Статус загальноосвітнього навчального закладу

1. Загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою. За своїми організаційно-правовими формами загальноосвітні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності.

2. Статус державного має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на державній формі власності.

3. Статус комунального має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на комунальній формі власності.

4. Статус приватного має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на приватній формі власності.

За період незалежності шкільна освіта перебуває в зоні неперервних змін (реформ, модернізацій, трансформацій), зумовлених ідеологічними, соціально-економічними чинниками, потребами суспільства, дітей, батьків, пріоритетами перспективного розвитку країни з урахуванням провідних міжнародних тенденцій освітніх трансформацій.

За цей час визначено концептуально-методологічні засади української освіти загалом і загальної середньої освіти зокрема, які знайшли відображення в низці прийнятих на державному рівні та відомчих документів:

Ø Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») — 1993 р.,

Ø Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті — 2001 р.,

Ø Концепція середньої загальноосвітньої школи України — 1991 р.,

Ø Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) — 2001 р.,

Ø Концепція профільного навчання в старшій школі — 2004 р. та ін.).

На законодавчому рівні нові засади функціонування і розвитку загальної середньої освіти в країні закріплені у прийнятому в 1999 р. Законі України «Про загальну середню освіту» та змінах і доповненнях до нього, які вносились упродовж наступних років.

Як позитивний крок щодо підвищення рівня освіченості населення України слід оцінити конституційно закріплену норму обов’язковості повної загальної середньої освіти для всіх громадян України (1996 р.), а також законодавче встановлення 12-річного терміну навчання в загальноосвітній школі, яке, однак, було необґрунтовано скасовано у 2010 р. на завершальному етапі його впровадження.

Відбулося загалом становлення нового змісту загальної середньої освіти, що відповідає потребам сучасної української школи. Його спрямовано на цілі і цінності демократичного суспільства, особистісного розвитку учнів, виховання їх як громадян-патріотів України, індивідуалізацію навчально-виховного процесу.

Позитивну роль у формуванні і модернізації змісту шкільної освіти відіграв запроваджений з початку нинішнього століття механізм державних освітніх стандартів як чинників збереження єдиного освітнього простору і водночас забезпечення можливості навчальних закладів реалізувати ідею диференціації навчання.

Розвиток змісту освіти, як і методик шкільного навчання, відбувається в напрямі посилення його компетентнісної і діяльнісної спрямованості, що відповідає сучасним світовим тенденціям розвитку шкільної освіти.

Проте, як свідчить аналіз змісту шкільної освіти та його реалізації у навчальних програмах і підручниках, передусім тут недостатньо реалізовано ідея компетентнісної спрямованості навчання, зміст освітніх галузей в основному зорієнтований на формування предметних компетентностей, а ключові (уміння вчитися, громадянська, інформаційно-комунікаційна та ін.) практично залишилися поза їх дидактичною реалізацією.

Зберігається типологічне розмаїття навчальних предметів і курсів, що веде до перевантаженості учнів, яка зумовлена, крім іншого, недосконалою структурованістю змісту, особливо в старшій школі, перенасиченістю його в ряді випадків другорядним матеріалом, недостатнім урахуванням вікових і пізнавальних можливостей учнів у доборі навчального матеріалу.

Необґрунтоване повернення в 2010 р. до 11-річного терміну навчання в школі унеможливило послідовне запровадження нового змісту освіти і породило додаткові труднощі.

Нині у 5-7 класах чинні навчальні програми відповідають Державному освітньому стандарту 2011 р., у 8-9 — стандарту 2004 р.

У старшій школі навчальні програми об’єктивно не можуть відповідати жодному з цих стандартів, оскільки укладені шляхом ущільнення і скорочення змісту освіти, розрахованого на трирічний термін навчання. Все це призвело до перевантаженості програм навчальним змістом, що породжує необхідність їх постійного перегляду.

Здійснено масштабну роботу зі створення вітчизняних підручників з усіх предметів шкільної програми. Нині українська школа має у своєму розпорядженні підручники для всіх класів, які реалізують зміст загальної середньої освіти, структурований у відповідних навчальних предметах і курсах. Однак, досі далеко не всі підручники задовольняють сучасним вимогам до навчальної книги і відповідають цільовим освітнім пріоритетам.

