ТЕМА 28. Провадження у справах, що порушуються за скаргою потерпілого

Семінарське заняття

Тема заняття:„Провадження у справах, які порушуються за скаргою потерпілого”.

Час– 2 години

Опорні поняття:диференціація кримінального судочинства; спрощене провадження; приватне обвинувачення; справи приватного обвинувачення; підстави припинення справ приватного обвинувачення.

План семінарського заняття:

1.Поняття і загальні особливості провадження у криміналь­них справах приватного обвинувачення.

2.Особливості порушення кримінальних справ приватного обвинувачення.

3.Особливості судового розгляду кримінальних справ при­ватного обвинувачення.

Методичні рекомендації

Кримінальні справи приватного обвинувачення — це справи, що порушують не інакше як за скаргою потерпілого, якому належить право підтримувати обвинувачення у суді, і які може бути закрито за примиренням потерпілого з підсудним.

У КПК порядок провадження у справах про такі злочини визна­чено лише трьома статтями (27, 111 і 251).

Загальні особливості справ приватного обвинувачення полягають у такому:

1) провадження у справах стосується певної категорії злочинів — передбачених ст. 125 "Умисне легке тілесне ушкодження", ч. 1 ст. 126 "Побої" та ст.356 "Самоправство" КК (останній — щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих грома­дян).

2) кримінальні справи порушуються виключно за скаргою потерпілого. Винятком є випадки, коли:

• справа має особливе громадське значення;

• потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від об­винуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси.

За наявності таких обставин прокурор порушує справу і без скарги потерпілого. Після порушення така кримінальна справа стає справою публічного обвинувачення. У ній здійснюють досудове роз­слідування, її не може бути закрито за примиренням потерпілого з підсудним, тощо;

3) порушення кримінальних справ приватного обвинувачення є виключною компетенцією судді;

4) дізнання і досудове слідство не провадяться. Останнє — лише у випадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє пра­во на захист, а також якщо це визнає за необхідне прокурор чи суд (ст. 111 КПК);

5) обвинувачення в суді підтримує потерпілий. Він має повну свободу у розпорядженні обвинуваченням, що регламентується із застосуванням диспозитивного методу правового регулювання:

• якщо потерпілому було завдано шкоду кількома особами, то він самостійно визначає, щодо кого з них чи щодо всіх подавати скаргу і підтримувати обвинувачення;

• якщо у справі декілька потерпілих, то кожен підтримує обви­нувачення самостійно, однак примирення одного із обвинувачених з підсудним не може бути підставою до закриття справи, якщо об­винувачення підтримують інші потерпілі;

• потерпілий може в будь-який момент відмовитися від обвину­вачення, що зумовлює закриття справи.

У справу приватного обвинувачення вправі в будь-який момент вступити прокурор і підтримувати обвинувачення в суді, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого його прав, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з під­судним закриттю не підлягає;

6) справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з підсудним. Примирення може статися тільки до видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення вироку.

Кримінально-процесуальна діяльність в стадії порушення кри­мінальної справи має певні особливості.

1. Ця стадія збігається у часі зі стадією попереднього розгляду справи суддею. Строки діяльності в ній визначено ч. 2 (3 дні) або ч. 4 ст. 97 КПК (10 днів).

2. Справу може бути порушено тільки за наявності скарги потер­пілого чи його законного представника. У скарзі має бути чітко викла­дено підстави для порушення кримінальної справи, зокрема:

• обставини, час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину;

• його кримінально-правова кваліфікація та відповідні докази;

• дані про особу, яку обвинувачують у його вчиненні;

• прохання про притягнення її до кримінальної відповідальності тощо.

Протягом тривалого часу в теорії та в практиці кримінально-процесуальної діяльності виникали проблеми, пов'язані зі звернен­ням потерпілих зі скаргами приватного обвинувачення не до суду, а до органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури. Вони полягали в тому, що ці органи:

— відмовлялися приймати скарги приватного обвинувачення або

— приймали скарги з наступною відмовою в порушенні кримі­нальної справи через відсутність складу іншого злочину (наприклад хуліганства) або

— приймали скарги і направляли їх за належністю до суду, але останній повертав їх до органу дізнання через неналежне оформ­лення.

Ці проблеми вирішено постановою Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від зло­чинів" (далі — постанова Пленуму № 13), в п. 27 якої зазначено, що "суддя не вправі відмовити у прийнятті скарги потерпілого, про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК, якщо скарга надійшла до суду з прокуратури чи з інших компетентних органів у порядку, встановленому п. 3 ч. 2 ст. 97 КПК. При розгляді такої скарги суддя повинен викликати потерпілого і з'ясувати його думку, а також інші обставини, необ­хідні для прийняття правильного рішення".

