Теоретичні основи соціальної роботи. За думкою І.Бонія та С.Цицарєва, доцільне проведення групової психотерапії в два етапи

За думкою І.Бонія та С.Цицарєва, доцільне проведення групової психотерапії в два етапи. На першому — проводиться робота над відно­шенням узалежиеного до хвороби, в центрі уваги другого — інтрап-сихічні та міжособистісиі проблеми. Особлива увага приділяється підви­щенню самооцінки та самоповаги серед учасників групи. Серед методик, які використовуються під час проведення групи слід виділити: вільну дискусію, проективні малюнки, ролеві ігри, психогімнастику. Оптималь­ною, при проведенні групи, є кількість учасників 8-12. Склад групи є сталим на протязі всього часу терапії т.з. закриті групи. Недоцільно вводити в групу учасників, старших за 50 років. Тривалість одного заняття 1,5-2 години. В умовах стаціонару група може працювати 4-5 раз в тиждень, в амбулаторних умовах — до 2-х раз в тиждень. Ефек­тивність групової психотерапії залежить від особистішої та професійної позиції психолога до проблеми иаркогенних узалежнень.

Поведінка та емоційні прояви ведучого групи стають моделлю на основі якої будуються взаємовідносини учасників групи. Оптимальною прийнято рахувати не директивну, підтримуючу поведінку з елементами керівництва. Терапевт не пропонує узалежненим готових рішень. Найб­ільшою популярністю сьогодні у психологів користується щоденник уза-лежнених "алкоголь і моє життя", примірник якого наводиться в додат­ку №2.

Сімейна психотерапія алкогольної залежності базується на впевне­ності в тому, що формування алкоголізму, як хвороби є сімейною про­блемою. Вона спрямована на формування у членів сім'ї алкоголіків тве­резого відношення до захворювання і лікування хворого, послаблення в них невротичної симптоматики, зміни системи внутрішньо-сімейного спілку­вання та взаємодії. Важливою задачею сімейної психотерапії є аналіз та руйнування патологічних і маиіиулятивних взаємовідносин узалежнених з їх найближчими родичами.

Одним з найпоширеніших способів групової психотерапії алкоголіз­му є терапія "12 кроків", яка входить в структуру громадського руху "Анонімних Алкоголіків" (АА).

На відміну від інших програм, програма "12 кроків" використовує моральність, духовний підхід та формування релігійності в якості одно­го з терапевтичних прийомів.

Програма включає в себе наступні етапи та принципи:

І. Визнання безсилля перед алкоголем, визнання втрати контролю над власним життям. Людина повинна капітулювати перед алкоголем, без чого неможливий початок процесу видужання.

262 Соціальна робота

II.Визнання того, що видужати може допомогти тільки Сила, більш
могутніша за самого хворого. Саме це дозволяє узалежненому позбави­
тись відчуття себе "центром Всесвіту" і пов'язаних з цим зобов'язань.

III. Рішення передоручити свою волю і своє життя Богу, як кожен з нас його розуміє.

IV.Добросовісний та щирий аналіз себе та свого життя з моральної точки зору. Це дозволяє визначити міри, націлені на досягнення бажа­них змін у своєму житті.

V. Етап, під час якого навчаємось покорі. Це створює фундамент
для повної капітуляції перед алкоголем, підготовка до якої проводилась
попередньо.

VI.Складання списку людей, перед якими відчуваємо провину. Го­
товність спокусити провину перед ними.

VII. Особисте відшкодування завданих цим людям збитків, крім тих
випадків, коли це могло зашкодити їм, або будь-кому іншому.

VIII.Поглиблення самоаналізу, щоденне підведення результатів своєї
поведінки, усвідомлення своїх слабких та сильних сторін.

IX. Намагання шляхом молитви та медитації поглибити свідомий кон­
такт з Богом, як кожен з нас його розуміє.

X. Активне надання допомоги іншим членам програми. Виховання
почуття самоповаги, самодисципліни, без чого алкоголік не в стані утри­
мувати тверезість.

М.Бруно запропонована методика, яку називають психотерапією твор­чим самовираженням. Саме ця методика користується популярністю в психокорекційній та соціальній роботі з групами ризику. Вона включає: 1) терапію шляхом створення художніх творів (література, музика, жи­вопис і т.д.); 2) терапія творчим спілкуванням з природою; 3) терапія творчим колекціонуванням; 4) терапія занурення в минуле; 5) терапія щоденників та записних книжок; 6) терапія творчих мандрівок; 7) тера­пія листування з психологом, яке носить терапевтичний характер.

При корекції сім'ї сиівузалежпених виправдовує себе метод інтер­венції, розроблений В. Джонсоном. В терапії та корекції наркоманії вико­ристовують методи та засоби подібні до лікування алкоголізму. Але якщо медикаментозні стратегії купування фізичної залежності від п'ян­ких речовин ідентичні, подібні також і способи сугестивної терапії та психофармакотерапії (за виключенням замісної терапії, доцільність якої є дуже сумнівною), то психологічні стратегії зняття психологічної за­лежності кардинально різняться.

