Бланк відповідей до опитувальника

Номер ствердження	Більш за все	Менш за все	Номер ствердження	Більш за все

ЗМІСТ МЕТОДИКИ

1. Наибольшее удовлетворение я получаю от:

а) одобрения моей работы,

в) сознания того, что работа сделана хорошо,

с) сознания того, что меня окружают друзья.

2. Если бы я играл в футбол (баскетбол, волейбол), то я хотел бы быть:

а) тренером, который разрабатывает тактику игры,

в) известным игроком,

с) выбранным капитаном команды.

3. По-моему, лучшим педагогом является тот, кто:

а) проявляет интерес к обучающимся и к каждому проявляет индиви-
дуальный подход,

в) вызывает интерес к предмету так, что обучающийся с удовольствием углубляет знания в этом предмете,

с) создает в коллективе такую обстановку, при которой никто не боится высказывать свое мнение.

4. Мне нравится, когда люди:

а) радуются выполненной работе,

в) с удовольствием работают в коллективе,

с) стремятся выполнять свою работу.

5. Я хотел бы, чтобы мои друзья:

а) были бы отзывчивыми и помогали людям, когда для этого представляются возможности,

в) были верны и преданны мне,

с) были умными и интересными людьми.

6. Лучшими друзьями я считаю тех:

а) с кем складываются хорошие отношения,

в) кто может многого достичь в жизни,

с) на кого всегда можно положиться.

7. Больше всего я не люблю:

а) когда у меня что-то не получается,

в) когда портятся отношения с товарищами,

с) когда меня критикуют.

8. По-моему, хуже всего, когда педагог:

а) не скрываю, что некоторые обучающиеся ему не симпатичны, насмеха­ется и подшучивает над ними,

в) вызывает дух соперничества в коллективе,

с) недостаточно хорошо знает предмет, который преподает.

9. В детстве мне больше всего нравилось:

а) проводить время с друзьями,

в) ощущение выполненных дел,

с) когда меня за что-либо хвалили.

10. Я хотел быть похожим на тех, кто:

а) добился успеха в жизни,

в) по-настоящему увлечен своим делом,

с) отличается дружелюбием и добродетельностъю.

11. В первую очередь, система образования должна:

а) научить решать задачи, которые ставит жизнь,

в) развивать прежде всего индивидуальные способности обучающихся,

с) воспитывать качества, помогающие взаимодействовать с людьми.

12. Если бы у меня было много свободного времени, охотнее всего я использовал бы его:

а) для общения с друзъями,

в) для отдыха и развлечения,

с) для своих любимых дел и самообразования.

13. Наибольших успехов я добиваюсь тогда, когда:

а) работаю с людьми, которые мне симпатичны,

в) у меня интересная работа,

с) мои усилия хорошо вознаграждаются.

14. Мне нравится, когда:

а) другие меня ценят,

в) испытываю удовлетворение от хорошо выполненной работы,

с) приятно провожу время с друзьями.

15. Если бы обо мне решили написать в газете, то мне бы хоте­лось, чтобы:

а) рассказали о каком-нибудь интересном деле, связанном с работой, учебой, спортом и т. д., в котором мне довелось принять участие,

в) написали о моей деятельности,

с) обязательно рассказали о коллективе, в котором я работаю.

16. Я делаю наибольшие успехи в обучении, если преподаватель:

а) имеет ко мне индивидуальный подход,

в) сумеет вызвать у меня интерес к предмету,

с) устраивает коллективное обсуждение изучаемых проблем.

17. Для меня нет ничего хуже, чем:

а) оскорбление личного достоинства,

в) неудача при выполнении данного дела,

с) потеря друзей.

18. Больше всего я ценю:

а) успех,

в) возможность хорошей совместной работы,

с) здоровый, практичный ум и смекалку.

19. Я не люблю людей, которые:

а) себя считают хуже других,

в) часто ссорятся и конфликтуют,

с) возражают против нового.

