ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ. 1.Доведіть справедливість твердження Ф

3.1.

1.Доведіть справедливість твердження Ф. Жоліо-Кюрі
про науку.

2. Проаналізуйте схему розподілу програмового мате­
ріалу зі світової літератури першого етапу.

3. Які недоліки, окрім зазначених у цьому розділі, ви
знайшли? Ваші пропозиції, поради?

4. Прочитайте два розділи книжки В. Щербини «Про­
блемы литературного образования в средней школе»
та «Единство познания и воспитания». Законспектуй­
те теоретичні положення, які залишаються актуаль­
ними щодо методології і в наш час.

3.2.

1. Законспектуйте вимоги до створення програм, проко­
ментуйте кожну з них, доведіть їхню необхідність.

2. Запропонуйте свої вимоги до створення програм та
підручників, аргументуйте кожну з них.

3.3.

1. Проаналізуйте нові програми для 12-річної школи
(6— 12 класи) за поданим у розділі зразком (5 клас).

2. Порівняйте проведений вами аналіз з аналізом про­
грам 2001 року.

3. Уважно прочитайте статтю «Підручник нового поко­
ління. Яким він є. Яким має бути» (Див. список реко­
мендованої літератури). Законспектуйте основні ви­
моги до створення підручників-хрестоматій для за­
гальноосвітніх шкіл.

4. Використовуючи напрацьований матеріал, проаналі­зуйте підручники «Зарубіжна література» для 5 кла­су Ю. Ковбасенка, Л. Ковбасенко та Є. Волощук.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Щербина В. Р. Проблемы литературного образования в средней шко­
ле. - М, 1978. - С. 18.

2. Обсуждаем проект типовой программы //Лит. в шк. — М., 1979. —
№3. - С. 29-30.

3. Обсуждаем проект типовой программы //Лит. в шк. — М., 1979. —
№ 3. - С. 49.

4. Проект программы средней общеобразовательной школы: Русская
литература. 4-10 кл. - К., 1980. - С. 3.

5. Голубков В. В. Методика преподавания литературы. — М., 1962. —
С. 442.

6. Никольский В. А. Методика преподавания литературы в средней
школе. - М., 1971. - С. 75.

7. Голубков В. В. Методика преподавания литературы. — М., 1962. —
С. 441-442.

8. Тураев С. В. Не отделять русскую литературу от мирового лите­
ратурного процесса //Лит. в шк. — 1979. — № 3. — С. 29 — 30.

9. Эккерман И. П. Разговоры с Гете. - М.; Л., 1934. - С. 348.

10. Програми середньої загальноосвітньої школи з українською мовою
навчання: Світова література (5—11 кл.). — К., 1995. — С. 2.

11. Міністерство освіти розпочало роботу над стандартами шкільних
дисциплін // Всесвітня літ. в серед, навч. закл. України. — 1997. —
№ 2. - С 3.

12. Бродский И. А. Форма времени: Стихотворения, эссе, пьесы: В 2 т. —
Минск, 1992. - Т. 2. - С. 457.

13. Денисова Т. П., Сиваченко Г. М. Зарубіжна література: Читанка-
підручник для 7-8кл. - К., 1995. - С. 236.

14. Півнюк Н. О., Чепурко О. М., Грибницька Н. М. Зарубіжна літе­
ратура: Підручник-хрестоматія. 5 кл.: У 2 ч. — К., 1998. — С. 9.

15. Рез 3. Я. Изучение лирики в школе. IV —VII кл. — Л., 1968. —
386 с.

16. Тодоров Л. В. Работа над стихом в школе. — М.,1965. — 184 с.

17. Медведев В. П. Изучение лирики в школе. — М., 1985. — С. 206.

18. Шалагінов Б. Б. Зарубіжна література: Проб, підруч. для 9 кл. серед,
шк. -К., 1995. -304с.

19. Загребельный П. Большой святости не может быть без большого
греха// Факты. - 1999. - 9 апр. - С. 6.

