Розділ. Теоретичні засади попередження негативних явищ

Соціологічний напрям

На сучасному етапі розвитку соціальних процесів в Україні важливим для побудови методології превентивної роботи є досвід, нагромаджений психологами, кримінологами, педагогами західних країн. У зарубіжній літературі досить поширений термін "делінквентна поведінка", яка характеризує психологічний нахил до правопорушень. Така поведінка вбачається у протиріччі норм і оцінок поведінки в близькому оточенні, заниженій самооцінці підлітків; у неблагополучних сімейних стосунках; у розбіжностях норм і оцінок різних груп; вживанні алкоголю, наркотиків (до цієї групи ще вживається термін "адитивна поведінка"); відчуження від дорослих і негативного самоствердження; у негативному наслідуванні окремих асоціальних типів. Вивчення проблеми делінквентної поведінки переконує в необхідності комплексного підходу до чинників, що зумовлюють можливості відхилення, зокрема єдності соціально-психологічних, соціально-біологічних, соціально-економічних, педагогічних аспектів.

Наука про злочинність та її причини сформувалась у XIX - XX століттях, коли були поширені погляди різних учених на домінуючі причини негативної поведінки, хоча окремі теоретичні погляди щодо причин відхилень у поведінці висловлювали ще Платон, Аристотель та інші філософи.

Початок соціологічного погляду на причини та закономірності негативних явищ визначений у дослідженнях Ж.Кетле, Е.Дюркгейма, М.Вебера, Р.Мертона та ін. Його сутність полягає у розгляді причин відхилень в полі соціальних умов. На основі статистичних досліджень Ж.Кетле, Е.Дюрктеймом була визначена динамічна складова девіацій, які загострюються в певні періоди (кліматичні, кризові).

Відповідно до теорії аномії Е.Дюркгейма та Р.Мертона в періоди дезорганізації суспільства відбуваються значні порушення загальноприйнятих норм. Вони обумовлені неузгодженістю між проголошеними культурою цілями та способами їх досягнення.

У поглядах інтеракційного підходу девіантність розглядається як характеристика оцінювання певними групами соціальної оцінки - стигматизації. З цієї точки зору, вона обумовлена здатністю впливових груп суспільства нав'язувати іншим своє розуміння понять відхилень.

Представники культурологічноїтеорії виникнення девіацій базуються на причині конфлікту між нормами субкультури і панівної культури. При впливі субкультури, якій властиві відмінні цінності, норми й моделі поведінки, діти навчаються, засвоюють мотивацію і техніку здійснення певної поведінки.

В соціологічному напрямірозвиваються теорія "соціальної непристосованості делінквента, "теорія злочинної субкультури", "теорія соціалізації і наслідування" та інші.

Прихильники соціально-психологічного напрямувважають відхилення у поведінці неодмінною умовою нормального спілкування і взаємодії підлітків з навколишнім середовищем. Американський соціальний психолог Ч.Бидуел вважає, що "підлітки, особливо з середніх шкіл, бунтують тому, що вони не бачать ніякого практичного зв'язку між шкільними заняттями і майбутньою долею". М.Кантор вважає, що в основі непристосованості підлітка лежать його особистісні особливості: фізичні, психічні, інтелектуальні та інші, які заважають йому включитися в нормальну групу однолітків.

Р.Макгрегор пояснює дезадаптацію відсутністю здатності родини, школи здійснити адаптацію. Так, американський психолог Л.Яблонській вважає, що у більшості підлітків, яких відносять до деяінквентів, немає уявлень про те, що вони належать до такої категорії, а їхня поведінка диктується цікавістю, яку вони виявляють до ситуації, в якій можуть виявити свою природжену схильність до агресивності, ворожості, насильства. Е.Сатерленд висунув так звану теорію "диференціальної асоціації"", суть якої полягає в тому, що фактори, які характеризують соціальні процеси, включаючи соціальні конфлікти і злочинність: фізичні і фізіологічні фактори (час року, фізичні дефекти, стать, вік, хвороба і т.п.), психопатологічні фактори (алкоголізм, наркоманія), фактори культури (тип родини, соціальний стан тощо) мають різне значення для людини, оскільки обумовлюються певними асоціаціями. Було виділено 16 груп чинників, що впливають на злочинність, є тому числі метеорологічні, географічні, економічні, расові та ін. Проблемі злочинності приділяється велика увага в зарубіжній кримінологічній науці і практиці. І на сучасному етапі вчені розвинутих країн ведуть інтенсивний пошук з виявлення причин і превенції поведінки-девіантної і делінквентної.

Психологічний напрям

Психоаналітична теоріяЗ.Фрейда та його послідовників пояснює злочинну поведінку свідомою агресивністю. Поведінкою людини, згідно з цією теорією, правлять тісно пов'язані сили: біохімічна енергія людини (своєрідний посередник між інстинктом і середовищем, який обирає найбільш безпечні засоби розрядки напруженості) і суперего, зміст якого становлять передані батьками моральні цінності і норми - так званий "голос совісті".

Злочинна поведінка, згідно з психоаналітичною теорією З.Фрейда, є результатом неадекватного розвитку его і суперего, що пояснюється помилками сімейного виховання дітей у ранньому віці, структурним порушенням сім'ї.

Когнітивниіі підхід,який виріс з теорії Піаже, відстоюють такі дослідники, як Х.Салливан, М.Уорен. Основу когнітивного підходу вони пов'язують з теорією "рівнів міжособистісної інтелектуальної зрілості" - віковою періодизацією життя людини. Теорія обумовлює дезадаптацію неготовності сприйняття "здорових" норм суспільства.