20. Приятно, когда:

а) работаешь над важным для всех делом,

в) имеешь много друзей,

с) вызываешь восхищение и всем нравишься.

21. По-моему мнению, руководитель прежде всего, должен быть:

а) доступным для всех,

в) авторитетным,

с) требовательным.

22. В свободное время я охотно прочитал бы книги:

а) о том, как завоевать друзей и поддерживать хорошие взаимоотношения
с людьми,

в) о жизни знаменитых людей,

с) о последних достижениях науки и техники.

23. Если бы у меня были способности к музыке, я предпочел бы быть:

а) дирижером,

в) композитором,

с) солистом.

24. Мне бы хотелось:

а) придумать интересный конкурс,

в) победить в конкурсе,

с) организовать конкурс и руководить им.

25. Для меня важно знать:

а) что я хочу сделать,

в) как достичь цели,

с) как организовать людей для достижения цели.

26. Человек должен стремиться к тому, чтобы:

а) другие были довольны,

в) прежде всего выполнять свою задачу,

с) его не нужно было упрекать за выполненную работу.

27. Лучше всего я отдыхаю в свободное время:

а) в общении с друзьями,

в) просматривая развлекательные фильмы,

с) занимаясь своим любимым делом.

КЛЮЧІ

СС	СЛ	СП
запитання та бали до них	запитання та бали до них	запитання та бали до них
1А	15В	1С	15С	1В	15А
2В	16А	2С	16С	2А	16В
3А	17А	3С	17С	3В	17В
4С	18А	4В	18В	4А	18С
5В	19А	5А	19В	5С	19С
6С	20С	6А	20В	6В	20А
7С	21В	7В	21А	7А	21С
8А	22В	8В	22А	8С	22С
9С	23С	9А	23А	9В	23В
10А	24В	10С	24С	10В	24А
11В	25А	11С	25С	11А	25В
12В	26В	12А	26А	12С	26С
13С	27В	13А	27А	13В	27С
14А		14С		14В

ОБРОБКА ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Якщо буква (А; В чи С) занесена у бланку до графи «Більш за все», то їй приписують 2 бали у таблиці розрахунків;

Якщо буква (А; В; С) занесена у бланку до графи «Менш за все», то їй приписують 0 балів.

Потім підрахуйте кількість «2» то «0» для кожного з показників.

Наприклад: СС: «2» — 3, «0» — 11; СЛ: «2» — 8, «0» — 5; СЗ: «2» — 11, «0» — 6.

Потім підрахуйте різницю між кількістю «2» та «0» для кожного показника; до кожної різниці додайте цифру 27.

СС = (3 – 11) + 27 = 19 СЛ = (8 – 5) + 27 = 30 СЗ = (11 – 6) + 27 = 32.

Дані показники — значення провідних видів спрямованості:

СС — спрямованість на себе, СЛ — спрямованість на взаємодію,

СЗ — спрямованість на завдання (ділова спрямованість).

1. Проаналізуйте отримані результати і зробіть висновки;

2. Наскільки збігаються результати тестування з Вашими уявленнями про себе;

3. Наскільки узгоджуються результати з рівнем задоволення потреб.

8. Поняття «мотив» та «емоції» тісно пов’язані між собою, бо як одні, так і другі часто лежать в основі нашої поведінки. Коли ми кричимо на дітей після конфлікту з керівником на роботі, або, закохавшись, намагаємося робити приємне оточуючим, — що це: потреба, емоції чи потреба в емоціях? Виконуючи наступні вправи, спробуйте знайти взаємозв’язок між ци­ми поняттями:

1) однією з найбільш емоційно напружених для мене ситуацій останнім часом була…

2) висока емоційна напруженість в ній була зумовлена…;

3) осягнувши позитивний (негативний) зміст цієї ситуації, я зробив спробу оволодіти нею, зосередившись на…;

4) мені вдалося (не вдалося) опанувати свій емоційний стан, що склався, та скоригувати зовнішні прояви своїх емоцій зав-
дяки…;

