Теорія матеріальної освіти.

РОЗДІЛ 2.

ДИДАКТИКА (ТЕОРІЯ ОСВІТИ І НАВЧАННЯ)

ЛЕКЦІЯ 3

ЗМІСТ ОСВІТИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

План лекції.

1. Поняття і сутність змісту освіти.
2. .Формування змісту освіти.
3. Державні нормативні документи, які є джерелами змісту освіти в школі;

- навчальний план;

- навчальна програма;

- підручник, посібник.

Поняття і сутність змісту освіти

Поняття освіти – досить складне й багатоаспектне. В найзагальнішому визначенні освіта – це процес і результат засвоєння людиною систематизованих знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних розуму та почуттів, формування світогляду та пізнавальних інтересів. Освіченою людиною можна назвати того, хто володіє загальними ідеями, принципами і методами, що визначають загальний підхід до розгляду різноманітних фактів і явищ; хто володіє високим рівнем розвинутих здібностей, умінням застосовувати набуті знання до якомога більшої кількості частинних випадків; хто оволодів значною системою знань і, крім того, може швидко й правильно застосовувати їх у конкретному випадку; у кого поняття і почуття отримали благородне і піднесене спрямування. Отже, поняття освіта передбачає не лише знання, уміння й навички як результат навчання, але й уміння критично мислити, творити, оцінювати з моральних позицій все навколишнє.

У педагогічній літературі зустрічаємо різноманітні підходи до вживання поняття «освіта». Так, коли йдеться про ступені освіти, то користуються такими поняттями, як «початкова освіта», «середня освіта», «вища освіта». Коли говорять про зміст і характер освіти то визначають «загальну», «політехнічну», професійну» освіту. Коли конкретизують спеціалізацію, то вживають такі поняття, як технічна, сільськогосподарська, медична, педагогічна, економічна освіта тощо. Ці поняття в одних випадках істотно розрізняються, а в інших тією чи іншою мірою збігаються.

Ми розглядатимемо загальну освіту, яку забезпечує школа. Вона передбачає опанування школярами основ наук, необхідних для всебічного розвитку, формування поглядів, переконань, найважливіших рис особистості, підготовки до участі в різноманітних видах діяльності, до отримання професійної освіти.

Освіта учня складається з того, що набуто в результаті навчання в школі, шляхом самоосвіти і стихійного засвоєння знань із різних джерел і засобів інформації. Освіта, проте, в більш конкретному розумінні передбачає оволодіння системою наукових знань, а не просто сумою життєвих відомостей, які зрозуміло, також можуть мати цінність і значущість. На основі набутих знань учні оволодівають уміннями і навичками. Але фактичний матеріал кожного навчального предмета органічно включає в себе світоглядні, моральні, естетичні ідеї та висновки, вони також є органічною частиною змісту освіти. Тому визначення змісту освіти – завдання не таке легке, як може здатися на перший погляд. При його вирішені припускались і припускаються багатьох помилок, які негативно впливають на якість навчання, і зміст освіти то відстає від сучасного стану науки, то він виходить перевантаженим, то недостатньо спрямований на розвиток і формування особистості.

Зміст освіти розглядаємо як один з головних елементів у структурі процесу навчання. Самезміст освіти відповідає на питання: «Що необхідно вивчати учням?». Отже, одне з центральних питань сучасної дидактики - чого навчати дітей різного віку, які знання, уміння і здібності розвивати в них для досягнення сучасних освітніх цілей? Розв'язуючи цю проблему, дидактика розробляє теоретичні основи формування змісту освіти.

Зміст освіти — це чітко окреслена система наукових знань, практичних умінь і навичок, світоглядних ідей, оволодіння якими у процесі навчання забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування наукового світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

Глобальна функція навчання – це організація засвоєння підростаючим поколінням соціального досвіду накопиченого людством для його збереження та розвитку.

