Переваги і недоліки традиційного і рейтингового контролю

Кредитно-модульна система організації навчального процесу (ЕСТБ) акумулює переваги для вищого навчального закладу: сприяє розвитку автономізації та відповідальності; відкриває нові можливості для співпраці; сприяє розвитку комунікативних зв'язків між вищими навчальними закладами; стимулює підвищення якості навчального процесу та організаційно-адміністративної діяльності; підвищує якість студентської мобільності, поліпшує зміст навчальних програм, а також якість навчального процесу та його результати.

Для науково-педагогічних працівників ECTS забезпечує та підтримує: автономність і диверсифікацію; комунікативність; прийняття рішень з академічного визнання. Для студентів ECTS розширює вибір для навчання за кордоном; дає змогу самим сформувати програму навчання; забезпечує сертифікацію процесу навчання в навчальному закладі за кордоном; гарантує академічне визнання.

Не можна не назвати й деяких недоліків у застосуванні ECTS. Передусім вона може призвести до фрагментації знань, сегментації процесу навчання, зменшення значущості наукових досліджень у процесі навчання тощо.

Вимоги до завдань в тестовій формі

Головні вимоги до тестів такі: простота, однозначність, визначеність,надійність, валідність.

Тест повинний мати системоутворюючі властивості:

a. приналежність до предметної області;

b. головний структурний принцип системоутворення полягає в тому,що кожне завдання відрізняється своєю складністю;

c. стислість;

d. ясність і чіткість;

e. коректність форми;

f. кумулятивність ефекту (шкала Гутмана), яка визначає, що студент,який відповів вірно на чергове завдання, з великою ймовірністю відповів позитивно й на попередні;

g. час - усі тести виконуються в обмежений час;

h. диференційна властивість завдання - розділити слабких і сильних студентів.

Методика розробки тестів

Розробка тестів - складний, трудомісткий процес і виконується в такій

послідовності:

1) виявляються понятійні індикатори;

2) розробляється план тесту;

3) складаються і підбираються тестові завдання;

4) проводиться математична обробка результатів тестування.

Спочатку дається відповідь на питання - що таке знання предмета у вигляді достатньо загальних визначень, але намічаючи перехід до окремих понять, що у сукупності розкривають зміст вихідного поняття. Далі окремі поняття розкриваються через сукупність так званих емпіричних індикаторів, що є завданнями тесту. Узяті разом відповіді на завдання повинні свідчити про знання предмета в цілому. Далі розробляється план тесту. Число завдань, що виділяються на кожний розділ, залежить від його вагомості у дисципліні, що вивчається. Загальна кількість – 30-60 коротких завдань різного рівня складності. Після розробки плану тесту починається найвідповідальніший етап упорядкування і вибір завдань. Ця робота доручається самим досвідченим викладачам. Завдань повинно бути в два - три рази більше необхідного, тому що багато їх відсівається. Завдання повинні мати коректну форму.

Форма - це принцип упорядкування елементів тестового завдання.

Розрізняють завдання:

1) закритої форми - пропонуються варіанти відповідей;

2) відкритої форми - відповідь довільна;

3) завдання на встановлення відповідності;

4) завдання на встановлення правильної послідовності дій.

Загальні правила при розробці завдань:

1) кожна форма потребує своєї інструкції;

2) вибір форми залежить від предмета і часу тестування;

3) використовується природна структура мови;

4) завдання повинно бути стислим, однозначним і належати до предметної області.

Саме форма й зміст є головними компонентами процесу створення тестових завдань. Ціль процесу – створення таких завдань, які можна було б включити в тест і використовувати як у традиційно організованому навчальному процесі, так і в автоматизованих системах контролю знань.

У процесі створення до завдань у тестовій формі пред'являються наступні вимоги:

• логічна форма висловлення;

• правильність форми;

• стислість;

• наявність певного місця для відповідей;

• правильність розташування елементів завдання;

• однаковість правил оцінки відповідей;

• однаковість інструкції для всіх випробуваних;

• адекватність інструкції формі й змісту завдання.