5) в цій ситуації я задоволений (незадоволений) певними (якими?) своїми діями, тому що…;

6) мені здається, що подібні ситуації трапляються в моєму житті часто (рідко) у зв’язку з тим, що…;

7) у мене склався (не склався) певний стереотип дії в подібних ситуаціях, який полягає в тому, що…;

8) мені завжди вдається (не вдається) вдало використати власний досвід реагування на такі ситуації, оскільки…

За допомогою цієї схеми попрацюйте з 2-ма різними за «емоційним знаком» ситуаціями та розробіть алгоритм зняття зайвого нервового напруження. Наскільки легко Вам вдається аналіз тієї чи іншої ситуації? (за І. П. Манохою).

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

БАЗА ЗНАНЬ

Розвиток, прогрес, регрес, біогенетична теорія, соціогенетична теорія, психогенетична теорія, діяльнісний підхід, періодизація, теорія Д. Б. Ельконіна, провідна діяльність, соціальна ситуація розвитку, протиріччя, новоутворення, сензитивні та кризові періоди розвитку, концепція розвитку особистості протягом життя, погляди Е. Еріксона, нормальна лінія розвитку, аномальна лінія розвитку, епігенетичний принцип, умови які визначають розвиток на кожній стадії.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розвиток людини — це процес кількісних та якісних змін, який охоплює становлення людини в біологічному, психічному та соціальному плані. Він характеризується фізичними (морфологічними, біохімічними, фізіологічними), психічними змінами (появою новоутворень, нових механізмів, нових процесів, нових якостей), розширенням та поглибленням взаємозв’язків різних властивостей особистості, новим рівнем функціонування та формування психологічних стратегій рішень особистих, професійних, соціальних проблем, цілісністю, інтегративністю тощо.

Одним із важливих моментів розкриття сутності розвитку людини є розуміння тих законів, за якими відбувається розвиток, розуміння рушійних сил розвитку, джерел, закономірностей та його етапів, ролі кризових періодів в житті людини, можливостей прискорення процесу розвитку тощо.Перше, з чим стикаються при вивченні психічного розвитку людини, це проблема співвідношення в ньому біологічного та соціального.

Представники біогенетичного підходу кладуть в основу розвитку особистості біологічні процеси дозрівання організму. Сам процес розвитку трактується основним чином як дозрівання, стадії якого універсальні. Якщо представники цього підходу й говорять про роль соціального середовища, то лише як про умову для дозрівання заданих природою (генетично обумовлених) якостей та властивостей.

Представники соціогенетичного підходу повністю відкидають значення біологічних факторів і пояснюють процес розвитку людини через структуру суспільства, через способи соціалізації, взаємовідносини з оточуючими, тобто соціальна поведінка людини пояснюється через замкнуті в собі властивості середовища, до яких людина повинна пристосуватися.

Представники психогенетичної теорії трактують психічний розвиток як повністю спонтанний процес, не залежний ані від біологічного, ані від соціального. Такими самодетермінуючими психічними явищами можуть бути емоції, потяги, мотиви, пізнавальна сфера тощо. Психологічний розвиток трактується як пов­ністю спонтанний процес.

Представники психології діяльності вважали, що розвиток особистості відбувається в процесі залучення людини до різних видів діяльності. Ніде окрім діяльності людина не розвивається.

Проблема людського розвитку неспіввідносна за своєю складністю з будь-якою біологічною проблемою. Розвиток людини обу­мовлений взаємодією багатьох факторів: спадковістю, середо­вищем біогенним, соціальним, вихованням, власним психічним життям, діяльністю людини. Ці фактори діють не порізно, а разом на складну структуру розвитку.

Розплутати цей складний клубок біологічних та соціальних ниток, зрозуміти дійснийвнесок природи, генетики, соціальних зв’язків суспільства, внутрішніх законів розвиткупсихічногоу розвиток особистості, а значить, навчитися впливати та керувати її формуванням, можливо за умови вивчення та аналізу сутності та динаміки розвитку людини на різних етапах її життєвого шляху.