Отже, зміст освіти – це педагогічно адаптований соціальний досвід людства який підлягає оволодінню школярами в процесі навчання.

Зміст освіти покликаний забезпечити передачу і засвоєння підростаючими поколіннями досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури для дальшого розвитку засвоєного досвіду. Цей досвід, за І.Я.Лернером, включає в себе такі чотири елементи:

1) пізнавальний досвід (досвід пізнавальної діяльності), що відображений у знаннях про природу, суспільство, техніку, мислення і способи діяльності;

2) практичний досвід – досвід здійснення відомих способів діяльності, які втілюються разом із знаннями в уміння і навички;

3) досвід творчої, пошукової діяльності по вирішенню нових проблем (втілення раніше засвоєних знань в практику);

4) досвід ціннісного ставлення до оточуючої дійсності, до об’єктів і засобів діяльності людини, її прояву у відношенні до оточуючого світу, до інших людей.

Досвід пізнавальної діяльності особистості охоплює систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

Знання, як основний елемент змісту освіти, відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Зміст загальної середньої освіти охоплює різні види знань: основні поняття і терміни, факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об’єктів, зв’язки між законами, прогноз у даній предметній галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історію науки; оцінювальні знання про норми ставлень до різних явищ життя.

Усі види знань взаємопов’язані й потребують комплексного засвоєння.

Досвід здійснення відомих способів діяльності (практичний досвід). Зміст цього досвіду становить система загальних інтелектуальних і практичних умінь та навичок, яка є основою конкретних видів діяльності: пізнавальної, трудової, художньої, громадської, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної. Участь у названих видах діяльності забезпечує здатність учнів оволодіти культурою народу.

Вказані види діяльності взаємозв’язані і відображаються в змісті освіти. При відборі змісту враховуються також й інші види і галузі діяльності (соціально-політична, художньо-естетична, сімейно-побутова тощо).

Досвід творчої діяльності покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів вирішення назрілих проблем. Він вимагає самостійного застосування раніше засвоєних знань і вмінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих.

Важливими характеристиками творчої діяльності є:

- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

- бачення нової проблеми в знайомій ситуації;

- бачення структури об'єкта і його нової функції;

- самостійне комбінування відомих способів діяльності в новий;

- знаходження різних способів вирішення проблеми і альтернативних доказів;

- побудова принципово нового способу вирішення проблеми, який є комбінацією відомих.

Досвід ставлень особистості до світу, діяльності є специфічним. Сфера почуттів людини не збігається зі змістом знань про навколишню дійсність, навичками й уміннями.

Система мотиваційно-ціннісних і емоційно-вольових ставлень разом із знаннями і вміннями є умовою формування системи цінностей, ідеалів, світогляду особистості.

Усі перераховані компоненти змісту загальної освіти взаємопов’язані і взаємозумовлені. Уміння без знань неможливі; творча діяльність здійснюється на основі сформованих знань і умінь; знання про діяльність, забарвлену емоціями, передбачають поведінкові навички й уміння.

Ці провідні елементи освіти забезпечують три типи навчальних предметів:

1. Навчальні предмети з провідним компонентом «наукові знання», або основи наук (фізика, хімія, біологія, астрономія, географія та ін.).

2. Навчальні предмети з провідним компонентом «способи діяльності» (рідна та іноземна мови, креслення, фізкультура, комплекс дисциплін трудового навчання, інформатика).

3. Навчальні предмети з провідним компонентом «художня освіта і морально-естетичне виховання» (образотворче мистецтво, музика).

Формування змісту освіти

Фактори, що детермінують формування змісту освіти поділяють на об'єктивні й суб'єктивні.

Об’єктивні фактори:

1. Система потреб (соціальних і особистісних), яка нерозривно пов’язана з системою цілей. Соціальні цілі – вимоги суспільства до загальної освіти, особистісні – формування основних сторін особистості. На нинішньому етапі реформування української школи, коли освіта повинна стати основою побудови нової демократичної держави, культурного та духовного відродження, становлення демократичного суспільства і ринкових відносин, виникає необхідність поєднання суспільних і особистісних інтересів, необхідність зробити освіту осбистісно значимою і одночасно орієнтованою на задоволення суспільних потреб.