Загалом зміст більшості підручників не підпорядковано головній стратегічній меті — формуванню здатності учнів використовувати здобуті знання в житті, у практичній і навчальній діяльності, як засіб розв’язання різноманітних проблемних ситуацій.

У підручниках нового покоління (1-7 класи) ці недоліки дещо нівельовані, проте їх можливості у формуванні компетентностей (особливо ключових) залишаються далеко нереалізованими. Крім того, вони практично не враховують потенціал інформаційно-комунікаційних технологій у навчанні і не орієнтовані на їх використання у навчальному процесі.

Триває робота з формування системи забезпечення шкіл якісними підручниками. В її основу покладено загалом продуктивні підходи до підвищення якості навчальної книги шляхом конкурсного відбору, а також надання школам можливості вільного вибору навчальної літератури. Проте недосконалість процедур експертного оцінювання підручника і забезпечення його вільного вибору безпосередньо вчителем, де ще не викорінено зловживання, не дають підстав для позитивної оцінки зробленого. Крім того, останніми роками спостерігаються випадки несвоєчасного постачання школам необхідних підручників.

Зокрема, через відсутність належного фінансування у 2015/16 навчальному році загальноосвітні навчальні заклади взагалі були забезпечені новими підручниками для сьомого класу менше, ніж на 80% від потреби, до того ж майже половина тиражу надійшла до шкіл лише у другому семестрі навчального року.

Важливим здобутком у реалізації особистісно орієнтованого підходу в шкільній освіті стало запровадження профільного навчання в старшій школі, спрямованого на якомога повніше задоволення пізнавальних інтересів, нахилів і здібностей учнів, їхніх освітніх потреб, зумовлених подальшими життєвими планами та орієнтацією на майбутню професію.

Створено значну частину дидактичного і методичного забезпечення такого навчання, триває пошук його раціональних моделей.

Проте профілізація старшої школи як одна із визначальних засад її ефективного функціонування в сучасних умовах відбувається недостатньо інтенсивно та зі значними труднощами. За статистичними даними лише 47 % від загальної кількості випускників шкіл 2015 р. здобували освіту за відповідним профілем.

До основних причин такої ситуації слід віднести передусім несформованість в масштабах країни необхідної мережі загальноосвітніх навчальних закладів для повноцінного забезпечення профільного навчання (особливо школярів сільської місцевості).

Навчально-матеріальна база багатьох шкіл продовжує залишатися недостатньою для надання повноцінної якісної освіти. За даними Державного комітету статистики України у 2013 р. загалом лише чверть навчальних кабінетів і лабораторій (біологія, хімія, фізика) була забезпечена сучасними засобами навчання і обладнанням. При цьому забезпеченість необхідними засобами навчання у повній комплектації варіюється щодо кабінетів хімії від 10 % до 39 %, фізики — від 2 % до 38 %. Ця тенденція зберігається й донині.

Зроблено певні кроки в інформатизації середньої освіти. Нині 97 % шкіл мають комп’ютерні класи або персональні комп’ютери, проте 40 % з них морально або фізично застарілі, 13 % просто несправні. Навіть за такого стану рівень забезпеченості вітчизняних шкіл комп’ютерами характеризується показником 1 комп’ютер на 27 учнів; аналогічний середній показник у Європі — 1 : 5. Доступ до Інтернету мають 87 % шкіл, проте використання комп’ютерів, підключених до цієї мережі, обмежується здебільшого уроками інформатики.

Зберігається нерівність у забезпеченні доступу до якісної освіти учнів сільської місцевості порівняно з міськими школярами. Зокрема, лише 2 % сільських школярів мають можливість навчатися в класах з поглибленим вивченням окремих предметів, у той час як у містах цей показник перебуває в межах 11—20% (залежно від розміру міста). Частка ліцеїв, гімназій, колегіумів, що функціонують у сільській місцевості, становить лише 8,3 % від загальної їх кількості в країні. У 2014/15 навчальному році забезпечення організованого підвезення дітей, які проживають у сільських населених пунктах, до місць навчання складало 68% від потреби.

