Городецький Владислав Владиславович
Мурашко Олександр Олександрович
Олекса́ндр Олекса́ндрович Мура́шко — український живописець,педагог
Після одруження матері, Марії Іванівни Крачковської, хлопець переїздить до Чернігова, де в його вітчима, Олександра Мурашка, була невелика іконописна майстерня. Господар став активно залучати пасинка до роботи.
Наприкінці 1880-х, отримавши замовлення на проведення оформлювальних робіт (ґрунтування стін, малярні і позолотні роботи, виготовлення меблів), вітчим разом із сім'єю й майстернею перебирається до Києва.
Підліток опинився в центрі знаменної події, яка сколихнула художні кола Російської імперії: на його очах народжувались розписи Володимирського собору. Олександр спостерігав за роботою таких майстрів, як В. Васнєцов, М. Нестеров. Саме вони та профессор Адріан Прахов першими звернули увагу на потенціал «худого, високого, лохматого, соромливого» підлітка. Малювання для Мурашка стає сенсом життя.
Восени 1894 року Олександр Мурашко вступає до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а в 1896 стає студентом майстерні Іллі Рєпіна. Потрапивши до Парижу, він в першу чергу відвідує Лувр, де уважно вивчає твори іспанця Веласкеса (1599—1660): його симпатії все ще на боці старих майстрів. Персональну виставку з 25 робіт Мурашко експонував в Берліні, Кельні, Дюссельдорфі (1909). Завдяки Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного, провінційного, талант митця підняв його до західноєвропейського рівня, а його твори були долучені до контексту світового художнього процесу.
Олександра Мурашка було вбито червневої ночі 1919 року неподалік від власного будинку на Лук'янівці пострілом в потилицю. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі.
Дівчина в червонім капелюшку Жінка з квітами
«Селянська родина» — одне з найвідоміших полотен майстра на народну тематику
Городецький Владислав Владиславович
Лешек Дезидерій Владислав Городе́цький — архітектор, підприємець, меценат. Видатний київський архітектор народився в с.Шопудьки (Вінницька обл..) у травні 1863року в польській родині. По закінченню реального училища Святого Павла в Одесі та Імператорської академії мистецтв у Петербурзі (1890) переїхав до Києва, де прожив майже 30 років. Автор будинку з химерами та Собору святого Миколая в Києві. Прозваний «київським Гауді»
Костел Святого Миколая, по вулиці Великій Васильківській, 75, збудовано у рафінованих формах готики — з двома шпилястими вежами, традиційними для стилю круглими вікнами — «трояндою», з насиченим ліпним декором.
Костел Святого Миколая, по вулиці Великій Васильківській, 75, збудовано у рафінованих формах готики — з двома шпилястими вежами, традиційними для стилю круглими вікнами — «трояндою», з насиченим ліпним декором. Щодо костелу, можна зауважити, що у різних джерелах повідомляється про двох різних архітекторів храму .
Але найбільшу славу принесла Городецькому найоригінальніша споруда ХХ століття у Києві — власний прибутковий будинок, зведений ним по вулиці Банковій, 10 у стилі модерн у 1901—1903 роках. Розташований на стрімкому крутосхилі і тому — на три поверхи з вулиці і на шість — із двору, розкритий на всі чотири боки різними асиметричними фасадами, будинок Городецького вражає уяву кожного, хто його бачить. Раціонально розпланований, технічно досконалий будинок оздоблений ззовні і зсередини безліччю скульптурних прикрас. Їх виконав талановитий італійський скульптор і близький друг архітектора — Еліо Саля (1864—1920), співавтор усіх архітектурних творів Городецького у Києві. Новація полягала в тому, що всі оздоби виготовлено з цементу — найпередовішого матеріалу сторіччя, і в тому, що скульптор проходив вже по готовому твору карбом, залишаючи авторську руку, надаючи поверхні виду натурального каменю.
Справжній зоопарк прикрасив фасади будинку на Банковій: голови слонів та носорогів, ящірки та жаби, пітон і крокодил, пантера й орли, нарешті величезні квітки латаття, казкові риби, косулі й дівчата в ретельно й дотепно продуманих та не менш майстерно виконаних композиціях створили незабутній фантастичний образ будинку-казки.
Владислав Городецький будував гімназії в Умані та Черкасах, в Мошнах — лікарню, в Шпикові — цукровий завод, в Печері — мавзолей Потоцьких, в Євпаторії — власну віллу тощо.
Вулиця у самому центрі Києва, забудована 100 років тому архітектором Городецьким, зараз носить його ім’я. А поруч, за столиком на тротуарі у Пасажі, віднедавна п’є каву бронзовий Владислав Городецький.
3 січня 1930 року Владислав Городецький відійшов у вічність.
Будинок із химерами
Римо-католицький собор Святого Миколая.