РОЗДІЛ П. ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ Тема 5. Суть процесу виховання
1. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили.
2. Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання.
3. Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми.
4. Перевиховання, його функції, етапи і принципи.
5. Результати процесу виховання, їх виявлення.
6. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання.
1. Процес виховання — це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Специфічним для процесу виховання є: а) двосторонній характер; б) багатогранність завдань і змісту; й) залежність від різноманітних суб'єктивних і об'єктивних факторів; г) трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати; д) багатство форм, методів і прийомів, якими важко оволодіти; е) неперервність — у вихованні канікул бути не може; є) тривалість у часі — людина виховується все життя; ж) поступове виявлення результатів виховних впливів.
Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.
Рушійні сили виховного процесу — це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей. Є такі суперечності:
а) між необмеженими можливостями розвитку людської природи і
обмежуючими умовами соціального життя;
б) між зрослими соціальне значимими завданнями, які треба вихованцю
вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у
вирішенні цих завдань;
в) між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;
г) між впливами сім'ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової інформації;
д) між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;
е) між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі;
є) між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;
ж) між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя
і діяльності;
з) між усвідомленням учнем своїх прав і обов'язків. Компонентами процесу
виховання е: свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і
звички поведінки.
Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.
Почуття — психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.
Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.
Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.
2. Етапи процесу виховання: а) виділення конкретних рис і властивостей
особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагностика —
проектування його особистості на основі зразка-ідеалу;
в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) організація досвіду
поведінки відповідно до ідеалу; д) спонукання вихованця до самостійної роботи
над вдосконаленням своєї особистості.
Управління процесом виховання— це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: а) підбір змісту у вихованні; б)підбір форм, методів і прийомів для реалізації змісту виховання; в) організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки;
г) регулювання взаємовідносин у колективі, координація впливу на. дитину
вчителів, батьків і представників громадськості; д) керівництво
самовихованням учнів; е) вивчення рівня вихованості учнів і корекція змісту і
методики виховання.
Концепція національного виховання визначає психолога -педагогічний аспект готовності педагога до здійснення виховної діяльності:
* високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології
і характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної
спадщини, історії і сучасного буття:
* втілення в собі типових якостей рідного народу, його духовного, культурного
і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;
* високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукова
ерудиція, духовне багатство та емоційна культура вчителя, прагнення до постійного
самовдосконалення;
* любов до дітей і висока педагогічна культура в тісному поєднанні з
наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;
* досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними,
перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;
* розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, відчувати
та позитивно впливати на емоційний стан учнів;
* мистецьке володіння словом, уміння чітко та точно сформулювати,
дохідливе, образно, емоційно передавати власні думки.
3. Самовиховання — вищий етап виховного процесу. Воно успішно
здійснюється в школі за таких умов; а) в дитячому колективі створено сприятливий
для самовиховання морально-психологічний клімат; б) в учня, який хоче займатися
самовихованням, сформовано ідеал, до якого він прагне; в) в учнів наявний певний
рівень свідомості, коли вони правильно оцінюють свої дії і поведінку; г) учні мають
певні відомості з психології, можуть виявити свої позитивні риси і недоліки своєї
особистості; д) в учнів є певний рівень сили волі, уміння долати труднощі.
Етапи педагогічного керівництва самовихованням учнів: а) підготовчий етап (переконання учнів у необхідності зайнятись самовихованням і в можливостях досягти бажаних результатів); б) допомога в складанні програми самовиховання і її реалізації; в) організація контролю за ходом самовиховання, який згодом переходить у самоконтроль.
Прийоми самовиховання.
У ході організації самовиховання учнів навчають спеціальних прийомів роботи над собою. Одним з поширених прийомів самовиховання є самопереконання. суть
якого полягає в тому, що учневі пропонують підібрати ряд аргументів і за їх допомогою переконати себе в тому, що він поступив у даній конкретній ситуації правильно чи неправильно. Прийом самонавіювання пропонують використовувати у тих випадках, коли потрібно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у своїх силах, нерішучість. Прийом самопідбадьорювання використовується у тому разі, коли учень розгублюється у складних ситуаціях, втрачаючи віру у власні сили та можливості. Прийом самозаохочення пропонується у випадках, коли учень подолав певні труднощі, виконав складне завдання. Для подолання негативних сторін особистості можна пропонувати застосування прийоми самоосуду і самопокарання. Прийом самопримусу сприяє подоланню внутрішньої неорганізованості, небажання вчитися чи працювати, лінощів. Особливе місце у самовихованні займає прийом самоаналізу, який полягає в умінні аналізувати свої вчинки, надавати їм певну оцінку. Одним з ефективних прийомів самовиховання є самопереконання, коли в конфліктній ситуації учневі пропонують переключити свої думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли б.