Одним із факторів, які зумовлюють певні труднощі у забезпеченні якісної загальноосвітньої підготовки учнів сільської місцевості, є наявність значної кількості малокомплектних навчальних закладів. Зокрема, у 2015 р. в Україні функціонували 372 початкові школи із загальною кількістю до 10 учнів у кожній, 1460 шкіл І-ІІ ступеня, у яких навчалося до 40 учнів, 2527 шкіл І-ІІІ ступеня з наповнюваністю до 100 учнів. Якщо 10-15 років тому малокомплектність була типовою, як правило, для початкової школи, то нині це явище стрімко поширюється на школи І-ІІ та І-ІІІ ступенів.

Зазначене негативно позначається на рівні загальноосвітньої підготовки сільських школярів. Зокрема, результати зовнішнього незалежного оцінювання 2016 р. засвідчили, що відсоток випускників шкіл сільської місцевості, підготовку яких з української та англійської мов і математики оцінено балами 175 і вище (з 200 можливих), у середньому втричі менший від аналогічних показників щодо міських школярів, хоча й для останніх вони не перевищують 20%.

Нині в Україні дещо пожвавилася робота з вирішення гострих проблем сільської школи. Утворюються освітні округи, формується мережа опорних шкіл, на 2016 р. передбачено кошти для закупівлі шкільних автобусів. Однак, актуальною залишається потреба в оновленні матеріально-технічної бази сільських шкіл, забезпеченні всеохоплюючого доступу до мережі Інтернет, розширенні можливостей для широкого використання форм індивідуального та дистанційного навчання тощо.

Результативною є педагогічна підтримка обдарованих дітей у гімназіях, ліцеях, колегіумах, загальноосвітніх навчальних закладах, а також при підготовці учнів до участі у міжнародних, всеукраїнських предметних олімпіадах, конкурсах-захистах науково-дослідних робіт МАН України тощо. Зокрема, команда із п’яти українських учнів, що взяла участь у Міжнародній конференції молодих учених «ICYS» у 2015 р., відзначена золотою, срібною і двома бронзовими медалями.

Обдаровані діти відрізняються за академічними досягненнями та особистісними параметрами від учнівського загалу, їх ефективне навчання і виховання потребує спеціальної підготовки вчителя. Важливою також є державна підтримка вчителів, які готові працювати з обдарованими учнями. Наприклад, у США та окремих країнах Європи такі педагоги мають преференції при влаштуванні на роботу і в оплаті праці.

Певні позитивні зрушення спостерігаються у забезпеченні моніторингу загальної середньої освіти. У 2016 р. створено Інститут освітньої аналітики при МОН України, який має здійснювати відповідні дослідження. Відновлюється участь України у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти. Між тим, дані міжнародного порівняльного оцінювання якості природничо-математичної освіти TIMSS, у якому наша країна останній раз брала участь у 2011 р., засвідчили певний прогрес у результатах українських школярів.

Позиція України у міжнародному рейтингу математичної підготовки восьмикласників підвищилася у порівнянні з аналогічним дослідженням 2007 р. з 25-го місця до 19-го, з природничих предметів — з 19-го до 18-го місця.

Дещо поліпшились показники школярів за всіма основними видами освітніх результатів — знання, застосування, обґрунтування, хоча останні два продовжують залишатися проблемними в загальноосвітній підготовці.

Не сприяє поліпшенню такого стану, крім іншого, зміст і характер завдань зовнішнього незалежного оцінювання навчальних результатів, орієнтованих переважно на запам’ятовування і відтворення відповідних відомостей.

Отже, становлення національної системи загальної середньої освіти в роки незалежності України супроводжується як вагомими здобутками і позитивними тенденціями розвитку, так і упущеннями та прорахунками, які стримують досягнення її високої якості, беззастережну інтеграцію в європейський і світовий освітній простір.