20. Мірошниченко Л., Клименко Ж., Ісаєва О. Підручник нового поко­
ління. Яким він є. Яким має бути // Всесвітня літ. в серед, навч. закл.
України. - 2001. - № Ю. - С 4.

21. Carpenter and M. Prichard. The Oxford Companion of Children's
Literature. - Oxford University Press, 1991. - С 5.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Волощук Є. В. Зарубіжна література: Підруч. для 5 кл. — К.: Ґенеза,
2005. - 272 с

2. Зарубіжна література. Програми для середньої загальноосвітньої
школи. 5-11 кл. - К.: Перун, 1998. - 86 с.

3. Зарубіжна література. Програми для середньої загальноосвітньої
школи. 5—11 кл. — К.: Шкільний світ, 2001. — 53 с.

4. Ковбасенко Ю. І., Ковбасенко Л. В. Зарубіжна література: Підруч.
для 5 кл. - К.: Грамота, 2005. - 296 с.

5. Мірошниченко Л. Ф., Клименко Ж. В. Зарубіжна література: Підруч.
для 5 кл. - К.: Навч. кн., 2005. - 288 с.

6. Мірошниченко Л. Ф., Клименко Ж. В., Ісаєва О. О. Підручник но­
вого покоління. Яким він є. Яким йому бути // Всесвітня літ. в
серед. навч. закл. України. — 2004. — № 1. — С. 6 — 9.

4. УЧИТЕЛЬ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І ПРОФЕСІЙНІ

ВИМОГИ ДО НЬОГО

Ті, в кого ми навчаємося,

правильно називаються нашими учителями,

але не кожен, хто навчає нас,

заслуговує на це ім'я.

т

аке визначення вчителя дав великий Й.-В. Ґете.

У вчителя — велика місія на землі. Він навчає, надихає, запалює, наповнює сенсом життя підростаюче поко­ління. Як стати таким учителем? Чи існують ступені сходжен­ня до професійної вершини? Означимо деякі з них:

1. Звернення до історії виникнення вчительської професії:
біографія — діяльність — ідеали.

2. Визначення й дослідження традицій і новаторства в на­
вчально-педагогічній діяльності учителя-словесника.

3. Засвоєння вимог до особистості вчителя (моральна чис­
тота, духовне багатство, прагнення до фізичної досконалості) і
професійної підготовки (досконало знати навчальну дисцип­
ліну, ефективно здійснювати навчання, виховання й творчий
розвиток учнів, любити свій предмет і тих, кому викладаєш).

4. Визначення понять «творчий учитель» та «учитель-но-
ватор».

Витоки професії вчителя сягають сивої давнини. Існування на землі дітей зумовлює з'яву вчителя. Історія зберегла для нас імена славетних педагогів різних часів і народів, а в бага­тьох випадках — сторінки їхньої біографії, досвід педагогіч­ної діяльності. Згадаймо відомих усьому світові вчителів:

— чеха Яна Амоса Коменського — творця дидактичної си­
стеми, що поклала початок розвитку наочно-інформаційного
навчання («Велика дидактика», «Материнська школа», «Нав­
колишній світ у малюнках»);

— швейцарця Йоганна Генріха Песталоцці — засновника
теорії початкового навчання («Лінгард і Гертруда», «Як Гер­
труда навчає своїх дітей», «Лебедина пісня»);

— німця Адольфа Дістервега, який першим запропонував
розвивати в навчально-виховному процесі внутрішню, зовніш-

ню і громадську культуру («Керівництво до освіти німець­ких учителів»);

— українку Христину Алчевську — засновницю методики
навчання грамоти дорослих (співавтор бібліографічного до­
слідження «Що читати народу?»);

— українця Костянтина Ушинського — засновника науко­
вої педагогіки в Росії. Основою його педагогічної системи були
вимоги демократизації народної освіти та ідеї народного ви­
ховання, протест проти деспотизму, визнання діяльної сут­
ності людини і праці як чинника життя та виховання. У ди­
дактиці він обстоював ідею виховного навчання, розробив прин­
ципи добору змісту навчального матеріалу й методів навчан­
ня. Його педагогічні ідеї викладено у фундаментальній праці
«Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропо­
логії»;