Розглянемо дві концепції періодизації розвитку особистості, авторами яких Д. Б. Ельконін та Е. Еріксон.

Д. Б. Ельконін висунув ідею поєднання двох ліній розвит-
ку: пізнавального та власне особистісного (від народження до закінчення середньої школи). Згідно з його теорією, розвиток
пізнавальної сфери дитини та її особистості (сфера потреб та мотивів) відбувається у руслі різних провідних діяльностей, що послідовно змінюють одна одну в онтогенезі. Першим видом
діяль­ності, з якої починається формування особистості, є безпосереднє емоційне спілкування немовляти з матір’ю, іншими оточуючими людьми. Ця діяльність змінюється рольовою грою, спільною нав­чальною діяльністю, спілкуванням, в процесі яких виникають новоутворення, що є опорою подальшого розвитку. Новоутворення — якості, властивості особистості, ті психічні та соціальні зміни, які вперше виникають на певній стадії розвитку і котрі переважно й визначають ставлення до навколишнього світу людей, самого себе та весь хід розвитку в даний період.

Під час виконання саме цієї групи провідних діяльностей і від­бувається розвиток сфери потреб та мотивів, сфери «що я хочу».

Другу групу провідних діяльностей складають ті, всередині яких відбувається розвиток пізнавальної сфери та відповідних здібностей у дитини. Це маніпулятивно-предметна діяльність, гра дошкільнят з предметами, навчання та праця у шкільному віці, це сфера «можу».

Таким чином, від народження до пізнього юнацтва, послідовно та періодично змінюють одна одну провідні діяльності предметного плану з одного боку та форми спілкування — з іншого, які поперемінно забезпечують розвиток пізнавальних процесів та сфери потреб і мотивів особистості.

Концепція Д. Б. Ельконіна розроблялася та доповнювалася рядом вчених: Л. Виготський, Д. Фельдштейн, Л. Божович тощо. Узагальнення цих теорій можна зобразити за допомогою наступної таблиці (табл. 3).

Перехід від однієї вікової стадії до іншої знаменується перебудовою та змінами в психічному розвитку і може супроводжува­тися кризою, яка характеризується загостренням протиріч, що виникають в процесі розвитку, сильними емоційними переживаннями, порушенням взаєморозуміння з оточуючи­ми тощо.

Існує сензитивний період розвитку, тобто оптимальний термін для розвитку тих чи інших якостей людини (наприклад, 1—3 роки — оптимальний період для розвитку мови, 6—11 р. — для розвитку навичок прийняття рішення, 11—16 р. — для розвитку абстрактного мислення і т. д.). Пропустивши цей термін, відповідну властивість сформувати в інший час буде набагато складніше, а то і зовсім неможливо. Причини сензитивності — нерівномірність дозрівання мозку та нервової системи, а також те, що деякі властивості особистості можуть розвиватися лише на підґрунті вже сформованих.

Психічний розвиток особистості не обмежений якимось певним проміжком часу, тільки тими чи іншими періодами. Він відбувається на всіх етапах життєвого шляху людини. При цьому кожний етап, поряд із загальними закономірностями розвитку характеризується також особливим та специфічним лише для нього. З цієї точки зору період зрілості не може розглядатися як деякий кінцевий пункт, до якого спрямовано розвиток та яким він закінчується.