Останні концентруються переважно навколо проблем змісту освіти, запровадження інноваційних педагогічних технологій, матеріально-технічного забезпечення освітнього процесу, об’єктивного оцінювання його результатів. Крім того, проблеми фінансового, управлінського, організаційного і кадрового забезпечення, як правило, вирішуються локально без належного узгодження між різними рівнями управління і розподілу повноважень між ними.

Досі не вдалося повною мірою реалізувати закладені в основу реформування продуктивні ідеї і підходи, уникнути ряду істотних помилок і прорахунків, що призвело до виникнення низки проблем та недоліків у сучасній шкільній освіті.

Кардинальні позитивні зміни в шкільній освіті, яких очікує суспільство, окрім змін у державній політиці, передбачають окреслення базових цінностей її подальшого розвитку, які утверджують соціально та особистісно значущий сенс здобуття освіти, побудови такої системи цінностей, яка слугує основою навчання, виховання і розвитку дітей на всіх етапах шкільної освіти, стає мотивом і регулятором пізнавальної діяльності учнів, визначає ставлення до себе, інших людей, суспільства, Батьківщини, світу загалом.

Стрижневим вектором системи цінностей передусім є цінності дитиноцентрованої освіти. Окрім гуманізації відносин і середовища, це передбачає якнайповніше і точніше врахування природних основ дитячого розвитку — індивідуальних, фізичних, психічних, пізнавальних особливостей і можливостей дітей, соціальних умов їх життя. Разом із родиною школа має стати тим середовищем, яке змалечку утверджує цінність власного здоров’я і здоров’я інших людей у всіх його вимірах. Гуманістичні цінності сприятимуть зміцненню духовного зв’язку різних поколінь, збереженню історичної пам’яті, консолідації суспільства навколо захисту інтересів дитинства.

Сучасна школа має стати осередком культурно-освітнього середовища, що передбачає підвищення загальної культури усіх суб’єктів освітнього процесу і самоцінності кожної особистості, виховання на національних і загальнолюдських цінностях. Такий її статус ґрунтується не лише на здобутих людством знаннях, а й на здатності створювати нове, виявляти інноваційне мислення. Тому культурологічна функція шкільної освіти передбачає оновлення її змісту на засадах гуманітаризації, розкриття взаємозв’язку людини з природою і суспільством, виховання громадянської та екологічної відповідальності.

В умовах відкритості інформації, залучення до здобуття учнями освіти багатьох суб’єктів і джерел знань поза школою її навчальна функція (особливо у старшій школі) втрачає домінувальні позиції. Натомість набувають пріоритетності соціальна та інформаційна функції, реалізація яких передбачає оволодіння школярами уміннями набувати соціальний досвід, співпрацювати в групах і колективі, умінням самостійно вчитися, знаходити і обробляти інформацію, критично мислити, розв’язувати нетипові задачі, застосовувати знання у життєвих ситуаціях, ставитися відповідально до своєї праці і шанувати працю інших.

Не менш важливою є мовна культура учнів як особистісна і суспільно значуща цінність, що передбачає належне володіння державною мовою та здатність спілкуватися іноземною мовою.

Особливої ваги в умовах європейського вибору України, відкритості світу набуває формування у шкільному віці толерантності, яка виявляється у прийнятті і правильному розумінні багатоманітності культур різних народів, форм і способів виявлення людської індивідуальності, виваженому сприйнятті різних думок і точок зору. У педагогічному контексті це передбачає сформованість у вихованців умінь безконфліктного життя у класі, родині, суспільстві. Діти виховуються у відкритому соціумі, тому знання ними прав і обов’язків щодо ставлення до інших людей, набуття досвіду міжкультурного спілкування, оволодівання мовним і культурним словником демократичного суспільства є обов’язковою складовою ціннісного виміру сучасної школи.

Інструментальною основою втілення окресленого кола цінностей у шкільний простір стають ключові компетентності, які поєднують навчальний, виховний і розвивальний потенціали шкільної освіти, визначають нову філософію освіти, яка ґрунтується на ідеях якості, результативності, особистісній зорієнтованості змісту і результатів, технологічно забезпечує реформування загальної середньої освіти.