— поляка Януша Корчака (справжнє ім'я — Генрік
Гольдшміт) — лікаря, педагога, письменника. Його ідея — пе­
дагог повинен любити дітей — і сьогодні впроваджується у
шкільну практику через його твори: «Як любити дітей», «Пра­
во дітей на повагу», «Коли я знову стану маленьким» та ін.
Цю ідею Януш Корчак стверджував усе життя. Він був відо­
мим лікарем, однак у двадцять дев'ять років зробив остаточ­
ний вибір — відмовився від сім'ї, особистого життя й присвя­
тив себе дітям. У всьому він був прикладом для дітей, їхнім
ідеалом. Таким і зостався назавжди з того трагічного серпне­
вого дня 1942 p., коли відмовився залишити дітей, пішовши
разом з ними на смерть у таборі Треблінка поблизу Варшави.

Його великий подвиг навіки закарбувався в пам'яті люд­ській. Цей подвиг був повторений іншими гордими й мужніми людьми. Серед них — учитель Мороз Алесь Іванович, про якого розповів білоруський письменник В. Биков у повісті «Обеліск».

Уславлені учительським подвигом педагоги, які відкрива­ли учням нові країни, материки та світи, надихнули худож­ників на створення найкращих зразків мистецтва. Серед пор­третного живопису, музики, скульптури, кіно світова літерату­ра посідає перше місце у відтворенні образу вчителя.

До нього зверталися прозаїки: А. Алексін «Безумна Єв-докія», Ч. Айтматов «Перший учитель», В. Биков «Обеліск», Б. Васильєв «Неопалима купина», О. Гончар «Берег любові», Ю. Збанацький «Малиновий дзвін», В. Каверін «Два капіта­ни», Я. Колас «На росстанях» та ін. Письменник С. Соловейчик у книзі «Вічна радість» писав про вчителя: «Він — артист, але його слухачі й глядачі не аплодують йому. Він — скульп-

тор, але його праці ніхто не бачить. Він — лікар, але його пацієнти рідко віддячують йому за лікування й далеко не завжди хочуть лікуватися. Де ж взяти йому сили для що­денного натхнення? Тільки в самому собі, тільки в усвідом­ленні величі своєї праці. І тільки в підтримці всього суспіль-ства, у повазі суспільства до нього, учителя. Повсякденність поглинає його — план, журнал, оцінки, батьки, медичні комісії, директор, інспектор, дрібні балачки в учительській... А йому треба все залишити біля порога класу й увійти до дітей з піднесено налаштованою душею ...» [1].

Образ учителя оспівували поети В. Бичко («Учитель»), Л. Вишеславський («Реквієм учителю»), І. Драч («Дума про вчителя»), П. Тичина («Моя вчителька»), С. Щипачов («Де­сятикласниці»). В. Сосюра у вірші «Учитель» писав:

Учитель мій! Як ми тебе любили, Як слухали тебе в полоні юних мрій! У пам'яті моїй тримає років сила Твій тихий карий зір і кашель твій сухий. Твій добрий зір в моїй уяві лине... Чи сніг летів, чи квітнув теплий май, ти вчив любити подвиги людини, красу труда й безсмертний рідний край. І хай з тих днів згубили лік ми рокам завжди, завжди, як сонячний салют, для нас сіяє подвигом високим твій благородний, безкорисний труд.

Яскраво відтворено образ учителя і в драматичних творах

A.Алексіна «Десятикласники», О. Довженка «Повість полу­м'яних літ», Н. Долиніної «Діти як діти», Г. Келбакіані «Мо­лода вчителька», Г. Полонського «Доживемо до понеділка», І. Шемякіна «Екзамен на осінь» та ін.; у гумористичних тво­рах М. Зощенка «Робота не бий лежачого», Ф. Іскандера «Спо­гади про шкільний урок», Б. Слуцького «Училка» та ін.