Таблиця 3

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВІКОВИХ ПЕРІОДІВ

№ п/п	Вік	Протиріччя	Соціальна ситуація	Провідна діяльність	Новоутворення
	Новонаро- дженість (0—3 міс.)	Дитина народжується з біо­логіч­ними потребами, але самостійно їх задовольнити не може	Повна фізична та психічна залежність від до­рослого	—	Комплекс пожвавлення — це емоційно-рухова реак­ція дитини на появу до- рослого
	Немовля (3 міс.—1 рік)	У дитини є певні потреби, які вона не може самостій­но задовольнити	Розвиток системи «ди­тина — суспільний до­рослий»	Емоційне спілкування	1. Мова 2. Емоційне відчуття власного тіла 3. Розвиток потреб і мотивів
3	Раннє дитин­ство (1—3 рр.)	Дитина відкриває предметний світ, але самостійно не може осягнути функції пред­метів	Спілкуван­ня з дорос­лим відносно функцій та дій з предметами	Предметна маніпуля- тивна діяльність	1. Мова 2. Наочно-дійове мислення 3. Прагнення до самостійності (Я сам)
	Дошкільний вік (3—6, 7 рр.)	Дитина віділила себе з предметного світу, побачила нетотожність з дорослим. Виникає необхідність в освоєнні соціального середовища, але не має можливості	Подальший розвиток системи «дитина—сус­пільний дорос­лий». Осягнення сві­ту дорослих відносин	Рольова гра	1. Емоційне оформлення со­ціальних потреб, мотивів 2. Розвиток образного мислення, уяви 3. Формування довільної по­ведінки 4. Формування моралі

Закінчення табл. 3

№ п/п	Вік	Протиріччя	Соціальна ситуація	Провідна діяльність	Новоутворення
	Молодший вік (6, 7—11 рр.)	Виникає потреба в знаннях, але в дітей не сформовані способи пізнання оточуючого світу	1. Дитина — вчитель 2. Стосунки в дитячому колективі 3. Стосунки з батьками	Навчальна діяльність	1. Внутрішній план дій 2. Рефлексія 3. Розвиток пізнавальних процесів 4. Розвиток довільної поведінки
6	Підлітковий вік (11—15 рр.)	Відчуття самостійності, «по­чуття дорослості», але пси­хічні можливості підлітка обмежені	1.Стосунки з доросли­ми (з конфліктами чи без) 2. Стосунки з однолітками	Спілкування	1. Розвиток потреб та мотивів 2. Рефлексія в моральній сфері 3. Почуття дорослості 4. Критичне відношення до дорослих 5. Самооцінка
	Рання юність (15—17 рр.)	У цьому віці виникає прагнення до узагальненого пізнання світу і себе, але не вистачає життєвого досвіду	Двоїстість соціальної ситуації: самостійність, отримання громадянських прав — залежність від дорослих	Професійне самовизначення	1. Узагальнене уявлення про «Я» 2. Моральна сфера 3. Професійне самовизначення 4. Розвиток інтимно-осо- бис­тісної сфери 5. Теоретична форма мислення

Чим більш зрілою психологічно та соціально є особистість, тим більше зростають її можливості у подальшому розвитку. Період особистісної зрілості відкриває якісно нові можливос-
ті становлення людини. З цієї позиції цікаво розглянути розвиток особистості протягом життя. Ця концепція представлена епігенетичною теорією Еріксона. Сутністьепігенетичної теорії відображається в принципі: «Все, що рос­те, має загальний план». Виходячи з цього загального плану, розвиваються окремі частини. Кожна з них має найбільш сприят­ливий період для переважного розвитку. Так відбувається до-
ти, доки всі частини, що розвинулися, не сформують функціо-
нальне ціле.

Розвиток особистості, за Еріксоном, — це закономірна зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу, відношень та поведінки людини, в результаті чого вона як особистістьотримує щось нове, характерне саме для даного етапу розвитку. Новоутворення особистості виникають не на порожньому місці, їхня поява на певному етапі підготовлена всім процесом попереднього розвитку особистості. Нове в ній може виникнути та закріпитися лише тоді, коли в минулому для нього вже були утворені відповідні психологічні та поведінкові умови. Послідовність стадій психічного розвитку особистості, за Еріксоном, — це результат біологічного дозрівання, але зміст розвитку визначається тим, щоочікує від людини сім’я, суспільство. За Еріксоном, будь-яка людина проходить виділені стадії, до якої б культури вона не належала, все залежить лише від тривалості її життя.