3.У стадії порушення кримінальної справи приватного обвинува­чення існують найкращі умови для примирення потерпілого з обвину­ваченим. У частині 2 п. 25 постанови Пленуму № 13 судам реко­мендовано якомога ширше використовувати у справах зазначеної категорії інститут примирення і підтримувати діяльність тих громад­ських організацій, які ставлять за мету досягнення такого прими­рення до судового розгляду справи, повідомляти осіб, що вчинили злочин, про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію. На законодавчому рівні діяль­ність таких організацій не регламентовано. Однак, видається, Вер­ховний Суд України, даючи такі рекомендації, має рацію. Україні слід нарешті сприйняти інститут медіації (досудового вирішення кримінально-правових конфліктів посередниками — громадськими організаціями), що існує в багатьох західноєвропейських країнах.

4. За скаргою приватного обвинувачення суддя може прийняти одне із таких рішень:

• залишити скаргу без розгляду, якщо вона не відповідає вимо­гам, встановленим щодо обвинувального висновку, та повернути її особі, яка подала скаргу;

• відмовити у порушенні справи;

• надіслати скаргу за належністю прокуророві;

• порушити кримінальну справу і призначити її до судового роз­гляду.

5. Суддя складає єдину постанову про порушення кримінальної справи, призначення її до судового розгляду та про визнання особи потерпілим.

6. У разі надходження до суду поряд зі скаргою потерпілого зустрічної карги суддя за наявності підстав виносить постанову про порушення кримінальної справи за зустрічним обвинуваченням і призначення справи до судового розгляду. У таких випадках обом заявникам надаються процесуальні права як потерпілого, так і під­судного.

7. Попередній розгляд справи відбувається за загальними правилами з тією лише відмінністю, що замість прокурора у судовому засіданні бере участь потерпілий.

8. Підсудному не пізніше ніж за три доби до дня слухання справи має бути вручено копію скарги потерпілого, копію постанови судді про порушення кримінальної справи та повістку про виклик його в судове засідання.

Судовий розгляд кримінальних справ приватного обвинувачен­ня відбувається за загальними правилами, передбаченими главами 24—28 КПК. Особливості розгляду цих справ полягають у такому.

1.Оскільки прокурор не бере участі в судовому розгляді, то право підтримувати (ч. 1 ст. 267 КПК) і змінювати (ст. 277 КПК)обвину­вачення надано потерпілому. Він може змінювати обвинувачення тільки в межах статей кримінального закону, якими передбачено відповідальність за вчинення злочинів, справи про які розглядають у порядку справ приватного обвинувачення. Якщо ж у судовому засіданні буде встановлено дані, що вказують на вчинення підсуд­ним злочину, який слід розглядати в публічному порядку, то суддя має діяти згідно з вимогами ст. 276 КПК — не зупиняючи розгляду справи, винести постанову, якою про вчинення цього злочину повідомити прокурора. Так само має діяти суддя і в разі встанов­лення під час судового слідства, що злочин, який переслідується в публічному порядку, вчинила інша особа (ст. 278 КПК).

2. Оскільки в судових дебатах беруть участь особи, які не мають юридичної освіти (потерпілий, підсудний), головуючий перед по­чатком дебатів повинен роз'яснити їх учасникам суть і значення цієї процесуальної дії.

3. При об'єднанні в одному провадженні зустрічних обвинува­чень слово для виголошення промови під час судових дебатів нада­ється учасникам судового розгляду один раз, причому спочатку особі, яка першою подала скаргу про порушення кримінальної справи. Це не позбавляє їх права обмінятися репліками.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: статті 27, 111, 251

2. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2007. – С. 724-729.

3. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. – Х.: Одиссей. – 2007. – С. 565-577.

4.Нор В.Т. Кримінальний процес України: Практикум: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.Т. Нор, Н.Р. Бобечко, В.П. Бойко та ін. / За ред. В.Т. Нора. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2008. – С. 222-229.

5. Лукашина Т.В., Н.И. Пашковский Уголовный процесс: Практикум. – Х.: «Одиссей». – 2005. – С. 190-193.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Альперт С. А. Производство по уголовным делам, возбуждаемым по жалобе потерпевшего. — Харьков, 1976.

2. Багаутдинов Ф. Расширение частных начал в уголовном процессе // Российская юстиция. — 2002. — № 2.

3. Катькало С. И. Судопроизводство по делам частного обвинения. — Л., 1972.

4. Ленский А. В., Якимович Ю. К. Производство по делам частного обвинения в уголовном процессе России. — М., 1998.

5. Лобойко Л. М. Дії органів дізнання у зв'язку зі скаргою потерпілого про вчинення злочину, провадження за яким здійснюється у порядку справ приватного обвинувачення // Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки: Матеріали нау­ково-практичної конференції. — Івано-Франківськ, 2003.

6. Попелюшко В. Справи приватного обвинувачення: актуальні проб­леми, законодавчі парадокси // Право України. — 2003. — № 4.

7. Седаш Е. А. Частное начало в российском уголовном судопроизвод­стве. — Саратов, 2000.

8. Шейфер С.А., Петрова Н.Е. Проблемы реформирования производ­ства по делам частного обвинения в духе расширения частных начал в уголовном процессе РФ // Государство и право. — 1999. — № 6.