Писали і самі вчителі про своє життя, досвід. Дбаючи про наступні покоління, вони прагнули залишити їм найкращі здобутки сьогодення. Це книжки А. Топорова «Я — вчитель»,

B. Зотова «Поради молодому вчителю», М. Щетиніна «Осяг­
ти неосяжне», Є. Ільїна «Народження уроку», «Герой нашого
уроку» та ін. Саме в цих книжках можна знайти:

- необхідні поради вчителям-початківцям:

«А що таке хороший учитель? Що для цього потрібно?

Талант? Можливо, й талант. Мистецтво? Так, і мистецтво.

Майстерність? І майстерність також. Це все правильно. Але і

майстерність, і талант — це на дев'яносто дев'ять відсотків

наслідки наполегливої праці. І головне — праці раціональної, що допомагає запобігти зайвій витраті часу і бере з передово­го досвіду головне, суттєве» [2].

«... головний наш недогляд у тому, що ми неточно розкри­ваємо смисл слова учитися.Учити себе — от що повинен робити учень у школі» [3].

«З класом працюю як із книжкою: шукаю яскравого учня, як у творі яскраву деталь. Від нього і з ним залучаю інших, роблю урок» [4J.

— Відповідь на запитання: Якою бачиться молода людина
XXI століття? Як свій урок зробити їхнім уроком, учитель­
ське «потрібно»учнівським «хочу»? Як вплинути на учня
зусиллями його ж самого?

— Цікаві сторінки педагогічного досвіду, роздуми, сумніви,
спостереження...

«Двійка» — суцільна психологія! Думати треба не про те, кому й за що, а навіщо ставити її. Будь-який в цьому сенсі неуспішний учитель у сто разів гірший за неуспішного учня...»

«На уроці учень переважно сидить, а він повинен іти. Отже, потрібен шлях. Цікавий — усім і кожному...»

«Поганих, інертних учнів, якщо працювати з ними винахід­ливо, з вигадкою, немає й бути не може...»

«Творча манера — результат уміння знаходити свій шлях і свою майстерність на фундаменті своєї особистості.».

«Виховну місію словесника вважав і вважаю найважливі­шою» [5].

— Безапеляційні твердження.

«Основа основ роботи вчителя — сумлінна підготовка до уроку, чітко розписаний конспект уроку, його план. Без цього неможливе народження уроку...» [6].

« ...Словесник — не лише провідник знань, а й творець мистецтва. Притому найтоншого: душевного, морального. Як у театрі, йому потрібен емоційний відгук тих, з ким він спілкуєть­ся, — учнів. Необхідна їхня увага. А увага — коли чогось дуже чекають. Чого? Того ж уміння увійти в «образ», яке вечорами демонструють по телебаченню відомі актори. Було спостерігав: коли словеснику бракує мудрості, естетизму й артистизму, а по-простому — таланту, він впадає в «науковість» і чимось нагадує гоголівського прокурора, з дуже «серйозним обличчям», на якому прочитується: «Підемо, брат, у другу кімнату, там я тобі щось скажу...» А сказати треба у цій кімнаті, яка здавна зветься класом. Не відштовхнути чванливою «сер­йозністю» тих, чия душа відкрита живому, щирому. Немає книж­ки, яка була б цікавішою за словесника, що відбувся як осо­бистість, професійно» [7].

Вимоги до особистості і професійної підготовки учите-ля-словесника.Досвід століть, поява педагогічних професіо-грам з узагальненням сучасних вимог суспільства до діяль­ності вчителя скеровують його роботу за чіткою системою, яка ґрунтується на:

— глибоких і міцних знаннях предмета, його діалектичних
основах;

— умінні цікаво й доступно викладати їх з ефективними
результатами;

— любові до учнів і своєї професії;

— особистих моральних, духовних і фізичних рисах.
Творча педагогічна праця передбачає різні напрями діяль­
ності вчителя, серед яких психологи розрізняють:

