Теоретичні основи соціальної роботи 69
— актуальність і перспективність (відповідність вимогам життя, тенденціям суспільного розвитку, науково-технічного прогресу, робота досвіду "на перспективу", бачення нових можливостей удосконалення соціальної діяльності);
— новизна в цілепокладанні, відборі змісту, форм та засобів організації соціальної роботи;
— відповідність основних категорій базовим положенням сучасної соціальної науки (урахування таких провідних підходів, як: співробітництво і співтворчість; сполучення індивідуального підходу і колективної діяльності; розвиток активної життєтворчої позиції учасників соціально-виховного процесу; оновлення змісту і способів реалізації завдань);
— наявність відчутних, стабільних отриманих результатів (передовий досвід має приносити вагомі результати: позитивні зрушення в характері соціалізації, рівні вихованості, в загальному та соціальному розвиту клієнтів, підвищенні престижу установи і т.п. Кожен з названих критеріїв, в свою чергу потребує подальшої деталізації);
— можливість творчого застосування досвіду в близьких умовах, його трансформації в роботі з іншими об'єктами (мають бути створені технології використання досвіду, що дозволяють "відділяти" досвід від особистості носія і відтворювати цей досвід в нових умовах);
— оптимальний розподіл сил, засобів, часу і ресурсів для досягнення найкращого можливого результату;
— достатня апробація досвіду (мається на увазі і лонгітюдність досвіду, що досліджується і достатня кількість учасників соціальної взаємодії);
— вимірюваїшість (застосування математичних, соціологічних, пси-хологочних методів оцінки результатівв, що дозволяють підтвердити наявність якісних чи кількісних позитивних зрушень).
Узагальнення вищенаведених поглядів на систему технологізації соціальної роботи дозволяє зробити висновок, що основним завданням розвитку технологій соціальної роботи сьогодення є розробка шляхів результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціального результату.
Література
1. Актуальні проблеми соціальио-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола; Заг.ред.А.Й.Капської. — К.,2002.
70 Соціальна робота
2. Методика и технологии работьі социального педагога: Учеб.посо-бие для студ. вьісш. учебн. заведений/ Б.Н.Алмазов, М.А.Белязва, Н.Н.Бессоноваидр.;Под ред. М.А.Галагузовой, Л.В.Мардахазва.- М.:Из-дательский центр "Академия",2002.
3. Никитин В. А. Начала социальной педагогики: Учебное пособие. — М.: Флинта: Московский психолого-социальньш институт, 1998.
4. Технологии социальной работи:Учебник /Под общей ред. Е. И. Хо-лостовой. - М.; ИНФРА, 2001.
5. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. А. Й. Капської -К.: 2000.
6. Технология социальной работьг. Учеб.иособие для студ. вьісш. учебн. заведений/ Под ред И.Г.Зайнишева.-М.: Гуманит.изд.ценр ВЛАДОС,2002.
7. Фурдей С. Г. Понятие социальной технологии // Социальная работа /Под общей ред. проф. В. И. Курбатова. Ростов на Дону "Фе-никс", 1999.
Питання для самоперевірки
1. В чому полягає зміст проблеми технологізації соціальної роботи?
2. Розкрийте зміст основних технологічних компонентів соціальної роботи.
3. Розробіть перелік об'єктивних та суб'єктивних умов реалізації соц-іально-педагогічних технологій. Обґрунтуйте свій вибір.
4. Визначити критерії ефективності реалізації соціальних технологій.
2. Діагностика соціальної роботи як умова успішного її прогнозування
Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-иоч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмонд у своїй книзі "Соціальні діагнози" (1917р.) докладно представила власний метод соціальної роботи. Найважливішим і головним компонентом у ній М.Річмоид вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.
Теоретичні основи соціальної роботи 71
Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяльності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально — педагогічна. Тому розглянемо окремо особливості кожного з зазначених різновидів діагностики у соціальній роботі.
Соціальна діагностика — процес наукового виявлення та вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємостосунків у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний та санітарно-екологічного стану. В більш вузькому розумінні — це вивчення причин соціальних проблем, котрі створюють складні життєві ситуації для індивіда, сім'ї, окремих груп [1, 314].
Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це принцип об'єктивності, сутність якого полягає у правдивому, неупереджепому аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування (наприклад, стереотипи, упередження, життєвий досвід спеціаліста), так і вплив зовнішніх факторів (наприклад, тиск зацікавлених осіб, начальства, представників засобів масової інформації тощо).
Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися принципу верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел інформації.
Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'язані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системності та комплексного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.
