ці вимоги детальніше.

1. Взаємозв'язок навчальної, розвивальної і вихов­ної мети.

Цю вимогу можна сформулювати так: навчаючи, розвивай розум дитини й виховуй її. Реалізація цієї ви­моги можлива тільки тоді, коли вчитель прагне, щоб у процесі навчання діти здобували не лише певну суму знань, умінь і навичок, а й розвивали свій розумовий потенціал. Тому під час підготовки уроку потрібно, виходячи зі змісту навчального матеріалу і його лінгвістичних особливостей та враховуючи специфіку навчання української мови як другої, добирати такі ме­тоди і прийоми, які б учили осмислювати особливості тих чи інших мовних явищ (порівняно з рідною), аналізувати мовний матеріал (теж у порівнянні), роби­ти потрібні висновки (правила, закономірності). Саме такий підхід і забезпечує взаємозв'язок навчання й роз­витку мислення молодших школярів. І, крім того, викликає позитивну мотивацію, бажання вчитися.

Дбаючи про розумовий розвиток, учитель має так формулювати навчальні завдання (зокрема, під час опанування орфографічного та граматичного ма­теріалу), щоб учні постійно перебували у стані пошуку відповіді, а вчитель не лише керував цим процесом, а й за потреби вступав у дискусію, однак не нав'язував свою думку, а вміло підводив до правильних вис­новків, особливо у випадках, коли є суперечливі відповіді.

Під час дискусії виявляються особистісні риси дити­ни, розумове напруження, здатність до мислення, вміння висловлювати й доводити свою думку (до речі, цього треба спеціально навчати). На такому уроці немає місця окрику, різкому слову чи зауваженню, бо вони знищать бажання вступати в дискусію, перекону­вати, у школярів може з'явитися відчуття невпевне­ності, боязнь помилитися.

Виховна мета уроку реалізується як через процес навчання (виховується вміння мислити, доводити пра­вильність своєї думки, впевненість у власних силах), так і через навчально-дидактичний матеріал, поданий у підручниках та самостійно дібраний учителем. В ос­танньому випадку матеріал має відповідати темі та меті уроку, мати навчально-виховне спрямування. При цьому завдання й запитання вчителя передбача­ють не лише усвідомлення орфографічних чи грама­тичних знань, а й розуміння краси художнього слова, вислову, багатства почуттів, переданих у художньому тексті (моральних, патріотичних, естетичних). Тому перш ніж виконувати навчальні завдання, школярі чи­тають текст вправи, визначають його тему, основну думку, художні засоби тощо. Тільки за такої умови ди­дактичний матеріал матиме виховний ефект. Слід пам'ятати, що виховання на уроках мови — це не спеціальні бесіди за змістом того чи іншого тексту, а влучне й доречне зауваження, вчасний акцент, що привертає увагу учнів до слова, художнього засобу, пе­реданих почуттів тощо.

2. Мотивація навчання.

Ефективність засвоєння української мови як другої великою мірою залежить від позитивних мотивів на­вчання. Учні вже у початкових класах мають усвідоми­ти соціальне значення української мови як мови вільної незалежної держави, потребу добре її знати, щоб стати повноцінним громадянином України. Це один з основ­них мотивів позитивного ставлення до предмета.

Крім того, позитивні мотиви щодо української мови формуються в учнів початкових класів тоді, коли на­вчальний процес організований цікаво. Це досягається застосуванням ігрових прийомів навчання, пошуко­вих задач, спрямованих на активізацію мислительної діяльності учнів на всіх етапах уроку, а також через задоволення від досягнутих результатів. Особливо це мають відчувати діти, яким важко дається засвоєння української мови.

3. Цілеспрямованість, чіткість і внутрішня логіка уроку.

Урок стає цілеспрямованим у тому випадку, коли і постановка навчально-виховних завдань, і види вправ відповідають темі і триєдиній меті уроку, якщо кожен наступний етап уроку випливає з попереднього, є його логічним продовженням, мотивується постановкою відповідного завдання. Урок, на якому вивчається новий матеріал, не повинен містити екскурсів до ма­теріалу, що безпосередньо не стосується теми та навчальної мети уроку. Інакше це розпорошуватиме увагу учнів, відволікатиме від основного завдання — засвоєння нових знань. Чіткість та логіка уроку про­стежуються і в системі навчальних вправ, яка будується з урахуванням наростання ступеня само­стійності у застосуванні знань.