□ дослідницький (аналізувати педагогічні явища; спостері­
гати учнів; вивчати їхні інтереси; аналізувати літературо­
знавчі проблеми, художні твори, результати своєї праці;
узагальнювати досвід кращих учителів країни і т. ін.);

□ конструкторський(розробляти системи викладання пред­
мета: методів, способів аналізу, вивчення біографії письмен­
ників, уроків, позакласних заходів тощо);

□ організаторський(проводити навчально-виховну роботу
серед класного колективу й окремих учнів, реалізовувати
складні плани тощо);

□ комунікативний(спілкуватися з учнями, батьками, колега­
ми; оптимізувати навчально-виховний процес; виразно чита­
ти й розповідати, використовуючи наочність і технічні за
соби навчання та ін.).

Для прикладу наведемо спогади автора про вчителя літе­ратури СШ № 63 м. Кіровська Донецької області — Куркіна Бориса Олександровича.

На одному з уроків літератури він запитав клас: «Чи лю­бите ви Володимира Маяковського?». Не почувши відповіді, поставив друге запитання: «А чи знаєте ви творчість цього поета?» А потім сказав: «Так ось, щоб відповісти на моє пер­ше запитання, треба добре знати відповідь на друге запитан­ня!» -- і почав читати напам'ять найкращі вірші раннього Маяковського. Читав весь урок, а коли задзвонив дзвоник, сказав: «Упродовж чотирнадцяти уроків ми вивчатимемо творчість Володимира Маяковського. П'ятнадцять хвилин кожного уроку слухатиму охочих прочитати напам'ять вірші поета. Якщо я зможу продовжити вірш, я — переможець, а якщо ні — то ви». Ми розшукали і вивчили напам'ять не один десяток поезій, поки він, прослухавши знайдений мною вірш, взяв мій щоденник, поставив п'ятірку і записав: «Вітаю з перемогою!» Я прочитала вірш «Долг Украине»:

Знаете ли вы

украинскую ночь? Нет,

вы не знаете украинской ночи! Здесь небо

от дыма

становится черно, и герб

звездой пятиконечной вточен. Где горилкой,

удалью

и кровью Запорожская

бурлила Сечь, проводов уздой

смирив Днепровье, Днепр

заставят

на турбины течь. И Днипро

по проволокам-усам электричеством

течет по корпусам. Небось, рафинада и Гоголю надо!

Мы знаем

курит ли,

пьет ли Чаплин: мы знаем

Италии безрукие руины; мы знаем,

как Дугласа

галстук краплен... А что мы знаем

о лице Украины? Знаний груз

у русского

тощ -тем, кто рядом,

почета мало. Знают вот

украинский борщ, знают вот

украинское сало. И с культуры

поснимали пенку: кроме

двух

прославленных Тарасов Бульбы

и известного Шевченка, -

ничего не выжмешь,

сколько ни старайся. А если прижмут —

зардеется розой и выдвинет

аргумент новый: возьмет и расскажет

пару курьезов -анекдотов

украинской мовы. Говорю себе:

товарищ москаль, на Украину

шуток не скаль. Разучите

эту мову

на знаменах —

лексиконах алых,-эта мова

величава и проста: «Чуешь, сурмы заграли, час расплаты настав...» Разве может быть

затрепанней

да тише слова

поистасканного

«Слышишь?! Я

немало слов придумал вам, взвешивая их,

одно хочу лишь — чтобы стали

всех

моих

стихов слова полновесными,

как слово «чуешь».

Трудно

людей

в одно истолочь, собой

кичись не очень. Знаем ли мы украинскую ночь? Нет,

мы не знаем украинской ночи.

1926

Тоді мені здавалося, що я справді стала переможницею! Але значно пізніше, коли за плечима вже мала десятирічний педа­гогічний стаж і працювала над науково-дослідною темою з

методики, зрозуміла, що мій учитель добре знав цей вірш і був талановитим учителем-методистом.