Еріксон виділяє вісім стадій розвитку. Перехід від однієї стадії до іншої характеризується кризами. Криза — «як поворотний пункт», «момент вибору між прогресом та регресом, інтеграцією та затримкою». Цей вибір між двома полярними відношеннями до світу, до себе закріплюється в певних властивостях та якостях особистості.

І стадія (від народження до 1 року). На цій стадії формується базова довіра до людей, почуття безпеки існування у світі, на противагу почуттю недовіри до людей, відчуття загрози, що йде від світу. Ознаки соціальної довіри у немовляти проявляються у легкому годуванні, глибокому сні, нормальній роботі кишечника. До перших соціальних досягнень відноситься готовність дитини дозволити матері зникнути з поля зору без надмірної тривоги чи гніву, бо її існування стало внутрішньою впевненістю, а її появу можна передбачити. Саме ця постійність, неперервність та тотож­ність життєвого досвіду формує у маленької дитини початкове почуття власної ідентичності. Дуже велику роль відіграє матір на цій стадії, її любов, бажання та вміння задовольнити потреби дитини.

ІІ стадія (від року до 3 років). Ця стадія характеризується фор­муванням та відстоюванням дитиною своєї автономії та незалежності на противагу сумнівів у собі та почуттю сорому. Боротьба почуття незалежності, самостійності, впевненості у собі проти сорому та сумніву приводить до встановлення співвідношення між здатністю співпрацювати з іншими людьми і наполегливістю та її обмеженнями. У кінці стадії виникає стійка рівновага між цими протилежностями. Вона буде позитивною, якщо батьки та близькі не будуть занадто керувати дитиною, гіперопікати, придушувати її прагнення до автономії. Із відчуття самоконтролю при збереженні позитивної самооцінки виникає стійке почуття доброзичливості та гордості, із почуття втрати самоконтролю і стороннього зовнішнього контролю з’являється стійка схильність до сумніву в собі та сорому.

ІІІ стадія (від 3-х до 6 років). На цій стадії при нормальній лінії розвитку формується ініціативність, активність і в той же час переживання почуття вини та моральної відповідальності за свої бажання. Дитина жадібно та активно пізнає оточуючий світ, через гру дитина проникає у світ дорослих відносин. На цьому етапі відбувається усвідомлення своєї статевої приналежності. Прагнення зайняти місце батька (матері) у відносинах з батьками протилежної статі.

ІV стадія (від 6 до 11 років). Ця стадія характеризується включенням дитини у нові соціальні зв’язки — вступом у школу. Формується любов до праці та вміння поводитися із знаряддями праці або почуття неспроможності, неповноцінності, нездатності, заздрості до інших дітей. Якщо за сприятливих умов значимість батьків для дитини відходить на другий план, то за появи почуття власної неадекватності вимогам школи сім’я знову стає притулком для дитини.

V стадія (від 11 до 20 років). У підлітковому та юнацькому віці з’являється почуття цілісного усвідомлення себе та свого місця в житті, відбувається самовизначення, вибір професії, особистість окреслює свій життєвий шлях, формується «я» ідентичність, яка включає відчуття стійкості та непреривності власного «Я», незважаючи на ті зміни, які відбуваються з нею у процесі її росту та розвитку. Негативний полюс — непевність у розумінні власного «Я» («дифузна ідентичність»), яка проявляється у регресії до інфантильного рівня і бажанні якомога довше відтягнути прийняття дорослого статусу, стійкому почутті тривоги та ізоляції, постійному очікуванні чогось такого, що зможе змінити життя, страхові перед особистим спілкуванням, презирстві до визначених суспільних ролей, ірраціональному віддаванні переваги всьому іноземному («добре там, де нас немає»).

Наступні 3 стадії характеризують життєвий шлях дорослої людини.

VI стадія (від 20 до 40—45 років). Для неї характерно встанов­лення дружніх зв’язків, пошук супутника життя, прояв почуття близькості до людей, задоволення особистим життям, реалізація в роботі на противагу почуттю відчудженості, самотності.

