Навести особливості лікарсько-фізкультурних консультацій та рекомендацій щодо методики оздоровчих тренувань

Многие обращаются по вопросу выбора видов спорта, методов закаливания организма; лица с отклонениями в состоянии физического развития и здоровья обращаются к врачу за советом о возможности использования средств физкультуры для исправления замеченных недостатков и отклонений. За советом к врачу часто обращаются преподаватели физкультуры, тренеры. Такие консультации для преподавателей физкультуры, не дожидаясь их прихода, периодически должен организовывать сам врач. В квалифицированной консультации врача нуждаются девушки и женщины, занимающиеся физкультурой и спортом.
В этой области особенно широкое поле деятельности у врачей-педиатров, приходят родители с грудными детьми за советом по поводу занятий гимнастикой. Известно, что применение специальной гимнастики и массажа как средства профилактики у грудных детей находит широкое распространение в домашних условиях , обращаются к врачу по вопросам исправления сколиозов, плоскостопия, а также по другим вопросам лечебной физкультуры.
Особенно большое значение врачебно-физкультурная консультация имеет для правильной постановки спортивной работы. К врачу обращаются за советом и тренеры, и спортсмены. Такие советы очень часто превращаются в подробную консультацию о методах тренировки, самоконтроле, гигиене, по разнообразным вопросам физиологии физических упражнений и спорта. Врачебные консультации помогают росту спортивного мастерства, правильной постановке физического воспитания.
Формы врачебно-физкультурной консультации могут быть самыми разнообразными: ответы на вопросы и советы спортсменам во время медицинских осмотров, специально организованные консультативные приемы во врачебном кабинете, консультация тренерам и спортсменам во время посещения спортивных занятий, развернутая консультация в виде бесед, ответов на вопросы отдельным группам физкультурников.

«ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ»

Визначення поняття теорія і методика фізичного виховання як наукової дисципліни.

Теорія фізичного виховання є складовою частиною педагогічних наук. Вона вивчає фізичне виховання як феномен соціального життя, його мету і завдання на різних етапах розвитку суспільства, його кореляції з Іншими науками, способи, методи та форми організації спортивної практики. Теорія фізичного виховання пояснює шляхи розвитку та передбачає тенденції еволюції фізичного виховання як суспільного явища, обґрунтовуючи свої педагогічні положення соціальними, психологічними і біологічними закономірностями. Практика фізичного виховання могла б існувати і без теорії. Але поява теорії сприяла бурхливому росту фізичних та духовних можливостей людини, підвищенню її соціальної активності. Про це свідчить хоча б динаміка результатів спортивних змагань за програмою Олімпійських ігор та особисті успіхи багатьох колишніх спортсменів у політичній, соціальній та економічній діяльності.

Визначити методи контролю у фізичному вихованні.

Контроль

Засвоєння програми фізичного виховання у вищому закладі освіти припускає систему контрольних заходів, що включає оперативний, поточний, підсумковий контроль і підсумкову атестацію.

Головна ціль цих заходів — оптимізувати процес фізичного виховання, домогтися його максимальної результативності. Оперативний контроль забезпечує інформацію про хід виконання студентами окремих видів навчальної роботи:

· відношення студентів до запропонованої програми занять;

· засвоюваності програмного матеріалу;

· ступеня адекватності і прийнятності навчальних навантажень;

· вихідному рівні підготовленості студентів до оволодіння програмним матеріалом та інше.

Поточний контроль

Поточний контроль ставить своїм завданням виявити ступінь засвоєння студентами окремих розділів і тем навчальної програрами і фізичного виховання на контрольному етапі освіти.Формами і методами оперативного і поточного контролю є педагогічні і лікарсько-педагогічні спостереження: усне і письмове опитуванння студентів, виконання контрольних робіт, завдань, вправ, тестів, вирішення комп'ютерних задач з фізичної культури, експертні оцінки, аналізи й інші.

Підсумковий контроль проводиться з метою оцінки кінцевих результатів фізичного виховання на визначеному утворювальному (кваліфікаційному) рівні або на окремих його завершених етапах.

Підсумковий контроль

Підсумковий контроль включас річний контроль і заключну атестацію студентів.

Річний контроль в формі диференційованого заліку.

Порядок і графік проведення заліків встановлюється безпосередньо навчальним закладом. При цьому студенти повинні бути сповіщені про неї не пізніше ніж за 3 місяці до встановлених термінів .

3. Охарактеризувати принципи спортивного тренування.

