Тема 4. Нові тенденції в розвитку теорії і практики освіти й виховання в Україні. Стратегічний менеджмент освіти України
1. Найзначніші показники кризового стану виховання молоді.
2. Реформування освіти в Україні на різних рівнях.
3. Зміна мети та кінцевих цілей виховного процесу.
4. Кваліметричне вимірювання ступеня гармонійності розвитку учня.
Література: 1, 2, 3, 4, 5, 7, 9, 10, 58, 62, 70, 158, 163, 164.
Найзначніші показники кризового стану виховання молоді
Сучасне реформування освіти й виховання відбувається у глибоко кризовому соціумі. Організація, зміст, форми та методи виховання швидше базуються на негативному, тобто кожен з учасників процесу добре уявляє собі, від чого потрібно відійти, і нечітко, а інколи й зовсім не уявляє, до чого треба просуватися. Це перший момент.
Другий — те, що, цілком справедливо й закономірно зосереджуючи увагу на висуненні, обгрунтуванні й закріпленні нового змісту освіти, Освітніх стандартів як першочергового завдання реформування освіти, ми значною мірою націлюємо її на розвиток інтелекту дитини, як і весь особистісно орієнтований підхід, і нерідко не враховуємо в цьому процесі формування морального, етичного потенціалу особистості.
Третій значний компонент кризового стану освітнього простору, а отже, і виховання, полягає в тому, що простір поділений нині за певними потоками, між якими існують протиріччя. Висунення на передній план нових типів навчальних закладів, ідей формування національної еліти, закладів для обдарованих (що здебільшого є свідченням матеріальної забезпеченості батьків) відкинуло назад, залишило поза увагою загальноосвітню школу як найбільш масовий навчально-виховний заклад. Інформаційне педагогічне поле, що існує в Україні, приділяє мало уваги цій школі, процесам, що в ній відбуваються. Загальноосвітня школа залишається на периферії нашої педагогічної свідомості, тому стан справ у ній сягає нижче критичної позначки.
Крім того, сьогодні стає системою, коли школа ігнорує початковий етап прилучення дитини до знань. Від початкового етапу, від форм, засобів і методів прилучення дитини до шкільної культури багато в чому залежить напрям формування особистості, "радість пізнання", успіх у ініціації її до культури. Цей процес є ще одним, усвідомленим далеко не всіма, свідченням кризового стану освіти.
Четвертий, найзначніший показник кризового стану виховання. Сьогодні школа, вищі навчальні заклади є далеко не визначальними джерелами, чинниками процесу виховання. Нині ситуація така, що правомірно говорити про глибоку моральну кризу всього суспільства, а не лише молоді. Зростання злочинності перевершило вже всі можливі межі. Негативні емоції, ненависть, злоба, заздрощі, агресія — типові для повсякденного життя. Експлуатація інститутів сексу в засобах масової інформації, а також різних форм насилля, жахів і страхів, апологія стихійного й ірраціонального в людині прямо екстраполюються на дитину, вживлюються в її психіку, яка вважає цей стан нормальним, бо іншого не знає: вона вже виросла в деформованому, зміщеному, "неправильному суспільстві".
Ці чинники, хочемо ми того чи ні, значно більше впливають на дітей, молодь, ніж учитель, викладач, який з легкістю полишає дітей у будь-якій ситуації, керуючись особистими інтересами, вимогами, правами й заручаючись при цьому підтримкою батьків, котрим здебільшого також нині не до виховання.
Ця апокаліптична картина не закликає до того, щоб опустити руки й нічого не робити. Бо діти ростуть сьогодні, і виховання не можна відкласти на "потім", коли будуть створені більш або найбільш сприятливі умови — економічні, соціальні, політичні та й педагогічні. І нині багато вчителів, директорів шкіл, науковців самовіддано працюють задля виховання дітей та молоді й досягають хороших результатів.