VII стадія (від 40—45 до 60 років). Е. Еріксон вважав цю стадію центральною в житті людини. За нормальної лінії розвитку людина характеризується високою продуктивністю праці, піклуванням про майбутнє покоління, боротьбою творчих сил людини проти застою, стагнації, заскорузлості.

На останній VIII стадії відбувається інтеграція результатів всіх попередніх фраз, формується мудре відношення до життя, яке зріла особистість сприймає не впадаючи у відчай, не розчаровуючись у прожитому житті, у людях, у собі і не відчуваючи презирства до життя, бажання отримати від життя більше, ніж було отримано, паралізуючого страху смерті, яка наближається.

Дана періодизація дає можливість людині зрозуміти себе та знайти співчуття до себе — на протилежність тим поясненням, які люди самі створюють для власних незрозумілих якостей, а саме: «Я поганий», «Я лінивий і недисциплінований», «Я небезпечний» тощо. За Е. Еріксоном, ці труднощі відображають сімейні процеси, котрі ускладнили доступ людини до почуття безпеки, автономії чи задоволення власною ідентифікацією, чи те що доля позбавила дитинство відданого друга чи матері на почат­ковому віковому етапі.

Література

1. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. — М.: МГУ, 1986. — С. 43—59.

2. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — Л.: ЛГУ, 1994. — С. 363—390.

3. Немов Р. С. Психология: В 3 кн.: Учеб. — М.: 1995. — Кн. 2. —С. 15—214.

Самостійна робота
з теоретичним матеріалом (СРТМ. 5)

1. Проаналізуйте загальні закономірності психічного розвитку.

2. Спробуйте узагальнити та зобразити концепцію Е. Еріксона за допомогою таблиці, включивши в неї 3 колонки: стадії розвитку, нормальна та аномальна лінії розвитку.

3. Розкрийте сутність теорії Д. Ельконіна.

4. Поясніть психологічний сенс подолання людиною страху смерті наприкінці життя та проаналізуйте, чому це вдається не всім.

5. З розглянутих концепцій розвитку особистості виберіть ту, яка, на Ваш погляд, найбільш точно відображає цей процес. Обґрунтуйте свій вибір.

Самостійна робота
з практичних завдань (СРПЗ. 5)

1. Поміж деяких батьків існує думка, що недоліки їхніх дітей, лінощі, неслухняність, упертість, інфантильність, небажання вчитися обумовлені спадковістю. Вкажіть, до якої теорії розвитку відносяться ці погляди. Проаналізуйте, чому така думка поширена серед деяких батьків. Як Ви можете пояснити появу таких недоліків?

2. Мати разом з дитиною, якій 2,5 роки, дивиться фільм-трилер. При цьому жінка переживає страх, напругу, тривогу
та проявляє ці почуття зовні: скидається, скрикує, закриває очі
тощо. Чи може така поведінка матері вплинути на психічний стан дитини? Викладіть і обґрунтуйте відповідь.

3. Приблизно на 3-му році життя дитина прагне діяти самостійно, часто поводиться вперто, відмовляється виконувати вимоги дорослих. Укажіть, чим може пояснюватися така поведінка? Як вона характерезує процес розвитку особистості? Аргу­ментуйте Вашу думку стосовно найкращої поведінки батьків в таких ситуаціях.

4. Маленьку Нату пригостили шоколадкою. Дівчинка дає маленький шматочок мамі. «Хороша доня, їж сама», — хвалить мама. Ната пригощає бабусю. Та робить вигляд, що відкусила і жує. «Яка щедра дівчинка!» Ната пригощає тата, але він теж відмовляється»:
«Я і так знаю, що ти у нас добра». Ната біжить до сестри-школярки
і підносить їй до рота невеликий шматок шоколадки. Він зникає за щоками сестри. Ната в сльози. Дорослі разом починають со­ромити старшу сестру. Ната перестає плакати і слухає розмову. Визначте, які негативні риси можуть сформуватися у Нати. Проаналізуйте поведінку дорослих по відношенню до Нати та її сестри (за Б. С. Волковим).

