Коротка історія розвитку анатомії, фізіології та гігієни як наук біологічного циклу

Розвиток наук анатомії і фізіології бере початок з античного світу Славнозвісний лікар античної медицини Гіппократ (V ст. до н.е.) збері­гає віками пбчесне ім'я "батька медицини". Своїми працями він пов­зав шляхи вивчення людини, план дослідження, завдання діагнозу, Іфо-гнозу, терапії.

Протягом століть людство йшло до сучасного рівня знань у цих галузях науки.

Є історичні відомості про те, що вже починаючи з Х-ХІІ ст. монахи-цілителі лікарського монастиря, що існував при Києво-Печерському Монастирі, передавали медичні знання, зокрема анатомічні та фізіологічні, від покоління до покоління. Після організації Києво-Могилянсь-кеіакадемІЇ (1694 р.) в Україні розпочалася піготовка кадрів, які бага­то зробили для розвитку анатомії на науковій основі.

Засновником наукової анатомії був професор Падуанського універ­ситету Андреас Везалій (1514-1564), який на підставі численних розтинів трупів у 1543 р; видав книжку "Про будову людського тіла" з систематизованим описом органів тіла людини.

Виникнення функціонального напряму в анатомії пов'язано з ім'ям Уїльяма Гарвея (1578-1657), який на підставі проведених спостережень та експериментів у 1628 р. видав свою знамениту працю "Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин" про кровообіг від серця через артерії і до серця через вени. Це відкриття стало початком розвитку фізіології як науки. Згодом (1661) Марчело Мальпігі (1628-1694) на підставі мікроскопічних досліджень дійшов висновку, що артерії та вени з'єднуються між собою капілярами, довівши цим правильність уявлень про існування замкнутої системи кровообігу.

Розвитку анатомії та фізіології в 17-18 ст. допомагали лега­лізований в ряді країн розтин трупів, поширення досконалих методів дослідження, відкриття університетів у країнах Європи, введення ана­томічної термінології. Серед вчених-анатомів цього періоду слід відзначити ф. Рюйша (1638-1731), який першим організував постійний музей анатомічних препаратів, удосконалив бальзамування трупів тощо.

У Росії анатомія починає свій розвиток за Петра І. Поштовх до розвитку вчення про здоров'я дітей дав геніальний російський вчений-енциклопедист М.В. Ломоносов(-1765 рр.), який першим звернув увагу влади на надзвичайно високу смертність серед дітей.

У 1834 році у Петербурзі відкрито перший шпиталь для дітей. Це сприяло глибшому вивченню патології дитячого віку і виділенню серед лікарів спеціалістів-педіатрів. Основоположником вітчизняної педіатрії як науки вважається Степан Хомич Хотовицький (1796-1885 рр.). Ґрунтуючись ніа великому власному досвіді і обізнаності у світовій літера­турі, він написав перший посібник "Педіатрика" (1847). Свій посібник С.Х. Хотовицький побудував на глибокому знанні анатоми' і фізіології дитячого організму. В ньому він доводив, що в процесі розвитку в організмі дитини відбуваються зміни не лише кількісного, а й якісного характеру. Вчений подав чіткий опис різних форм патології дитини, де­тально обґрунтував засоби запобігання їм, способи догляду, дієту дітей раннього віку.

У розвитку педіатрії велика роль належить професору Московсь­кого університету Н.Ф. Філатову (1817-^1902 рр.), авторові багатьох визначних праць з педіатрії, зокрема посібника "Семіотика і діагности­ка дитячих хвороб" (1890).

Професор Петербурзької медико-хірургічної академії М.П. Гундобін (1860-1908 рр.) усю свою діяльність присвятив вивченню вікових особ­ливостей дитячого організму.

Петербурзькому лікареві К.Аі Раухфусу (1835-1915 рр.) належиш! розроблення основ санітарної статистики захворювання дітей, побудо­ви дитячих лікарень. Він перший застосував систему боксів-ізоляторів.

Велику боротьбу з дитячою смертністю і роботу з підготовки лі-карів-педіатрів провів в Україні професор І.В. Троїцький (1856-1923 рр.). Він опублікував 101 працю з профілактики дитячих захворювань, дозу­вання лікувальних засобів для дітей, з шкільної гігієни.

Відкриваються і розвиваються кафедри анатомії на медичних фа­культетах університетів ряду великих міст України, які потім сформува­лись у відомі анатомічні школи (кінець XVII ст.- початок XVIII ст.^ Першим відкрився медичний факультет Львівського університету (1784 р.). У 1805 р. був організований медичний факультет у Харкові, Найталановитішими представниками Харківської анатомічної школи вва­жають В.П. Воробйова (автора методу макромікросшпічного дослід­ження, унікальних анатомічних атласів, підручників) та його учня Р.Д. Синельникова (автора тритомного анатомічного атласу, наукового керів­ника комісії по реставрації і збереження тіла М.І. Пирогова).

У Києві заняття на кафедрі анатомії в університеті Святого Воло­димира почалися у 1841 р. Серед відомих анатомів Київської школи слід відзначити О.П. Вальтера (перший дослідив дію симпатичних нервів на кровоносні судини), В.О. Беца (основоположник вивчення структури кори головного мозку), М.А, Тихомирова (автора визнаної у всьому світі монографії "Варіанти артерій і вен людського тіла"), М.С. Спірова(вив­чав лімфатичну систему), О.В. Свиридова.

Видатний лікар-анатом М.І. Пирогов (1810-1881 рр.) заклав осно­ви багатьох галузей сучасної анатомії і фізіології. І.М. Сєченов (1829-1905 рр.), С.ІЬ Боткін (1832-1889 рр.), І.П. Павлов (1849-1935 рр.), В.М. Бехтерев (1857-1927 рр.), Л.О. Орбелі (1882-1958 рр.)сгвррилиі розвинули теорію нервізму, що ґрунтується на уявленні про цілісність організму й провідну роль нервової системи, яка регулює, узгоджує функції всього організму і пристосовує його життєдіяльність до умов існування.

Ниніанатомія, фізіологія! гігієнаяк науки набули значного розвит­ку. За останній час вітчизняними анатомами, фізіологами, гігієністами досягнуті визначних успіхів завдяки запровадженню мікроелектродної техніки. Вимірювання внутрішньоклітинних потенціалів дало змогу «за­зирнути» в світ нейронних процесів, особливо в механізм синаптичної передачі, тобто передачі збудження з однієї нервової клітини на іншу, з чутливої клітини на нервову.