4. Забезпечення українського мовленнєвого середо­вища. Установка на мовлення.

Основне завдання уроків української мови у почат­кових класах — формувати вміння і навички норма­тивного усного та писемного мовлення. Важливе значення в цьому процесі має створення належного мовленнєвого середовища, установки на мовлення. Особлива роль тут належить учителеві з його знаннями української мови, ставленням до неї, умінням цікаво розповідати, розумінням ним тих завдань, що стосу­ються навчання української мови і, нарешті, його так­том, наполегливістю, методичною вправністю.

Навчаючи дітей, учитель має пам'ятати, що його мовлення, так само, як і зовнішній вигляд, манера поведінки, є зразком для наслідування. Звідси вимо­га — мовлення вчителя, його вигляд, поведінка мають бути зразковими.

Важливо, особливо під час формування усного мов­лення, щоб учні якомога частіше перебували в ук­раїнському мовленнєвому середовищі. Для цього ко­рисно організовувати дні української мови, спеціальні радіопередачі по шкільному радіо (якщо школа радіо­фікована) «Як ми говоримо», гумористичні передачі «Смішинки-веселинки» тощо.

Стимулює процес оволодіння українською мовою відповідна психологічна настроєність, орієнтація на ко­ристування мовою. Це забезпечується установкою на мовлення, яка сприяє переключенню механізму мов­лення з першої мови на українську. Створює відповідне мовленнєве середовище й дає змогу переключитися на українську мову використання перед уроком записів ук­раїнських віршів, пісень, казок. Учні в цьому випадку мимовільно прислухаються до мовлення, що забезпечує не лише установку, а й спонтанне засвоєння мови.

Учителеві слід пам'ятати, що протягом уроку він не повинен переходити з української мови на російську і навпаки. Цим він порушує установку на мовлення і спонукає учнів переходити з однієї мови на іншу, що в результаті призводить до суржику.

5. Комунікативна спрямованість навчального процесу.

Виходячи з основної мети навчання української мо­ви — комунікативної, кожен урок повинен максималь­но забезпечувати розвиток комунікативного мовлення учнів, насамперед усного, бо саме ним ми спілкуємося щоденно, воно є першоосновою писемного.

Робота з розвитку мовлення має проводитись у та­ких напрямках:

а) удосконалення аудіативних, орфоепічних та граматичних умінь, збагачення словникового запасу;

б) формування й удосконалення вмінь діалогічного та монологічного мовлення.

Без реалізації цих завдань уроки української мови не досягатимуть поставленої мети. Кожне заняття має підпорядковуватися не тільки і не стільки засвоєнню теоретичних знань з мови, скільки формуванню вмінь усного й писемного мовлення на основі засвоєних знань з української мови.

Формуючи мовленнєві вміння, вчитель тим самим активізує й мислительні дії молодших школярів. Адже щоб побудувати висловлювання навіть на рівні окремих речень, учень здійснює низку розумових операцій, що полягають у доборі потрібних слів із ряду засвоєних, вживанні їх у потрібній граматичній формі, логічному впорядкуванні тощо. Кожне висловлювання є по суті словесним оформленням думки. Таким чином, працюю­чи над розвитком мовлення, вчитель певною мірою за­безпечує також розвиток мислення українською мовою.

6. Врахування знань, умінь і навичок, засвоєних на уроках рідної мови.

Ця вимога випливає із принципів навчання ук­раїнської мови як другої. Додержання її забезпечує ефективність процесу навчання.

Якщо порівняти навчальний матеріал української та російської мов, то можна зробити висновок, що він найчастіше збігається за змістом повністю або частко­во. Такий збіг спостерігається на всіх мовних рівнях: фонетичному, графіко-орфографічному, лексичному, граматичному.

Ознайомтесь із типами уроків української мови. Запишіть структуру уроків усного практичного курсу, мови у 3-4 класах та їх узагальнену мету.

Зміст уроку, його структура, а також способи ор­ганізації навчальної діяльності визначаються спе­цифікою предмета, цілями та принципами навчання, а також етапом опрацювання теми, ступенем збігу на­вчального матеріалу в першій і другій (українській) мовах. Розглянемо специфіку уроків.

