Характеристика освітньої системи у Франції. Провідні принципи діяльності державної школи (неконфесійний характер навчання, обов'язковість навчання до 16 років

Провідні принципи діяльності державної школи (неконфесійний характер навчання, обов'язковість навчання до 16 років, безкоштовний характер навчання у загальноосвітній школі (крім ліцеїв) тощо), функції педагогічного персоналу, шляхи оцінки результативності діяльності шкільної системи визначаються рамочним законом, прийнятим 31 серпня 1989 року. Освіта проголошена у цьому законі національним пріоритетом. Освітнє законодавство було доповнено у 1993р. статтями, що стосувались проблем найму на роботу та професійної освіти, а у 1995р. – законом "Про шкільний контракт". Провідні принципи функціонування вищої освіти визначені законом, прийнятим у 1984 р.

Управління освітою. Для системи освіти Франції до 1985 року був характерний високий рівень централізації управління освітою: навчальні плани та програми, розпорядок шкільного життя, призначення та звільнення педагогічного персоналу детально регламентувалися урядовими циркулярами та інструкціями. З 1985 року відбуваються реформи у цій сфері.

Всіма навчальними закладами керує Міністерство національної освіти. Територія країни поділена на 19 академій (навчальних округів), які включають в себе по кілька департаментів. Принцип свободи освіти дає право на відкриття приватних навчальних закладів, більшість з яких знаходиться під контролем церкви. В приватних школах навчається близько 20% від загальної кількості учнів.

Система народної освіти Франції складається з закладів дошкільного виховання, загальноосвітньої школи, професійно-технічної та вищої освіти. Шкільне навчання починається у 6 років і продовжується до 18. Перші п'ята років діти навчаються у початковій школі, після якої їх автоматично переводять до першого 4-річного циклу середньої школи - неповної середньої школи, що є обов'язковою. Після її закінчення учні переходять до "короткого" або "довгого" варіанту другого циклу середньої освіти, "Короткий" являє собою професійну підготовку без права на продовження навчання у вузах. "Довгий" - це три старших класи ліцею, де після успішної здачі державних екзаменів випускники отримують диплом бакалавра, що відкриває шлях до вищої освіти.

Дошкільне виховання здійснюється у "материнських школах" (дитячих садках) та в "класах для малюків" (підготовчих курсах при початкових школах), які відвідує до 90% дошколят. Завданням цих установ є не тільки загальний розвиток дитини, а й підготовка до школи. Їх випускники вміють рахувати, читати і навіть писати. Існує пряма спадкоємність між змістом, формами та методами діяльності "класів для малюків" та початковою шкодою.

Початкова школа складається з трьох курсів: підготовчого (від 6 до 7 років), елементарного (від 7 до 9 років) та середнього (від 9 до 11 років). Діти навчаються 4 дні на тиждень по 6 годин щоденно. Неділя -день відпочинку, середа та четвер - відвідування богослужіння для віруючих, екскурсії та прогулянки. Домашні завдання та екзамени у початковій школі відсутні. Її головною метою є розвиток особистості школяра, формування у нього навичок критичного та раціонального мислення, самостійних суджень.

З метою зміцнення здоров'я школярів створюються "снігові". "морські" та "зелені" класи, де діти протягом 2-3 тижнів одночасно з розумовим розвитком отримують інтенсивне фізичне загартування.

Середня школа. Обов'язковими є з 6 по 3 класи середньої школи (у Франції зворотна нумерація). Існують три типи середніх освітніх закладів: класичний та сучасний ліцей, загальноосвітній колеж, старші класи початкової школи. Повноцінну середню освіту дає тільки ліцей.

Навчальний процес у неповній середній школі має два цикли:

спостереження (6-5 класи), де діти навчаються за єдиною програмою. і орієнтації (4-3 класи), де вводяться диференційовані за напрямами програми та предмети за вибором. У колежі це предмети, що носять практичну допрофесійну спрямованість. У ліцеї - предмети академічної спрямованості, що дають можливості розвинути повноцінно пізнавальні здібності особистості, її творчий потенціал.