Теоретичні основи соціальної роботи 263

Це зумовлено тим, що в основі розвитку алкогольної залежності лежать патопсихологічні патерни розвитку та формування особистості, а в основі наркотичної — адиктивиі розлади. Але головна різниця це у визнанні наркозалежності сімейним адиктивиим патерном. Як було зазна­чено вище, у індивіда з адиктивпою націленістю поведінки значно зни­жена активність до буденного життя, життя, наповненого вимогами й обов'язками.

Основними методами психокорекції адиктивної поведінки наркоза-лежних є екзистанційна та сімейна психотерапія. В основу екзистенцій-ного підходу психотерапії наркозалежності покладено вирішення базо­вих екзистенційішх конфліктів особистості, пов'язаних з такими пробле­мами: 1) змістовністю та безглуздістю існування; 2) життя та смерті; 3) ізоляції від суспільства та втягнеиня у спілкування з людьми; 4) свобо­ди, відповідальності, волі, несвободи, залежності.

Умовою терапії є:

а) прийняття клієнта таким, яким він є, а саме емпатійність, безприс­
трасність, відмова від позиції засудження, оцінки щодо вживання нарко­
тиків;

б) щирість — бажання допомогти пацієнту усвідомити власні пробле­
ми, знайти спосіб їх вирішення, а не маніпулювання ним;

в) позитивний погляд на можливість позбавлення від наркотичної
залежності в кожному окремому випадку.

Процес психологічного консультування включає в себе спільні роз­думи психолога і наркозалежиого про екзистенціальні кризи, зумовлені неможливістю вирішення одного із перерахованих базових конфліктів.

У процесі психокорекції в ігрових умовах проходить моделювання фрустроваиих життєвих ситуацій, у яких клієнт повинен зорієнтуватись та адекватно відреагувати. Важливим є вироблення навичок комуніка­тивного спілкування та толерантності. Екзистепційна терапія виходить з того, що "терапія може бути причиною особистісних змін лише пост­ільки, оскільки вона приводить пацієнта до прийняття нової моделі пове­дінки" (А.Веліс).

Криза беззмістовності здатна формувати адиктивний тип девіантої поведінки, тому що саме при ній загострюється бажання втечі від реаль­ності шляхом штучної зміни свого психічного стану. Проблема пошуку сенсу життя вміщає у собі роздуми про існування космічного та особис­того сенсу життя. Під першим розуміємо задум, який існує ззовні та вище особистості і обов'язково передбачає деяке магічне чи духовне впорядкування Всесвіту.

264 Соціальна робота

Деякі психотерапевтичні методики (12 кроків, психосинтез) роблять акцент на цьому аспекті терапії. І хоча екзистенційна психотерапія не носить релігійно-духовного характеру, вона придає моральності особис­тості велике значення. Тут принципом виступає положення, що життєві сенси лежать не ззовні, а в всередині людини, що тільки сама особистість здатна визначати зміст та сенс свого життя, тобто являтись суб'єктом, який власне і створює зміст та визначає сенс буття.

Основою на усвідомлення сенсу життя поряд з усвідомленням інте­лектуального, морального, тілесного, духовного самовдосконалення зна­ходиться поняття змістовності життя. Під залученістю розуміємо вклю­чення девіанта в практичну діяльність, реальну активність в перетво­ренні світу, близького оточення та самого себе. В соціальній роботі це може проявитись в роботі неурядових молодіжних громадських організа­ціях та рухах (додаток — приклад роботи Клубу "Екологічно чиста молодь").

Існуючий гедонічний парадокс: чим більше ми шукаємо задоволення, тим більше воно від нас віддаляється, в терапії наркоманії вирішується наступним чином. По-перше, так як задоволення є другорядним продук­том змісту життя, то і пошуки треба зосередити не на пошуках задово­лення, а на пошуках сенсу (В.Фраикл). По-друге, сенс, як і задоволен­ня, повинен матись на меті дотично, а відчуття змістовності та задоволе­ності є продуктом відчуття залученості, включеності.

Важливим в психокорекції наркозалежності є також групові психоте­рапевтичні стратегії, які націлені на формування відповідальності. Вони включають п'ять наступних стверджень-усвідомлень (І.Ялом):

1) усвідомлення того, що життя іноді буває нечесним і несправедливим;

2) усвідомлення того, що неможливо уникнути життєвих страждань та смерті;

3) усвідомлення того, що які б не були в нас стосунки з ближніми, нам належить впоратись з труднощами самостійно;

4) усвідомлення, що зустріч з базовими питаннями нашого буття: життя та смерті, дає нам можливість прожити своє життя більш чесно і менш тривіально;

5) усвідомлення, що саме ми самі несемо кінцеву відповідальність за те, як ми проживемо своє життя, незалежно від того скільки підтримки і керівництва ми отримуємо від інших.