Він досконало знав предмет, який викладав. Не лише В. Ма-яковського, а й А. Міцкевича, Дж. Байрона, О. Пушкіна, М. Лєр­монтова, О. Блока, С. Єсеніна та багатьох інших поетів міг читати напам'ять годинами. Нас вражали його енциклопе­дичні знання. Ми — всі учні без винятку — хотіли також його здивувати й готувалися до уроків літератури завжди сумлінно.

Поставивши п'ятірку, він запитав: «Чи може хтось прига­дати, звідки Маяковський запозичив рядки:

Знаєте ли вы

украинскую ночь? Нет,

вы не знаете украинской ночи!

«Майську ніч» Гоголя ми прочитали всі й відповіли май­же хором. Хто такий Чаплін, теж знали. На інші запитання — пояснити рядок із вірша «...Италии безрукие руины...»; хто такий Дуглас?; звідки запозичені рядки « ...Чуешь, сурмы заграли, час розплаты настав ...»? — відповіді шукали самі до наступного уроку літератури.

Учитель відмовився відповісти на ці запитання сам, бо лю­бив повторювати: «Пошук — це відкриття, відкриття — це радість, радість — це поштовх до нового пошуку».

Чому вірш має назву «Борг Україні», ми дізналися все ж від нього. Захопила цікава розповідь учителя про перебуван­ня В. Маяковського в Україні, його мандри чудовою землею, зустрічі з талановитим і щедрим українським народом, його багатими традиціями й високою культурою. Глибоко враже­ний побаченим і почутим, він пообіцяв обов'язково про все це написати. Але пройшли роки, перш ніж з'явився цей вірш з такою незвичною, але зрозумілою назвою.

Саме цей вірш сподівався почути вчитель, він був готовий до розмови про нього. На той час — це громадянський по­двиг: ні в програмах, ні в підручниках твору не було, тоді він взагалі не друкувався. До наступного уроку всі учні нашого класу вивчили вірш напам'ять. Нічого не говорив нам учи­тель про любов до рідної землі, а просто сам палко любив її, і ми любили. Він став володарем наших душ і повів за собою у світ літератури.

Бувають й інші вчителі. У художній літературі є образи Цифіркіна, Кутейкіна, Вральмана (Д. Фонвізін «Недорос­ток»), Бєлікова (А. Чехов «Людина у футлярі»), Гнуса (Г. Манн «Учитель Гнус, або Кінець одного тирана»), пана Валька

(І. Франко «Красне писання»), Телесницького (І. Франко «Отець-гуморист») та інших як віддзеркалення окремих явищ реального життя. Однак учні мріють не про таких учителів. За даними соціологічних опитувань в Україні, сучасні учні хочуть мати за наставників учителів доброзичливих, ввічливих, освіче­них, з почуттям гумору, з неординарним світоглядом, творчих. У кожній дитині закладено джерела творчості, які треба розкрити й розвинути, а це зможе зробити лише той учитель, який постійно дбає про свій творчий розвиток, методичну підго­товку. Л. Толстой, розуміючи важливість цієї проблеми, підкрес­лював: « ...якщо учень у школі сам не навчиться нічого тво­рити, то в житті він завжди буде лише успадковувати, копію­вати...» [8].

Учитель зможе спрямувати творчу діяльність учня лише в тому разі, якщо сам буде творчо розвиненою особистістю.

Шкільний тлумачний словник пояснює слово творчість як діяльність людини, спрямовану на створення нових за зміс­том та формою матеріальних і культурних цінностей. У філо­софському словнику означено, що творчість — це цілеспря­мована діяльність, наслідком якої є відкриття нового, раніше невідомого, або активне, сучасне засвоєння вже існуючого ба­гатства культури.

На підставі цих тверджень можна дійти висновку, що творчість учителя-словесника — це виснажлива (якщо згадати відоме поняття «муки творчості») і водночас ра­дісна {творче натхнення та його здобутки) цілеспрямова­на діяльність, наслідком якої стане навчання й виховання всебічно розвиненої особистості.