Система фізичного виховання керується наступними положеннями або принципами:

• принципом зв'язку фізичного виховання з практикою трудової і оборонної діяльності, що виражає основну соціальну закономірність фізичного виховання, його головну службову функцію, яка полягає у підготовці людей до діяльності і життя;

• принципом всебічного розвитку особистості, що передбачає, по-перше, суворе дотримування єдності різних сторін виховання фізичних, розумових, моральних, трудових і естетичних якостей та, по-друге, (в більш вузькому плані) різнобічну фізичну підготовку;

• принципом оздоровчої спрямованості, Цей принцип передбачає також обов'язковість медичного і педагогічного контролю за станом розвитку та здоров'я всіх, хто займається спортом.

• принцип свідомості і активності;

• принцип наочності;

• принцип доступності

• принципом систематичності (що включає в себе правила послідовності: "Від відомого до невідомого", "Від простого і легкого до складного і важкого", "Від загального до часткового");

• принципом міцності (що вимагає слушного вивчення та освоєння поточного матеріалу перш, ніж переходити до наступного).

4. Охарактеризувати методи педагогічних досліджень.

У даний час педагогічні дослідження здійснюються за допомогою цілої системи різноманітних методів. До них належать:
1. Традиційно-педагогічні методи. До складу входять: педагогічне спостереження, дослідницька бесіда, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, першоджерел, вивчення шкільної документації, продуктів діяльності учнів.
2. Педагогічний експеримент Суть полягає у спеціальній організації педагогічної діяльності учителів і учнів, вихователів і вихованців з метою перевірки й обґрунтування наперед розроблених теоретичних припущень, або гіпотез.

3. Педагогічне тестування — цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться в умовах строгого контролю. дозволяє об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються.використовуються різні тести: успішності, інтелектуального розвитку, діагностики рівня засвоєння знань, умінь, ступеню сформованості багатьох якостей тощо.
4. Соціологічні методи. для масового опитування , може бути усним (інтерв'ю) або письмовим (анкетування).
5. Кількісні методи. в двох основних напрямках:
а) для обробки результатів спостережень і експериментів;
б) для моделювання, діагностики, прогнозування, комп'ютеризації навчально-виховного процесу.
застосовується для вирішення таких завдань, як поліпшення планування навчального процесу, оптимізація структури навчального матеріалу, управління пізнавальною діяльністю, управління навчально-виховним процессом.

5. Охарактеризувати інтенсивність роботи при фізичних навантаженнях.

Існує декілька фізіологічних методів для визначення інтенсивності навантаження. Прямий метод полягає у вимірі швидкості споживання кисню (л/мін) - абсолютний або відносний (% від максимального споживання кисню). Усі інші методи - непрямі, засновані на існуванні зв'язки між інтенсивністю навантаження і деякими фізіологічними показниками. Одним з найбільш зручних показників служить частота сердечних скорочень.(чим більше навантаження, тим більше частота сердечних скорочень) Для визначень інтенсивності навантаження використовується не абсолютні, а відносні показники частоти сердечних скорочень (відносна у відсотках частота сердечних скорочень або відносний у відсотках робочий приріст).

Приблизно ЧССмакс можна розрахувати по формулі:

ЧССмакс=220 - вік людини (років) уд/хв.

Слід мати зважаючи на досить значні відмінності ЧССмакс для різних людей одного віку. У ряді випадків у початківців низьким рівнем физ. підготовки

ЧССмакс=180 - вік людини (років) уд/хв.

При визначенні інтенсивності тренувальних навантажень по частоті сердечних скорочень використовується два показники: порогова і пікова частота сердечних скорочень. Порогова частота сердечних скорочень - це найменша інтенсивність, нижче за яку тренувального ефекту не виникає. Пікова частота сердечних скорочень - це найбільша інтенсивність, яка не має бути перевищена в результаті тренування. Зразкові показники частоти сердечних скорочень у здорових людей, що займаються спортом можуть бути, :Порогова - 75%Пікова - 95%від максимальної частоти сердечних скорочень. Чим нижче рівень фізичної підготовленості людини, тим нижче має бути інтенсивність тренувального навантаження. У міру зростання тренованості вона повинна поступово рости, аж до 80-85% максимального споживання кисню (до 95% частоти сердечних скорочень).

Зони роботи по частоті сердечних скорочень уд/хв.

до 120 - підготовча, розминка, основний обмін.

до 120-140 - Відновно - що підтримує.

до 140-160 - розвиваюча витривалість, аеробна.