Особливості уроків усного мовлення у 1 класі.

У змісті початкового курсу української мови уроки усного мовлення займають окреме місце. Це зумовлено тим, що учні шкіл національних меншин, як правило, не. володіють українським мовленням. Тому завдання цих уроків — сформувати в учнів певний словниковий запас та початкові вміння й навички володіння ук­раїнським мовленням.

У методиці, зокрема іноземної мови, вважається, що проведення уроків розмовного курсу — справа над­звичайно складна (Г. Пальмер). Це підтверджує і прак­тика навчання української мови. Причому ці труднощі виникають не стільки в учнів, скільки в учителя. Пер­ша причина цього полягає в тому, що мовленнєве вміння — складне. До його структури входить ряд про­стих (частково мовленнєвих) умінь: уміння слухати-розуміти мовлення, вміння літературної вимови, гра­матичні вміння, а також знання належного мінімуму українських слів — будівельного матеріалу мовлення. Формування кожного з них та переведення їх у мов­леннєві й комунікативні вміння мають становити зміст роботи на уроці. Друга причина криється в тому, що вчитель не завжди усвідомлює весь комплекс завдань, пов'язаних з формуванням мовленнєвих умінь, і тре­тя — він недостатньо володіє методикою їх форму­вання.

Особливістю уроку усного мовлення в 1-му класі є те, що в ньому іноді важко виділити окремі структурні ком­поненти. Пояснення нового матеріалу одночасно охоп­лює й елементи засвоєння. Так, якщо вчитель пояснює значення нових слів, він сам вимовляє слова — назви предметів, ознак чи дій, які демонструє, а учні, імітую­чи, повторюють хором. Водночас зміст уроку — це ком­плекс завдань, які мають бути розв'язані (засвоєні) про­тягом уроку. Із структури уроку випадає такий компо­нент, як домашні завдання, оскільки вони у цей період не задаються. Натомість на першому місці постають такі компоненти уроку, як контроль, повторення й ак­тивізація засвоєних знань та вмінь. Цьому етапу відво­диться не менш як 15-20 хв на початку кожного уроку, інакше знання й уміння, які тільки-но почали формува­тися, нівелюються. Іноді під впливом російської мови вони зводяться нанівець.

Форми й методи активізації знань можуть бути найрізноманітнішими. Але всі вони мають стимулюва­ти цікавість до уроків української мови, забезпечувати кінцевий результат — комунікативне мовлення.

Як окремий структурний компонент уроку можна виділити підсумковий етап. На цьому етапі вчитель узагальнює знання дітей («Слова якої теми ви засвою­вали? Який звук української мови вчилися вимовля­ти?») і перевіряє якість опанування знань та вмінь (звуків, слів, граматичних форм), демонструючи окремі малюнки, ставлячи відповідні запитання тощо.

Таким чином, урок усного мовлення в 1-му класі мо­же складатися з трьох основних структурних компо­нентів:

1. Перевірка та активізація знань і первинних мов­леннєвих умінь.

2. Формування (корекція) нових знань і первинних умінь і навичок аудіювання, а також говоріння українською мовою.

3. Підсумок знань з елементами контролю.

Зміст другого структурного компонента уроку ста­новить: формування вмінь слухати-розуміти ук­раїнський текст (мовлення), пояснення і засвоєння ви­мовної норми та граматичної форми, робота над поясненням і засвоєнням нових слів та активізація їх у мовленні.

Особливості уроків усного мовлення (української мови) у 2 класі.

У 2-му класі до завдань усного мовлення додаються ще й завдання формування вмінь писемного — озна­йомлення з буквами, які різняться в російській і українській мовах, з метою навчити учнів читати й пи­сати. Тому другий структурний компонент уроку набу­ває нового змісту. На цьому етапі уроку важливе місце посідають ознайомлення з новою буквою (буквами) та корекція вмінь читати (навички читання у дітей уже сформовані на уроках першої мови). Відповідні зміни будуть і в змісті інших етапів уроку.