Ефективними у самовихованні є так звані практичні прийоми. Одним зі них є прийом "крок уперед", суть якого полягає у щоденному плануванні своєї діяльності на наступний день. Як доповнення до даного прийому може бути прийом " оцінки прожитого дня", коли учень щоденно аналізує свої дії та вчинки, допущені протягом дня. Для щоденного привчання учня до виконання своїх обов'язків використовують прийом "правила моєї поведінки", суть якого полягає у дотриманні учнем спеціально для нього складених правил поведінки. Прийом самозобов'язання полягає у плануванні учнем роботи над собою на місяць, чверть, півріччя чи на рік, залежно від того, які риси особистості передбачається сформувати чи подолати і в який термін. Прийом "впізнай себе" має характер гри: учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища, він себе впізнає, товариші доповнюють його характеристику. Прийом "самохарактеристики" та " взаємохарактеристики" полягає в тому, що підготовлені таким чином характеристики обговорюються в колективі, що привчає учнів до самоаналізу, дає педагогу багатий матеріал для подальшої роботи з учнями.
4. Перевиховання — це виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і виправна.
Відновна функція має на увазі створення умов, у яких учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку, тобто відновити свої позитивні властивості, які у нього були до появи педагогічної занедбаності. Компенсуюча функція передбачає створення таких умов, за яких вихованець зміг би перекрити свої недоліки у тій чи іншій діяльності досягненнями успіхів у інших видах діяльності. Стимулююча функція допомагає активізувати дії вихованця у тій галузі, де проявляються його позитивні якості, засудити негативні вчинки. Виправна функція допомагає вихованцю звільнитися від негативних якостей. Розуміння педагогами суті функцій перевиховання дозволяє їм кваліфіковано будувати цей процес, домагатися позитивних результатів у навчально-виховній роботі. Етапи перевиховання.
На першому, підготовчому етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні й негативні якості педагогічне занедбаного учня, умови, що сприяли їх появі та формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних
якостей особистості, конкретні завдання і зміст процесу перевиховання.
На другому, початковому етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем.
На третьому, переломному етапі триває реалізація програми перевиховання, але вже в умовах, коли підліток прийняв її, добровільно виконує
свої обов'язки, виявляючи самостійність і активність.
На останньому, заключному етапі перевиховання створюються умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.
Принципи перевиховання: а) поєднання переконання з примусом; б) гуманне ставлення до педагогічне занедбаних учнів; в) об'єктивне ставлення до педагогічне занедбаного учня; г) педагогічний вплив на педагогічне занедбаного учня в неафектному стані; д) випереджаюче виховання позитивних якостей у педагогічне занедбаного учня; е) невиділення педагогічне занедбаного учня із загальної маси; є) провідна роль наставника в перевихованні.
Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.
5. Вихованість школярів — показник ефективності і якості навчального процесу. Якості особистості школяра є результатом інтеріоризації зовнішніх впливів у внутрішні, вираз єдності зовнішніх і внутрішніх факторів виховання і розвитку.
Ефективність виховання, на думку Підласого І.П., залежить від: а) сформованості ставлення учня до оточуючої дійсності, в тому числі і до спрямованих на нього виховних впливів; б) відповідності мети виховання і організації дій, спрямованих на досягнення цієї мети; в) відповідності соціальної практики і характеру виховного впливу на вихованців; г) сукупності дій об'єктивних і суб'єктивних факторів; д) інтенсивності виховання; е) активності його учасників у педагогічній взаємодії; є) ефективності процесів розвитку і навчання; ж) якості виховного впливу; з) інтенсивності впливу на "внутрішню" сферу особистості; й) поєднання педагогічного впливу і рівня розвитку вербальних і сенсорномоторних процесів вихованців; і) інтенсивності і якості взаємовідносин між самими вихованцями.
Рівні вихованості.
Дуже низький рівень характеризується негативним досвідом поведінки, яка з труднощами виправляється під педагогічним впливом, самоорганізація і саморегуляція не розвинуті.
Низький рівень характеризується слабким проявом позитивного, ще нестійкого досвіду поведінки, спостерігаються зриви, поведінка регулюється в основному вимогами старших і іншими зовнішніми стимулами, саморегуляція і самоорганізація інтуїтивні.
Для середнього рівня властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції і саморегуляції, організації і самоорганізації, хоч активна позиція по відношенню до діяльності і вчинків товаришів по класу ще не проявляється.
Показником високого рівня є наявність стійкого і позитивного досвіду 42
Тема 5, Суть процесу виховання
поведінки, саморегуляції разом з прагненням до організації і регуляції діяльності поведінки інших людей, проявом активної позиції.
Основними показниками рівня вихованості школяра є: а) зовнішній вигляд;
культура поведінки у школі і за її межами; б) громадська активність; в) самостійність у всіх видах діяльності; г) сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості; д) ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку; е) прилучення до національної та світової культури, мистецтва, літератури; є) фізичне здоров'я, потяг до занять фізичною культурою і спортом; ж) працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.