Логічна форма висловлення є універсальною формою чіткого вираження думки людиною, здатним виявити знання по досліджуваній навчальній дисципліні. Ця форма в багатьох випадках заміняє питання. Навчальні питання багатослівні й породжують відповіді, повні й неповні,правильні й неправильні, різні за формою, змісту й за структурою, внаслідок чого оцінка таких відповідей вимагає обов'язкової участі викладача й супроводжується деякої часток суб'єктивізму у той час як технологічна методика тестування припускає чітку й швидку диференційність відповідей. Логічна перевага завдання в тестовій формі полягає в можливості його природного перетворення, після відповіді студента, у форму дійсного або неправильного висловлення.

Правильна форма завдань - це засіб упорядкування й ефективної організації змісту тесту. Організація припускає аналіз змісту навчальної дисципліни, класифікацію навчального матеріалу, установлення меж тематичних і меж предметних зв'язків, укрупнення дидактичних одиниць,вистава цих одиниць через елементи композиції завдань. Форма завдань правильна, якщо вона дозволяє точно виразити зміст, зрозуміла для всіх випробуваних, виключає можливість появи помилкових відповідей по формальних ознаках.

Стислість завдань у тестовій формі випливає з переваг логічної форми висловлення, Тому завдання завжди коротше завдань і питань. Стислість забезпечується ретельним добором слів, символів, графіків, що дозволяють мінімумом засобів домагатися ясності змісту завдання. Виключаються повтори, малозрозумілі, рідко вживані, а також невідомі для символи, що вчаться, іноземні слова, що утрудняють сприйняття змісту. Добре, коли завдання містять не більш одного придаткової пропозиції. Для досягнення стислості завдання краще запитувати про що-небудь одному.

Наявність певного місця для відповідей є одним із зовнішніх ознак завдання в тестовій формі. У завданнях з вибором відповідей - це код (цифри або букви) необхідного відповіді, із числа прикладених до кожного завдання. У завданнях відкритої форми відповідь пишеться замість прочерку, наступного за текстом завдання. У завданнях на встановленні відповідності відповіді або пишуться в спеціально відведеній для цього рядку нижче тексту кожного завдання, або фіксується за допомогою так званої "миші" при комп'ютернім тестуванні. І, нарешті, у завданнях на встановленні правильної послідовності випробуваний ставить ранги в спеціально відведеному для цього місці.

Правильність розташування елементів завдання є вимогою, що допомагають випробуваним не витрачати час на визначення місця для відповідей і швидше зафіксувати свій розв'язок.

Однаковість правил оцінки відповідей у рамках прийнятої форми є важливим засобом організації тестування. Жодному випробуваному не дається ніяких переваг перед іншим, усе відповідають на ті самі завдання, усім дається однаковий час. Правила оцінки визначаються заздалегідь і абсолютно однаково застосовуються до всіх випробуваних. Зрозуміло, що все це робиться для зменшення помилок виміру, викликаних порушеннями стандартних умов тестування. Відповідь на завдання являє собою коротке судження, зв'язане по змісту й за формою зі змістом завдання. Критерії правильності відповідей заздалегідь визначаються автором завдання.

Адекватність інструкції формі й змісту завдання означає взаємна відповідність перерахованих компонентів, необхідне для виконання завдання своєї функції. Умова адекватності дозволяє довести до свідомості випробуваних усі вимоги, закладені в змісті завдання. Невідповідність викликає помилку розуміння змісту завдання, і відповідно, приводить до помилкових відповідей там, де таким не місце. Оволодіння формою є необхідним, але недостатньою умовою створення повноцінних тестів. Форма надає завданням лише структурну цілісність і визначеність, зовнішню організованість. Завдання в тестовій формі тільки зовні схожі на тестові завдання, а це недостатньо для їхнього включення в тест. Потрібна ще перевірка так званих тестоутворюючих властивостей завдань.

8. Статистичні вимоги до тесту: надійність, валідність, репрезентативність.

Надійність тесту - це стійка стабільність результатів тестування того самого студента. Це перевіряється дослідницьким шляхом. Якщо розбіг в оцінках незначний, то такий тест називають надійним.

Валідність тесту - це його спроможність забезпечити контроль наперед визначеної групи якостей знань на визначеному рівні навчання. Іншими словами, якщо даний тест може бути виконаний позитивно тільки особою, що має відповідний набір фахових знань, умінь, навичок, котрі характерні для цього рівня навчання, то такий тест - валідний як функціонально, так і за змістом.