Так, на етапі активізації знань та первинних мов­леннєвих умінь і навичок доцільні завдання, які не лише активізують словниковий запас та вміння діало­гічного й монологічного мовлення, а й завдання прочи­тати продемонстровані (записані на дошці) склади, слова, речення. На другому етапі уроку, крім ознайом­лення з новою буквою, матиме місце словникова робо­та, слухання-розуміння й читання тексту, письмо. На цих уроках задають і домашні завдання, пов'язані з читанням та письмом. Таким чином, у 2-му класі структура уроку передбачатиме такі компоненти:

1. Перевірка домашнього завдання, активізація слів у мовленні.

2. Формування (корекція) нових знань (або закріплення здобутих) та вмінь розмовляти ук­раїнською мовою.

3. Підсумок знань з елементами контролю. Домашнє завдання.

Особливості уроків української мови й правопису (3-4 класи)

Як уже зазначалося, на структуруванні та прове­денні будь-якого уроку позначається специфіка пред­мета і його методична система. Це саме стосується й уроків вивчення мови та правописного матеріалу. Ти­пи уроків і їх структура визначаються проміжними цілями (метою), які у свою чергу залежать від ступеня збігу відповідного навчального матеріалу української та російської мов, а також від етапу його опрацювання. Так, якщо матеріал збігається в обох мовах повністю й уже засвоєний на уроках першої мови, то завдання, яке ставить перед собою вчитель, полягає в організації позитивного переносу знань, умінь і навичок з цієї мови в українську. Відповідно визнача­тиметься й навчальна мета уроку: активізувати знання, уміння і навички, засвоєні на уроках першої мови, і перенести їх на матеріал української. Такий урок є уроком транспозиції знань, умінь і навичок. Він містить три основні структурні елементи або етапи:

1. Ознайомлення з термінами української мови й робота над їх засвоєнням.

2. Активізація знань та практичних умінь, за­своєних на уроках першої мови.

3. Повне застосування знань, умінь і навичок на матеріалі української мови.

Останній етап — найвагоміший. На нього відводить­ся основний час уроку. Повного застосування знань по­требують творчі вправи, а також пояснювальні диктан­ти, пов'язані з розвитком мовлення. Наприклад, під час вивчення теми «Не з дієсловами» може бути вико­ристано пояснювальний диктант, складання тексту-інструкції про те, як не можна поводитися з книжкою, тощо.

Під час вивчення теми «Іменник» — вправи на тво­рення іменників за допомогою суфіксів і префіксів, добір синонімів і антонімів до поданих іменників, складання тексту за опорними словами (іменниками) тощо.

На уроці транспозиції знань, умінь і навичок відсутні такі етапи, як пояснення нового матеріалу та формування вмінь і навичок. Цей урок специфічний. Подібних йому за своїми завданнями і структурою у першій мові, в даному випадку російській, немає.

Інші компоненти уроку, зокрема такі, як перевірка домашнього завдання, підсумок уроку, домашнє за­вдання, теж матимуть місце. Однак перший з них, як і на уроках рідної мови, не обов'язковий. Натомість може і має бути супровідне повторення. Матеріал, дібраний для повторення, пов'язується з темою уроку. Тільки в цьому випадку урок становитиме єдине ціле. Якщо ж матеріал української мови не збігається за змістом з відповідним матеріалом російської (або є протилежним), то мета уроку передбачає корекцію знань, умінь і навичок, яких учні набули на уроках російської, і відпрацюванні корекцій. Наприклад, учні вже знають з російської, що м'якість приголосних звуків на письмі позначається за допомогою м'якого знака. В українській мові роль м'якого знака така сама, однак губні приголосні та [р], на відміну від російської мови, тверді. Саме цей факт і потребує корекції знань і відповідних умінь. Тому під час вивчення матеріалу, який має частковий збіг чи є протилежним, навчальна мета уроку так і визначатиметься: провести корекцію знань, умінь і навичок та відпрацювати корекції, тоб­то матеріал, що піддавався поправці. Цей тип уроку визначатиметься як урок корекції знань, умінь і нави­чок. Основними структурними компонентами такого уроку будуть:

1. Корекція знань.

2. Відпрацювання корекцій.

Етап корекції знань є, по суті, етапом пояснення матеріалу української мови з погляду його відміннос­тей од відповідного матеріалу російської. Саме на цьо­му етапі з метою корекції застосовується прийом відкритого міжмовного зіставлення.

