Оперативний облік персоналу бюджетних установ. Штатний розпис та його значення

Штатний розпис - це документ, в якому приводиться перелік і кількість посад, їх посадові оклади, надбавки та доплати. Він затверджується вищим розпорядником одночасно з кошторисом установи і є основою для формування річного фонду оплати праці, що зазначений в кошторисі.

Типова форма штатного розпису затверджується Міністерством фінансів України.

Штатний розпис формується на підставі: структури бюджетної установи, типових штатів та штатних нормативів, положень з оплати праці, Класифікатора професій ДК 003-95, Умов оплати праці та інших нормативно-правових актів. Професійні назви робіт та посад, включених до штатного розпису мають відповідати назвам, визначеним Класифікатором професій. Відповідно до них вносяться записи в трудову книжку. До штатного розпису включаються також посади структурних підрозділів, шо утримуються за рахунок власних надходжень. В штатному розписі передбачається розрахунок місячного та річного фонду заробітної плати згідно посадових окладів, встановлених доплат та надбавок, шо визначені тарифікаційними списками.

Заг.чисельність працівників бу називається обліковою чисельністю, або штатним(обліковим) складом. Для виконання окремих робіт на коротких час можуть залучатися особи, які не перебувають у штаті установи і працюють за трудовою угодою, такі працівникі віднос.до нештатногоскладу.

Оперативний облік персоналу веде відділ кадрів на бланках типових форм, затвердж. наказом Держ.комітетом статистики Укр від 05.12.2008 №489 «Про затвердж.типових форм первинної облікової документації зі статистики праці»

= П-1 "Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу";

= П-2 "Особова картка працівника";

= П-3 "Наказ (розпорядження) про надання відпустки";

= П-4 "Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту).

Наказ про прийом на роботу застосовується для обліку прийнятих на роботу працівників, заповнюється в відділі кадрів. Проект наказу (розпорядження) про прийом на роботу працівника, якому встановлюють оклад візується у відповідній службі установи для підтвердження вакантної посади і окладу, що встановлюється за штатним розписом.Підписаний керівником установи наказ оголошується працівником під розписку.

На підставі підписаного наказу про прийом на роботу в відділі кадрів заповнюється "Особова картка" (форма П-2) та здійснюються записи в трудову книжку. В бухгалтерії для облік}" розрахунків з оплати праці та інших виплат відкривають особовий рахунок чи аналогічний йому документ.

Наказ про надання відпустки (П-3) застосовується для оформлення щорічної чи інших видів відпусток. Заповнюється в двох примірниках: один для обліку в відділі кадрів, а інший - е бухгалтерію для нарахування відтискних. Наказ підписується керівником підрозділу та керівником установи.

Наказ про припинення трудового договору (контракту) (форма П-4) застосовується при звільненні працівників. Один примірник наказу залишається в відділі кадрів, а другий передається в бухгалтерію. 45.Організація оплати праці на основі Єдиної тарифної сітки (суть, переваги, тарифні розряди, тарифні коефіцієнти, посадові оклади (ставки), етапи переходу на Єдину тарифну сітку).

Удосконалення чинної тарифної системи полягає в подальшому створенні єдиних уніфікованих умов оплати праці всіх категорій працівників на основі створення і використання єдиної тарифної сітки (ЄТС).

Основними принципами побудови єдиної тарифної сітки є:

¨ охоплення єдиною тарифною шкалою всіх працівників підприємств, організацій;

¨ групування професій і посад за ознакою спільності виконуваних робіт (тобто в одну групу виокремлені посади технічних виконавців, спільні для підприємств усіх галузей; посади професіоналів, фахівців, спільні для підприємств усіх галузей; посади професіоналів, фахівців, які специфічні для підприємств різних галузей; посади керівників підрозділів з адміністративно-державними функціями, які спільні для підприємств усіх галузей; посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів, підприємств різних галузей);

¨ усі роботи різняться ступенем складності, що здійснюється через віднесення професій і посад до певного розряду за оплатою;

¨ вихідна тарифна ставка відповідає мінімальній заробітній платі.

Найбільше поширена в установах єдина тарифна сітка з наростанням тарифних коефіцієнтів від розряду до розряду в однаковому розмірі — 11 % (діапазон сітки 1 : 5,35).

Такий характер зміни ставок оплати в сітці має за мету ліквідувати в існуючих тарифних умовах оплати праці суперечність між прогресивним зростанням ставок оплати праці у робітників і регресивним збільшенням посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців. Окрім того, варіант рівномірного наростання ставок є найбільш соціально справедливим, хоча не виключає прийняття прогресивного або іншого характеру зміни ставок, що диктується відповідною економічною ситуацією.

В ЄТС робітники належать до 1—6-го (а в деяких випадках до 1—8-го) розрядів, керівники, професіонали, фахівці — до 2—17-го, службовці — технічні виконавці, посади яких загальні для підприємств усіх галузей, — до 2—5-го, професіонали, фахівці, посади яких загальні для підприємств різних галузей, — до 4—13-го, професіонали, фахівці, посади яких специфічні для підприємств різних галузей до 6—12-го, керівники адміністративно-господарських структурних підрозділів підприємств, що загальні для всіх галузей, — до 3—8-го, керівники підприємств та їхніх структурних підрозділів різних галузей, — до 6 —17-го (табл. 11.6).