Істотних коректив потребують структура школи, місії та цільові освітні спрямування її ступенів, організація навчального процесу на кожному з них на засадах дитиноцентризму, природовідповідності, якомога повнішої реалізації здоров’язбережувальної функції шкільної освіти.

Безсумнівною є необхідність встановлення 12-річного терміну здобуття повної загальної середньої освіти, розширення можливостей профільного навчання на основі поєднання загальноосвітньої і професійної підготовки випускників.

У школі має утвердитися новий тип навчання — інноваційне навчання, яке, на відміну від традиційного, націленого в основному на освоєння і підтримку наявних здобутків цивілізації, формує особистість, здатну вносити інноваційні зміни в існуючу культуру й середовище, успішно розв’язувати проблемні ситуації, які постають як перед окремою людиною, так і перед суспільством.

Таке навчання передбачає постійне залучення учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, що характеризується інтенсивною багатосторонньою комунікацією суб’єктів діяльності, обміном інформацією, результатами діяльності учнів між собою і вчителем. Воно спонукає їх до ініціативності, творчого підходу та активної позиції у всіх видах зазначеної діяльності, передбачає не отримання, а здобування знань і вмінь, конструювання власного образу світу, формування ключових компетентностей самим учнем, що значно підвищує результативність освітнього процесу. Як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід, результати такого навчання полягають у значно глибшому й усвідомленому розумінні учнями сутності вивченого, сформованості умінь самостійно аналізувати і оцінювати інформацію, формулювати висновки, аргументовано відстоювати свої погляди, поважати альтернативну думку, працювати в групі, будувати конструктивні стосунки з її членами і визначати своє місце в ній.

Істотну роль у підвищенні результативності дидактичного процесу має відіграти формування і забезпечення функціонування цілісного інформаційно-навчального середовища, оснащеного новітніми, зокрема комп’ютерно орієнтованими, засобами навчання.

Актуальним у зв’язку з цим є розроблення широкого спектру навчальних матеріалів нового покоління з різних предметів, створення постійно оновлюваних і загальнодоступних бібліотек електронних ресурсів. Вільному доступу до освітніх ресурсів і послуг має сприяти розгалужена система дистанційного навчання, яка доповнює традиційні форми освіти.

Незаперечними є її можливості також у реалізації ідеї профільного навчання особливо для тих учнів, які з різних причин не мають доступу до якісної профільної освіти в закладі, де вони навчаються. Вона дає позитивний педагогічний і соціальний ефект у навчанні дітей з особливими потребами, у позашкільній освіті, у розвитку юних обдарувань. Дистанційне навчання має незаперечні переваги також у підвищенні кваліфікації педагогічних кадрів, оволодінні ними сучасними освітніми технологіями. З метою опанування загальною масою вчителів такими технологіями і ефективного використання їх у шкільній практиці має бути сформована система відповідного навчально-методичного супроводу цього аспекту діяльності сучасного педагога.

5. Кардинальних змін має зазнати зміст загальної середньої освіти щодо його складу, обсягу, освітніх пріоритетів, відповідності кінцевим результатам навчання.Навчальний зміст має розглядатися не як самоціль, а передусім як засіб формування відповідних компетентностей як основного результату освітнього процесу. З огляду на це стандартизації має підлягати не лише зміст, але й освітні результати, які можуть бути однозначно виміряні щодо рівня їх досягнення. До того ж на часі створення такого стандарту загальної середньої освіти, який, крім характеристики її змісту та вимог до освітніх результатів учнів, містив би гарантовані державою умови — матеріально-технічні, навчально-методичні, ресурсні, кадрові, фінансові, необхідні для успішної реалізації цілей освіти.