Проблема відповідальності завжди поєднується з проблемою локусу контролю. У накозалежних переважає екстериальний локус контролю. Такі девіанти схильні вірити в існування зовнішнього контролю за їх

Теоретичні основи соціальної роботи 265

поведінкою, впевнені, що в багатьох обставинах їх життя, і в тому, як вони реагували на них, винні інші люди, випадок, везіння. Найбільш яскраво недостатність суб'єктивного локусу контролю в наркоманів про­являється в ситуаціях пошуку допомоги в позбавленні від наркотичної залежності. Тому вони надають перевагу таким методам психотерапії, при яких відповідальність за результати лікування та корекції лежить на терапевті, і практично 99% не схильні приймати на себе відповідальність за утримання від вживання.

У процесі сімейної психотерапії проходить становлення в адиктивиій родині оптимальних взаємодій, формування саногенних патернів поведін­ки, комунікативної компетентності та толерантності.

На думку В.Петрова, у психотерапевтичній роботі з иаркозалежними необхідно виділяти наступні особливості, яких необхідно дотримуватись:

а) недопустимість авторитарної позиції терапевта. Наркоман відмо­
виться від терапії, якщо консультант буде виступати у ролі судді або
мораліста;

б) необхідність знання багаточисленних проблем та аспектів нарко­
манії — фармакологічна дія наркотичної речовини, вдачі, звички, тра-

і диції, особливості наркотичної субкультури;

, в) поетапність реабілітаційних заходів. Відмова від наркотиків лише

перший крок у довгому шляху утримання тверезості. Наркозалежний не здатен змінити вже звичний стиль нетверезого життя в один день. Не­обхідні час та терпіння, щоб порожнеча, яка з'явилась після відмови від наркотиків, була заповнена.

Протягом останніх років популярністю серед наркозалежних стали користуватись методи агї-терапії, казко-терапії.

Однією із сторін корекції первинної та вторинної наркозалежної поведінки є профілактична робота. Найбільш ефективною вважається програма формування життєвих навичок, а саме:

а) навичок ефективного спілкування, критичного мислення, само­
стійного прийняття рішень, вироблення сталої адекватної самооцінки;

б) навичок "відстояти себе", уникнення ситуацій невиправданого
ризику, вмінь робити раціональний життєздоровий вибір;

в) навичок регуляції емоцій.

З цією метою можуть бути з успіхом використані тренінг як метод активізації сил і волі клієнтів у протидії наркоречовинам.Тому вважаємо за доцільне подати варіант програми профілактики хімічних узалежнень серед учнівської молоді "Твій вибір", а також примірник тренінгу, які сприяють розвитку та формуванню вищезазначених навичок і можуть

266 Соціальна робота

бути використані психологами, соціальними педагогами, соціальними пра­цівниками центрів соціальних служб, паркослужб та керівниками груп само підтримки наркозалежних та членів їхніх сімей.

Література

1. Белоусов С. Дитячі девіації: причини та наслідки. — С.-Петер­бург: "Луч" - 1998. - 197с.

2. Берн 3. Игрьі, в которьіе играют люди. Психология взаимоотно-шений. Люди, которьіе играют в игрьі. Психология человеческои судь-бьі. - Москва, 1988. - 329 с.

3. Вирджиния Сатир. Вьі и ваша семья. Руководство по личностному росту./ Пер. с англ. — Москва: Изд-во ЗКСМО — Пресе — 2000. — 167 с.

4. Вирджиния Сатир. Общая семейная терапия./ Пер. с. англ. — 361 с.

5. М.И.Буянов. Ребенок из неблагополучной семьи. — Москва: "Про-свещепие" — 1988. — 287 с.

6. Семья в психологической консультации./ Опмт и проблеми пси-хологического консультирования./ Под ред. А.А.Бодалева, В.В.Стоми-на. - Москва, 1989. - 471 с.

7. Торохтий В.С. Основи психолого-педагогического обеспечения работн с семьей. — Москва: МГСУ, 2000. ч.І. — 185 с.

8. Ю.М. Якубова, Н.В.Лавриненко, М.М. Московка. Батьків не обирають... - Київ.: А.Л.Д., 1997. - 293 с.

Питання для самоперевірки

1. Дати характеристику особам, схильним до вживання наркогенних речовин.

2. Розкрити мотивацію зловживання наркогенних речовин.

3. Які психологічні прояви наркогешюї залежності?

4. Назвати основні принципи вибору психокорекційних методик.

5. Визначити методи психокорекції узалежної поведінки особистості.

Теоретичні основи соціальної роботи