Особливістю організації оплати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців на основі використання єдиної тарифної сітки є відмова від «вилки» окладів і перехід до фіксованих окладів, які відповідають установленим тарифним коефіцієнтам.

Основою диференціації окладів є рівень складності робіт і відповідальності. Так, заробітна плата майстра дільниці має перевищувати оплату праці висококваліфікованого робітника не менше як на 12—15 %, оклади фахівців — на рівні ставок робітників високої кваліфікації.

При побудові ЄТС на підприємстві необхідно за основу брати діючі на ньому тарифні ставки оплати праці робітників і посадові оклади професіоналів, фахівців і службовців, передбачених штатним розписом і даних щодо розмірів місячної заробітної плати робітників за професіями і розрядами і професіоналів, фахівців, технічних службовців за посадами і кваліфікаційними категоріями.

У цій сітці наводиться номенклатура працівників підприємства, а саме:

— робітники;

— технічні службовці;

— фахівці, професіонали;

— керівники.

Посади професіоналів, фахівців, до яких застосовується кваліфікаційне категорування, даються з розбивкою за кваліфікаційними категоріями. При віднесенні посад до певних розрядів ураховується складність виконуваних ними посадових обов’язків, вимоги до кваліфікації, характер виконуваних робіт, рівень відповідальності, престижності відповідних посад, їх роль у виробництві. Окрім того, беруться до уваги і розміри відповідних посадових окладів за штатним розписом, оскільки вони значною мірою відображають рівень складності посадових обов’язків працівників, а також специфіку їхньої праці на даному підприємстві.

Отже, в останні роки в установах як матеріального, так і нематеріального виробництва замість відокремленого формування тарифних ставок робітників і схем посадових окладів службовців успішно застосовуються єдині тарифні сітки (ЄТС), що містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій персоналу. Перевага ЄТС полягає в тому, що вони побудовані на єдиній методичній основі, а тому забезпечують єдиний підхід до оцінки відмінностей у праці всіх працівників. Одним з основних напрямів удосконалення тарифного регулювання заробітної плати в бюджетних установах України в наш час є запровадження єдиної гнучкої тарифної системи (ЄГТС). Вона поєднує переваги тарифного регулювання і індивідуального підходу до встановлення розміру заробітної плати на основі оцінки індивідуальних результатів праці та професійно-ділових якостей працівників.
46. Особливості обліку військового майна (необоротних активів, запасів, спецмайна).

Військове майно спеціального призначення (спецмайна), яке мають і використовують військові частини силових міністерств.

Спецмайно є відносно новим об’єктом обліку бюджетних установ і розподіляється на такі групи:

ü комплекси різних видів зброї та засобів, що забезпечують їх використання;

ü засоби, що забезпечують можливість використання військової праці;

ü інша бойова техніка та озброєння;

ü військове майно непорушних запасів.

Вартість спецмайна на момент його надходження до сфери управління силових міністерств визначається за закупівельною ціною або за ціною, зазначеною в укладених на його виготовлення угодах.

Вартість майна, на яке немає цін (як правило, це спецмайно старих зразків), визначається за чинною методикою визначення залишкової вартості, згідно з якою спершу визначають його первісну вартість (ціну придбання ? індекс зміни оптових цін), а також сукупний коефіцієнт зносу. Останній показник складається з множення коефіцієнтів умов зберігання, коефіцієнта експлуатації, коефіцієнта витрат ресурсу, коефіцієнта категорійності (якісного стану) та інших коефіцієнтів.

Приймання спецмайна здійснює комісія, члени якої, за необхідності, повинні мати допуск за встановленою формою, на підставі супровідних документів, актів, нарядів. Відпуск спецмайна зі складів оформлюється накладними, відомостями, атестатами.

Облік наявності та руху спецмайна організується за місцем зберігання і використання (на складах, у підрозділах), а також у відповідних службах та фінансово-економічному органі.

Те спецмайно, яке за своїми характеристиками може кваліфікуватися як необоротні активи, обліковується в інвентарних картках форми № 03-6 (бюджет), № 03-9 (бюджет). Інше спецмайно, яке за своїми характеристиками подібне до запасів, обліковується у книгах кількісно-сумарного обліку.

Синтетичний облік спецмайна ведуть на позабалансовому рахунку № 010 «Озброєння, військова техніка та майно спеціального призначення» в меморіальному ордері № 16 «Накопичувальна відомість позабалансового обліку» без застосування методу подвійного запису.

Під час вивчення цієї теми необхідно зважити на особливості обліку операцій, пов’язаних із відчуженням та реалізацією військового майна (необоротних активів, запасів, спецмайна).

Робота, пов’язана з цими операціями, передусім зводиться до визначення залишкової вартості майна, що пропонується до відчуження й реалізації, і проведення його дооцінювання чи уцінювання у випадках, коли залишкова вартість майна, за даними бухгалтерського обліку, менша чи більша, ніж його залишкова вартість за даними відомості визначення залишкової вартості відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Кошти, отримані від реалізації військового майна, надходять на реєстраційні рахунки головних розпорядників коштів, які надсилають розпорядникам коштів нижчого рівня повідомлення про реалізацію військового майна, виконання умов договору із пропозицією про списання з обліку дебіторської заборгованості отримувача майна, яка обліковується на позабалансовому рахунку № 010/1 «Військове майно, передане для відчуження та реалізації». Військове майно може реалізовуватися в обмін на житло.