Соціальну діагностику в соціальній роботі розглядають, перш за все, як інструмент, котрий дає управлінським органам необхідну інформацію, на основі якої розробляються різні соціальні прогнози та проекти, вивчається громадська думка та морально-психологічний клімат в суспільстві [2,288].
Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному рівнях. На державному рівні предметом соціальної діагнос-
72 Соціальна робота
тики є визначення соціальних проблем на рівні суспільства чи його окремих великих соціально-демографічних груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо. В переважній більшості таку діагностику провадять науково-дослідні установи чи спеціалізовані підрозділи. Наприклад, в Україні соціальну діагностику на державному рівні проводять Інститут соціальних досліджень, Центр дитинства, Інститут проблем сім'ї та інші установи.
Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці притаманне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіону, області, міста та селища (наприклад, проблема співжиття представників різних етнічних груп у республіці Крим; проблеми соціального сирітства дітей Івано-Франківської, Чернівецької областей, батьки яких виїхали на заробітки за кордон; проблеми працевлаштування молоді у районних містечках тощо).
Індивідуальний рівень соціальної діагностики — це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб. Головною метою діагностики на цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення. Тому на індивідуальному рівні соціальної діагностики важливим етапом є вивчення особистості клієнта, що здійснюється за допомогою медичних, психологічних, соц-іально-педагогічних діагностичних процедур.
Теоретики соціальної роботи зазначають, що мета соціальної діагностики полягає у встановленні міри відповідності (невідповідності) параметрів соціальної реальності (ресурсів, властивостей об'єктів, соціальних установок) соціальним показникам та нормативам [3,146].
Тому цілком очевидно, що соціальна діагностика має здійснюватись за допомогою певного діагностичного інструментарію, який в основному, є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Оскільки перелік цих методів досить великий, зробимо короткий змістовий огляд найбільш поширених із них і які найчастіше використовуються в практиці соціальної роботи.
Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.
Теоретичні основи соціальної роботи 73
Спостереження — один з емпіричних методів дослідження, який по
лягає в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті оточуючої
дійсності. В соціальній роботі цей метод здебільшого використовується
для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної групи.
» Опитування — спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ
і людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Різновидом опитування
є інтерв'ю, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування є також різновидом опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом відповіді респондентів у письмовій формі на пропонований перелік запитань. Фокус-груна — це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають конкретні суспільні події та явища.
Одним із основних методів отримання конкретного знання про соціальну реальність на основі інформації, зафіксованої в різних документах, текстах масової комунікації, є метод аналізу документів. Він застосовується з метою уточнення або підтвердження результатів опитування та спостереження.
Досить поширеним методом соціальної діагностики є також аналіз соціуму (соціальна паспортизація). Він є необхідним у ході збору статистичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантної поведінки, дані про різні типи сімей, об'єкти культурно-освітнього, медичного призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації тощо.
Оскільки для соціальної діагностики досить важливим є характеристика певних властивостей та станів соціальних об'єктів, що мають кількісні показники, важливе значення при цьому виді діагностики має метод ап-рейзерів — спосіб виміру певної властивості об'єкту з використанням трьохзіркової шкали оцінки, де центральний показник виражає середнє значення (рівний нулю, нейтральний), а два інші дають протилежні характеристики досліджуваному об'єкту ("високий" чи "низький", "позитивний" чи "негативний", "важливо" чи "не суттєво" тощо) [3, 149].
Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соціальної діагностики. Зокрема І.Г.Зайнишев пропонує наступну класифікацію методів соціального діагностування:
14 Соціальна робота
— зопдажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);
— соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);
— інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);
— соціальне картографування (аналіз соціальпо-нросторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів) [2, 27].
У соціальній роботі соціальна діагностика передбачає вивчення мотивів і причин поведінки особистості, прошарку, групи, їхнього стану (матеріального, психічного, духовного), визначення форм, методів роботи з ними. Основною метою соціальної діагностики є виявлення соціального змісту чинників, що діють у соціально-екопомічпих, психологічних, правових сферах суспільного життя [7,36].
Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й на дослідження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, способі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.
Повертаючись до питання соціальної діагностики па індивідуальному рівні, перш за все, зазначимо, що в основному вона носить комплексний характер, тобто має місце взаємопоєднання двох або більше таких різновидів діагностики, як медична, психологічна, соціально-педагогічна.
Медична діагностика — це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного етапу клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагностики мають велике значення при наданні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими функціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захворювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.
Психологічна діагностика — це вимірювання іпдивідуально-психо-логічних якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психологічному аналізу (група, організація). її метою є встановлення психо-