Оцінити рівень вихованості особистості можна і за її ставленням до оточуючої дійсності: а) ставлення до суспільства: патріотизм, суспільна дисципліна, громадська активність, працьовитість, відповідальність, солідарність, відданість справі; б) ставлення до інших людей: повага їх гідності, піклування, терпеливість; в) ставлення до себе: гідність, самокритичність, самоконтроль, ініціатива, оптимізм; г) ставлення до культури: повага до культурних цінностей, контакти з діячами культури, розуміння прекрасного; д) ставлення до природи: повага до всіх форм життя, милування природою, примноження її багатства і раціональне його використання; е) ставлення до моральних цінностей: демократизм, гуманізм, повага до волі.
6. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання:
1. Подолання формалізму у виховній роботі школи шляхом уникнення
безсистемності у виховній роботі та подолання заорганізованості учнів
безліччю безцільних заходів.
2. Вдосконалення процесу виховання шляхом: а) організації в школі виховних
центрів; б) органічного поєднання завдань, що вирішують школи, з потребами
середовища; в) створення в школі морально-психологічної атмосфери
поваги до знань; г) підбору раціонального змісту виховання відповідно до
мети виховання і рівня вихованості колективу; д) розумного співвідношення
інформаційних методів виховного впливу на учнів і залучення їх до різних
видів діяльності; е) своєчасного проведення виховних заходів, акцентування уваги
на профілактику негативних явищ в учнівському середовищі; є) використання
різноманітних форм і методів виховного впливу, які імпонують віку учнів; ж)
підвищення емоційної насиченості виховних заходів; з) подолання авторитарного
стилю у ставленні педагогів до учнів; й) створення умов для розвитку самостійності
та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти й самовиховання.
Народна педагогіка про критерії вихованості: "Оцінюй людину за її вчинки", "На дерево дивись, як родить, а на людину — як робить", "Говорить вздовж, а живе впоперек".
Народна педагогіка про самовиховання: "Не лінись рано вставати та замолоду більше знати", "Поки не впріти, доти не вміти", "Людей питай, а свій розум май", "Хто рано встає, тому Бог дає"
Запитання і завдання
1. Охарактеризуйте специфічні особливості процесу виховання,
використовуючи приклади з досвіду роботи школи і власного шкільного досвіду.
2. Побудуйте логічну схему процесу виховання з його структурних елементів:
форми, методи, прийоми, мета, засоби, завдання, корегування результатів
виховання.
3. Розкрийте зміст рушійних сил виховного процесу.
4. У якій з перелічених нижче груп знаходяться психологічні і
практичні прийоми самовиховання?
5. Самосхвалення, самопереконання, завдання самому собі, впізнай себе.
6. Крок за кроком, самопідбадьорювання, оцінка прожитого дня, самоосуд.
7. Самосхвалення, самозаохочення, самоосуд, самопокарання,
самонаказ, самонавіювання, самопереконання.
8. Оцінка прожитого дня, самопереконання, крок за кроком,
самозобов'язання, самохарактеристика.
9. Впізнай себе, самохарактеристика, самозобов'язання, оцінка
прожитого дня, крок за кроком.
5. Вивчіть питання, як в тій чи іншій школі організоване самовиховання учнів. З цією метою в кількох класах проведіть анкету такого змісту:
1. Чи займаєшся самовихованням?
2. Що спонукає тебе працювати над собою?
3. Назви основні цілі, досягти яких прагнеш шляхом самовиховання.
4. Якими прийомами користуєшся в роботі над собою?
5. В чому відчуваєш труднощі в роботі над собою і як їх долаєш?
6. Яку допомогу хотів би одержати від дорослих в процесі
с амовиховання?
6. Вилучіть "зайві" функції прогресу перевиховання.
Відновна, виховна, компенсуюча, корегуюча, виправна, стимулююча. 7. Які з перелічених нижче принципів не є специфічними для процесу перевиховання?
Поєднання переконання з примусом, систематичність, гуманне ставлення до учня, вплив на учня в неафектному стані, емоційність, об'єктивне ставлення до учня, невиділення учня із загальної маси, необхідність наставника, випереджаюче формування позитивних якостей, індивідуальний підхід.
8. Які з основних показників рівня вихованості учня відсутні в поданому переліку?
Зовнішній вигляд учня, громадська активність, сформованість наукового світогляду і національної свідомості, працелюбність і орієнтованість на майбутню професію...
Консультації. 2. Мета, завдання, зміст, форми, методи, засоби, результати виховання і їх корегування. 4. Правильна відповідь 3 (психологічні) і 5 (практичні). 5. Зайвими є виховна, корегуюча 6. Зайвими є систематичність, емоційність, індивідуальний підхід. 7. Самостійність у всіх видах діяльності, ставлення до навчання, прилучення школяра до національної та світової культури, фізичне здоров'я.
Рекомендована література: 11; 22; 34; 44; 53; 56; 60.