Прочитайте, запишіть спільні та відмінні риси методики української як другої та методики української як рідної
Розглянемо, що спільного в методиках навчання української мови як рідної і як другої.
Методика навчання української мови, і як рідної, і як другої, стосується одного й того самого предмета — української мови. Тому в методах, прийомах і засобах навчання є багато спільного. Це зумовлено насамперед лінгвістичною природою української мови. Наприклад, у методиці опанування орфографії української мови (і рідної, і другої) враховується, що написання, які вивчаються у початкових класах, мають переважно фонетичну природу, тому під час їх засвоєння доцільно спиратися на вимову, використовувати звуковий і звуко-буквений аналіз; із практичних вправ рекомендується списування з проговорюванням, слухові диктанти тощо.
А які ж відмінності у цих методиках? У методиці навчання української мови як другої насамперед потрібно враховувати чинник співвідношення систем двох мов — рідної й української. Ця проблема — одна з основних у методиці навчання української мови як другої і взагалі других мов. Вона охоплює низку інших, зокрема раціональної побудови курсу української мови у початкових класах, врахування спільного і відмінного у змісті навчального матеріалу першої й української мов, проблеми транспозиції й інтерференції, пов'язані з психологічними й психолінгвістичними особливостями засвоєння української мови як другої.
Треба зважати й на той факт,, що більшість учнів не володіє усним українським мовленням, тоді як на початковому етапі навчання рідної мови вони на достатньому практичному рівні володіють ним. Очевидно, саме цим пояснюється, що основна увага на уроках рідної мови приділяється писемному мовленню і навчальний процес у школі розпочинається з опанування грамоти, а засвоєння української мови як другої — з формування вмінь усного мовлення. Має відмінності й методика навчання грамоти.
Так, урахування знань та вмінь з першої мови, наприклад з читання і письма, у процесі навчання української мови як другої спонукає до пошуків більш раціональних прийомів і способів навчання, які були б економнішими щодо затрати часу і водночас не повторювали всі етапи навчання грамоти, а отже, були б ефективнішими.
У методиці української мови як другої є спільне і з методикою рідної мови (першої), так само, як і української (рідної). Наприклад, уроки, на яких вивчається властивий лише українській мові матеріал, проводяться так само, як і уроки російської чи української (перших). Це уроки формування знань, умінь і навичок. Така сама структура уроків повторення та закріплення знань. Однаковими є способи перевірки досягнень учнів (поточні, семестрові), а також методи і прийоми навчання, зокрема такі, як бесіда, списування, диктанти, перекази, твори тощо. Проте ці методики мають низку відмінностей, про які йшлося вище. Саме ці відмінності і становлять специфіку навчання української мови як другої.
Лінгвістичні основи методики
Запишіть
Методика навчання української мови, розробляючи методи та прийоми, бере до уваги насамперед закономірності самої мови. Виходячи з них та враховуючи лінгвістичні особливості мовних фактів, методика пропонує адекватні їм методи і прийоми навчання.
Ознайомтесь
Досягнення української мовознавчої науки завжди мали реальний вияв у змісті та методах навчання мови. Так, розмежування у лінгвістиці двох рівнів— мовного і мовленнєвого -— поставило завдання перед методикою навчання, зокрема у початкових класах, визначити правильне відношення між мовними знаннями і мовленнєвими уміннями, що формуються на основі теоретичних знань. Важливе значення для методики навчання мови має врахування положення про два види мовлення — усне й писемне, про усне мовлення як першооснову писемного.
Визначення в мовознавчій науці поняття про текст як зв'язне висловлювання, що має ідейно-смислову завершеність і композиційну структуру, дозволило використати мінімальний текст як одиницю навчання уже в початковій школі.
У процесі навчання української мови як другої текст разом з тим є зразком для наслідування при формувань умінь монологічного мовлення.
Поняття про текст, його структуру, тему й основну думку, типи текстів — знання, що одержують учні початкова класів, — забезпечують принципово новий підхід до проблеми розвитку зв'язного мовлення молодших школярів.
Функціональний підхід до мови дозволив уже в початкових класах розглядати мовні одиниці (фонетичні, лексичні граматичні) у їх взаємозв'язку на основі функціонування у мовленні. Це особливо важливо для методики навчання української мови як другої.
Важливі зміни спостерігаються і в методиці орфографії.
Визнання того, що українська орфографія є переважне фонетичною (а не морфологічною, як це трактувалося раніше), дало можливість по-новому підійти до вивчення деяких орфографічних правил, поклавши в основу спостереження над вимовою. Аналіз лінгвістичної природи таких написань, як буквосполучення ьо та йо, засвідчив їх фонетичну природу і зумовив вивчення не за формальним поділом слова на склади, який тривалий час побутував у методиках, а на основі звукового аналізу слова. Це ж стосується і формулювання правила про вживання апострофа, яке орієнтувало учнів на "роздільну" вимову, хоч насправді цей знак вживається на позначення звука [й] після твердих приголосних перед [а], [у], [е] [і], які позначаються буквами я, ю, є, і (п'ять, б'ю, в'є, з’їзд).