Далі, на наступному етапі, в процесі виконання практичних вправ учні засвоюють ці відмінності, в результаті вони мають набути відповідних вмінь і на­вичок.

Якщо ж вивчається матеріал, який має частковий збіг, тобто містить і спільне, і відмінне, то урок матиме транспозиційно-корекційний характер. Навчальна мета його полягатиме в активізації знань, умінь і навичок, що є спільними, і проведенні корекції відмінностей.

Так, якщо взяти ту саму тему «Вживання м'якого знака», то і в російській, і в українській мовах м'який знак вживається для позначення м'яких [д', т', з', с', л', н']. Крім того, на противагу російській, в українській мові м'який знак вживається ще й на позначення м'яко­го звука [ц'] у кінці слів. Отже, на уроці активізуються знання й уміння, що є спільними, і проводиться корекція розбіжних знань, умінь і навичок. Урок матиме такі структурні елементи:

1. Активізація знань, спільних в обох мовах.

2. Корекція знань і вмінь, що не збігаються.

3. Відпрацювання корекцій.

Як уже зазначалося, відпрацювання корекцій є ос­новним на уроці, бо саме засвоєння розбіжних фактів є найскладнішим, оскільки тут діє інтерференція, а отже, їх опанування уповільнюється, супроводжується чис­ленними помилками.

Якщо вивчається матеріал специфічний, тобто властивий лише українській мові, то навчальна мета і відповідно тип уроку визначаються так, як і в першій мові: формувати знання, уміння і навички. Такі уроки не містять міжмовних зіставлень, зате можуть бути внутрішньомовні. Наприклад, щоб учні зрозуміли суть подо­вження, доцільно на етапі пояснення зіставити слова з м'якими не подовженими й подовженими приголосни­ми (Галя — гілля, няня — знання і т. п.).

Відповідно до завдань програми кожен тип уроку містить роботу над розвитком аудіативних та комуніка­тивних умінь, якими не можна нехтувати. Як правило, ця робота пов'язана з темою: на слух визначити відмінності у вимові звуків, згрупувати сприйняті на слух слова за певними орфографічними чи граматични­ми ознаками. Крім того, з метою розвитку діалогічного мовлення має широко практикуватися робота в парах, монологічного — складання текстів різних типів і т. д.

Якщо порівняти структуру визначених типів уроків, то тільки урок транспозиції знань, умінь і навичок має помітну відмінність. Інші два типи більше відрізняють­ся завданнями й методикою проведення кожного з етапів. Водночас ці уроки можуть включати однакові структурні елементи, обов'язкові чи необов'язкові, що в кожному випадку вирішує вчитель залежно від на­вчальних завдань, поставлених на уроці.

В умовах навчання української мови у школах з російською мовою викладання, коли вміння й навички, які формуються, піддаються постійному впливу російської внаслідок інтерференції, важливим елемен­том уроків є етап закріплення попередніх знань, умінь і навичок. Форми закріплення можуть бути різно­манітними (практичні вправи, словникові попереджу­вальні й пояснювальні диктанти тощо).

Окремо слід сказати про такий етап уроку, як пояс­нення домашнього завдання. Він не повинен проводи­тися побіжно, нашвидкуруч. Необов'язковим є його місце в кінці уроку. Домашню роботу можна задавати після виконання практичних вправ у класі, якщо вона аналогічна одній з них.

Зверніть увагу.

Крім уроків зазначених типів, під час засвоєння української мови (так само, як і російської — першої) є й уроки, присвячені закріпленню або узагальненню знань, умінь і навичок, а також їх контролю. Структура таких уроків не відрізняється від аналогічних уроків першої мови. Дуже цікавими є підсумкові, що проводяться у ви­гляді турнірів, змагань. Найцікавіші з них — брейн-ринги. Клас поділяється на дві чи кілька груп, які по черзі змагаються: хто найшвидше і правильно відповість на поставлені запитання. Цікаво, що запитання можуть стосуватися знань і з мови, і з читання.

