Діяльність як чинник розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність - спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

- суб'єкт з його потребами;

- мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

- засіб реалізації мети;

- результат діяльності.

У роки навчання школяр бере участь в ігровій, навчальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. "Тільки та діяльність дає щастя душі, - писав українсько-російський педагог Костянтин Ушинський (1824-1870), - зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяльності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед".

Важливою умовою ефективності розвитку особистості є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища й себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на себе. Цілеспрямовану активність, направлену на вдосконалення себе, називають самовихованням.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця є видом діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принципом, що маленькі діти граються школярі - навчаються, а дорослі - працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності.

Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу цікавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань. Український педагог Василь Сухомлинський (1918-1970) з цього приводу писав: "Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитичного існування".

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення. Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в колективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.

Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній активності е потреби. Педагог покликаний відкрити вихованцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів діяльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.

5. Зарубіжні теорії розвитку особистості

У зарубіжній педагогіці та психології домінують погляди, що люди народжуються добрими або злими, чесними або брехливими, що від природи їм властиві агресивність, жорстокість та інші негативні моральні якості (М. Монтессорі, К. Лоренц, Б. Фромм, А. Чічерліх). Такої позиції дотримуються представники біологічного напряму в педагогіці.

Представники соціологічного напряму (Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та ін.) стверджували, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним - вплив домашнього середовища. Тому школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих домашніх умовах.

За оцінками прибічників біологічного напряму, вплив спадковості на розвиток особистості становить 80-90%; вплив середовища, за оцінками представників соціологічного напряму, - 90%.

Представники біосоціологічного напряму (конвергенції) дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та ін.) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формуються як соціальні феномени. За твердженням англійського психолога Д. Шаттлеворта, на розумовий розвиток особистості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях: 64% чинників - спадковість; 16 - відмінності в рівнях домашнього середовища; 3 - відмінності у вихованні дітей в тій же сім'ї; 17% - змішані фактори (взаємодія спадковості та середовища).

Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості, представники цих педагогічних теорій відводять і різну роль процесові виховання в розвитку особистості: від визнання його цілковитого безсилля (за несприятливих умов середовища) і пасивного прямування за розвитком (Ж. Піаже) до активного втручання в поведінку людини (жорстка "поведінкова інженерія" Б. Скіннера).

Народна педагогіка про розвиток особистості:

Вплив середовище: 3 ким поведешся, від того й наберешся. З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким. Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся. Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття.

Роль спадковості: Яке коріння, таке й насіння. Яке зіллячко, таке й сім'ячко. Від лося - лосенята, від свині - поросята. Яка гребля, такий млин, який батько, такий і син.

Роль виховання: Як бавитимеш дитя, так воно й виросте. Бурчання наскучить, приклад научить.

Вікові особливості: Звички трирічного зберігаються до 80 років. Від п'ятирічного до дорослої людини - один крок, а від новонародженого до п'ятирічного - велика відстань.

Відображення вікових періодів до п'яти років: народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець.

6.Вікова періодизація розвитку школяра

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запро­понував давньогрецький філософ ІІлатон (428—348 до н. є.). Охоплюючи життєвий цикл розвитку людини від наро­дження до смерті, вона розкриває зміст виховання та ді­яльності особистості у кожному віковому періоді.

Вікова періодизація чеського педагога Яна-Амоса Ко-менського (1592—1670) передбачає дитинство, отроцтво, юність, змужнілість і відповідні ступені в системі народної освіти, кожний з яких розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична кла­сифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів. У педагогіці шкільний вік поділяють на молод­ший (6—7 — 11—12 років); середній, або підлітковий (12— 15 років); старший, або юнацький (15—18 років). Межі ві­кових періодів відносно рухомі, тому що природний потен­ціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соці­альні ознаки, які називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік.Важливими показниками цього періоду є готовність дитини до навчання, яка вияв­ляється у навичках до розумових зусиль, зосередженості у роботі, вмінні слухати вчителя і виконувати його зав­дання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання. Пам'ять молодшого школяра є наочно-образною, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік.Позначений бурхливим ростом і роз­витком організму. Нові переживання підлітка пов'язані зі статевим дозріванням, хоча воно не є визначальним. Сприй­мання перебуває у стадії становлення, тому якість його різ­на. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка ха­рактерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його жит­ті відіграє спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в органі­зації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду пе­ред учнями реально постає завдання вибору професії.

Юнацький вік.Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшо­класника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачуся науковими термінами, увиразнюється і конкретизує­мся. Вперше старшокласники переживають почуття. У них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмін­ності, що залежать від природних задатків, умов життя і ті ховання. їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).