Це мало значення не тільки для вивчення української мови як рідної, але й для методики української мови, що вивчається у школах з російською мовою викладання.
Запишіть. Зверніть увагу
Методика навчання української мови як другої, крім врахування особливостей самої мови, має брати до уваги ще й результати порівняльного аналізу двох мовних систем — рідної (у даному разі російської) й української.
По-перше, результати порівняльного аналізу дають можливість визначити зміст навчального матеріалу з української мови, відповідно репрезентувати його в програмах і підручниках.
По-друге, вони мають вирішальне значення при розробці та виборі методів і прийомів навчання, а також організації навчального процесу.
Ознайомтесь.
Так, під час вивчення теми "Ненаголошені голосні" — однієї з найскладніших у початкових класах — береться до уваги, що правило позначення ненаголошених у російській мові має ширше застосування, ніж в українській (перевіряється написання букв о, а, е, и). Оскільки позначення звуків буквами а, о в українській мові відповідає фонетичному принципу, а не морфологічному, як у російській, то важливе значення тут матиме не застосування правила перевірки, а сформованість літературної вимови. Отже, написання букв о, а має відбуватися з опорою на вимову, а значить у програмі й підручнику повинно бути передбачено її формування,
Правила про буквене позначення ненаголошених [е], [и] в російській і українській мовах збігаються за змістом. Отже, спосіб дії за правилом, сформований на уроках російської може бути перенесений і застосований на українському мовному матеріалі. Враховуючи це, методика має запропонувати відповідні прийоми такої роботи.
На підставі порівняльного аналізу лексики російської й української мов, проведеного попередніми дослідниками (С.М. Канюка, Л. О. Кутенко), можна зробити висновок, що лексичний склад обох мов має багато спільного. Це значно полегшує навчальний процес, з перших уроків забезпечує розуміння, хоч і неповне, української мови, Порівняльний аналіз двох мовних систем, проведений мовознавцями і методистами, дозволяє зробити висновок, що більшість навчального матеріалу повністю збігається в обох мовах.
Розбіжності спостерігаються у загальній кількості приголосних звуків, наявності в українській мові звуків, не властивих російській мові, вимові деяких звуків та класифікації приголосних за твердістю-м'якістю і, в окремих випадках, глухістю-дзвінкістю.
Повністю збігаються в обох мовах лексичні поняття: синоніми й антоніми, багатозначність, переносне значення слів.
В обох мовах слова мають однакову морфологічну структуру: основу і закінчення, корінь, префікс, суфікс, хоч у цих структурних елементах наявні й розбіжності.
Повністю збігаються в обох мовах граматичні поняття про частини мови та категорії роду, числа, особи, часу, за певних розбіжностей, наприклад, у приналежності деяких іменників до роду (боль - біль, степь - степ) та числа (листья - листя, дверь - двері).
За спільної граматичної основи наявні розбіжності у ряді відмінкових закінчень іменників та прикметників й особових дієслів.
Спільними для обох мов є синтаксичні поняття: речення, головні члени, однорідні члени речення, та синтаксична будова речень.
Певні розбіжності при цьому наявні у способах керування в деяких словосполученнях: благодарить (кого?) отца, мать — дякувати (кому?) татові, мамі; ходить (по чем?) по улицам — ходити (чим?) вулицями і т. п.
Термінологічна лексика у більшості випадків збігається.
Аналіз орфографічних правил російської й української мов у межах початкової школи дозволив зробити висновок, що більшість з них збігається частково за своїм змістом (72,6%), незначну кількість становлять правила, зміст яких збігається повністю (правило вживання великої букви, написання префіксів і прийменників, частки не з дієсловами) або є специфічними (чергування голосних [о], [е] з [і], приголосних [г], [к], [х] із [з'], [ц'], [с]).
Запишіть.
Зважаючи на дані, одержані в результаті порівняльного аналізу двох мовних систем— російської та української —надзвичайно актуальною в методиці навчання української мови у школах з російською мовою викладання постає проблема врахування спільного та відмінностей на всіх мовних рівнях.
Беручи до уваги той факт, що в обох мовах, які вивчаються паралельно, більшість матеріалу повністю збігається за своїм змістом, можна стверджувати, що знання з російської мови в багатьох випадках є базовими і повинні бути перенесеними в українську мову і застосованими в нових умовах.
Прочитайте.
Методика має запропонувати ефективні прийоми такого використання. Крім того, навчаючи української мови у школах зазначеного типу, треба особливу увагу звертати на факти, які не збігаються в обох мовах повністю (є протилежними) чи частково збігаються. Адже засвоєння такого матеріалу супроводжується значними труднощами. Методика і в цьому разі має запропонувати такі методи і прийоми навчання, які сприятимуть усвідомленню суті розбіжностей і будуть спрямовані на корекцію знань.