Для тих, хто закінчує неповну середню школу, відкриваються два шляхи: професійні навчальні заклади (2 роки навчання), старші класи ліцею (3 роки).

Професійно-технічну освіту отримують у ліцеях професійного навчання. Існують ліцеї промислового та сільськогосподарського профілів. Випускникам видається свідоцтво про професійну підготовку до однієї з 250 спеціальностей. Якщо учень досяг 16-річного віку, він може залишити ліцей і оволодівати професією в центрі учнівства, де після 2 років навчання видається свідоцтво про професійну придатність за профілем того чи іншого сектора економіки.

Вища освіта у Франції має дуже багату історію. Паризький університет існує з 1150 р., Сорбонна - з 1200 р. Зараз в країні існує 250 вищих навчальних закладів, з них 77- університети (65 з яких - державні). Університети складають провідну ланку системи вищої освіти, в ^них навчається 88% студентів.

Особливе місце в системі вищої освіти займають "великі школи", що перевищують за академічним престижем університети. Серед таких шкіл Вища нормальна школа. Політехнічна школа, Національна школа Східних мов та інші.

Більшість приватних університетів належить церкві, їх випускники мають, як правило, високу кваліфікацію і користуються великим попитом. Навчання в університеті поділене на кілька циклів. Після закінчення кожного з них присвоюється певна наукова ступінь та видається диплом. Студент, як правило, сам організовує свою роботу (відвідування занять не є обов'язковим), але двічі на рік необхідно здати встановлені екзамени. За їх результатами студентів поділяють на розряди, що має велике значення під час розподілу вакансій серед випускників. Провідними цілями освітньої реформи є:

1) отримання 80% учнів повної середньої освіти, що підтверджена дипломом бакалавра. Необхідність досягнення цієї мети визначається зростаючими потребами у висококваліфікованих кадрах. Серед загальної кількості дипломованих випускників необхідне найбільш інтенсивне зростання частки бакалаврів природничо-математичного профілю;

2) отримання всіма учнями професійної підготовки до закінчення школи. Висунення цієї мети пов'язане з необхідністю запобігти зростаючому серед молоді безробіттю;

3) створення системи безперервної педагогічної освіти;

4) технічне обладнання освітніх установ новими інформаційними та комунікаційними засобами;

5) розробка нового змісту та методів навчання у відповідності з вимогами НТП;

6) орієнтація школи на міжнародне співробітництво, на "'підготовку європейця";

7) децентралізація управління освітою, що відбувається згідно з Законом 1985 року. У компетенції держави залишаються: визначення змісту освіти та загальна її організація; прийняття на роботу, навчання та оплата праці вчителів; загальне управління середніми навчальними закладами; часткове фінансування навчального процесу; деякі середні навчальні заклади (у тому числі колежі та ліцеї з викладанням на іноземних мовах), вищі навчальні заклади.

Територіальні органи влади розробляють перспективні схеми розвитку освіти у регіонах та програми фінансування шкіл; відповідають за будівництво, реконструкцію. технічний стан, обладнання та функціонування колежів та ліцеїв. Для цього вони отримують від держави відповідні кошти. Колежі та ліцеї розробляють проекти своєї діяльності, які є всеохоплюючими документами, що стосуються всіх сторін внутрішнього життя та зовнішніх зв'язків шкіл.

Самостійність колежів та ліцеїв поширюється на: формування класів та груп учнів; визначення принципу групування учнів: складання погодинного розкладу уроків на основі визначеної загальної кількості годин на викладання; визначення режиму роботи школи; вибір додаткових предметів і занять для підлітків та дорослих; зв'язки школи з її культурним, соціальним, економічним оточенням; вибір спеціальних тем навчання додатково до передбачених державними програмами; вибір факультативних предметів. Всі рішення, що стосуються шкільного життя, приймаються адміністративною радою школи за пропозицією керівника навчального закладу.