2. Соціальні та наукові досягнення. Проміжок часу від появи нового наукового відкриття або нової соціальної ідеї до початку її систематичного вивчення в школі невпинно скорочується. Кожні 10-15 років кількість наукових знань, які вивчаються в школі, подвоюється.

3. Педагогічні можливості учнів (можливість учня запам’ятати, осмислити, зрозуміти, засвоїти).

4. Рівень матеріально-технічного оснащення та методичного забезпечення навчального процесу.

До суб'єктивних чинників слід віднести політику й ідеологію суспільства, а також методологічні позиції вчених.

Методологічні позиції вчених на трактування питання розумового розвитку учнів зумовили розвиток у дидактиці протилежних поглядів на питання змісту освіти. Які представлені у теоріях формальної освіти, теорії матеріальної освіти, теорії дидактичної утилітаризму, проблемно-комплексній теорії.

Теорія формальної освіти.

Засновник Д.Локк (XVII ст.), Й.Песталоцці, Е.Кант, Й.Гербарт (XVIII - XIX ст.).

Сутність поглядів – джерелом знань є розум, головним завданням освіти – розвиток розумових здібностей учнів, а не набуття фактичних знань – в основі освіти предмети, що забезпечують гімнастику розуму (латинська мова, математика), недооцінка предметів природного циклу.

Теорія матеріальної освіти.

Виникла в кінці XVIII – на початку XIX ст., представник англійської філософії Р.Спенсер (1820-1903).

Пізнання не може вийти за межі безпосереднього досвіду, джерелом знань є лише досвід.

Головним критерієм визначення змісту освіти є практична значимість знань, а не їхній розвиваючий вплив (освіта кваліфікованих робітників, бізнесменів, економістів, тощо).

Дидактичний утилітаризм (Д.Дьюї) виходить із пріоритету індивідуальної та суспільної діяльності учня.

Відкидання навчальних курсів, учні самі визначають кількість та якість навчання, разом з учителем складають проект своєї діяльності – метод проектів (20-ті роки XX ст.).

Проблемно-комплексна теорія(польський вчений Суходольський Д.).

Вивчення матеріалу повинно здійснюватися комплексно, в основі вивчення – розгляд проблем, вирішення яких потребує активної пізнавальної діяльності та використання знань з різних галузей науки і практики.

Наукові вимоги до формування змісту освіти.

1. Відповідність меті і завдання виховання, які суспільство ставить перед школою. Ця мета визначена у Законі України «Про освіту»: «Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання і фізичне вдосконалення».

2. Відповідність змісту освіти в усіх його елементах і на всіх рівнях конструювання соціально-економічним потребам, сучасному стану наукових знань, рівню розвитку виробництва;

3. Гуманістична спрямованість змісту освіти. Тобто пріоритет загальнолюдських цінностей, здоров’я людини, її вільний розвиток.

4. Науковість змісту освіти.

5. Послідовність змісту освіти полягає у плануванні змісту, який розкривається по висхідній лінії.

6. Взаємозв’язок між окремими навчальними предметами. Установлення і розкриття міжпредметних зв’язків створює цілісне уявлення про взаємозалежність наук.

7. Зв’язок з життям забезпечує дієвість знань, умінь та навичок, можливість їх застосування на практиці.

Основні напрямки вдосконалення змісту освіти:

- наукове обґрунтування базового загального мінімуму знань;

- диференціація змісту освіти;

- інтеграція навчальних курсів;

- пріоритет предметів навчального циклу;

- відображення культурно-національного компоненту у змісті освіти;

- вдосконалення документів, в яких визначається зміст освіти (навчальних планів, програм і підручників).