5. Дівчина, якій 17 років, переконливо заявляє: «Краще бути творцем в маленькій справі, ніж тільки безмовним виконавцем у великій». Про які особливості дівчини говорить дана точка зору. Поясніть, чи є ці особливості типовими для юнацького віку. Обґрунтуйте свою позицію.

6. Багато матерів настільки прив’язані до своїх дітей, що часто беруть їх до себе в ліжко. Для матері це задоволення, вона виправдовує себе тим, що весь день зайнята, дитина боїться залишатися вночі одна, а рядом з нею відчуває себе захищеною, краще спить. Часто матері вважають, що діти занадто швидко ростуть, а щедрі материнські пестощі та піклування відгородять їх від жорстокості дорослого життя і дадуть можливість продовжити дитинство. Проаналізуйте поведінку матерів. Як вплине таке відношення на розвиток особистості дитини?

7. Вік — конкретна, відносно обмежена в часі, ступінь психіч­ного розвитку людини, що характеризується сукупністю фізіо­логічних та психічних змін. Виділяють 4 часові модальності розвитку людини: хронологічний (паспортний), біологічний (функціональний), соціальний (громадянський), психологічний (психічний). У кожній з цих вікових категорій відображається від­повідне їй розуміння часу життя людини як фізичного об’єкта, як біологічного організму, як члена суспільства, як неповторної індивідуальності. Визначте Ваш психологічний вік (Методика Головахи та Паніної). Уявіть все своє життя — минуле, теперішнє, майбутнє. В першому стовпчику вка­жіть свій вік та вік, до якого хочете дожити з точністю до 5-ти років. Визначте за 10-бальною шкалою насиченість важливими подіями кожних п’яти років (почуття, переживання, реальні події тощо). Відмітьте ці бали в таблиці хрестиком.

Підрахуйте загальну суму балів, від народження до того віку, до якого збираєтесь дожити ( ). Визначте суму балів від народження до сьогоднішнього віку ( ).

Обчисліть показник суб’єктивної реалізованості Вашого життя (внутрішнє відчуття того, наскільки Ви реалізуєтесь у житті) за формулою:

.

Якщо S знаходиться в межах 0—3 — низький рівень показника суб’єктивної реалізованості життя; 0,31—0,6 — середній рівень; 0,61—1 — високий рівень. Цей показник пов’язаний із хронологічним віком. Чим молодша людина, тим цей показник звичайно нижче. Приблизно після 40—45 років S наближається до 0,61—1. Проаналізуйте отриманий результат.

Вікові інтервали	Ступінь насиченості важливими подіями (бали)
1) до 5 років
2) 6—10
3) 11—15
4) 16—20
5) 21—25
6) 26—30
7) 31—35
8) 36—40
9) 41—45
10) 46—50
11) 51—55
12) 56—60
13) 61—65
14) 66—70
15) 71—75
16) 76—80
17) 81—85
18) 86—90
19) 91—95
20) 96—100
21) 101—105

Визначіть психологічний вік за формулою: П с. в. = S очікувана тривалість життя. Якщо Ваш психологічний вік набагато більше за хронологічний, то можливо Ви надто серйозно ставитесь до життя, і це заважає Вам повністю відчувати радощі сьогоднішнього існування. Якщо ж Ваш психологічний вік виявився значно менше за хронологічний, то можливо Ви прагнете відтягнути свою дорослість і ту відповідальність, яка пов’язана зі статусом дорослої людини.

Значення психологічного і хронологічного віку не повинні бути надто далекими один від одного (не більше за 3—4 роки).
Якщо в юності більш природно почувати себе дещо старшим, а в похилому віці — молодшим, то в зрілому віці позитивнішим є відповідність психологічного і хронологічного віку.