6. Потребує створення ефективна система забезпечення шкіл якісними підручниками на різних засадах (замовних, конкурсних), налагодження досконалої процедури їх експертизи і відбору, організації видання і вчасного, у достатній кількості забезпечення ними шкіл відповідно до здійсненого відбору. Дедалі очевиднішою стає необхідність відходу від безкоштовного забезпечення підручниками всіх категорій учнів і запровадження вільного продажу підручників для тих, хто має можливість і бажання їх придбати. Необхідно розробити дидактико-методичне забезпечення інноваційного навчання, реалізувати його ідеї у новому поколінні підручників, навчальних і методичних посібників, нових методиках з широким використанням інформаційно-комунікаційних технологій. У результаті ця продукція має реалізувати ідеї компетентнісного підходу в змісті, технологічних орієнтирах для організації співпраці учасників освітнього процесу, їхньої конструктивної взаємодії, забезпечувати психологічний комфорт навчання. Підручник має стати засобом взаємодії учнів у процесі вирішення колективних навчальних завдань, формуючи таким чином їхню комунікативну компетентність. Він не повинен бути транслятором абсолютних істин, єдиним способом бачення дійсності, джерелом засвоєння учнями упорядкованої інформації, а має стати книгою, яка покликана вчити їх думати про світ у розмаїтті його проявів, усвідомлювати його внутрішні зв’язки, уявляти його як щось загадкове і неоднозначне.

7. Потребує оптимізації чинна мережа загальноосвітніх навчальних закладів з метою ефективної реалізації завдань загальної середньої освіти. З одного боку, є необхідність приведення її у відповідність до потреб споживачів освітніх послуг, розширення можливостей доступу до якісної освіти, забезпечення ефективного соціального механізму конкурентоздатності випускників шкіл на сучасному ринку праці. Особливо актуальним це питання постає для старшої школи у зв’язку з запровадженням у ній профільного навчання, що зумовлює створення оптимальної мережі різнотипних навчальних закладів, які забезпечуватимуть підготовку випускників шкіл за академічним і професійним напрямами. Незначною залишається частка закладів освіти, де створено сприятливі умови для розвитку обдарованості дітей, більш повного задоволення освітніх запитів і потреб учнів — ліцеїв, гімназій, колегіумів.

Так, в Україні діють 496 (2,9 %) гімназій, 320 (1,9 %) ліцеїв, 44 (0,3 %) колегіумів. Особливо малою є їх кількість у сільській місцевості — 31 ліцей, 30 гімназій і 10 колегіумів.

Нагальною є проблема збереження шкіл, особливо в сільській місцевості, як культурних й освітніх осередків. Адже школа у більшості випадків є єдиним освітнім закладом на селі, а відтак, не має конкурентів на ринку освітніх послуг і, по суті, виступає як єдиний гарант права дитини на освіту та певним чином на її соціальний захист. Проблема полягає не лише в конституційному праві дитини на освіту, розвитку людського потенціалу. До питання закриття шкіл місцеві органи державної виконавчої влади повинні підходити виважено, враховувати демографічний прогноз, соціально-економічні умови, думку громади.

Важливо забезпечити функціонування у кожному сільському населеному пункті, де є діти шкільного віку, принаймні початкової школи.

Вирішення цього питання потребує створення окремої державної цільової соціально-педагогічної програми, наприклад, «Шкільний округ», спрямованої на покращання умов функціонування сільської школи, її збереження та розвиток у кожному селі, де є діти, з урахуванням насамперед їхніх інтересів і, безперечно, особливостей кожного регіону. Реалізуватися така програма має на засадах соціального партнерства з широким використанням виховного й освітнього потенціалу сільського соціуму. Доцільно створити й поширити мережу освітніх округів, здатних забезпечити розгалужену інфраструктуру освітнього простору регіону, кращий доступ навчальних закладів до освітніх ресурсів, підвищити якість освітніх послуг і поліпшити умови для реалізації програм профільного навчання у сільських загальноосвітніх навчальних закладах. Необхідно також реорганізувати та утворити в окремих населених пунктах опорні школи, комплекси типу «дошкільний навчальний заклад — початкова школа», загальноосвітні навчальні заклади з малою чисельністю учнів типу «Школа-родина» тощо. При цьому головним у всіх цих перетвореннях мають бути доля дитини, її освітні потреби, життєві інтереси, здоров’я і безпека, доступ до якісної та конкурентоспроможної освіти.