до 160-180 - що розвиває швидкісну витривалість

більше 180 - розвиток швидкості.

6. Визначити взаємозв’язок форми та змісту занять.

Зміна змісту і форм навчально-виховного процесу не можлива без зміни педагогічної свідомості суб’єкта управління.

1. Форми навчання й виховання фіксують різноманітність модифікацій внутрішніх структур занять, певний взаємозв’язок між змістом і формою. Зміст виконує провідну роль об’єкта управління, а форма змінюється залежно від зміни змісту й певних умов його існування. У свою чергу, форма має вплив на зміст. Форма, яка відповідає змісту, прискорює його розвиток; форма, яка вже не відповідає зміненому змісту або зовнішнім чинникам, гальмує подальший його розвиток.

2. Консервативні форми організації занять, особливо ті, які мають примусовий характер, консервують навчальний і виховний зміст тих занять, що не відповідають новим потребам, новим зовнішнім чинникам. Зміна змісту фізичного виховання не завжди веде до зміни форми занять.

3. Зміна форми занять, як правило, не веде до зміни структури занять, але зміна терміну занять, як правило, веде до перерозподілу питомої ваги навчального або виховного змісту, що може позначитися на якості навчального й виховного процесу.

7. Описати організацію та керівництво діяльністю учнів на заняттях з фізичного виховання.

У кожному конкретному випадку застосовується такий спосіб або метод, який найбільшою мірою відповідає завданням уроку, забезпечує оптимальне фізичне навантаження учнів і високу щільність уроку. розрізняють:
- елементарні способи управління (шикування і перешикування для спільних дій; показ і виконання вправ; перехід від одного місця занять до іншого; розпорядження для виконання окремих завдань);
- способи виконання вправ (одночасний, коли учні одночасно виконують одне або різні завдання; почерговий, коли кожен учень починає виконувати вправу тільки після закінчення роботи попереднім; поперемінний, коли учні поперемінно виконують вправу, наприклад, при передачі м’яча в баскетболі. Цей спосіб виконання вправ дає змогу налагодити взаємонавчання і взаємооцінку учнів. Застосовується на всіх етапах процесу навчання; позмінний, коли виконання вправ здійснюється “хвилями” по 4-6 і більшге учнів. Використовується залежно від якості обладнання місця занять, наявності дрібного інвентаря);
- методи організації діяльності учнів (фронтальний, коли всі учні класу водночас залучаються до виконання одного завдання. Використовується, як правило, при ознайомлені учнів з новим матеріалом; груповий, коли клас поділений на 2-3 групи. Цей метод використовується при поглибленому розучуванні складних вправ; індивідуальний, коли окремі учні отримують те чи інше завдання і відразу починають його виконувати; метод колового тренування, коли учнів поділяють на групи і для кожної групи визначають “станцію”. Зміна відбувається “по колу”, “квадрату”

8. Визначити значення рухової активності у різних періодах життя.

У сучасному суспільстві людини підстерігає небезпека- гіпокінезія( хвороба цивілізації).Сприятливий вплив фізичного навантаження на людський організм справді безмежний. Адже людина спочатку була розрахована природою на підвищену рухову активність. Знижена активність веде до багатьох порушень і передчасного старінню організму.
Під впливом фізичних вправ вдосконалюється будова і діяльність всіх органів і систем людини, підвищується працездатність, зміцнюється здоров'я. Рухова активність є провідним фактором оздоровлення людини, тому що спрямована на стимулювання захисних сил організму, на підвищення потенціалу здоров'я. Повноцінна рухова активність є невід'ємною частиною здорового способу життя, що впливає практично на всі сторони життєдіяльності людини.

9. Охарактеризувати систему спортивних змагань.

При складанні річного календарного плану спортивних змагань з того чи іншого виду спор­ту необхідно врахувати строки їх проведення

Головне в плануванні спортивних змагань з будь-якого виду спорту — домогтись того, щоб вони не мали епізодичного характеру, а провадились протягом року, багаторазово, по турах.

Треба усвідомити й те. що без змагань, без спортивної боротьби, яка відбувається під час поєдинків з суперниками, не можуть зростати досягнення.

Календарний план спортивних заходів ко­лективу фізкультури, спортивної секції пови­нен передбачати участь кожного фізкультур­ника у 6—8 змаганнях, а спортсменів-розрядників — у 10—15 різних поєдинках.

10. Розкрити поняття: «фізичний розвиток», «фізична культура», «Фізична досконалість».

