Методи, організаційні форми й засоби виховної роботи у вищій школі.

Завдання національного виховання студентів у ВНЗ.

Незважаючи на всеохоплюючі глобалізаційні процеси в соціально-економічному плані, не варто екстраполювати їх принципи на сферу виховання. За своєю метою виховання має бути спрямованим на формування всебічно, гармонійно розвиненої особистості, а за змістом — базуватися на національних і загальнолюдських морально-духовних цінностях.

Виховання — процес складний, довготривалий, неперервний. Тому помилково думати, що процес виховання людини завер­шується закінченням загальноосвітньої школи. Скільки людина живе, стільки вона й зазнає виховних впливів.

Молода людина, яка після закінчення загальноосвітньої школи здобуває професійну освіту у ВНЗ, обов´язково повинна бути включена в систему виховного впливу на відповідному рівні. Розпочатий у родині, дошкільній установі, у школі процес національ­ного виховання логічно й органічно має бути продовжений у вищій школі.

Національне виховання — це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, засвоєння нею соціального досвіду, надбань попередніх поколінь.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі розвитку суспільсва є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадян України, які включають у себе національну свідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру.

У системі національного виховання мають бути чітко визначені виховні орієнтири, які можна назвати виховним ідеалом. Трива­лий час виховна система України перебувала під впливом класово-партійної концепції виховання, яка орієнтувала особистість на ілюзорні, фальшиві ідеали. Видатний український педагог Г.Г. Ващенко, проаналізувавши різні підходи до визначення виховного ідеалу, зробив сміливу спробу окреслити його в українському контексті як служіння Богові та Україні. "Тільки на основі високих ідеалів, — пише Г.Г. Ващенко, — може утворитись міцна, суцільна особистість. Отже, коли ми хочемо виховати в українській молоді міцну волю і цільний характер, треба передовсім прищепити й прагнення до високої мети, що об´єднувала б увесь український народ. Такою метою є благо і щастя Батьківщини".

Сучасний український ідеал виховання — всебічно, гармонійно розвинена особистість, національно свідома й соціально активна, людина з високою громадянською відповідальністю, з глибокими духовними, громадянськими, патріотичними почуттями, здатна до неперервного розвитку і вдосконалення.

Для нинішньої української системи виховання потрібний тривалий час і напружена робота, аби остаточно сформулювати на­ціональний виховний ідеал XXI ст., усвідомити його сутність і втілити в життя. Але, безперечно, що національне виховання нині має пронизувати всі аспекти навчально-виховної роботи вищого навчального закладу.

Методи, організаційні форми й засоби виховної роботи у вищій школі.

Виховання як цілеспрямований процес формування майбутнього фахівця здійснюється за допомогою певних методів і форм, від добору яких, а також від врахування особливостей студентської молоді та умов навчально-виховної діяльності вищого навчального закладу значною мірою залежить формування особистості майбутнього спеціаліста.

Методи виховання — це способи взаємопов`язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямовані на реалізацію мети виховання, тобто на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Виховний вплив методів виховання посилюється за умови використання відповідних прийомів виховання.

Прийом виховання – частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації.

Крім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання

Засіб виховання – вид суспільної діяльності, який впливає на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації, колектив та ін.

Учені по-різному класифікують методи виховання залежно від того, що покладено в основу класифікації. Наприклад, М. Фіцула1 виокремлює чотири групи методів:

1) методи формування свідомості; 2) методи формування громадської поведінки; 3) методи стимулювання діяльності та поведінки; 4) методи контролю та аналізу ефективності виконання.

В. Лозова вносить у класифікацію тільки три перші групи із зазначених методів.

І. Мар'єнко всі методи поділяє на шість груп: 1) репродуктивно-пояснювальні; 2) методи привчання і вправи; 3) проблемно-ситуативні; 4) стимулювання; 5) гальмування; 6) керівництво самовихованням індивідів.

І все ж у більшості підручників та навчальних посібників автори називають три групи методів: 1) методи формування свідомості; 2) методи організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки; 3) методи стимулювання і гальмування поведінки.

Організаційна форма виховання у вищій школі становить цілеспрямовану, чітко організовану систему виховної взаємодії студентів і викладачів.

Організаційні форми виховання склалися завдяки системі засобів, що використовуються і будуються в певній логіці методів виховної роботи зі студентами. У педагогіці вищої школи це масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи.

До масових належать конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, зустрічі з видатними людьми, лекторії, огляди, конкурси, вікторини, олімпіади, клуби за інтересами, туризм, виставки студентських робіт, робота в громадських організаціях (наприклад, у профспілкових).

Груповими формами виховання є щотижневі виховні години у студентських групах, гуртки художньої самодіяльності, робота з пресою, радіо, телебаченням, екскурсії на виставки, до музеїв, відвідування театрів, кіно, пікніки тощо.

Індивідуальна виховна робота має бути систематичною. Вона здійснюється через безпосередній вплив педагога на особистість студента або через колектив. Як індивідуальні форми роботи використовуються позастудійне читання літератури, гра на музичних інструментах, колекціонування, вишивання, малювання тощо.

До засобів виховної роботи у вищій школі належить усе те, за допомогою чого відбувається виховання студентів: предмети, твори духовної і матеріальної культури (навчальні посібники, наукові видання, газети, журнали, твори мистецтва); радіо, кіно, телебачення, слово вихователя, різні види діяльності, дидактичні та ділові ігри, художня самодіяльність, спорт, вечори, виховні години, збори. Ці засоби використовуються під час досягнення виховних цілей, реалізації того чи іншого методу.

Відповідно до дидактичного принципу єдності навчання й виховання процес навчання будь-якої дисципліни у вищій школі є також і формою виховання студентів. Для того щоб навчання було виховуючим, воно має бути переконливим. Для цього потрібно не просто повідомляти знання і способи діяльності, а й підтверджувати їх фактами, прикладами, а якщо потрібно, й дослідами, зіставляти альтернативні підходи, показувати їх сильні і слабкі сторони.

Здійснюючи виховний вплив на студентів, викладач має у своєму розпорядженні не тільки навчальний матеріал, а й великий арсенал виховних дій, які в процесі навчання дають значний виховний ефект