У наш час в Україні працює ціла когорта вчителів, яка згру­пована спільними ідеями, цілями, прагненнями, творчим натх­ненням. Це довів і проведений вперше 2001 р. Всеукраїнський конкурс «Учитель року» в номінації «Зарубіжна література». Дванадцять учителів, які дійшли до фіналу, виявили високу теоретичну підготовку, професійну майстерність і кращі люд­ські риси. Але передусім вони відзначилися своїми творчими методичними ідеями, які цікаво висвітлили і переконливо захистили. Це такі:

— «Викладання зарубіжної літератури за особистісно орієн­
тованою методикою» (Н. Белей, м. Івано-Франківськ);

— Синтез емоційного та інтелектуального сприйняття літе­
ратурного твору» (С. Бібік, м. Донецьк);

— Українознавство при вивченні зарубіжної літератури»
(Г. Бітківська, Київська обл.);

— «Методика особистісно-орієнтованого навчання» (О. Бор-
ківська, м. Житомир);

— «Формування читацької культури й активності учня як
духовно розвиненої особистості» (С. Бусел, Волинська обл.);

— «Концепція розвитку творчої особистості школяра на
уроках художньої літератури» (М. Вайновська, м. Запоріжжя);

— «Формування творчої особистості на уроках зарубіжної
літератури» (Г. Гонташ, м. Тернопіль);

— Функції навчального діалогу в процесі викладання за­
рубіжної літератури» (О. Каєнко, Кіровоградська обл.);

— «Міжлітературні зв'язки на уроках зарубіжної літера­
тури» (В. Мележик, Чернігівська обл.);

— «Взаємозв'язок викладання зарубіжної літератури з
основними поняттями філософії, етики та естетики» (В. Мухін,
м. Одеса);

— «Вибір шляхів аналізу літературного твору» (О. Пер­
вак, Хмельницька обл.);

— «Компаративне вивчення української та зарубіжної літе­
ратури» (Л. Чередник, м. Полтава).

Усі методичні ідеї, які розробляють і втілюють у свою педа­гогічну діяльність вчителі-словесники, спрямовані насамперед на зацікавлення учнів художнім твором, його уважне читання і глибоке розуміння.

Однією з незаперечних істин педагогічної діяльності, без­умовно, є безмежна віра у виховну силу художньої літерату­ри. Просвіщати учнів — означає підвищувати їхню моральність, робити їх грамотними, отже, цивілізувати їх. Будь-яка бру­тальність зникає під впливом щоденного читання кращих кла­сичних зразків світової літератури, що сприяють визначенню критеріїв ідеалу.

Студент, який обрав «професію для людей з мужньою со­вістю», бере на себе відповідальність бути ідеалом для май­бутніх своїх учнів. Людством усього світу визнано, що най­кращий спосіб освіти й виховання — це особистий приклад учителя. Жоден учень не має страждати від того, що до нього в клас прийшов не найкращий учитель. Він для нього єдиний і повинен бути найкращим.

Студенти-філологи України по закінченні університету складають урочисту присягу, до якої входять такі постулати:

— своєю чесною й сумлінною працею виправдати високе
звання народного вчителя;

— постійно вдосконалювати свою викладацьку майстерність,
продовжувати вивчення педагогічної науки і всіма силами
сприяти її розвитку;

— домагатися образності і смислової чіткості учнівської
мови — майбутнього засобу розвитку високої культури;

—прагнути того, щоб світова література в школі стала важ­
ливим засобом пізнання й перетворення життя, сягала най­
більших глибин людської свідомості та психіки, спонукала учнів
бути творцями великих справ, формувала світогляд;

—виховувати молодь на прикладах життя героїв світової
літератури, які втілюють духовне багатство, моральну чистоту
й фізичну досконалість;

— особистим прикладом готувати учнів до життя та су­
спільно корисної праці;

завжди пам'ятати про свій учительський обов'язок, високу відповідальність перед народом;

самовіддано працювати й утверджувати на землі мир, пра­цю, свободу й щастя для всіх народів світу.