VII. Психологія особистісного розвитку в юнацькому віці. вона хоче, і на що здатна спрямовувати свою поведінку, пристосовувати її до ситуації, навіть відмовитися від неї на користь іншої
вона хоче, і на що здатна спрямовувати свою поведінку, пристосовувати її до ситуації, навіть відмовитися від неї на користь іншої, більш відповідальної поведінки. Така особистість стає суб'єктом власної поведінки. Як суб'єкт, вона сама перед собою відповідає за дії, в результаті яких порушується порядок світу, в якому проходить її життя.
З технічного боку наявність усвідомлених мотивацій передбачає створення умов для використання абстракцій, за допомогою яких особистість може створювати неіснуючі до цього моделі світу. Завдяки цим моделям особистість може звільнитися від тиску досвіду, автономно його оцінити і спроектувати власні принципи поведінки заздалегідь, а значить без страху. Недаремно створення пацієнту умов для активного, абстрактного мислення лежить в основі всіх раціональних психотерапевтичних технік. Однак людина не в змозі змінити програму, коли не знає, особливо, якщо не хоче знати, чого б вона хотіла у житті. В цьому випадку здійснення програми захисної мотивації стає метою самою в собі.
Коли є чітка і усвідомлена мета вчинків, то засоби її здійснення підкоряються меті. Якщо ж ціль менш чітка, слабше усвідомлюється чи взагалі зникає, то людині стає легше сконцентруватися на діях як на таких. Тобто захисна мотивація допомагає лише „тут і тепер". Вона полегшує життя в багатьох конкретних ситуаціях, дозволяє зберегти хорошу думку про себе. Вона підтримує нашу відмову, коли ми повинні діяти і укріплює наші зусилля, коли доречно відмовитися. Поведінка, заснована на захисній мотивації, по суті, суперечить інтересам особистості. У зв'язку з цим Альфред Адлер відмітив, що невротик - головний ворог сам собі. Особливо це помітно по відношенню до інтересів індивіда в довгостроковій перспективі. Тут спостерігається аналогія, яка стосується віддаленого успіху людини. В складних, важких справах віддалений успіх повинен бути компенсований відмовою від повноцінного найближчого успіху. Негайне задоволення та викликане ним хороше самопочуття - це прекрасно. Це важливий елемент людського життя. Проте людське життя продовжується багато десятиліть і необхідно подумати, чи не доведеться нам багато і довго розплачуватися за миттєве задоволення, а головне: чи не доведеться нам заплатити відсутністю чи, навіть, втратою довгострокових особистісних цілей? Хоч тільки такі цілі дійсно важливі і надають смислу людському життю. Задоволеність життям і задоволеність миттєвими переживаннями значно відрізняються один від одного. Біографії багатьох людей показують, що розвиток їх особистостей, стійкість до складних ситуацій, постійність професійних успіхів залежать від позиції, яку займають в ієрархії їх цінностей ці два види задоволення.
Велике значення має такий зміст смислу життя, який можна постійно модифікувати у відповідності з новим досвідом індивіда і новими перспективами. Сенс життя не повинен ставати ритуалом, якому підкорена
доля людини. Постійним компонентом „адекватного" сенсу життя повинен бути наступний принцип: подібно як свобода індивіда захищена лише в тому випадку, коли всі люди вільні, так і кінцевим критерієм блага особистості є інтереси кожного індивіда, якими ні в якому разі не можна пожертвувати. „ Хто рятує одне життя, той рятує весь світ". Будь яке порушення цього правила - це перший крок до знищення світу.
Проте, вказану проблему можна розглядати по-іншому: ставити питання не про те, на що спрямовують людину її бажання, а які умови повинні бути виконані, щоб людина змогла реалізувати себе? Психічно здорова людина наділена свідомістю та самосвідомістю, тому може і повинна розуміти сенс власного існування. Якщо вона не розуміє цього сенсу, то й не робить зусиль з подолання життєвих труднощів, вирішення різних проблем. І при цьому головне не те, чи цікавиться людина сенсом свого життя і що думає про цей смисл, а те, чи має вона концепцію, яка б надавала сенсу її життю.
Абрахам Маслоу у своїй характеристиці „самоактуалізатора" відмітив, що однією з важливих особливостей його концепції світу є свіжість сприйняття, здатність помічати нове в повсякденних подіях і захоплюватися цим. В роботі „Мотивація і особистість" він писав, що для такої особистості кожний захід сонця може бути таким же прекрасним, як і попередній, кожна квітка може викликати почуття, що перехоплюють подих, навіть, якщо він раніше бачив мільйони квітів.
Формування концепції сенсу життя - це процес, що включає декілька фаз. Після подолання фази ідентифікації наступає фаза „космічної потреби" в сенсі життя. Далі йде зріла концепція сенсу життя, викликана не тільки інтересом до таємного сенсу власного життя, а й почуттям відповідальності за своє життя.
Зріла людина, створюючи концепцію самої себе, визначає, що для неї важливо і що із цього слідує. Вона ніби пропускає досвід світу через структуру власного „Я". Цей зв'язок сенсу життя з „Я" знаходить підтримку в результатах багатьох досліджень, які проводилися останнім часом.
Вони однозначно вказують на особливу роль „Я" як центральної схеми, яка є головною системою співвіднесення для процесів регуляції. Встановлено також, що „Я", сформоване як модель, а значить концепція себе, є тією відповідністю дій переконанням, проблему яких намагається розв'язати психологія. Згідно отриманих експериментальних даних, тими, хто дотримується заявлених переконань в своїй життєвій практиці, є люди, „Я" яких має характеристики абстрактних концепцій (Іагуто\уісг М).
В своїй роботі „Галактика потреб..." К. Обуховський вказує, що „Я" -це своєрідний прототип, з яким ми співвідносимо концепцію інших людей.