Представники біхевіоризмуК.Каган, Ф.Штибиц стверджують, що в злочинців немає особливих емоційних і моральних відхилень, які виділяють їх з поміж інших. Правопорушення є реакцією на оточуючі подразники мікро- і макросередовища, стимули в яких переважають стримуючі тенденції. На думку Ф.Штибица, в перехідний вік кожен підліток для досягнення самостійності поступово відривається від своєї первинної групи - родини. Він входить у нову групу. І якщо здоровий, нормальний підліток вибирає одну з багатьох позитивних моделей, то майбутній делінквент не цікавиться таким життям, тому що в нього немає бажання й сили виявити себе в позитивній діяльності.

Біхевіористи, розкриваючи процес засвоєння відхилень у поведінці, оперують десятком психологічних механізмів. Основні з них - стимул, реакції, моделювання, імітація і підкріплення. Дитина, спостерігаючи за злочинною поведінкою, скажімо, батьків (моделювання), при наявності позитивних стимулів (гроші, речі, емоційне задоволений та інші винагороди) починає наслідувати, копіювати їх (імітація) і сама в подальшому вчиняє подібне.

Велику роль у розвитку поглядів на причини злочинної поведінки відіграла антропологічна школакримінального права італійського психіатра Чезаре Ломброзо, який дотримувався теорії біологічної природи злочинності. Ломброзо стверджував, що існують вроджені злочинці і вони становлять третину всіх злочинців. Незважаючи на велику критику цієї теорії, сьогодні її підтримує велика кількість зарубіжних дослідників. У сучасних умовах біологічні теорії злочинної поведінки нерідко поєднуються з культурологічними, соціологічними, психологічними та іншими поясненнями, авторами яких є юристи і медики. Вони доводять спадкоємність злочинної поведінки, оскільки існує природа спадкоємності деяких психологічних якостей.

Концепція конституціональної схильностідо злочинності (різновидом охарактеризованої вище теорії. Німецький психіатр Е.Кречмер відзначає зв'язок між фізичною конституцією людини, її психічним складом і типом поведінки. Він стверджує, що фізичне розвинуті діти, можуть мати схильність до тяжких насильницьких злочинів, а діти зі слабкою конституцією більш схильні до майнових злочинів.

Американські психологи В.Шелдон і Е.Глюк на основ обстеження 500 делінквентних і стільки ж їхніх однолітків дійшли аналогічного висновку про зв'язок конституції людини з ї схильністю до злочину. Представники теорії ендокринної схильності людини до злочинності вважають основною причиною злочинно поведінки аномалії и залозах внутрішньої секреції - генетично наявність зайвої У - хромосоми.

Сучасні дослідники продовжують розвивати традиції наукових підходів у визначенні причин негативної поведінки. Серед нових підходів слушними є теорії соціальної взаємодії. На думку Р.Клауарда та Л.Оулина, хоча найбільш прийнятною формою впливу на вуличні групи є прикріплення до них соціального працівника, однак діти вступають у стосунки з кримінальним світом значно швидше, ніж до них прикріплюються соціальні працівники. Цінним методологічним напрямом є концепція фостерної сім'ї, яка, на думку К.Шоу, допоможе відірвати підлітка від злочинного мікросередовища, та сприятиме зміні його поглядів, норм, цінностей і звичок, а в цілому вихованню, хоча і тут існує ряд зауважень.

Для визначення причин і умов відхилень у поведінці та побудові на цій основі превентивних стратегій і заходів важливим залишається досвід радянської науки. М.А.Алемаскін, К.Е Ігошев визначили залежність між порушенням потреб та інтересів у важливих сферах міжособистісних відносин (родина, клас, громадські організації) та відхиленнями у поведінці, наслідком чого є випадання зі сфери їхнього впливу і втягування в негативні явища та отримання статусу педагогічно занедбаних, важковиховуваних, а потім - і правопорушників.

У цілому пояснення базувалось на основі таких тенденцій:

а) розбіжність між вимогами норми та вимогами життя, з одного боку, і б) невідповідність вимог життя інтересам даної особистості, - з другого.

На наш погляд, суперечливе суспільство, з одного боку, орієнтує індивіда на конформну поведінку, ще. є умовою соціальної стабільності, а з другого - об'єктивно очікує від нього ініціативності, тобто виходу за рамки загальноприйнятих стандартів. Тому соціалізація завжди містить у собі певне протиріччя. На нашу думку, в розвитку нових підходів до визначення причин і умов негативної поведінки слід орієнтуватись на перспективи факторного аналізу системних та синергетичних процесів, опрацьовувати залежності часових, просторових та інших чинників і більшу увагу звертати на теорії, які визначають залежність соціальних відхилень від рівня соціальної нерівності. Велика залежність поведінки неповнолітнього і від характеру та змісту масової інформації, молодіжної субкультури та контркультур. На сьогодні в інформаційному просторі склалася небезпечна для психічного здоров'я дітей ситуація. За підрахунками одного дня перегляду телепрограм, деякі фахівці налічують сотні сцен насилля, брутальної поведінки, лайки. Відомо, який вплив на поведінку дітей здійснює аудіо-відео-інформація. Представник поведінкової школи А.Бандура підкреслює, що герої кіно і телебачення значно емоційно впливовіші, ніж педагоги та батьки. При цьому, наслідування їхнього прикладу, як принципу соціального навчання, відіграє найважливішу роль у засвоєнні девіантної поведінки.

Таким чином, існування багатьох теорій, концепцій та розумінь причин відхилень у поведінці та методології попередження негативних явищ свідчить насамперед про те, що проблеми ці набагато складніші, ніж може їх тлумачити будь-яка окрема теорія.