Репрезентативність– характеристика, яка вказує на здатність методу (методики) розповсюджувати (переносити) результати, отримані при дослідженні частини об’єктів на всі об’єкти, що входять до даної групи. Це характеристика не стільки методу, скільки досліджуваної сукупності об’єктів, що повинні бути відібрані з дотриманням ряду вимог. Репрезентативність(франц. representatif – показовий) – властивість вибіркової сукупності представляти характеристики генеральної сукупності. Репрезентативність означає, що з якоїсь наперед заданій чи визначеною статистично погрішністю можна вважати, що представлене у вибірковій сукупності розподіл досліджуваних ознак відповідає їх реальному розподілу.

Надійність

Науково обґрунтований тест – тест, який заснований на методах, що відповідають установленим стандартам надійності і валідності. У вимогах перевірки тесту на надійність і валідність реалізується важлива ідея методологічного характеру – до істинного знання веде лише істинний метод. Таким чином, якість педагогічної інформації залежить від якості використовуваного для цього інструментарія. Традиційно виділяються два основних критерії якості тестів. Перший із них пов'язаний із поняттям точності вимірів і відомий, головним чином, у вигляді поняття надійності тесту. Існує декілька практичних способів визначення надійності тесту.

Найбільш бездоганний із статистичної точки зору метод визначення надійності

- це корелювання двох паралельних тестів, створених для виміру однієї і тієї ж властивості. Проте цей метод застосовується надзвичайно рідко або через звичайну відсутність паралельних тестів, або невідповідності наявних варіантів суворим вимогам паралельності. Інтуїтивно найбільш зрозумілий і простий спосіб визначення надійності тесту – це дворазове, щонайменше, використання того самого тесту у тій же самій групі студентів. Результати обох опитувань (якщо вони не анонімні)корелюються.

Метод повторного тестування має як переваги так і недоліки. Переваги полягають у порівняльній простоті його використання, ясності основних посилок, що лежать у визначенні надійності, простоті розрахунків. До недоліків можна віднести невизначеність у виборі інтервалу часу між першим і другим опитуваннями. Цей інтервал може коливатися від декількох хвилин до декількох днів,місяців і навіть років. Природно, що при цьому по-різному виявляють себе такі фактори, як запам'ятовування або, навпаки, забування (у різні інтервали часу), вплив досвіду, отриманого в першому опитуванні на другий, вплив спілкування студентів між собою після першого опитування, придбання досвіду і т. ін.

Валідність

Якість педагогічного контролю у вузі залежить не тільки від надійності методів, які використовуються, але і від їхньої валідності. Проте на відміну від надійності, визначення якої зводиться до вибору однієї з поданих тут форм, обґрунтування валідності тесту являє собою задачу методологічного характеру. Як і обґрунтування будь-якої діяльності, процес валідизації починається з уточнення цілі і конкретних задач педагогічного контролю. Якщо ставиться мета перевірити знання студентів з якої дисципліни і при цьому однаково, яким методом це можна буде зробити, то легко зрозуміти, що ця мета може бути досягнута за допомогою використання заліків, іспитів, курсових і дипломних робіт і тощо.

Ці й інші методи нерівноцінні з погляду об'єктивності і якості оцінки. Тому питання про валідність легко переводиться в прагматичну площину оцінки порівняльної придатності того або іншого методу для досягнення поставленої цілі.

Валідність будь-якого використовуваного тесту можна спробувати оцінити з позицій нормативного типу мислення, при якому будь-який результат повинний бути співвіднесений із нормою, і, уже виходячи, із неї, оцінюватися,як гарний або поганий. Якщо немає норми, то важко сказати, що означає наприклад, отриманий піддослідним М в тесті бал 35- добре, це або погано?Якщо ж відомо, що нормою є 25 балів, то картина проясняється: знаходиться, мабуть, у числі найкращих. Норма - дуже відносне поняття.

Тест може бути валідним, якщо крім інших вимог середні результати відповідають більшій частині студентів вузу, а самі дані розподіляються по нормальному закону. Якщо ця умова не виконується, то тест вважається невалідним із точки зору відповідності стандартам розподілу. Саме звідси виникає прагнення творців тест домогтися нормального розподілу за рахунок варіювання числа легких і важких завдань.

9. Причини неуспішності студентів і шляхи їх подолання.