Фізи́чний ро́звиток — це процес становлення і змін біологічних форм і функцій організму людини. Він залежить від природних життєвих сил організму та його будови. Фізичний розвиток оцінюється рівнем розвитку фізичних якостей, антропометричними і динамометричними показниками, показниками формування постави.

Фізичний розвиток, поряд з народжуваністю, захворюваністю і смертністю, є одним з показників рівня здоров'я населення. Процеси фізичного і статевого розвитку взаємопов'язані і відображають загальні закономірності росту і розвитку, але в той же час істотно залежать від соціальних, економічних, санітарно-гігієнічних та інших умов, вплив яких в значній мірі визначається віком людини.

Під фізичним розвитком розуміють біологічні процеси, що безперервно відбуваються. На кожному віковому етапі вони характеризуються певним комплексом пов'язаних між собою та з зовнішнім середовищем морфологічних, функціональних, біохімічних, психічних і інших властивостей організму і обумовлених цим своєрідністю запасом фізичних сил. Високий рівень фізичного розвитку поєднується з високими показниками фізичної підготовки, м'язової та розумової працездатності.

Фізи́чна культу́ра, фізкультура — складова частина культури, пов'язана з системою фізичного виховання, організації спорту, спеціальних наукових дослідів, технічних засобів, потрібних для фізичного виховання і спорту, суспільної та особистої гігієни, раціональної організації активного відпочинку тощо.

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Фізична досконалість,вища міра гармонійного фізичного розвитку і всесторонній фізичній підготовленості людини, оптимально відповідна вимогам трудової і ін. сфер життєдіяльності. Досягнення Ф. с. в масштабах всього суспільства можливо в умовах соціалізму, при якому турботу про всесторонній фізичний розвиток, охорону і поліпшення здоров'я всього населення бере на себе державу, що створює найбільш сприятливе природне і соціальне середовище для етичного і фізичного вдосконалення людини. У соціалістичному товаристві фізичне виховання є органічною частиною загальнодержавної системи комуністичного виховання, направленого на формування «... нової людини, що гармонійно поєднує в собі духовне багатство моральну чистоту і фізичну досконалість

11. Назвати структурні складові уроку з фізичного виховання.

Урок фізичної культури, як і будь-яка інша форма занять фізичними вправами складається з трьох частин: підготовчу, основну і заключну. Неодмінність такої схеми диктується психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м’язових навантажень і змін його працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і тимчасової втрати працездатності.
На перших уроках після привітання класу, роблять перекличку з метою вивчення його складу. Надалі вони не є обов’язковою, оскільки в процесі проведення уроку учитель буде оцінювати різноманітну діяльність учнів, давати індивідуальні і групові домашні завдання, підводити підсумки уроку і виставляти оцінки. Таким чином кожен учень буде у тій чи іншій формі відзначений учителем.
Наступним важливим елементом дій учителя в підготовчій частині уроку є повідомлення завдань уроку. Спочатку необхідно підкреслити їх загальну спрямованість, показати зв’язок з попереднім уроком і значення тих завдань, що висуваються на даний урок, збудити в учнів намагання до активної діяльності. Разом з тим, не слід занадто деталізувати завдання, оскільки вони ще будуть конкретизуватися по ходу уроку перед кожним окремим видом завдань. Повідомляти завдання слід не лише у доступній, але і в цікавій формі, враховуючи вік учнів.
Для початкової організації класу потрібно декілька хвилин, потім починається розминка. Спочатку робиться загальна розминка. Вона м’язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. Найбільш ефективними в цьому плані є вправи в русі: різноманітні способи ходьби (навшпиньках, перекатом з п’ятки на носок, похідним, стройовим, м’яким, гострим кроком тощо); біг, стрибки, підскоки, танцювальні вправи, галопом, приставними кроками; загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ) без предметів і з предметами (великі м’ячі, гімнастичні палиці, обручі, прапорці тощо).
При виконанні комплексу вправ для загальної розминки на місці, як правило, дотримуються такої послідовності: потягування, вправи для рук і поясу верхніх кінцівок, вправи для тулуба, стрибки, дихальні вправи і вправи на розслаблення.
Усі вправи, як в русі, так і на місці доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. На кожному уроці в підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Змінюючи характер виконання ЗРВ, корисно змінювати форму розташування (в колоні, шерензі, у замкнутому і розімкнутому строю, колі, квадраті, дугами і т. д.) і прийоми управління учнями (під рахунок, музичний супровід, оплески, постукування паличками, самостійний рахунок вголос і мовчки, елементи змагань і т. ін.).