Ефективність уроку часто залежить не лише від пра­вильно визначеної навчальної мети, а й від правильно­го співвідношення в часі кожного етапу: основний час відводиться на корекцію знань, умінь і навичок та їх відпрацювання. При цьому слід враховувати дані наукових досліджень про роботу центральної нервової системи (ЦНС) дитини протягом уроку. Так, встановле­но, що динаміка ЦНС протягом уроку змінюється і має чотири фази: 1) перехід від спокою (або збудження) на новий робочий рівень; 2) фаза оптимальної працездат­ності, 3) фаза зусиль і 4) фаза вираженої втоми. Три­валість кожної фази залежить від віку учнів. У почат­кових класах перша з них триває орієнтовно від 5 до 10 хв (залежно від класу, у 1-му вона найдовша). Друга — 15-20 хв. Дослідники зазначають, що ефек­тивність уроку підвищується, якщо дати учням мож­ливість відпочити на фазі зусиль. Саме тому і вводяться фізкультхвилинки. І чим вони активніші, тим краще відпочивають діти. Враховуючи наведені дані, роботу над засвоєнням нового матеріалу рекомендується роз­починати у фазі найбільшої працездатності.

Слід зазначити, що ефективність уроку залежить і від загальної атмосфери, створеної на уроці. Сьогодні вже слід відмовитися від авторитарного стилю навчан­ня, коли вчитель змушує дітей учитися силою власно­го авторитету або авторитету батьків. Якщо в класі панує атмосфера доброзичливості, взаємодопомоги, якщо спільно розв'язують поставлені завдання, якщо учень може висловити власну думку — то навчальний процес стає цікавим і не втомлює учнів.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть психологічні явища, які виникають у процесі засвоєння української мови як другої, і розкрийте їх причини. Як ці явища має враховувати методика?

2. Визначте психолінгвістичні особливості формування українського мовлення і з'ясуйте, як це має враховувати методика.

3. Визначте: а) роль, яку відіграють у методиці навчання загальні принципи; б) дидактичні принципи та їх інтерпретацію в методиці навчання мови; в) лінгводидактичні принципи.

4. Визначте цілі та завдання навчання української мови. Розкрийте їх суть.

5. Дайте характеристику засобів навчання і розкрийте їх особливості під час опанування української мови як другої.

6. Розкрийте зміст і структуру курсу української мови як другої у початкових класах на основі аналізу відповідного розділу «Программы средней общеобразовательной школыї (1-4 классы)».

7. Проаналізуйте взаємозв'язок у формуванні мовної, комунікативної й соціокультурної компетенції учнів.

8. Визначте основні вимоги до підручників з української мови як другої.

9. Розкрийте сутність понять «метод», «прийом навчання», «пізнавальні методи», «тренувальні методи».

10. Охарактеризуйте зіставлення як організаційну основу навчального процесу і як навчальний прийом.

11. У чому виявляється приховане зіставлення і відкрите? Коли кожне з них використовується і для чого?

12. Розкрийте особливості використання пізнавальних методів навчання в умовах викладання української мови як другої. Наведіть приклади.

13. Дайте характеристику таким тренувальним методам навчання, як імітаційний і репродуктивний. Наведіть приклади їх використання.

14. Розкрийте сутність оперативного методу навчання. Наведіть приклади реалізації цього методу під час засвоєння мовних знань і формування мовленнєвих умінь.

15. Охарактеризуйте продуктивно творчий метод. У яких вправах він реалізується?

16. Розкрийте сутність понять «мовленнєва ситуація», «ситуативна вправа».

17. Охарактеризуйте особливості застосування продуктивно творчого методу під час формування вмінь монологічного мовлення.

18. Проаналізуйте один з розділів чинного підручника з української мови для 3-го або 4-го класу щодо застосування методу прихованого або відкритого зіставлення. З'ясуйте доцільність такого підходу.

Висновок

Зміст викладання української мови в школах з російською мовою навчання визначений Державним стандартом початкової загальної освіти (2011) та навчальними програмами для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою (2012). Згідно з цими документами основною метою навчання є формування і розвиток комунікативної компетентності з урахуванням можливостей та інтересів молодших школярів. Зміст навчання визначається за таким лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною, діяльнісною. Для досягнення відповідних результатів засвоєння української мови учнями слід застосовувати специфічні методи і прийоми навчання.

Урок як основна форма організації навчально-виховного процесу з української мови має свої особливості і тому лінгводидактами визначені такі їх типи: урок транспозиції знань, урок корекції знань, транспозиційно-корекційний урок.

Наши рекомендации