Успішність студентів визначається не лише рівнем організації на­вчального процесу у вищій школі, а й наявністю сформованих у студентів необхідних навчальних дій і операцій. До причин неуспішності студентів можна додати такі:

1. Недооцінка значущості теоретичних знань;

2. Неволодіння раціональними методами пізнання;

3. Несформованість операцій мислення;

4. Прагматична спрямованість на близьку мету (отримати залік, скласти іспит тощо).

Усе це шкодить розвитку творчих здібностей студента, знижує рівень засвоєння наукового змісту вищої освіти. Звідси в частини студентів формальне ставлення до оволодіння науковими методами навчальної ро­боти. У засвоєнні наукової інформації в них переважає репродуктивна, короткочасна пам’ять (із пропуском суттєвої інформації). Знижується факт прирощування знань до індивідуального досвіду, що є показником псевдоосвіти.

Серед психологічних причин неуспішності студентів є такі їхні особистісні якості:

1. Низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій;

2. Недисциплінованість і неорганізованість;

3. Несистематична самостійна робота, що знижує її ефективність;

4. Лінощі, пасування перед труднощами;

5. Емоційна нестабільність і високий рівень тривожності;\

6. Відсутність само ідентифікації з роллю «студент»;

7. Наявність прогалин у знаннях;

8. Надання переваги відпочинку, веселощам тощо.

Причинами неуспішності студентів можуть бути ще й такі:

Нейрофізіологічні:загальна ослабленість організму (перевтома, не­якісне харчування, несприятливі екологічні умови, недостатня рухова ак­тивність та ін.), слабкий тип ВИД, порушення зору, слуху та артикуляції, мікропошкодження кори головного мозку (у т. ч. і через токсичний вплив нікотину, алкоголю і наркотиків).

Педагогічні причини: низька інтенсивність навчально-професійної діяльності («від сесії до сесії»), низька її ефективність (невміння вчити­ся самостійно), пропуски занять, відсутність індивідуального, диферен­ційованого підходу і контролю з боку викладачів, незадовільні побутові умови проживання, важкий матеріальний стан, відсутність допомоги й підтримки від батьків.

Шляхи усунення причин неуспішностістудентів:

Перевести опанування знаннями у процес самостійної пізнаваль­ної діяльності студентів. Підвищувати результативність організації са­мостійної навчальної роботи систематичним педагогічним контролем і оцінкою її результатів.

Виховувати культуру мислення студентів. Грамотне мислення завж­ди індивідуальне, воно формує свою автономну систему знань, розвиває власні вихідні поняття і шляхи вирішення проблем, що й становить осно­ву для об’єктивної творчості.

Свобода навчання, звичайно, залишає студентові деяке право вирі­шувати, що йому потрібно, а що ні. Проте критичне ставлення до педаго­гічного процесу – це не гординя і не бездіяльність. Треба брати до уваги все краще й нове, вміти критично оцінювати самого себе, щоб уникати помилок бездіяльності та не обмежувати цим себе, не втрачати можли­вості розвитку своїх потенційних сил (а то буде псевдо освіта замість са­моосвіти). Найголовніше – не протиставляти себе відкрито освітній сис­темі, а самому додавати те, що вона дати не може.

Принципи побудови програми самонавчання студентів:

Оптимальне співвідношення процесів розвитку і саморозвитку. Кожен студент навчається за допомогою придатних для нього засобів, виро­бляючи індивідуальний стиль навчально-професійної діяльності.

Розвиток творчості студентів на всіх етапах професійного навчан­ня. Проблемні творчі завдання є джерелом нових знань і реалізації потен­ційних можливостей кожного студента. Формування у студентів наста­нови на глибоке проникнення в сутність предмета сприяє досягненню не тільки близької мети навчання, а й віддаленої, пов’язаної з майбутньою професійною діяльністю.

Індивідуальні риси особистості розвиваються лише завдяки самостійному виконанню завдань, які студент ставить перед собою. Важли­во вчасно коригувати план, ускладнювати завдання. Тільки таким чином у кожного студента формуються індивідуально-розумові здібності та воля.

Рекомендувати студентам відпрацьовувати свій індивідуальний стиль організації самостійної навчальної роботи. Успіхів можна досягти різними засобами, проте головний предмет уваги студента – він сам як індивідуальність. Важливо допомагати йому усвідомлювати себе в ролі суб’єкта навчально-професійної діяльності. Уміння, яке не вбудовано у процес розвитку особистості, має дезінтеграційний вплив, а то й спотворює розвиток особистості студента.